Постанова № 33074780, 26.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 липня 2013 року № 826/7197/13-а

Окружний адміністративний суд м.Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кіносвіт Діджитал» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м.Києва Державної податкової службипро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2013 №00016322-7 та №0001622207, від 21.05.2013 №0003672207ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВ «Кіносвіт Діджитал» звернулось до суду з позовом до ДПІ у Солом'янському районі м.Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.03.2013 №00016322-7 та №0001622207, від 21.05.2013 №0003672207.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України та винесено податкове повідомлення-рішення №0001622207 від 05.03.2013, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 275764,00грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 68941,00грн., податкове повідомлення-рішення №00016322-7 від 05.03.2013, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 239794,00грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 59949,00грн. та податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 №0003672207 з податку на прибуток в розмірі 275764,00грн.

Встановлене порушення, як вважає позивач, не відповідає дійсним обставинам справи. Оскільки твердження представника відповідача щодо нікчемності правочину укладеного між позивачем та ТОВ «Проммаст-стандарт» носять реальний характер, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами. На час здійснення взаємовідносин, контрагент зареєстрований як платники податку на додану вартість, при здійсненні правочину позивачем складено всі документи, які дозволяють вважати їх первинними.

У зв'язку з чим представник позивача просить позов задовольнити та скасувати винесені податкові повідомлення-рішення.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, суду надано усні та письмові пояснення, які мотивовано тим, що за результатами проведеної перевірки встановлені порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що підтверджується актом перевірки, тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Представник відповідача до суду не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи зазначену особу повідомлено належним чином, відповідно до вимог ст.ст.35, 37 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Кіносвіт Діджитал» зареєстровано Солом'янською районною у м.Києва державною адміністрацією 01.03.2011, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію №107310200000203397 та взято на податковий облік 02.03.2011 за №32053.

На підставі службового посвідчення серії УКМ №065422 від 10.03.2010, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 13.02.2013 №308 ДПІ у Солом'янському районі м.Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Кіносвіт Діджитал» з питань правильності визначення повноти нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Проммаст-Стандарт» за період з 01.01.2009 по 30.06.2012.

За результатами проведеної перевірки податковим органом складено акт від 15.02.2013 №569/22-7/37553041, яким встановлено порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Внаслідок чого, товариством занижено податок на додану вартість в загальному розмірі 239794,00грн. в т.ч. по періодам: за жовтень 2011 року у сумі 53333,00грн., за листопад 2011 року у сумі 186461,00грн. та занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся в загальному розмірі 275764,00грн. в т.ч. за ІІ-ІV квартали 2011 року на суму 275764,00грн.

В зв'язку з чим, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0001622207 від 05.03.2013, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 275764,00грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 68941,00грн., податкове повідомлення-рішення №00016322-7 від 05.03.2013, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 239794,00грн. за основним платежем та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 59949,00грн.

Не погоджуючись з встановленими порушенням та винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС у м.Києві про результати розгляду первинної скарги від 25.04.2013 №3919/10/12-1-03 податкове повідомлення-рішення від 05.03.2013 №00016222-7 залишено без змін, та скасовує податкове повідомлення-рішення від 05.03.2013 №0001622207 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій на суму 68941,00грн. в іншій частині зазначене рішення залишає без змін.

В зв'язку з чим винесено податкове повідомлення-рішення від 21.05.2013 №0003672207 з податку на прибуток на суму 275764,00грн.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Кіносвіт Діджитал» (Виконавець) та ТОВ «Проммаст-Стандарт» (Замовник) укладено договір №П-11118 від 26.10.2011 на поставку обладнання. Предметом договору є те, що Виконавець зобов'язується поставити обладнання, а Замовник зобов'язується прийняти Обладнання і своєчасно здійснити його оплату на умовах даного Договору.

На виконання зазначеного договору ТОВ «Проммаст-Стандарт» виписано рахунок- фактура №СФ-002511 від 25.11.2011, видаткові накладні №2511 від 25.11.2011, №2611 від 26.11.2011,№2811 від 28.11.2011, податкові накладні №173 від 27.10.2011, №35 від 03.11.2011, №57 від 08.11.2011, №58 від 08.11.2011, №71 від 10.11.2011, №117 від 21.12.2011, №136 від 25.11.2011, №153 від 28.11.2011. Також в матеріалах справи наявні копію виписок по операціям, що підтверджують здійснення операцій.

На думку представника відповідача, укладений правочин між позивачем та контрагентом за вищезазначеним договором не спричинили реального настання правових наслідків. Представник позивача проти даного твердження представника відповідача заперечував та посилався на те, що у товариства є в наявності всі документи, що підтверджують реальність виконання договорів.

Однак, представником позивача не надано суду додаткових документів, окрім податкових та видаткових накладних, які б свідчили про реальність ведення господарської діяльності товариства з ТОВ «Проммаст-Стандарт», щодо укладеного договору поставки обладнання.

Оцінюючи подані сторонами документи та докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, виходячи з наступного.

Представником відповідача зазначено, що під час проведення перевірки перевіяючими використано акт від 23.11.2011 №783/23-2/37563531 Бориспільської ОДПІ «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ТОВ «Проммаст-стандарт» (код ЄДРПОУ 37563531) з питань дотримання вимог податкового законодавства при справлянні податку на додану вартість за серпень 2011 року», яким встановлено порушення ч.1,5 ст.203, п.1,2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України.

Крім того, зазначений актом перевірки встановлено, що засновником ТОВ «Проммаст-стандарт» є ОСОБА_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1. Директор - ОСОБА_2 згідно протоколу загальних зборів учасників про призначення №1 від 11.03.2011.

ВПМ Бориспільської ОДПІ 19.10.2011 проведена перевірка місцезнаходження за адресою державної реєстрації ТОВ «Проммаст-Стандарт», а саме: Київська область, м.Бориспіль, вул.Новопрорізна, 8/А. Перевіркою встановлено, що за вищевказаною адресою знаходиться ВАТ БП «Райагрохім». В зв'язку з чим складено акт перевірки місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності з адресою державної реєстрації від 19.10.2011.

Крім того, податковим органом отримано інформацію, що ОСОБА_1 (засновник) не отримувала доходи на ТОВ «Проммаст-станадрт» протягом 2007-2011 років. Також, протягом 2007-2011 року ОСОБА_2 не отримував доходи.

Згідно наданої інформації КП Бориспільське бюро технічної інвентаризації, нерухоме майно за ТОВ «Проммаст-стандарт» по реєстровим книгам бюро техінвентаризації не зареєстровано.

Також встановлено, що директор товариства ОСОБА_2, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 не проживає.

Висновком спеціаліста СТКЗР по обслуговуванню м.Бровари та Броварського району Київської області НДЕКЦ при ГУМВС України в Київській області №194 від 02.11.2011 встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в договорі №596 від 02.02.2010 виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою.

За результатами перевірки даних податкової звітності ТОВ «Проммаст-стандарт» відповідно до автоматизованої інформаційної системи «Податки» та АІС «Бест Звіт» не встановлено наявність у ТОВ «Проммаст-стандарт» власних складських, торгівельних, виробничих чи інших приміщень, які суб'єкт господарювання міг би використовувати при здійсненні фінансово-господарської діяльності.

Отже, перевіряючими зроблено висновок, що фінансово-господарські операції ТОВ «Проммаст-стандарт» та контрагентів-покупців, в період серпень 2011 року не містять по своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявні лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької діяльності або іншої економічної діяльності. Наслідок діяльності ТОВ «Проммаст-стандарт» є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

В результаті порушення ТОВ «Проммаст-стандарт» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства, угоди, укладені з контрагентами на реалізацію ТМЦ (робіт, послуг) на адресу останніх, мають протиправний характер. Такий правочин, в наслідок якого неправомірно віднесений податок на додану вартість до складу податкових зобов'язань по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави та суперечить інтересам держави та суспільства, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже згідно з ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Враховуючи викладене, операції ТОВ «Проммаст-стандарт» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійсненні операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. В зв'язку з цим посадові особи ТОВ «Проммаст-стандарт» не могли фактично здійснювати господарські операції з урахуванням часу, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного.

Крім того, до податкового органу надійшла Постанова про порушення кримінальної справи старшим слідчим з ОВС Головного слідчого управління ДПС України від 10.04.2012 №69-149 за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), зокрема ТОВ «Проммаст-стандарт» з метою прикриття незаконної діяльності, за попередньою змовою невстановленою групою осіб, скоєного повторно, за ознаками складу злочину, передбаченого ст.28, ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст.228 Цивільного кодексу України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідно до ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 180 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2). При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (ч. 3). Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості (ч. 4).

Згідно ст.266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст.267 Господарського кодексу України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Відповідно до ст.181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до п. 123.1 ст.123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 64.3.5, 64.3.6 пункту 64.3 статті 54 цього Кодексу,- тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Пунктом 4.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку підприємства. Фінансова, податкова та статистична звітність, використовуючи грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. 4.1 ст.9 цього закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. 4.2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.2.4, п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, від 24.05.1995 №88, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

У зв'язку з наведеним слід також зазначити, що відповідно до пп.16.1.2, 16.1.3 п.16.1 ст.16 ПК України платник податків зобов'язаний, зокрема, вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків і зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з п.44.1 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Зазначене свідчить про те, що первинні документи не відповідають вищенаведеним нормам законодавства, тобто не можуть бути первинними документами.

Крім того суд зазначає, що в ході судового розгляду справи встановлено фіктивність та порушення законодавства контрагентом позивача.

Зазначене підтверджує доводи представника відповідача стосовно того, що правочини суперечить вимогам Цивільного кодексу України, та є нікчемними.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.198.6 ст.198 ПК України, встановлено завищену суму податкового кредиту з податку на додану вартість та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Проммаст-стандарт»».

Таким чином, суд проаналізувавши викладене, погоджується з доводами відповідача про те, що зазначена господарська операція фактично не здійснювалися, а первинні документи були складені з метою штучного формування податкового кредиту.

Отже, незалежно від того, чи визнавались зазначені господарські договори недійсними в судовому порядку, останні не були спрямовані на досягнення будь-яких наслідків, пов'язаних із здійсненням підприємницької господарської діяльності, що унеможливлю врахування їх наслідків в податковому обліку платника податку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - ПК України), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Відповідно до пп. а п.198.1, п.198.2, п.198.3. ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 ст.198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту, необхідні первинні документи - податкові накладні, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (надалі - Закон).

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що первинні документи - податкові накладні, видаткові накладні, видані позивачеві контрагентом ТОВ «Проммаст-стандарт» на виконання укладеного договору поставки від №П-11118 від 26.10.2011, не мають ознак реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно віл спрямованості умислу платників податку - часників відповідної операції, то суд приходить до висновку про відсутність підстав вважати подані представником позивача достатніми документи на підтвердження податкового кредиту первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», тобто документами, які підтверджують фактичне придбання позивачем товарів (робіт, послуг) від контрагентів, фактичне здійснення господарських операцій та дають позивачу право податковий кредит.

Крім того, суд звертає увагу на позицію Вищого адміністративного суду України, викладу в оглядовому листі від 06.07.2009 №982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги правову позицію викладену у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11, а також керуючись внутрішнім переконанням, суд приходить до висновку про відсутність факту реального здійснення господарських операцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

В той же час, згідно матеріалів справи, позивачем а ні на перевірку, а ні до суду не подано жодних документів, які б спростовувати висновки податкового органу, зокрема, не надано доказів обліку (прийняття на склад, оприбуткування) придбаного товару (робіт, послуг), враховуючи його значну кількість та асортимент, не доведено використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача, а також не надано доказів щодо наявності на даний час товару у позивача або реалізації його іншим контрагентам.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладених законодавчих норм та обставин справи свідчить про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове-повідомлення рішення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, суд звертає увагу на те, що відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, належним чином не виконано покладеного на нього обов'язок щодо доказування. Всі встановлені у справі обставини, що мали значення для правильного її вирішення встановлювалися судом.

За таких обставин, суд за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.9, 11, 69, 70, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

у задоволенні позовних вимог ТОВ «Кіносвіт Діджитал» відмовити в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.М. Клименчук