Постанова № 33118379, 16.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" серпня 2013 року Справа № 922/2372/13

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гончар Т.В., суддя Потапенко В.І., суддя Гребенюк Н.В.

при секретарі Євтушенку В.В.

за участю представників:

позивача - Кучевського Ф.І., довіреність № 9601 від 30.07.2013 р.

відповідача - неи з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2375 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 09 липня 2013 року у справі № 922/2372/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Бел Оіл", м. Обухів Київської області

до товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат-К", м. Харків

про стягнення 172 410,58 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бел Оіл" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат-К" про стягнення 172410,58 грн. заборгованості по оплаті поставленого відповідачу згідно з видатковими накладними дизельного палива.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09 липня 2013 року у справі № 922/ 2372/13 (суддя Лавренюк Т.А.) позов задоволено повністю.

З відповідача на користь позивача стягнуто 172410,58 грн. боргу та 3448,21 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач із вказаним рішенням не погодився та подав на нього до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати та припинити провадження у справі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що через неповідомлення його про час та місце судового засідання він був позбавлений надати докази відсутності його заборгованості.Вказує на те, що між сторонами існують тривалі договірні відносини з поставки паливно-мастильних матеріалів, які не обмежуються трьома видатковими накладними, що зазначені в позовній заяві, а загальна сума поставленого товару позивачем відповідачу дизельного палива за період часу з 17.01.2012 р. по 30.03.2012 р. становить 1771 546,54 грн. Як вказує відповідач, оплата за вказаний товар відбувалась шляхом безготівкового та готівкового розрахунку через операторів заправочних станцій та станом на 25 липня 2013 року він оплатив позивачу поставлений товар на суму 1671966,37 грн., а тому залишок неоплаченого товару складає 99580,17 грн.

Вказує також на те, що у зв'язку з тим, що видаткові накладні не містять вимоги щодо строку сплати по них та письмової вимоги позивача по оплаті цих накладних не поступало, то відповідно до ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України строк оплати поставленого за ними товару не настав.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та в судового засіданні проти її задоволення заперечує, просить оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідач, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання не скористався своїм правом на участь в ньому, тому справа розглядається за відсутності його представника, за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарським судом першої інстанції, позивач-Товариство з обмеженою відповідальністю поставив відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Фрегат-К" через автомобільну заправочну станцію дизельне паливо (далі товар) на загальну суму 172 410,58грн. Факт поставки товару підтверджується видатковими накладними на вказану суму, а саме: № РН-37789 від 30.03.12р. на суму 83 610,00грн., № РН-37790 від 30.03.12р. на суму 83 610,00грн. та № РН-37791 від 30.03.12р. на суму 5 190,58грн., а також довіреністю № 20 від 22.03.12р., оформленими належним чином та наявними у матеріалах справи ( т. 1 а.с. 10-13), а також не заперечується самим відповідачем в апеляційній скарзі.

Як свідчать матеріали справи, у вказаних видаткових накладних в якості підстави для поставки товару зазначено договір № ДГ-07810 від 01.12.2011 р., проте вказаний договір сторонами до матеріалів справи не додано та позивач в позовній заяві і відповідач в апеляційній скарзі посилаються на поставку товару за видатковими накладними, не вказуючи на укладення між сторонами договору у формі єдиного документу.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч.2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Колегія суддів зазначає, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України

З огляду на наведене, враховуючи що сторони посилаються на поставку товару за видатковими накладними № РН-37789 від 30.03.12р.,№ РН-37790 від 30.03.12р. та № РН-37791 від 30.03.12р., не вказуючи при цьому на укладення між ними договору № ДГ-07810 від 01.12.2011 р.,а представник позивача в судовому засіданні заперечує укладання вказаного договору; зважаючи на відсутність в матеріалах справи копії такого договору, колегія суддів дійшла висновку, що поставка спірного товару здійснювалась не в межах договірних правовідносин сторін, оформлених єдиним документом, а в межах господарського договору, укладеного у спрощений спосіб - шляхом складання видаткових накладних.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується виникнення між сторонами господарсько-майнових зобов'язань з поставки товарів за наведеними видатковими накладними.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, оскільки термін виконання відповідачем як покупцем свого обов' язку по оплаті поставленого йому за видатковими накладними товару чітко встановлений спеціальною нормою ч. 1 статті 693 Цивільного кодексу України- після його прийняття чи прийняття товаророзпорядчих документів, строк виконання цього обов'язку настав після прийняття товару за видатковими накладними.

Зважаючи на це, наявність у відповідача зобов'язання щодо проведення платежів за отриманий товар випливає безпосередньо зі змісту спеціальної норми ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України, а не ставиться в залежність від звернення до нього з окремою вимогою в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо ненастання строку оплати спірного товару через непред'явлення позивачем вимоги в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого господарського суду України, що викладена в п. 1 оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

До того ж, з матеріалів справи вбачається, що позивач листами № 262 від 25.04.2013 р. та № 254 від 04.07.2013 р. надсилав відповідачу відповідні вимоги в порядку ч. 2 статті 530 Цивільного кодексу України ( т. 1 а.с. 14 -19).

Як правильно встановлено господарським судом першої інстанції, відповідач не надав доказів сплати 172410,58 грн. заборгованості по оплаті поставленого йому позивачем згідно з наведеними видатковими накладними дизельного палива.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги належності та допустимості доказів.

Відповідно до ч. 1 цієї статті господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно з ч. 2 цієї статті обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Додані відповідачем до апеляційної скарги копії фіскальних чеків (т. 1 а.с. 121-125), платіжних доручень № 15 від 31.01.2012 р. № 16 від 01.02.2012 р, № 17 від 02.02.2012 р., № 18, від 02.02.2012 р. № 20 від 03.02.2012 р. (т. 1 а.с. 126-129), квитанції № OS13011411 від 01.02.2012 р., виписок по рахунку (т. 1 а.с. 130 -154), видаткового касового ордеру ( т. 1 а.с. 155) не є належними та допустимими доказами у даній справі, оскільки не містять відомостей про перерахування відповідачем грошових коштів за дизельне пальне, поставлене саме за видатковими накладними № РН-37789 від 30.03.2012р.,№ РН-37790 від 30.03.2012р. та № РН-37791 від 30.03.2012р. та відповідачем разом з вказаними документами до апеляційної скарги додано велику кількість інших видаткових накладних на поставку позивачем відповідачу дизельного пального, що не виключає того, що платежі за вказаними документами проводились за цими іншими, а не спірними видатковими накладними.

Зважаючи на наведене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог через їх правомірність та обґрунтованість.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги, щодо того, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, в якому було прийнято оскаржуване рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду про порушення провадження у справі від 11.06.2013 р, якою було призначено дату та місце розгляду справи ( т.1.а.с. 41-42) надсилалась судом першої інстанції на адресу місцезнаходження відповідача, що зазначена у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т. 1 а.с.31), однак повернулась до суду з відміткою поштового відділення про причину повернення -«за спливом строку зберігання».

Оскільки до компетенції господарського суду не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження сторін під час здійснення тих чи інших дій, то надсилання судом копії ухвали за наявними у справі даними щодо зареєстрованого у встановленому порядку місцезнаходження сторони свідчить про виконання обов'язку щодо її належного повідомлення про час та місце розгляду справи.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення відсутні, у зв'язку з чим це рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 09 липня 2013 року у справі № 922/2372/13 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Постанову складено в повному обсязі 16.08.2013 р.

Головуючий суддя Гончар Т.В.

Суддя Потапенко В.І.

Суддя Гребенюк Н.В.