Постанова № 33101346, 22.08.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2013 року Справа № 5017/2308/2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Палія В.В. (доповідач)

суддів Грека Б.М., Жаботиної Г.В.

розглянувши у

відкритому судовому

засіданні касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013

у справі № 5017/2308/2012

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про розірвання договору та стягнення 31 273, 02 грн.

за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про розірвання договору НОМЕР_3 оренди торгового об'єкта від 08.05.2012 року та стягнення (з урахуванням останньої заяви про збільшення позовних вимог) 26322,00грн. основного боргу, 621,93грн. -3% річних, 99,09грн. -інфляційних втрат, 230,00грн. витрат, пов'язаних з оформленням нотаріально посвідченої довіреності, 4000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору НОМЕР_3 щодо внесення орендної плати за період користування майном з 12.05.2012 р. по 23.08.2012 р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25.04.2013 року у справі № 5017/2308/2012 (судді Гуляк Г.І., Лічман Л.В., Никифорчук М.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення мотивовано тим, що договір НОМЕР_3 оренди торгового об'єкта від 08.05.2012 року є неукладеним (таким, що не відбувся), у зв'язку з чим останній не породжує господарські зобов'язання для сторін.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року (судді Лисенко В.А., Ліпчанська Н.В., Філінюк І.Г.) рішення господарського суду Одеської області від 25.04.2013 року скасовано, прийнято нове рішення у справі, яким позов задоволено частково. Припинено провадження у справі в частині розірвання договору оренди. Стягнуто з відповідача на користь позивача 26 322,00грн. заборгованості з орендної плати, 621,93грн. -3% річних, 99,09грн. -інфляційних втрат, а загалом 27043,02грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 4000,00грн. за оплату послуг адвоката, 3076,50грн. судового збору, а загалом 7076,50грн. Повернуто з Державного бюджету України на користь позивача надмірно сплачену суму судового збору у розмірі 1102,00грн. У решті позову - відмовлено.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_1, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача 26 322,00грн. заборгованості з орендної плати, 621,93грн. -3% річних, 99,09грн. -інфляційних втрат, 4000,00грн. за оплату послуг адвоката, 3076,50грн. судового збору, залишивши в силі рішення господарського суду Одеської області від 25.04.2013 року.

У доповненні до касаційної скарги від 30.07.2013 року скаржник просить суд скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року у повному обсязі, залишивши в силі рішення господарського суду Одеської області від 25.04.2013 року, яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Касаційна скарга із доповненням до неї прийнята судом касаційної інстанції до розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 проти доводів касаційної скарги заперечує, постанову попередньої інстанції просить залишити без змін.

21.08.2013 року судом одержано клопотання від скаржника (касатора) про відкладення розгляду касаційної скарги, у зв'язку з тим, що Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 не має можливості бути присутньою у судовому засіданні, яке призначене на 22.08.2013 року.

Оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, клопотання скаржника (касатора) про відкладення розгляду справи судом не задоволено.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку її обставин та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що 24 вересня 2011р. між ТОВ "Промтоварний ринок" та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір № 1112 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності, за умовами якого, предметом договору є послуги, які Промринок надає підприємцю та зобов'язання підприємця здійснювати торгівельну діяльність згідно законодавства України.

Пунктом 2.1.1 Договору, Промринок зобов'язується надати підприємцю в строкове користування торгове місце НОМЕР_3 на території сектору №2 ТСК №1 для встановлення двадцяти футових контейнерів і здійснення з них торговельної діяльності.

08 травня 2012р. між ФОП ОСОБА_2 (Орендодавець) та ФОП ОСОБА_1 (Орендар) був підписаний договір НОМЕР_3 оренди торгового об'єкту, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування ІІ пл. вул. Бежева 20т+20т, розташовані на торговому місці НОМЕР_3 Промринку за адресою: Одеська області, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 20 (надалі - об'єкт).

За умовами п. 8.5 Договору, цей договір набирає чинності після його підписання сторонами з дня реєстрації відділом інформації та діє до 31.12.2012р.

Як встановлено судами, підписаний сторонами договір не був зареєстрований відділом інформації.

При цьому, судом апеляційної інстанції додатково встановлено, що станом на 08.05.2012 р. реєстрація договорів оренди торговельних об'єктів, належних суб'єктам господарської діяльності, що здійснюють торговельну діяльність на території Промтоварного ринку "7 км", відділом інформації Промринку не здійснювалась. Відділ інформації ТОВ "Промтоварний ринок" станом на 08.05.2012р. був ліквідований і на даний час не існує.

Відповідно до п.2.1. вказаного договору орендодавець передає орендарю орендований об'єкт за актом приймання-передачі протягом двох днів з дня укладення договору. В акті відображається стан об'єкта. Об'єкт вважається прийнятим орендарем в оренду з моменту підписання акта сторонами. При цьому за п. 2.4. договору повернення об'єкта оформлюється актом приймання-передачі, в якому відображається стан об'єкта з урахуванням його нормального зносу. Об'єкт вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання акту сторонами.

Судами встановлено, що сторони не оформили акт приймання - передачі орендованого майна щодо передачі об'єкта в оренду.

Згідно п. 3.1 Договору орендна плата за орендований об'єкт становить 8 000 грн. в місяць.

Невиконання відповідачем свого обов'язку щодо внесення орендної плати за період користування майном з 12.05.2012 р. по 23.08.2012 р., стало підставою для звернення позивача з даним позовом до суду про стягнення заборгованості.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічно стаття 180 Господарського кодексу України встановлює, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства; господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Як вірно встановлено апеляційною судовою інстанцією, сторонами договору погоджено предмет оренди, ціну орендної плати та строк дії цього договору.

При цьому, як мотивовано зазначено судом апеляційної інстанції, скороченість визначення об'єкту оренди у договорі (1112+6112) не впливає на відсутність визначеності предмету договору взагалі, оскільки предмет договору міститься як у назві договору, так і у розділі предмет договору.

Суд апеляційної інстанції, на відміну від суду першої інстанції, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що відсутність акту приймання - передачі за загальними нормами цивільного законодавства не тягне наслідків у вигляді неукладеності або недійсності правочину.

Встановивши, що відповідач використовував майно позивача, фактично прийнявши об'єкти оренди; відповідачем здійснювалась торговельна діяльність протягом травня - серпня 2012 року; отримано перепустку для цього та мало місце звернення відповідача до адміністрації ринка за роз'ясненнями відносно розміру сум орендної плати, колегія суддів апеляційної інстанції прийшла до обґрунтованого висновку про те, що договір оренди між сторонами був укладеним.

Статтею 111-28 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Визначення договору як неукладеного може мати місце лише на стадії укладання договору, а не за наслідками виконання договору сторонами (зазначена позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 25.06.2011р. по справі № 7/221-09).

Також встановивши, що станом на 08.05.2012 р. реєстрація договорів оренди торговельних об'єктів, належних суб'єктам господарської діяльності, що здійснюють торговельну діяльність на території Промтоварного ринку "7 км", відділом інформації Промринку не здійснювалась, відділ інформації ТОВ "Промтоварний ринок" станом на 08.05.2012р. був ліквідований і станом на час розгляду справи не існує, суд апеляційної інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що невиконання сторонами пункту 8.5 Договору, як підстава юридичної неукладеності договору, суперечить обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 610, 612 ЦК України визначено, що невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання; боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За умовами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Встановивши факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо внесення орендної плати за період користування майном з 12.05.2012 р. по 23.08.2012 р. у розмірі 26 322,00грн., відсутність доказів оплати вказаної суми, суд апеляційної інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про наявність правових та фактичних підстав для стягнення з відповідача заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання останнім договірних зобов'язань, у тому числі, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України 3% річних.

Що стосується задоволеної судом вимоги про стягнення з відповідача 99,09грн. -інфляційних втрат, колегія суддів касаційної інстанції вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги у зазначеній частині щодо неправильного застосування судом ст. 625 ЦК України, з огляду на наступне.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Отже, якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був у якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце інфляція, а не дефляція) а отже, сума боргу у цьому періоді зменшується.

Оскільки у період, за який позивачем здійснено нарахування інфляційних втрат (з червня по серпень 2012 р.) мала місце дефляція, а не інфляція, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що задовольнивши вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норму матеріального права (ч. 2 ст. 625 ЦК України), що призвело до помилкового вирішення спору у зазначеній частині.

Згідно з п. 2 ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

За наведених обставин, оскаржувана постанова підлягає скасуванню в частині задоволення позову про стягнення з відповідача 99,09грн. -інфляційних втрат із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позову у зазначеній частині.

Відповідно до пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1 частини 1 статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Як унормовано п. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що на час звернення позивача з позовом до суду (серпень 2012 р.) спірний договір від 08.05.2012 року існував, а дія його закінчилась у процесі розгляду справи (31.12.2012 року). З урахуванням наведеного, судом обґрунтовано припинено провадження у справі у частині позовних вимог про розірвання договору на підставі пункту 1-1 ст.80 ГПК України, а саме, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Згідно із п. 11 ч. 1 ст. 111-11 ГПК України у разі скасування чи зміни рішення у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Як унормовано ст. 49 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:

при задоволенні позову - на відповідача;

при відмові в позові - на позивача;

при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У доповненні до касаційної скарги скаржник просив суд скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 року у повному обсязі, залишивши в силі рішення господарського суду Одеської області від 25.04.2013 року, проте, скаржником не було доплачено судовий збір за оскаржену у касаційному порядку постанову в частині розглянутої вимоги немайнового характеру (про розірвання договору).

У зв'язку з наведеним, суд касаційної інстанції, прийнявши дану касаційну скаргу із доповненням до неї до розгляду, за результатом її розгляду здійснює стягнення недоплаченої суми судового збору у розмірі 802,90грн. із Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 в доход Державного бюджету України.

Суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Так, повертаючи на користь позивача з Державного бюджету України 1102,00грн. судового збору, суд апеляційної інстанції мотивував свої дії посиланням на п. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

При цьому, у пп. 5.1 п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 зазначається, що статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарськими судами у здійсненні судочинства не застосовуються.

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

Отже, неправильне застосування положення п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" стало підставою для помилкового повернення судом апеляційної інстанції на користь позивача з Державного бюджету України суми судового збору, сплаченого за пред'явлену вимогу немайнового характеру.

Колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що згідно з ч. 2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялось відповідне клопотання заінтересованої сторони.

Оскільки судом апеляційної інстанції при вирішенні спору було встановлено, що підставою для звернення позивача із позовом до суду стало порушення відповідачем свого зобов'язання щодо внесення орендної плати, судовий збір за вимогу немайнового характеру у розмірі 1073,00грн. судом касаційної інстанції покладається відповідача (із урахуванням ставок судового збору станом на час звернення позивача з позовом до суду). Зазначена сума підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України, із урахуванням того, що сплачена позивачем сума за пред'явлену вимогу немайнового характеру була помилково повернута останньому з Державного бюджету України у відповідності до резолютивної частини постанови апеляційної інстанції.

Крім того, за результатом перегляду постанови апеляційної інстанції у касаційному порядку, суд касаційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат, шляхом стягнення із Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 4000,00грн. витрат на оплату послуг адвоката, 1603,60грн. судового збору за подання позову (із урахуванням ставок судового збору для позовної заяви майнового характеру станом на час звернення позивача з позовом до суду), 2002,00грн. - судового збору за подання апеляційної скарги. З Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає стягненню 3,15грн. судового збору за подання касаційної скарги.

У іншій частині (відмові у стягнення 230,00грн. витрат, пов'язаних з оформленням нотаріально посвідченої довіреності у складі судових витрат) постанова апеляційної інстанції не оскаржується, відповідно, у касаційному порядку не переглядається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 зі справи № 5017/2308/2012 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 зі справи № 5017/2308/2012 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 99,09грн. -інфляційних втрат.

У цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 99,09грн. інфляційних втрат - відмовити.

У іншій частині постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.07.2013 зі справи № 5017/2308/2012 залишити без змін.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (65490, АДРЕСА_1; АДРЕСА_3, ідентиф. номер НОМЕР_1) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (65080, АДРЕСА_2, ідентиф. номер НОМЕР_2) 4000,00грн. - витрат на оплату послуг адвоката, 1603,60грн. - судового збору за подання позову, 2002,00грн. - судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (65490, АДРЕСА_1; АДРЕСА_3, ідентиф. номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України 1073,00грн. - судового збору за подання позову, 802,90грн. - судового збору за подання касаційної скарги.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (65080, АДРЕСА_2, ідентиф. номер НОМЕР_2) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (65490, АДРЕСА_1; АДРЕСА_3, ідентиф. номер НОМЕР_1) 3,15грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Одеської області.

Головуючий суддя В.В.Палій

Судді Б.М. Грек

Г.В. Жаботина