Рішення № 33102000, 22.08.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/298/13-ц Головуючий у І інстанції Войнаренко Л.Ф.Провадження № 22-ц/780/4715/13 Доповідач у 2 інстанції МалородКатегорія 4 22.08.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

20 серпня 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Малорода О.І.,

суддів: Поліщука М.А., Сліпченка О.І.

при секретарі: Черненко І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Київ цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі її представника ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 червня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Демидівської сільської ради Вишгородського району Київської області про визнання права власності на будинок в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИЛА:

В лютому 2013 року позивачка звернулася до суду з позовом та просила визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на житловий будинок № 3 із надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Мотивувала свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна баба ОСОБА_3, яка проживала у спірному будинку.

Рішенням цього ж суду від 30 липня 2012 року встановлено факт родинних відносин та визнано, що ОСОБА_3 є її двоюрідною бабою. Тому вона має право на спадкування за законом після її смерті на підставі ст. 1265 ЦК України.

Нотаріус видав їй свідоцтво про право власності на спадщину у вигляді грошових вкладів, однак відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок 1976 року забудови у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинок.

Вважає, що спадкодавця разом зі своїм покійним чоловіком побудували спірний будинок та проживали в ньому, тобто створили це майно та правомірно набули на нього право власності.

Рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити її позовні вимоги.

Вважає, що рішення суду ухвалено на підставі неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Мотивує свої вимоги тим, що суд належним чином не дослідив матеріали спадкової справи, згідно з якою вона як єдиний спадкоємець за законом отримала свідоцтво про право на спадщину на грошові вклади. У спадковій справі наявна будинкова книга на спірний будинок з відповідними записами та планом-схемою, а також акт Державної комісії про приймання в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 17 червня 1976 року, що підтверджує правомірність його будівництва та набуття у спільну власність подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Тобто, завершення будівництва спірного будинку відбулося ще в 1976 році на виділеній для цієї мети земельній ділянці, а чинне на той час законодавство не обмежувало строки видачі правовстановлюючих документів і не передбачало обов'язків реєстрації закінченого будівництва житла колгоспного двору.

Отже вона як єдиний спадкоємець за законом набула право власності на дане нерухоме майно, оскільки в установлений строк подала заяву про прийняття спадщини.

Також на її думку суд не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме: ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тому суд не врахував, що право власності на збудоване до набрання чинності цим Законом нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час спорудження, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим Законом. Таким чином , законним власником спірного житлового будинку була ОСОБА_3

Апеляційну скаргу слід задовольнити.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 30 липня 2012 року встановлено факт родинних відносин між позивачкою та ОСОБА_3, а саме те, що ОСОБА_3 є двоюрідною бабою позивачки.

Позивачка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3, заведено спадкову справу і позивачка отримала свідодоцтво про право власності на спадкове майно грошові вклади.

16 січня 2013 року нотаріусом відмовлено позивачці у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з тим, що право власності спадкодавця на спірний житловий будинок не зареєстроване, а правовстановлюючі документи на нього відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позову суд обґрунтовував свої висновки тим, що право власності на спірний житловий будинок із надвірними будівлями та спорудами у встановленому законом порядку не було зареєстроване за померлою ОСОБА_3, а тому фактично воно відсутнє.

Відмовляючи в позові суд послався на ст.. 328, 392 ЦК України, що діє з 1 січня 2004 року.

Однак колегія не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Колегією встановлено, що згідно копії свідоцтва про одруження (а.с. 46) ОСОБА_3 та ОСОБА_4 одружилися 21 березня 1948 року.

Відповідно до Акту державної комісії про прийняття в експлуатацію індивідуального домоволодіння від 17 червня 1976 року (а.с. 21) домоволодіння забудівника ОСОБА_4, яке знаходиться по АДРЕСА_1 було введено в експлуатацію.

З господарської книги вбачається, що подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у спірному будинку проживали постійно.

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Право власності на спірний будинок до своєї смерті він не оформив.

ОСОБА_3 після смерті свого чоловіка ОСОБА_4 прийняла спадщину відповідно до ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР 1963 року, оскільки проживала з ним разом, але не встигла оформити правовстановлюючі документи на будинок, оскільки померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

На думку колегії позовні вимоги слід задовільнити з таких підстав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди на час закінчення будівництва спірного житлового будинку (1976 рік) регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56.

Отже, при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно суду слід було керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, а також положеннями ЦК УРСР 1963 року.

Зокрема, за змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції УРСР № 45/5 від 31 жовтня 1975 року, підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Відтак, згідно зі вказаними нормативними актами виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права чи від прийняття його до експлуатації.

Стосовно встановлених обставин слід зазначити, що сільська рада заперечує проти задоволення позову і тому позивачка не може надати відповідну довідку виконавчого комітету.

Однак, поскільки будинок був збудований та прийнятий в експлуатацію 17 червня 1976 року, значиться в господарській книзі сільської ради, діюче на час введення будинку в експлуатацію законодавство не вимагало реєстрації прав власності то на думку колегії спірний будинок не є самочинним будівництвом, належав спадкодавцям і тому за позивачкою слід визнати право власності на вказаний спірний будинок.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права..

За таких обставин апеляційну скаргу слід задовільнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1218 ЦК України ст.ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 26 червня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги задовільнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: