Ухвала суду № 33060417, 14.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" серпня 2013 р. м. Київ К/800/21949/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - Шевченко Н.О., Пащенка В.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газенерголізинг" (далі - Товариство)

на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013

у справі № 2а-11528/11/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправними та скасування:

податкового повідомлення-рішення від 27.07.2011 № 0000722320, за яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за 2010 рік та за І квартал 2011 року в загальному розмірі 213 049 351 грн. із застосуванням 1 грн. штрафу;

податкового повідомлення-рішення від 27.07.2011 № 0000712320 про визначення Товариству грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 11 186 582 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013, у задоволенні позову відмовлено повністю. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з фіктивності правовідносин позивача та його контрагента товариства з обмеженою відповідальністю «Оіл Рівер» (далі - ТОВ «Оіл Рівер») на підставі попереднього договору від 04.01.2011 № 01-11-Пр, позаяк останній було укладено без мети настання відповідних цьому правочину правових наслідків, а виключно з метою отримання податкових переваг. Крім того, суди послалися на підпункту 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зазначивши, що збитковий характер діяльності Товариства у 2010 році виключає можливість віднесення ним до складу валових витрат відсотків по кредиту, отриманому від засновника-нерезидента

Посилаючись на неповноту встановлення судами обставин справи щодо оформлення первинних документів від імені спірного контрагента, а також на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позов.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Товариства з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті за наслідками проведення позапланової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 24.04.2008 по 31.03.2011, оформленої актом від 12.07.2011 № 339/1-23-20-35840240.

Під час цієї перевірки податковим органом було встановлено, що позивач відніс до складу валових витрат авансовий платіж у сумі 253 451 390 грн., перерахований Товариством як покупцем на рахунок продавця - ТОВ «Оіл Рівер» - за майбутню поставку гірничошахтного обладнання в рамках виконання зобов'язань за попереднім договором від 04.01.2011 № 01-11-Пр, а також відобразив у складі податкового кредиту суму ПДВ у ціні придбаного обладнання.

Заперечуючи проти відображення результатів цих операцій у податковій звітності Товариства, податкова інспекція послалася на те, що названий контрагент має ознаки фіктивного підприємства, позаяк відсутній за місцем реєстрації, не має основних фондів (приміщень, транспортних засобів, устаткування), необхідних для провадження господарської діяльності, первинні документи від імені ТОВ «Оіл Рівер» підписані не директором цього товариства ОСОБА_3, а іншою особою, подані цим товариством податкові декларації не визнані податковою звітністю.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як доказ складення платником пакету документів для збільшення податкового кредиту та формування валових витрат з метою мінімізації сплати податків до бюджету, позаяк застосований позивачем механізм господарсько-правових правовідносин з ТОВ «Оіл Рівер» створює лише видимість товарообігу та руху грошових коштів без реальних економічних змін майнового стану у процесі здійснення фактичної господарської діяльності.

Під час розгляду даної справи попередніми судовими інстанціями також було з'ясовано, що у зв'язку з неукладенням позивачем та ТОВ «Оіл Рівер» основного договору та невиконанням цим постачальником поставки обладнання в адресу позивача у червні 2011 року ТОВ «Оіл Рівер» повернуло позивачеві авансовий платіж; однак позивач відкоригував податковий кредит з ПДВ за фактом такого повернення лише частково на суму 7 013 003,72 грн.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який на час виникнення спірних правовідносин) регулював порядок врахування витрат у податковому обліку платника передбачено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

В силу вимог абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Висновок про необґрунтованість податкової вигоди повинен ґрунтуватись на об'єктивній інформації, що безспірно підтверджує відсутність у діях платника розумної ділової мети та спрямованість таких дій виключно на створення сприятливих податкових наслідків. При цьому обов'язок доведення обставин, пов'язаних з отриманням платником необґрунтованої податкової вигоди покладається на податковий орган в силу вимог частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суди не повинні обмежуватися лише формальними умовами застосування норм податкового законодавства та у випадку існування сумніву у правомірності формування платником податкового кредиту та валових витрат встановити та дослідити усю сукупність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору (оплату покупцем товар, динаміку фактичних правовідносин покупця та продавця, наявність інших документів, окрім податкових накладних, що підтверджують сплату ПДВ ціні товару та реальність господарських операцій тощо).

Відмовляючи у задоволенні даного позову, попередні судові інстанції підтримали правову позицію податкового органу по справі, пославшись на те, що підписання первинних документів (зокрема, податкових накладних) від імені постачальника неуповноваженою особою та невиконання поставки товару свідчить про фіктивність операцій між позивачем та ТОВ «Оіл Рівер» та незаконність їх відображення у податковому обліку позивача.

І хоча сам по собі факт підписання первинних документів від імені постачальника невстановленою особою не може слугувати беззаперечним свідченням необґрунтованості податкової вигоди платника податків - покупця, однак у даному разі підставою для такого висновку податкової інспекції слугувало й наявність ознак фіктивного підприємництва у діяльності ТОВ «Оіл Рівер» та відсутність у нього об'єктивної можливості виконати розглядувані операції з поставки.

Слід зауважити, що за звичаями ділового обороту рішенню покупця придбати на умовах авансового платежу товар передує аналіз ринку відповідного товару; при цьому при вибору постачальника суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей. технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

Втім у даному разі позивачем не наведено критеріїв, якими він керувався при виборі контрагента ТОВ «Оіл Рівер» під час укладення договору на умовах перерахування авансу в сумі 253 451 390 грн. в рахунок майбутньої поставки; Товариством не подано будь-яких доказів на підтвердження прояву ним розумної обережності при виборі контрагента (як-от - перевірка місцезнаходження контрагента, з'ясування наявності у нього необхідних умов для здійснення поставки, перевірка наявності повноважень у осіб, що виступали від імені ТОВ «Оіл Рівер» тощо).

У контексті викладеного зазначені факти є свідченням укладення позивачем договору поставки без мети настання відповідних йому правових наслідків, а виключно з ціллю створення умов для отримання необґрунтованих податкових переваг, що не може розглядатися в якості самостійної ділової мети.

А відтак перерахування коштів на рахунок ТОВ «Оіл Рівер» не може розцінюватися як перша подія, з якою чинне законодавство пов'язує настання податкових наслідків у вигляді права на податковий кредит та на формування валових витрат у податковому обліку покупця.

Правильним є і висновок судів по епізоду щодо включення позивачем до валових витрат відсотків у сумі 1 839 863 грн. по кредиту, отриманому від нерезидента - компанії «Торнаторе Холдінг Лімітед» (Республіка Кіпр), який є єдиним засновником Товариства.

Так, відповідно до підпункту 5.5.2 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для платника податку, 50 та більше відсотків статутного капіталу (акцій, інших корпоративних прав) якого перебуває у власності або управлінні нерезидента (нерезидентів), віднесення до складу валових витрат витрат на виплату або нарахування процентів за кредитами та іншими борговими зобов'язаннями на користь таких нерезидентів та пов'язаних з ними осіб дозволяється у сумі, що не перевищує суму доходів такого платника податку, отриману протягом звітного періоду у вигляді процентів від розміщення власних активів, збільшену на суму, що дорівнює 50 відсоткам оподатковуваного прибутку звітного періоду, без урахування суми таких отриманих процентів.

Отже, з огляду на наведену норму Закону суди дійшли цілком об'єктивного висновку, що відсутність у позивача доходу у перевіреному періоді виключає право Товариства на врахування зазначених відсотків при визначення об'єкта оподаткування податку на прибуток.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно відмовили у позові Товариства.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Газенерголізинг" залишити без задоволення.

2. Постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 13.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2013 у справі № 2а-11528/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько