Ухвала суду № 33099238, 22.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/6784/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

22 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЮСТ» до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24.10.2012 № 0003762250 та № 0003772250.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити.

В засідання учасники процесу не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів визнала можливим розглядати справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ЮСТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Темір» за серпень 2011 року, з ТОВ «Буд-Перспектива» за грудень 2011 року та з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Вестком-Груп» за період з 01.01.2010 по 31.12.2011.

Результати перевірки відображено в акті від 05.10.2012 № 307/22-50/30439872, в якому контролюючим органом встановлені порушення позивачем вимог п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 136022 грн., а також порушення пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 374551 грн.

До вказаних висновків відповідач прийшов, вважаючи, що господарські операції, за результатами яких позивачем у періоді, що перевірявся, сформовано податковий кредит та віднесено витрати на придбання товарів і послуг до валових, здійснені позивачем на підставі договорів, що не мали реального характеру.

На підставі акта перевірки відповідачем були прийняті оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 24.10.2012 № 0003762250, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 136022 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 34006 грн.; та податкове повідомлення-рішення № 0003772250, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 374551 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 93638 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення - рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення позову, виходив з того, що господарські операції позивача з його контрагентами мали реальний характер, податковий кредит та валові витрати підприємством сформовано правомірно, оскільки їх формування підтверджується первинними документами, що доводять реальність здійснення операцій з придбання товару, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача про фіктивність вчинених правочинів.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень апелянт посилається на ту обставину, що договори позивача з його контрагентами не мали реального характеру, оскільки укладені без мети настання реальних наслідків та спрямовані на отримання податкової вигоди, а підприємства, з якими позивач укладав договори, є фіктивними.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування валових витрат та податкового кредиту підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, у період, що перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Темір», ТОВ «Буд-Перспектива» та ТОВ «Вестком-Груп».

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі усних домовленостей з ТОВ «Вестком-Груп», а також на підставі договорів поставки від 20.07.2011 № 01/2007/11 та від 01.11.2011 № 51/01-К з ТОВ «Буд-Перспектива» та ТОВ «Темір» позивачу поставлено товар (труби, сталь, плівка світлоповертаюча тощо) на загальну суму у розмірі 2247306,72 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 374551 грн.).

Факт виконання вказаних договорів поставки підтверджується податковими та видатковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей.

Переміщення товарно-матеріальних цінностей підтверджується подорожніми листами, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 165-177).

Оплата по вказаних господарських операціях підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку.

Висновки податкового органу про безтоварний характер господарських операцій позивача з його контрагентами ґрунтуються на положеннях, встановлених в акті ДПІ у Києво-Святошинському районі м. Києва 22.02.2012 № 96/23-3/30640305 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Буд-Перспектива», в якому зазначено, зокрема, про анулювання 28.02.2012 свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Буд-Перспектива», направлення повідомлення про відсутність ТОВ «Буд-Перспектива» за місцезнаходженням, подання ТОВ «Буд-Перспектива» останньої звітності по ПДВ за грудень 2011 року; висновках акту ДПІ у Подільському районі м. Києва від 14.02.2012 № 80/23-404/37038307 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Темір», в якому зазначено, зокрема, про внесення до ЄДР запису про відсутність підтвердження відомостей щодо ТОВ «Темір», анулювання 08.09.2011 свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Темір», передання ГВ ПМ ДПІ у Подільському районі м. Києва службовою запискою від 01.11.2011 № 946/26-7 висновку про наявність ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Темір»; висновках акту ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя від 12.03.2011 № 46/23-2/36678233 про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Вестком-Груп», в якому зазначено, що в ході аналізу податкової звітності відсутня будь-яка інформація про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, а також встановлено розбіжність між сумою задекларованого податкового зобов'язання ТОВ «Вестком-Груп» та сумою податкового кредиту підприємствами-покупцями.

Посилання контролюючого органу на акти перевірки податковими органами контрагентів позивача не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Доводи контролюючого органу про відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводиться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємствах основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Відповідачем такі документи в ході перевірки не досліджено та не проаналізовано, які ресурси потрібні були б підприємствам для надання послуг, що надані позивачу його контрагентами. До того ж, висновки податкового органу не враховують нічим не обмеженого права підприємства укладати цивільно-правові угоди оренди приміщень, устаткування та автотранспорту та використання залучених за такими цивільно-правовими угодами трудових та інших ресурсів у власній господарській діяльності.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів купівлі-продажу належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару.

З приводу доводів відповідача щодо фіктивності контрагентів позивача, колегія суддів зазначає наступне.

Посилання податкового органу на отримання від УПМ ДПС у м. Києві пояснень директора ТОВ «Вестком-Груп» ОСОБА_1, відповідно до яких, останній не має ніякого відношення до діяльності вказаного підприємства, та на факт порушення 04.05.2012 кримінальної справи № 13-9256 за фактом фіктивного підприємництва, за ознаками складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України, в якій зазначено, зокрема, що директор та засновник ТОВ «Буд-Перспектива» ОСОБА_2, відношення до фінансово-господарської діяльності вказаного підприємства не має, не приймається судом до уваги у з зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення посадових осіб ТОВ ТОВ «Вестком-Груп» та ТОВ «Буд-Перспектива», на які посилається відповідач при вирішенні справи, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

За таких обставин пояснення не є належним доказом нікчемності договору та відсутності належного документального підтвердження правомірності віднесення позивачем відповідних сум до податкового кредиту з ПДВ.

Перевіряючи правомірність формування позивачем податкового кредиту у період, що перевірявся, колегія суддів виходить з такого.

До 01.01.2011 року порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту передбачено ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5.1 п.7.5 зазначеної статті було передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту.

Наведена правова позиція відображена також і в п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.6 ст.201 р.V Податкового кодексу України, що набув чинності з 01.01.2011 року.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентом, суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст. 11 КАС України не виявлено.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Викладені вище обставини справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що господарські операції є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у спірний період, отримувались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Відтак, доводи відповідача не є підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит з ПДВ, якщо він виконав усі передбачені законом умови формування податкового кредиту і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що ТОВ «ЮСТ» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, а висновок акта перевірки про порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 , п.п. 7.2.6. п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 р. №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є помилковим, а відтак зменшення від'ємного значення з податку на додану вартість є протиправним.

Перевіряючи висновки відповідача щодо порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», колегія суддів виходить з наступного.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», відповідно до якого валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3.-5.8 цієї статті.

Отже, вищезазначеними нормами прямо передбачено включення до складу валових витрат будь - яких витрат за виключенням встановлених у самому Законі обмежень. Саме таке обмеження і встановлено в Законі у вигляді основного критерію віднесення витрат до валових - безпосередній зв'язок з господарською діяльністю підприємства - платника податку.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення i зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наведені правові норми також відображені в Податковому Кодексі України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, зокрема, у ст.ст. 138, 139.

Оскільки, як встановлено вище, господарські операції позивача мали реальний характер, а позивач використовував товари для власної господарської діяльності, що підтверджується первинною документацією, віднесення сум до валових витрат по даних операціях не може вважатися незаконним.

Також, судова колегія звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, за умови необізнаності щодо неї. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано, без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано необхідних доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та їх прийняття в межах повноважень, що передбачені законами України.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 червня 2013 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо його було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі (стаття 212 КАС України).

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.