Рішення № 33080658, 22.08.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/3979/2013 р. Головуючий у 1 інстанції: Калюжна В.В.

Суддя-доповідач Кочеткова І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2013 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Савченко О.В.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Стрелець Л.Г.,

при секретарі Камінській О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, третя особа орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Орджонікідзевському району про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа ОСОБА_4 про припинення договору іпотеки,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року ПАТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) звернувся до суду із вищевказаним позовом, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював.

Зазначав, що 19.07.2007 року між Банком та ОСОБА_4 укладено кредитний договір на суму 60 000 доларів США зі сплатою 11,04% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 19.07.2017 року.

На порушення умов кредитного договору ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання не виконує, з січня 2009 року фактично припинила погашати кредит і сплачувати відсотки, внаслідок чого станом на 12.11.2012 року утворилась заборгованість в розмірі 136 214, 57 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 088 763, 02 грн., із яких: 56 511, 42 доларів США - заборгованість за кредитом; 31 917, 23 доларів США - заборгованість по процентам за користувань кредитом; 5400 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 35 869, 72 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до умов Договору: 31,28 доларів США - штраф (фіксована частина); 6 484, 92 доларів США - штраф (процентна складова).

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 19.07.2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку була передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що в добровільному порядку боржник взяті на себе зобов'язання не виконує, Банк просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем з отриманням витягу із Державного реєстру прав власності, з отримання дублікатів правоустановчих документів та здійсненням всіх необхідних дій для вчинення правочину та виселити відповідачів з квартири, яка є предметом іпотеки.

Заперечуючи проти позову, у грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом і просив визнати припиненим договір іпотеки з підстав, передбачених ч.4 ст.559 ЦК України. В обґрунтування своїх доводів зазначав, що судовим рішенням у серпні 2010 року з боржника стягнута вся сума заборгованості. З позовом до майнового поручителя Банк звернувся через два роки, тоді як, на думку відповідача, майнова іпотека вже припинила свою дію.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року позовні вимоги Банку задоволено частково, зустрічний позов ОСОБА_3 залишено без задоволення.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPA2GA00000042 від 19.07.2007 року, в розмірі 93 828, 65 Доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 12.11.2012 року складає 749690 (сімсот сорок дев'ять тисяч шістсот дев'яносто ) грн. 91 коп., звернуто стягнення на квартиру загальною площею 67.80 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки № ZPA2GA00000042 від 19.07.2007 року) Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ і 4360570) з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах. підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «Приватбанк» всіх передбачених нормативно - правовими актами держави дій. необхідних для продажу предмету іпотеки.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3219 (три тисячі двісті дев'ятнадцять) гривень.

В задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині виселення ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.

В апеляційній скарзі про часткове скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі Банк зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір боргу за кредитним договором на суму штрафних санкцій і відмовив у виселенні відповідачів. Вважає, що в оскаржуваній частині судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню у зв'язку із наступним.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки і визначення розміру невиконаних боргових зобов'язань зазначеним вимогам не відповідає.

За правилами ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Встановлено, що 19 липня 2007 року між Банком і ОСОБА_4 укладено кредитний договір про надання кредиту у сумі 60 000 доларів США під 11,04% річних, строком до 19 липня 2017 року. Пунктами 4.1; 5.4 Договору сторони передбачили, що при порушенні позичальником умов договору щодо сплати відсотків за користування кредитом і винагороди (комісії) позичальник сплачує пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочення. При порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань більш ніж на 30 днів позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмір 250 грн.+ 5% від суми позову (а.с. 11-15).

З метою забезпечення повернення кредитних коштів за кредитним договором, 19 липня 2007 року між Банком і ОСОБА_3 був укладений іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, житловою площею 33,2 кв.м, загальною площею 67,08 кв.м, вартістю 404 000 грн. (а.с.16-20).

У зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 31 серпня 2010 року з боржника ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором, яка станом на січень 2010 року становила 74 190, 13 доларів США, що за курсом НБУ складало 587 823, 55 грн. (а.с.115-119).

За даними виконавчої служби вказане судове рішення не виконано, 16 травня 2013 року стягувачу (Банку) було перераховано 22 450 грн.

Із наданого Банком витягу із особистого рахунку боржника вбачається, що станом на 12 листопада 2012 року заборгованість ОСОБА_4 за кредитним договором становить 136214, 57 доларів США, що за курсом НБУ становить 1 088 763, 02 грн., із яких: 56 511, 42 доларів США - заборгованість за кредитом; 31 917, 23 доларів США - заборгованість по процентам за користувань кредитом; 5400 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 35 869, 72 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а також штрафи відповідно до умов Договору: 31,28 доларів США - штраф (фіксована частина); 6 484, 92 доларів США - штраф (процентна складова) (а.с. 6-8).

9 жовтня 2012 року Банк надіслав ОСОБА_4 і ОСОБА_3 досудову вимогу про погашення заборгованості і про виселення із іпотечної квартири протягом тридцяти днів, яка відповідачами не виконана (а.с.9).

Звертаючись з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач способом реалізації предмета іпотеки зазначив продаж предмета іпотеки з укладанням від імені відповідача - ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу (а.с. 2-4).

Задовольняючи зазначені позовні вимоги частково та звертаючи стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру у спосіб, визначений позивачем, суд першої інстанції залишив поза увагою норми ст. 38 Закону України «Про іпотеку» та не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Визначаючи складову частину боргу, з метою уникнення подвійного стягнення штрафних санкцій суд першої інстанції зменшив суму боргу за кредитним договором на 42 385, 92 долари США - суму пені і штрафу, нараховану у відповідності з умовами кредитного договору, фактично звільнив відповідачів від відповідальності за невиконання умов кредитного договору.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони не відповідають вимогам закону і матеріалам справи , а тому в зазначеній частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення виходячи з наступного.

Спеціальним законом, яким визначено підстави та порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки є Закон України "Про іпотеку".

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

- загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

- опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

- заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

- спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

- пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

- початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Разом з тим, рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вище вимогам закону. Так, зокрема, судом не вказано в резолютивній частині всі складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також не правильно визначений спосіб реалізації предмета іпотеки, передбачений ст.38,39 Законом України "Про іпотеку". Поза увагою суду першої інстанції залишилось і питання ціни предмета іпотеки.

Обраний позивачем спосіб реалізації предмета іпотеки передбачений ст. 38 Закону України „Про іпотеку" - шляхом продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві шляхом укладення договору купівлі-продажу з виконанням всіх формальностей, необхідних для укладення відповідного договору.

Визначаючи суму заборгованості, на погашення якої звернено стягнення на предмет іпотеки, суд із загальної суми боргу виключив штрафні санкції (пеню і штрафи), нараховані у відповідності з п.п.4.1, 5.4 Кредитного договору. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що судовим рішенням у 2010 року з боржника вже стягнуті штрафні санкції за порушення умов кредитного договору, а тому повторне їх стягнення призведе до подвійної відповідальності.

Проте, такі висновки суду не відповідають вимогам діючого законодавства і фактичним обставинам справи, а тому з ними не можна погодитись.

Стягнення з боржника, який являється відмінним від іпотекодавця, судовим рішенням суми заборгованості за кредитним договором, в тому числі і штрафних санкцій, і звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу, розмір якого після ухвалення судового рішення збільшувався, не являється подвійною відповідальністю боржника, як помилково вважав суд першої інстанції. Після ухвалення судового рішення про стягнення боргу за кредитним договором дія договору не припинена, а тому і нарахування штрафних санкцій після ухвалення відповідного судового рішення не суперечить як умовами кредитного договору, так і нормам цивільного права, які регулюють способи забезпечення кредитних зобов'язань.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Згідно зі ст.ст. 611, 546 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Отже, неустойка є видом забезпеченням виконання зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею), як зазначено у ч. 1 ст. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Як роз'яснено у п. 27 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин", положення частини третьої статті 551 ЦК України про зменшення розміру неустойки може бути застосовано судом лише за заявою відповідача до відсотків, які нараховуються як неустойка. Істотними обставинами в розумінні частини третьої статті 551 ЦК можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Таким чином, діючим законодавством не передбачено право суду повністю звільнити боржника від обов'язку сплатити кредиторові передбачені умовами договору суми штрафних санкцій за порушення умов договору.

Статтею 256 ЦК України визначено поняття позовної давності, згідно з якою позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Правова природа неустойки така, що строк позовної давності щодо її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується неустойка, окремо. Право на позов про стягнення неустойки за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Пунктом 7 ч. 13 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю заборонено вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 31 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", враховуючи положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв'язку із цим позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі. Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), положення пункту 7 частини тринадцятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" застосовуються й до додаткових вимог банку (іншої фінансової установи).

Обґрунтовуючи позов у частині нарахування пені, позивач вказував на визначений сторонами розмір пені, посилаючись п.п.4.1, 5.3 Кредитного договору, і визначив її в іноземній валюті. При цьому нарахування проводилося більше, ніж за один рік - з липня 2008 року (а.с. 6-7).

Поряд з цим, за змістом ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України, Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" порядок виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, тобто наряду зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за користування кредитом в іноземній валюті, оскільки такий процент не є фінансовою санкцією.

Однак, вказані положення можуть бути застосовані тільки при вирішенні питання про стягнення основної заборгованості за кредитом та стягнення відсотків за користування валютним кредитом, та не підлягають застосуванню при вирішенні питання про стягнення пені.

Зважаючи, що з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки Банк звернувся до суду 20 листопада 2012 року, розмір пені за порушення виконання боргового зобов'язання у відповідності з вимогами ст.258 ЦК України і ст.11 п.7 Закону України „Про захист прав споживачів" має бути обмежений одним роком, а тому стягненню підлягає пеня, нарахована з 20 листопада 2011 по 20 листопада 2012 року , а саме: 36 249,94 (нарахована пеня станом на 12.11.2012 року) - 18100,79 (пеня станом на 12.11.2011 року) = 18149,15 доларів США, що за курсом НБУ на час вирішення спору відповідає 145 011,71 грн.

Вимоги Банку про одночасне стягнення пені на підставі п.4.1 Кредитного договору за порушення строків сплати відсотків та винагороди, і штрафу, нарахованого на підставі п.п. 5.4 Кредитного договору, яким передбачена відповідальність боржника за порушення строку платежів по будь-якому з грошових зобов'язань у вигляді сплати штрафу у розмірі 250 грн.+ 5% від суми позову, не підлягає задоволенню, оскільки фактично умовами договору передбачена подвійна відповідальність за одне й те є порушення зобов'язання, що суперечить ст.61 Конституції України, якою передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме правопорушення.

Таким чином, складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки виходячи із загальної суми заборгованості станом на 12.11.2012 року, становлять 119 977,80 доларів США, що за курсом НБУ становить 894 702,62 грн., із яких: 56 511, 42 доларів США - заборгованість за кредитом; 31 917, 23 доларів США - заборгованість по процентам за користувань кредитом; 5400 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 18 149,15 доларів США - пені за період з 20.11 2011 по 20.11.2012 року, що за курсом НБУ становить 145 011, 71 грн.

Стягнуті виконавчою службою кошти на виконання попереднього рішення суду, ухваленого щодо боржника ОСОБА_4 підлягають зарахуванню в установленому законом порядку виконавчою службою в ході виконання судового рішення.

Щодо початкової ціни предмета іпотеки, то колегія суддів вважає за можливе з урахуванням роз'яснення, що містяться в п. 42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»№5 від 30.03.2012 року, зазначити в резолютивній частині рішення про встановлення початкової ціни на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалення в цій частині нового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений ст. 38 Закону України «Про іпотеку», в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором на загальну суму 119 977,80 доларів США із зазначенням початкової ціни для реалізації іпотечного майна на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, а також про відмову у задоволенні позову про виселення інших осіб, які проживають і зареєстровані в спірному будинку.

В іншій частині рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального права і підстав для його скасування судова колегія не вбачає.

Доводи апелянта про безпідставне відхилення позовних вимог в частині виселення з іпотечної квартири ОСОБА_4 і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не заслуговують на увагу.

Як вбачається із матеріалів справи досудова вимога про добровільне виселення неповнолітньому відповідачеві ОСОБА_5 банком не надсилалася. Зважаючи на те, що ч.3 ст.109 ЖК України і ст.40 Закону України „Про іпотеку" передбачає виселення всіх членів сім'ї іпотекодавця у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки тільки за умови направлення Банком відповідної досудової вимоги, а така вимога ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не надсилалася, останній і його законний представник - відповідач ОСОБА_4 не можуть бути виселені одночасно із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося і судом апеляційної інстанції не переглядалося.

Керуючись ст.ст.307, 309,313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2013 року у цій справі в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінити.

Звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 19 липня 2007 року, укладеним між ОСОБА_3 і ЗАТ КБ "Приватбанк" :

квартиру, загальною площею 67,08 кв.м, житловою площею 33,2 кв.м, розташовану у АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 8 лютого 1996 року, зареєстрованому на Запорізькій товарній біржі „Титан-Інвест" за №Н-893б, та в Запорізькому міжміському бюро технічної інвентаризації 10 квітня 1996 року за № 237, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № № ZPА2GA00000042 від 19 липня 2007 року, укладеним між ОСОБА_4 і ЗАТ "Приватбанк", яка станом на 12.11.2012 року, становлять 119 977,80 доларів США, що за курсом НБУ становить 894 702,62 грн., із яких: 56 511, 42 доларів США - заборгованість за кредитом; 31 917, 23 доларів США - заборгованість по процентам за користувань кредитом; 5400 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 18 149,15 доларів США - пені за період з 20.11 2011 по 20.11.2012 року, що за курсом НБУ становить 145 011, 71 грн.

Застосувати процедуру продажу предмета іпотеки, передбачену ст. 38 Закону України "Про іпотеку" шляхом укладення ПАТ КБ "Приватбанк" договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем за ціною продажу на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

В іншій оскаржуваній частині рішення суду першої інстанції залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: