Постанова № 33073708, 19.08.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2013 р. Справа № 907/65/13-г

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Давид Л.Л.

Суддів Данко Л.С.

Юрченка Я.О.

при секретарі судового засідання Карнидал Л.Ю.

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_2 без номера від 11.04.2013р. (вх. № Львівського апеляційного господарського суду 05-05/535/13 від 19.04.2013р.)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 21.03.2013р.

у справі № 907/65/13-г (суддя - О.В. Васьковський)

за позовом Заступника Закарпатського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України, м. Ужгород в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево, м. Мукачево

до Ужгородської міської ради Закарпатської області, м. Ужгород

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

ОСОБА_3, м. Мукачево,

ОСОБА_2, м. Червоноград

про визнання недійсним частково рішення

за участю представників сторін:

від Прокуратури: Ройко А.І. - прокурор відділу (посвідчення від 02.11.2012 р. № 012483);

від позивача: не з'явились;

від відповідача: не з'явились;

від третіх осіб: не з'явились;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.03.2013 р. у справі № 907/65/13-г (суддя - О.В. Васьковський) позов задоволено повністю, визнано недійсним п. 1.9. рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 16.04.10 №1404 „Про надання земельних ділянок" в частині надання ОСОБА_3 в приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га АДРЕСА_1 та відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про забезпечення позову. Стягнуто з Ужгородської міської ради Закарпатської області в доход державного бюджету суму 1147,00 грн. судового збору.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що земельна ділянка площею 1,3272 га, в яку входить передана за спірним рішенням міськради № 1404 громадянці ОСОБА_3 земельна ділянка площею 0,10 га, незаконно відведена та надана у приватну власність, оскільки належить військовому містечку № 42 та відноситься до земель оборони і не може передаватись в користування іншим особам, а також відмовлено у задоволені клопотання прокурора про забезпечення позову шляхом заборони Ужгородській міській раді, її виконавчому комітету, а також ОСОБА_3 та ОСОБА_2, вчиняти дії стосовно спірної земельної ділянки, у зв'язку із недоведеністю підстав його застосування, керуючись ст.66 Господарського процесуального кодексу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2, оскаржив його в апеляційному порядку. Як на підставу для скасування рішення суду покликається на те, що прокурором невірно визначено позивача у справі, оскільки органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Міністерство оборони України, а не Квартирно - експлуатаційний відділ м. Мукачева, даний спір не підвідомчий господарським судам, оскільки, спірне рішення Ужгородської міської ради приймалось органом місцевого самоврядування, а відтак, дана справа підвідомча адміністративним судам. Крім того, вважає, що некоректним є застосування позивачем терміну "недійсність" до нормативно-правових актів, так, як на думку апелянта, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Також, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють міські ради, а враховуючи те, що земельна ділянка площею 0,10 га, розташована у межах населеного пункту міста Ужгорода, то відповідно вирішення питання щодо затвердження проекту відведення і надання відповідної земельної ділянки в приватну власність належить саме до компетенції Ужгородської міської ради. Господарський суд Закарпатської області неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, так як не з'ясованим залишилось питання оформлення у встановленому законом порядку державного акту на право постійного користування землею від 16.08.2002 р. І-ЗК № 001247.

Дані обставини, на думку скаржника, є безумовною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Закарпатська прокуратура з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України подала відзив на апеляційну скаргу (від 26.04.2013 р. № 2/1076-вих. 13), в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, скаргу - без задоволення. Прокурор вказує про вірне визначення органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки до повноважень Квартирно - експлуатаційного відділу м. Мукачева віднесено контроль за використанням та охороною земель, наданих в користування Збройних Сил України, а даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства у зв'язку з тим, що міська рада владних управлінських функцій у правовідносинах з позивачем не здійснювала і суб'єктом владних повноважень у цих відносинах не виступала. Крім того, відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 2 вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено визнання правочину недійсним, у зв'язку з чим прокурором вірно обрано спосіб захисту цивільного права. В свою чергу Ужгородська міська рада незаконно прийняла рішення у частині відведення та надання у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га, яка входить до складу земельної ділянки військового містечка № 42, оскільки рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.06.2011 р. у справі № 5008/645/2011 вже визнано нечинним рішення ради щодо припинення права постійного користування Квартирно - експлуатаційним відділом м. Мукачево на земельну ділянку площею 1,3272 га, до складу якої входить спірна земельна ділянка площею 0,10 га.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 23.04.2013 р. прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_2 без номера від 11.04.2013 р. у справі № 907/65/13-г до розгляду та призначено в судове засідання на 29.04.2013 р. (а.с. 67) в складі колегії головуючого судді Давид Л.Л., суддів Данко Л.С. та Юрченка Я.О.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 29.04.2013 р. в зв»язку з відпусткою судді Юрченка Я.О. в склад колегії по розгляду справи № 907/65/13-г господарського суду Закарпатської області введено суддю Кордюк Г.Т.

В судовому засіданні 29.04.2013 р. розгляд справи № 907/65/13-г відкладено на 27.05.2013 р. у зв'язку з клопотанням ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 27.05.2013 р. в зв»язку з відпусткою судді Данко Л.С. в склад колегії по розгляду справи № 907/65/13-г господарського суду Закарпатської області введено суддю Гриців В.М.

В судовому засіданні 27.05.2013 р. розгляд справи відкладено на 15.07.2013 р., оскільки представником ОСОБА_2 через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду подано клопотання (вх. № суду 05-04/2597/13) про відкладення розгляду справи, у зв'язку з тим, що 10.07.2013 р. у Львівському апеляційному господарському суді буде слухатись справа №5008/645/2011, яка може вплинути на результат розгляду даної справи.

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2013 р. в зв»язку з зайнятістю в інших судових засіданнях судді Гриців В.М. та перебуванням у відпустці судді Кордюк Г.Т. в склад колегії по розгляду справи № 907/65/13-г господарського суду Закарпатської області введено суддів Данко Л.С. та Юрченка Я.О.

В подальшому в судових засіданнях 15.07.2013 р. та 29.07.2013 р. розгляд справи відкладався у зв'язку з неявкою апелянта, інших учасників судового процесу та зміною колегії суддів.

В судове засідання 19.08.2013 р. з'явився прокурор. В даному судовому засіданні здійснювалась фіксація судового процесу за допомогою програмно - апаратного комплексу «Оберіг». Прокурор заперечив доводи апеляційної скарги з мотивів, викладених у відзиві.

Вивчивши матеріали справи у сукупності з доводами апеляційної скарги та відзивом на неї, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, про відповідність рішення господарського суду Закарпатської області нормам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Судовою колегією з'ясовано, що військовою прокуратурою Ужгородського гарнізону, проведено перевірку, щодо додержання службовими особами Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево (далі - КЕВ м. Мукачево) вимог Закону України "Про використання земель оборони" стосовно законності використання земель оборони, зокрема, щодо законності використання земельної ділянки загальною площею 15,5528 га, яка знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, військове містечко № 42, право постійного користування якого визнано за КЕВ м. Мукачево державним Актом І-ЗК № 001247 від 16.07.2002 р. (а.с. 145-147).

29 грудня 2007 р. Ужгородською міською радою Закарпатської області на ІУ сесії У скликання (тридцятому пленарному засіданні) було прийнято рішення № 565 від 29.12.2007 року про припинення права користування КЕВ м. Мукачева в/м №42 на земельну ділянку площею 1,3272 га, яка входить до складу земельної ділянки 15,5528 га по вул. Гагаріна в м. Ужгород та переведено вказану територію до земель запасу міста.

В подальшому, 16 квітня 2010 р. Ужгородська міська рада прийняла рішення № 1404 „Про надання земельних ділянок", яким вирішила затвердити проекти відведення земельних ділянок та надати в приватну власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в районі вул. Гагаріна, зокрема гр. ОСОБА_3 була відведена та надана в приватну власність земельна ділянка площею 0,10 га, що входить до складу земельної ділянки військового містечка №42 (п. 1.9).

На підставі цього рішення, 04.06.2010 року, Ужгородською міською радою ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №534814.

Згодом, 02.07.10 між громадянами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно п.1.1. якого продавець передала, а покупець прийняв у власність спірну земельну ділянку.

Таким чином, судовою колегією з'ясовано , що земельна ділянка площею 0,10 га в районі вулиці Гагаріна пунктом 1.9 рішення міськради № 1404 передана громадянці ОСОБА_3, яка в подальшому перейшла у власність до громадянина ОСОБА_2 за договором купівлі - продажу від 02.07.2010 р.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога Закарпатського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Західного регіону України визнати недійсним пункту 1.9 рішення Ужгородської міської ради від 16.04.2010 р. «Про надання земельних ділянок» з посиланням на ст. ст. 141, 149 Земельного кодексу України, згідно яких вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Міністерством оборони України рішення про надання згоди на вилучення земельної ділянки площею 1,3272 га не приймалось та органу місцевого самоврядування Квартирно-експлуатаційним відділом в м. Мукачево не передавалася.

При перегляді рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, судова колегія керувалась наступним.

Відповідно до статті 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Статтею 65 Земельного кодексу України визначено, що землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Землі оборони можуть перебувати у державній власності (частина 2 статті 77 вказаного Кодексу).

Пунктом б) частини 3 статті 84 Земельного кодексу України встановлено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі оборони.

Відповідно до частини 2 статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з пунктом 45 Положення "Про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями", затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 483 від 22 грудня 1997 року, передбачено, що передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

З матеріалів справи вбачається, що 29.06.11 р. у справі №5008/645/2011 господарським судом Закарпатської області прийнято рішення, яке постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.07.2013 р. залишено в силі, згідно яких визнано нечинним п.4 рішення Ужгородської міської ради від 29.12.07 №565 „Про надання, відмову у наданні та приватизацію земельних ділянок", яким припинено право користування Квартирно-експлуатаційного відділу м. Мукачево на земельну ділянку площею 1,3272 га та переведено вказану територію до земель запасу міста. Вказаними судовими актами встановлено, що земельна ділянка площею 1,3272 га входить до складу земельної ділянки площею 15,5528 га. по АДРЕСА_1 що згідно Державного акту на право постійного користування землі від 16.08.02 І-ЗК №0011247 належить КЕВ м. Мукачево. Однак, ні Міністерство оборони України (до компетенції якого віднесено узгодження таких дій) так і безпосередній користувач КЕВ м. Мукачево, у відповідності до встановленого порядку, згоди на припинення землекористування вказаному органу місцевого самоврядування не надавали. Земельна ділянка площею 15,5528 га землі (в тому числі площею 1,3272 га) по вул. Гагаріна-Лавріщева в м. Ужгород перебуває на обліку КЕВ м. Мукачево і Ужгородській міській раді не передавалась.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач незаконно прийняв рішення у частині відведення та надання у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га, яка входить до складу земельної ділянки 1,3272 га та належить військовому містечку №42, оскільки рішенням господарського суду Закарпатської області від 29.06.2011 року у справі №5008/645/2011 визнано нечинним рішення Ужгородської міської ради, яким припинено право постійного користування Квартирно - експлуатаційного відділу м. Мукачево на земельну ділянку площею 1,3272 га, до складу якої входить спірна земельна ділянка.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України та статтями 15, 16 Цивільного кодексу України визначено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. За приписами статті 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Пунктом 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Враховуючи приписи законодавства та встановлені судами обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, задоволивши позовну вимогу про визнання недійсним п. 1.9 рішення Ужгородської міської ради Закарпатської області від 16.04.2010 р. № 1404 «Про надання земельних ділянок» в частині надання ОСОБА_3 в приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га по вул. Гагаріна, що в місті Ужгороді.

Однак, апелянт вказує, що прокурором невірно обрано спосіб захисту та зазначає про некоректність застосування терміну "недійсність" нормативно-правового акту, однак колегія суддів не погоджується з таким твердженням апелянта, виходячи з такого. Відповідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів визначено визнання правочину недійсним, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що прокурором вірно обрано спосіб захисту цивільного права, оскільки такий не суперечить приписам Цивільного кодексу України. Крім того, стаття 20 Господарського кодексу України передбачає, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема (абз. 2-й п. 2 ст. 20 ГК України): визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнанням недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Твердження апелянта, про те що спір не підвідомчий господарському суду і його слід було розглядати у порядку адміністративного судочинства, колегія суддів оцінює критично, оскільки згідно норм чинного законодавства України, земельні відносини поділяються на публічні і приватні. Відповідно, і спори в таких відносинах можуть бути як публічно-правовими, так і приватноправовими (цивільними, господарськими). Держава Україна є учасником цивільних відносин; діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. ст. 2, 167, 170 ЦК України). Ужгородська міська рада виступає, як суб'єкт цивільних правовідносин і має такий самий правовий статус, що й інші учасники цих відносин. Реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, міська рада має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Тобто, Ужгородська міська рада є рівноправним суб'єктом земельних відносин, дії якого спрямовані на реалізацію права розпоряджатись землею.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений власності. Право власності є непорушним. Правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права постійного користування спірною земельною ділянкою та правомірності підстав його набуття.

Разом з цим, міська рада владних управлінських функцій у правовідносинах з позивачем не здійснювала і суб'єктом владних повноважень у цих відносинах не виступала. Владні повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування реалізуються у відносинах, пов'язаних з управлінням в галузі використання земель, врегульованих розділом VII Земельного кодексу України зокрема, встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень, планування, використання земель, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, моніторинг земель, ведення державного земельного кадастру, у відносинах охорони земель, врегульованих розділом VI Земельного кодексу України; у відносинах, визначених ч. 1 ст. 16 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розмішені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності" та у інших відносинах, пов'язаних із застосуванням земельного законодавства.

З огляду на вищенаведене, даний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

Крім того, як на підставу для скасування рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 покликається на ту обставину, що прокурором невірно визначено позивача у справі.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. за № 3-рп/99 прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення визначено, що під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

У відповідності до вимог ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. 10 Закону України « Про оборону України», п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 р. № 406/2011, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України та яким реалізується державна політика у сфері використання земель оборони.

Таким чином, із врахуванням ст. 3 Закону України «Про збройні Сили України» Квартирно - експлуатаційний відділ м. Мукачево є органом влади на місцях в системі Збройних Сил України, на який покладено відомчий контроль за використанням за цільовим призначенням земель, наданих в користування Збройних Сил України, а також їх облік.

Повноваження Квартирно - експлуатаційного відділу м. Мукачево здійснювати відомчий контроль за використання та охороною земель, наданих в користування Збройних Сил України, визначені п. 28 «Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.1997 р. №483.

Тобто, вказаний відділ уповноважений центральним органом виконавчої влади у сфері оборони представляти інтереси держави щодо використання земель, наданих для виконання покладених на Збройні Сили України функцій і завдань відповідно до земельного законодавства, тобто є органом, уповноваженим державою здійснювати функції у спірних правовідносинах.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор звернувся в господарський суд Закарпатської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та в особі Квартирно - експлуатаційного відділу м. Мукачево (згідно уточнених позовних вимог від 21.02.2013 р. № 2/492 вих. 13).

Крім того, представник Квартирно - експлуатаційного відділу м. Мукачево надав суду довіреність Міністерства оборони України на представлення інтересів останнього в судах України.

Таким чином, прокурор вірно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а саме: Міністерство оборони України та Квартирно - експлуатаційний відділ м. Мукачево, а також вказав, що спори, які виникають внаслідок вилучення земельних ділянок з постійного користування військових частин, установ Збройних Сил України із порушенням встановленого законом порядку, призводить до порушення інтересів держави у сфері оборони, що у відповідності до вимог ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» покладає на прокуратуру України здійснення представницьких повноважень в суді.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що суд неповно з'ясував обставини справи, так як не з'ясованим залишилось питання оформлення у встановленому законом порядку Державного акту на право постійного користування землею від 16.08.2002 р. І-ЗК №001247 на площу земельної ділянки 15,5528 га, який видано Квартирно - експлуатаційному відділу м. Мукачево.

З даного приводу судова колегія зазначає, що в матеріалах справи відсутні, і сторонами не подано, належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 33 та 34 ГПК України про те, що рішення УІ сесії ІУ скликання Ужгородської міської Ради народних депутатів від 16 липня 2002 року та Державний акт на право постійного користування землею І-ЗК № 001247 виданий 16 серпня 2002 року, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 368, - були скасовані, відмінені, визнані недійсними у встановленому законом порядку.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідно до приписів ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Виходячи з наведеного та враховуючи, що доводами апеляційної скарги правомірності висновків суду першої інстанції не спростовано, обставини, які відповідно до до статті 104 ГПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції, в порядку статтей 33,34 ГПК України, апелянтом не доведено, а оскаржуване судове рішення прийняте у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, фактичними обставинами та матеріалами справи, апеляційний господарський суд підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого господарського суду не вбачає.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору, в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносяться на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Закарпатської області від 21.03.2013 р. у справі № 907/65/13-г залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 без номера від 11 квітня 2013 р. - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

3. Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 907/65/13-г повернути господарському суду Закарпатської області.

повний текст постанови підписано 19.08.2013р.

Головуючий суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.

Суддя Юрченко Я.О.