Ухвала суду № 3307240, 01.12.2008, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №22-а-2350/2008 р. Головуючий у 1 інстанції - Євсіков О.О.

Суддя-доповідач - Попович О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді Попович О.В.

Суддів: Бєлової Л.В., Горбань Т.І.,

при секретарі Романовій Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва -ОСОБА_1 на Постанову Господарського суду м. Києва від 02.04.2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фінанс Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер Фінанс Україна» звернулось до Господарського суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомленні - рішення №0002022202/0 від 21.12.2006 року.

Постановою Господарського суду м. Києва від 02.04.2007 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фінанс Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним рішення - задоволено, визнано недійсним оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 21.12.2006 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною Постановою, представник відповідачаОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати Постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою в задоволенні позову відмовити. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті та є підставю для скасування рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Свої позовні вимоги ТОВ «Інтер Фінанс України» мотивує безпідставністю нарахування податковим органом суми податку на прибуток у розмірі 146.549,40 грн., в т.ч. 48.849,80 грн. - основний платіж та 97.699,60 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно направлення на перевірку №1596/22 від 13.11.2006 року ДПІ у Голосіївському районі м. Києва, перервіряючими було здійснено планову документальну перевірку позивача. За наслідками вказаної перевірки було прийнято Акта від 13.12.2006 №757/1-22-01-33634357, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0002022202/0 від 21.12.2006, яким позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтер Фінанс Україна» згідно з п. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пп. 13.1, п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та відповідно до пп. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток іноземних юридичних осіб у розмірі 146.549,40 грн., в т.ч. 48.849,80 грн. - основний платіж та 97.699,60 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Інтер Фінанс Україна», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем по справі були повністю дотримані вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а тому оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає скасуванню в повному обсязі.

З таким висновком Господарського суду м. Києва не можна не погодитись.

Позивачем надано до справи копії та оригінали для огляду наступних документів: Договору на використання комп'ютерної програми №1/04/2006 від 03.04.2006, Договору купівлі-продажу №1/01 від 28.01.2006, Договору купівлі-продажу №1/12 від 19.12.2005, докази оплати за зазначеними договорами, докази легалізації довідки про місце проживання або місцезнаходження (для податкових цілей - сертифікат резиденції) GW-2/4141/41179/06, свідоцтва на товарні знаки, сертифікати на доменні імена, довідку нерезидента про відсутність у резидента права відчуження за зазначеними договорами та про статус оформлення товарних знаків, довідку про врахування доходу від зазначених договорів до звітних форм нерезидента.

З метою уникнення подвійного оподаткування по платежам згідно вищезазначених Договорів позивачем під час перевірки було надано відповідачу довідку GW-2/4141/41179/06 про місце проживання або місцезнаходження (для податкових цілей - сертифікат резиденції) фірми «Dogmat System Sp. Z o.o. (Польща).

Таким чином, оподаткування операцій за вищезазначеними Договорами відбувалося за місцезнаходженням нерезидента (Республіка Польща) і не оподатковувалося позивачем в Україні.

Відповідно до п. 13.1 та 13.2 ст.13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 резидент, що здійснює на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, зобов'язаний утримувати податок з таких доходів за ставкою у розмірі 15% від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено нормами міжнародних угод, які набрали чинності (п. 18.1 ст. 18 вищевказаного Закону).

Враховуючи посилання Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на норми міжнародних угод, позивачем було застосовано Конвенцію між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження податкових ухилень від 12.01.1993 року.

Стаття 7 даної Конвенції визначає, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі, якщо тільки підприємство не здійснює комерційної діяльності в другій Договірній Державі через розташоване в ній постійне представництво.

Судом першої інстанції встановлено та не спростовано апелянтом, що позивач не є представництвом нерезидента, а являє собою незалежне господарське товариство, зареєстроване згідно із законодавством України.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Конвенції термін «роялті» при використанні в цій статті означає платежі будь-якого виду, що одержуються як відшкодування за користування або за надання права користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки (включаючи кінематографічні фільми, будь-які фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення), будь-які патенти, торгові марки, дизайн або модель, план, таємну формулу або процес, або за користування, або за надання права користування промисловим, комерційним або науковим обладнанням, або за інформацію («ноу-хау»), що стосується промислового, комерційного або наукового досвіду.

Згідно з п. 1 ст. 12 Конвенції роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватися в цій другий Державі, якщо цей резидент є фактичним бенефіціаром цих роялті і підлягає оподаткуванню стосовно роялті в цій другій Договірній Державі.

При застосуванні Конвенції також підлягають застосовуванню положення п. 3 та п. 4 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування» від 6 травня 2001 N 470 (зі змінами та доповненнями), відповідно до яких застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, а підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір. Відповідна Довідка була надана Відповідачу.

Апелянт посилається на те, що згідно з п. 2 ст. 12 Конвенції позивач в обов'язковому порядку мав оподатковувати операції за міжнародними контрактами за ставкою 10%.

Проте, така позиція суперечить п. 1 ст. 12 Конвенції, де зазначено про можливість здійснення оподаткування в одній з договірної держави, а ст. 7 Конвенції прямо зазначено, що прибуток підприємства Договірної Держави оподатковується тільки у цій Державі.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, предметом судового спору не можуть бути вимоги органі державної податкової служби щодо визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку на додану вартість, визнання недійсними з моменту державної реєстрації всієї комерційної діяльності суб'єкта господарювання, усіх вчинених юридично значемих дій та вчинених право чинів, оскільки такі способи реалізації їх повноважень не передбачені чинним законодавством.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також, згідно до положень ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, чого відповідачем зроблено не було.

Однак, вказані вимоги законодавства України апелянтом не враховані та не виконані, а тому суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що Господарським судом м. Києва повністю дотримані норми матеріального права, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.198 ч.1 п.3 та ст. 202 КАС України, суд апеляційної інстанції скасовує постанову суду першої інстанції та приймає нове рішення, якщо встановить порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва -ОСОБА_1 на Постанову Господарського суду м. Києва від 02.04.2007 року - залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду м. Києва від 02.04.2007 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Фінанс Україна» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосереднього до Вищого адміністративного суду України протягом місяця.

Головуючий суддя:

Судді