Постанова № 3308536, 24.03.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

24.03.09Справа №2а-3391/08/4 о 14:36 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю. , при секретарі Заєвській Н.В., за участі представників сторін

від позивача - Доценко Н.В., Єлеонська В.І.;

від відповідача - Маслюк О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ЗАТ "Сімкомунсервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

Суть спору: Закрите акціонерне товариство «Сімкомунсервіс» (далі позивач) звернулось до адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі (далі відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 12.09.2008 №00153215-0/0 про визначення суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями за пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» (далі Закон №2181). Позов мотивовано тим, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено без дотримання строків давності, визначених пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону №2181.

Ухвалами суду від 13.10.2008 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження і справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача проти позову заперечував, надав письмові заперечення, в яких вказав, що спірне податкове повідомлення-рішення винесено через несвоєчасне погашення податкового зобов'язання з податку на прибуток, відповідно до вимог Закону №2181.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши доказі по справі в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття справи адміністративної юрисдикції, - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»).

Статтею 4 Закону №2181 передбачено право податкових органів приймати рішення за наслідками перевірок платників податків, яким визначається сума податкового зобов'язання з податків і зборів (обовязкових платежів).

Враховуючи зазначене, відповідач, виконуючи у спірних відносинах владні управлінські функції, є суб'єктом владних повноважень, спір, що виник, належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Судом встановлено, що відповідачем 02.09.2008 року проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати податку на прибуток підприємств за 12 місяців 2003 року. За наслідками перевірки складено акт від 02.09.2008 №6475/15-1/13778729, за висновками якого позивачем порушено вимоги п. 16.4 ст. 16 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» і пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону №2181 через несвоєчасну сплату податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств, самостійно визначеного платником податків в податковій декларації за 2003 рік №451739 від 09.02.2004 у сумі 19700 грн. Зокрема платником податків допущено затримку погашення податкового зобов'язання за вказаною декларацією у сумі 5513,92 грн. на 467 днів.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 12.09.2008 №00153215-0/0 про визначення суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями за пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 у сумі 2756,96 грн.

Судом досліджені в судовому засіданні документи податкової звітності позивача з податку на прибуток підприємств за 2003 рік, платіжні документи про перерахування грошових коштів в погашення податкової заборгованості з цього податку за звітний (податковий) період за 2003 рік і виписки з особового рахунку платника податку. Судом встановлено, що в декларації з податку на прибуток підприємств за 2003 звітний рік, яка була надана позивачем до податкового органу 09.02.2004, задекларовано суму податкового зобов'язання в розмірі 19700,00 грн. (а.с. 36). За результатами проведеної позивачем перевірки цієї декларації зменшено податок на прибуток за 2003 рік на 7800,00 грн., про що свідчить акт №519/15-1 від 24.02.2004 (а.с. 28). Платіжним дорученням від 24.03.2004 №113 за призначенням платежу «податок на прибуток за 2003 рік» перераховано 10000,00 грн., платіжним дорученням від 09.03.2005 №178 з призначенням платежу «податок на прибуток за 2003 рік» перераховано 1395,00 грн., сплачена сума розподілена податковим органом на погашення податкового боргу (1150,72 грн.) і на погашення пені (244,28 грн.), без врахування зазначеного платником податку в платіжних документах призначення платежу. Разом з тим в акті перевірки від 02.09.2008 №6475/15-1/13778729 вказано про порушення граничного строку сплати узгодженого податкового зобов'язання у сумі 5513,92 грн., при цьому вказано дату фактичної сплати заборгованості - 20.05.2005. Однак, в письмових запереченнях на позов ДПІ вказує про те, що податкове зобов'язання у сумі 5513 грн. було погашено 17.12.2007 року. Судом встановлено, що позивачем сплата податкового зобов'язання з податку на прибуток по декларації за 2003 рік у сумі 5513,92 грн. не проводилась ані 20.05.2005, ані 17.12.2007, що підтверджується також даними виписки з особового рахунку позивача (а.с. 30, 40).

Таким чином, судом встановлено, що позивач проводив сплату узгодженої суми податкового зобовязання за податковою декларацією з податку на прибуток за 2003 рік у різні дати, але 20.05.2005 зазначені податкові зобовязання не сплачував, що підтверджується вищезазначеними платіжними дорученнями в яких вказані номера, дати, суми платежів, в розділі «призначення платежу» вказані періоди за які позивач здійснює платіж.

Виходячи із досліджених доказів, судом встановлено, що підстав для застосування відповідачем штрафних санкцій за несвоєчасну сплату 20.05.2005 зазначеного податкового зобовязання не було.

Крім того, як вбачається з даних особового рахунку позивача з податку на прибуток, за даними особового рахунку 20.05.2005 взагалі не відображено погашення позивачем сум податкового зобовязання.

Відповідачем не доведено правомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій за фактом несвоєчасної сплати суми податкового зобовязання, яка відбулася на думку відповідача саме 20.05.2005.

Крім того, із виписок по особовому рахунку позивача з податку на прибуток, вбачається, що відповідачем сплачені позивачем суми поточних податкових зобовязань направлялися на погашення податкового боргу по відповідним строкам сплати.

Згідно з п. 7.7 ст. 7 Закону України №2181 податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) і у рівних пропорціях. Проте порядок такого стягнення в Законі не визначений, та не зазначено про те, що вказана заборгованість може погашатися за рахунок інших платежів платника податків.

Відповідно до ст.ст. 22, 41 Конституції України захист права власності гарантується державою. Кожен має право володіти, користуватись та розпоряджуватися своєю власністю.

Статтею 177 ЦК України встановлено, що гроші є обєктами цивільних прав, у тому числі права власності. Відповідно до ст. 317 ЦК України власник користується своїм майном на свій власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що встановлено ст. 391 ЦК України.

Згідно з ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках). При цьому відповідно до ст. 8 зазначеного Закону банк виконує доручення клієнта у точної відповідності з інформацією, що міститься в розрахунковому документі.

При цьому ані Закон №2181, ані Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не містять положень щодо прав податкового органу змінювати призначення платежу визначеного платником податку у платіжних документах та направляти ці суми на погашення податкового боргу попередніх податкових періодів при веденні оперативного обліку платежів до бюджету.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 71 КАС України обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на субєкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду доказів визначеної законом компетенції самостійно визначати цільове призначення платежу, здійсненого платником податків, та зарахування коштів платника на свій розсуд. Щодо джерел погашення податкового боргу за рішенням органу стягнення необхідно зазначити, що обов'язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) припиняється із сплатою податку (ч. 3 ст. 9 Закону України «Про систему оподаткування»). Податок, збір (обов'язковий платіж) вважається зарахованим в дохід державного бюджету лише з моменту зарахування на єдиний казначейський рахунок державного бюджету (ч. 5 ст. 50 Бюджетного кодексу України). Відповідно зазначена норма не встановлює право чи обов'язок саме контролюючого органу якимось чином змінювати податкові зобов'язання, в рахунок сплати яких платник податків самостійно спрямував власні кошти. За наявності податкового боргу у позивача відповідач має право та можливість на підставі п. 10 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» звернутися до суду з позовом про стягнення даного боргу.

Судом також встановлено, що відповідно до преамбули Закону №2181, цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 зазначеного Закону податкове зобов'язання зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 цієї статті податковий борг (недоїмка) податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

За визначенням пункту 1.5 цієї статті штрафна санкція (штраф) плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Виходячи із системного аналізу наведених норм можна дійти висновку, що сума штрафних санкцій за змістом Закону №2181 є складовою податкового зобов'язання. А відтак на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 вказаного Закону.

Вказаним підпунктом передбачено, що за винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі коли така податкова декларація була подана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У відповідності до положень статті 5 пункту 5.1 Закону №2181 податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону №2181 передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Відповідно до пп. «б» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя). Для цілей підпункту 4.1.4 цього пункту під терміном "базовий податковий період" слід розуміти перший податковий період звітного року, визначений відповідним законом з питань оподаткування, зокрема календарний квартал для цілей оподаткування прибутку підприємств.

Судом встановлено, що граничним строком сплати податкового зобов'язання за податковою декларацією по податку на прибуток підприємств за 2003 рік є 29.02.2004.

Підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах, передбачених зазначеним підпунктом, а саме: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Чинне законодавство не містить норми, якою б було визначено початок перебігу строку на визначення платнику податків контролюючим органом суми податкового зобов'язання за платежем із штрафних санкцій, в тому числі застосованих на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 зазначеного Закону.

Оскільки за змістом підпункту 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону №2181 початок перебігу строку давності пов'язаний фактично з днем порушення платником податків податкового законодавства внаслідок декларування заниженої суми податкового зобов'язання, з врахуванням положень частини 7 статті 9 КАС України щодо застосування аналогії закону перебіг строку давності для визначення платнику податків податкового зобов'язання за платежем із штрафних санкцій, застосованих на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 цього Закону починається з дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, тобто з дня порушення вимог підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього Закону щодо строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Таким чином, враховуючи, що граничний строк сплати податкового зобов'язання припадав на 29.02.2004, а спірне податкове повідомлення-рішення прийнято 12.09.2008, суд зазначає, що строк давності у 1095 днів, встановлений ст. 15 Закону №2181 відповідачем пропущений.

Враховуючи викладене позов є таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки у разі якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач невірно зазначив позовні вимоги про визнання недійсним спірного податкового повідомлення-рішення, а не про визнання його протиправними та скасування, як це передбачене для правових актів індивідуальної дії, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідне для повного захисту прав та інтересів сторін по справі.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У звязку зі складністю справи судом 24.03.2009 оголошена вступна та резолютивна частина постанови, а 30.03.2009 постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі від 12.09.2008 №00153215-0/0 про визначення ЗАТ «Сімкомунсервіс» суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 2756,96 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ЗАТ «Сімкомунсервіс» 3,40 грн. судових витрат.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення в повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови в повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського апеляційного адміністративного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може біти подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).

Суддя підпис Циганова Г.Ю.