Постанова № 33091970, 15.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" серпня 2013 р. Справа № 922/1312/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Барбашова С.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - Шаповалові В.М.

першого відповідача - не з'явився.

першого відповідача - Куденко П.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу другого відповідача (вх. № 1837 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 27.05.13 р. у справі № 922/1312/13

за позовом Приватного підприємства "Інжинирінгова компанія "Лідер", м. Харків

до 1) Приватного підприємства "НКН Агро", м. Харків,

2) Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, с. Калита

про стягнення 109796,77 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2013 р. позивач - Приватне підприємство "Інжинирінгова компанія "Лідер" звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просив суд стягнути солідарно з першого відповідача - Приватного підприємства "НКН Агро" та другого відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 90724,91 грн., з яких: 77666,87 грн. основного боргу, 11873,46 грн. пені, 1184,58 грн. 3% річних та витрати зі сплати судового збору.

В процесі розгляду справи позивач звернувся до господарського суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій він просив суд стягнути солідарно з першого відповідача - Приватного підприємства "НКН Агро" та другого відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 109796,77 грн. з яких: 77666,87 грн. сума основного боргу, 15575,94 грн. пені, 1553,96 грн. 3% річних та 15000,00 грн. збитків, понесених позивачем на правову допомогу та витрати по сплаті судового збору, яка прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.05.2013 року у справі № 922/1312/13 в задоволенні позову стосовно Приватного підприємства "НКН АГРО" - відмовлено повністю, позов стосовно ФОП ОСОБА_3 - задоволено частково, стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства "Інжинирінгова компанія "Лідер" - 77666,87 грн. основного боргу, 1553,96 грн. 3% річних та 1328,28 грн. судового збору, в решті позову - відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що другий відповідач свої зобов'язання з оплати товару не виконав належним чином, у зв'язку з укладанням сторонами додаткової угоди від 01.09.2012 р. про розірвання договору поруки від 01.02.2012 р. в задоволенні позовних вимог до першого відповідача відмовлено, в частині стягнення з відповідачів 15575,94 грн. пені. відмовлено, з тих підстав, що сторони між собою не встановили такої відповідальності як пеня, позовні вимоги про стягнення з другого відповідача 3% річних у сумі 1553,96 грн. є законними та обґрунтованими, позовні вимоги про стягнення 15000,00 грн. збитків залишені без задоволення, оскільки заявлені без належної правової підстави та ін.

Другий відповідач з вказаним рішенням господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.05.2013 року у справі № 922/1213/13 та прийняти нове рішення, судові витрати просив покласти на позивача, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі та ін.

01.07.2013 р. другий відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з заявою про уточнення вимог апеляційної скарги, в якій просив зобов'язати першого відповідача обов'язково з'явиться у судове засідання, надати належні документи, які б підтверджували його існування та ведення господарської діяльності, надати для огляду оригінали договору поруки від 01.02.2013 р. та додаткової угоди від 01.09.2013 р., з урахуванням отриманих документів та фактів прийняти рішення відповідно до діючого законодавства.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Перший відповідач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Перший відповідач у призначене судове засідання не з'явився.

Враховуючи факт належного повідомлення першого відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника першого відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, між позивачем та другим відповідачем була досягнута згода на поставку товару, відповідно до якої позивач передав, а другий відповідач прийняв товар - фарбувальну камеру Spray booth 26мм загальною вартістю 789440,87 грн.

Як зазначає позивач, другий відповідач перерахував на рахунок позивача 711774,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 43 від 30.08.2011 року та № 47 від 31.08.2011 року (а. с. 18-19).

Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною № 74 від 27.01.2012 року та довіреністю № 5 від 27.01.2012 року на отримання товару (а. с. 20-21).

Залишок суми вартості товару у розмірі 77666,87 грн. другий відповідач не оплатив.

Крім того, як свідчать матеріали справи 01.02.2012 р. між позивачем та першим відповідачем укладений договір поруки, відповідно до умов якого, перший відповідач поручився перед позивачем за виконання основного зобов'язання Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (яка іменується "Боржник") за зобов'язанням, передбаченим п. 2 цього договору (яке іменується "основне зобов'язання") в повному обсязі, включаючи сплату процентів, інфляційних втрат, неустойки, збитків.

Згідно з п. 2 договору, під основним зобов'язанням в цьому договорі розуміється зобов'язання Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 оплатити приватному підприємству «ІНЖИНИРІНГОВА КОМПАНІЯ «ЛІДЕР» вартість отриманого за видатковою накладною № 74 від 27.01.2012 року товару (фарбувальна камера SРRАY ВООТН) на суму 789440,87 грн. з урахуванням ПДВ.

14.09.2012 року позивач листом № 14/09-12 звернувся до другого відповідача з вимогою у семиденний строк від дня пред'явлення такої вимоги, виконати зобов'язання та сплатити наявний борг.

Проте заборгованість другим відповідачем погашена не була.

Обставини щодо несплати заборгованості у сумі 77666,87 грн. стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що другий відповідач свої зобов'язання з оплати товару не виконав належним чином, у зв'язку з укладанням сторонами додаткової угоди від 01.09.2012 р. про розірвання договору поруки від 01.02.2012 р. в задоволенні позовних вимог до першого відповідача відмовлено, в частині стягнення з відповідачів 15575,94 грн. пені. відмовлено, з тих підстав, що сторони між собою не встановили такої відповідальності як пеня, позовні вимоги про стягнення з другого відповідача 3% річних у сумі 1553,96 грн. є законними та обґрунтованими, позовні вимоги про стягнення 15000,00 грн. збитків залишені без задоволення, оскільки заявлені без належної правової підстави та ін.

Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.

Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.

Факт отримання певної кількості товару, підтверджується видатковою накладною (а. с. 20), в якій містяться підпис другого відповідача під позначкою щодо отримання товару за довіреністю № 5 від 27.01.2012 р., яка міститься у справі (а. с. 21).

Отже, факт виконання позивачем вищезазначеної домовленості щодо поставки товару та наявності заборгованості на загальну суму 77666,87 грн. підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами, а саме, видатковою накладною та за якою відбувалася поставка товару, на яких містяться підпис про отримання товару другим відповідачем.

Посилання другого відповідача про наявність домовленості щодо монтажу, установки та наладки фарбувальної камери хибні, та не мають жодного підтвердження, тому, що предметом спору по даній справі є поставка товару, жодних підтверджень про існування інших домовленостей матеріали справи не містять.

Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.

Пунктами 1-2 Ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки), згідно з якими позивач передав у власність другого відповідача певний товар, а другий відповідач вказаний товар прийняв та зобов'язаний сплатити його вартість.

Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, а також те, що другий відповідач не надав доказів погашення заборгованості, в т.ч. не виконав відповідних вимог позивача про його сплату за відповідною вимогою № 14/09-12 від 14.09.2012 р. оплатити за отриманий товар, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову про стягнення з другого відповідача на користь позивача 77666,87 грн. основного боргу.

Як вже зазначено вище, між позивачем та першим відповідачем укладений договір поруки, відповідно до умов якого, перший відповідач поручився перед позивачем за виконання основного зобов'язання Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 (яка іменується "Боржник") за зобов'язанням, передбаченим п. 2 цього договору (яке іменується "основне зобов'язання") в повному обсязі, включаючи сплату процентів, інфляційних втрат, неустойки, збитків.

Згідно з ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

При цьому, як свідчать матеріали справи, 01.09.2012 р. сторонами укладена додаткова угода до договору поруки б/н від 01.02.2012 р., відповідно до якої керуючись ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, досягли домовленості розірвати договір поруки б/н від 01.02.2012 р.

Згідно з п. 1 ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 3 ст. 17 ГПК України, справа, прийнята господарським судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута по суті і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому господарському суду.

Враховуючи викладене, рішення господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог до першого відповідача підлягає залишенню без змін.

Стосовно позовних вимог про стягнення 15575,94 грн. пені, колегія суддів зазначає наступне, згідно з ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, умовами укладеного між сторонами договору не передбачена відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання у формі стягнення пені.

А тому відмова у задоволенні вимог про стягнення пені є обґрунтованою.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наданий позивачем розрахунок 3 % річних відповідає вимогам законодавства.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з другого відповідача на користь позивача 3% річних - 1553,96 грн.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1609,50 грн. судового збору.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 27.05.13 р. у справі № 922/1312/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 27.05.13 р. у справі № 922/1312/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 19.08.2013 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.