Ухвала суду № 33060361, 08.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2013 року м. Київ К/9991/10278/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Голубєвої Г.К.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011

у справі № 2а-13405/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Восторг»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Восторг» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Восторг») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Київському районі м. Харкова) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 06.10.2010 №0000711505/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 позов задоволено в повному обсязі.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011 скасовано рішення суду першої інстанції в частині скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Харкова від 15.10.2010 №0000591505/1 та прийнято в цій частині нове рішення. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.10.2010 №0000711505/1. В іншій частині постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 залишено без змін.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питання правильності заповнення показників податкової декларації з ПДВ за травень-червень 2010 року, за результатами якої складено акт від 26.08.2010 №5071/15-509/32437180.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР), а саме: неправомірне включення до складу податкового кредиту з ПДВ сум податку, що були сплачені на користь контрагентів в ціні придбаного товару, так як задекларовані контрагентами податкові зобов'язання з ПДВ не збігаються з сумою задекларованого ТОВ «Восторг» податкового кредиту з ПДВ.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 09.09.2010 №0000711505/1, яке було скасовано в процедурі адміністративного оскарження та винесено податкове повідомлення-рішення від 06.10.2010 №0000711505/1, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 582569,05 грн., з яких 4310937,58 грн. за основним платежем, 1550631,47 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем та його контрагентами (ПП «Мега Мікс», ТОВ «Поллі-Харків», ТОВ «Арсенал-оптторг», ТОВ фірма торгівельний дім «Маркег - Груп», ТОВ «АПО Харківцукорзбут», ТОВ «Агрокосм», ТОВ «ТД Легка хода», ТОВ «СТИМУЛЛАЙФ», ПП «АН ГРО ПЛЮС», ТОВ «Діамант», ТОВ «Шарте-Україна», ПП «Український продукт», ФОП Дроменко, ТОВ «МІРЕЛЬ КОМПАНІ», ТОВ ТД «Макс», ТОВ ТД «ВІКТЕР ПЛЮС», ТОВ ТД «Попяснянський склозавод», ТОВ «Караван», ПП фірма «Ангеліна») були укладені правочини, які виконані у повному обсязі.

Перевіркою встановлено порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу його контрагентами, з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаними контрагентами.

Суди вірно зазначили, що сам лише факт невідповідності задекларованих постачальником товарів (робі, послуг) податкових зобов'язань з ПДВ розміру задекларованого контрагентом такого постачальника податкового кредиту з ПДВ з огляду на приписи Закону України «Про податок на додану вартість» не може слугувати достатньою підставою для висновку про нікчемність укладеного між ними правочину, позаяк названі особи в силу статті 2 та статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» є окремими платниками ПДВ, а відтак згідно з статтею 61 Конституції України мають нести індивідуальну юридичну відповідальність за вчинені ними діяння.

Наявні в матеріалах справи документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємо узгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів підрядних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мають статус платників податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими актами приймання виконаних підрядних робіт та платіжними дорученнями, податковими накладними, банківськими виписками за особовим рахунком на підтвердження оплати.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з контрагентами правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Крім того, колегія суддів погоджується із судом апеляційної інстанції , що суд першої інстанції помилково скасував податкове повідомлення-рішення від 15.10.2010 №0000591505/1, так як позивач просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 06.10.2010 №0000711505/1.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.02.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий О.І. Степашко Судді Г.К. Голубєва С.Е. Острович