Ухвала суду № 33060308, 14.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2013 року м. Київ К/9991/24264/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Новотекс" (далі - Товариство)

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011

у справі № 2а-3334/10/0670

за позовом Товариства

до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції (далі - Новоград-Волинська ОДПІ)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 21.12.2009 № 0012232209/0, від 15.01.2010 № 0012232209/, від 17.02.2010 № 0012232209/2 та від 30.04.2010 № 0012232209/3.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011, у позові відмовлено.

Посилаючись на неправильне застосування судами пункту 13.2 статті 13, пункту 16.13 статті 16, підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати прийняті у справі судові акти та задовольнити позов.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що податковим органом було проведено документальну планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2008 по 30.09.2009. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 16.12.2009 № 1926/05-53/23-20/32579002 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.12.2009 № 0012232209/0, згідно з яким Товариство притягнуто до відповідальності у вигляді штрафних санкцій з податку на прибуток у сумі 189 089,92 грн. Інші оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті ДПІ у процедурі адміністративного оскарження позивачем зазначеного донарахування.

Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено, що в рамках виконання своїх зобов'язань за договорами позики від 21.12.2004 № 05/04К та від 25.07.2005 № 01/08-05, укладеними позивачем (позичальник) та компанією Ready Garment Technology S.R.L. (Румунія, позикодавець), за період з 25.02.2008 по 03.07.2008 позивач сплатив названому нерезидентові проценти за користування позикою у загальній сумі 122 347,99 євро (що в еквіваленті склало 945 439,59 грн.). При цьому податок на прибуток у сумі 94 543,96 грн. з виплаченого нерезидентові доходу у вигляді зазначених процентів позивач перерахував до бюджету лише 26.09.2008.

Згідно з частинами першою, другою статті 11 Конвенції між Урядом України і Урядом Румунії про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу (яка підписана 29.03.1996, ратифікована Україною 21.10.1997 та набрала чинності для України 17.11.1997) проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо цей резидент є фактичним власником цих процентів.

Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але, якщо одержувач є фактичним власником процентів, податок, що стягується таким чином, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів.

Таким чином, наведеними нормами міжнародного договору обмежено граничний розмір податку на прибуток з процентів, виплачених нерезидентові, ставкою 10%.

Відповідно до пункту 13.2 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

В силу вимог абзаців першого, другого пункту 16.13 статті 16 названого Закону відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку на доходи громадян, сум внесків на соціальні заходи, податків, зазначених у пункті 7.8, пункті 10.2 та статті 13 цього Закону, несуть платники податку, які провадять відповідні виплати.

Перерахування податків, зазначених в пункті 7.8 та статті 13, здійснюється до/або разом із здійсненням таких виплат.

Зміст наведених законодавчих положень свідчить на користь висновку про те, граничним строком сплати податку на прибуток до бюджету з доходу, виплаченого нерезидентові, є дата виплати такого доходу. Наведене спростовує твердження скаржника про можливість множинного тлумачення наведених норм Закону щодо строку сплати податку з розглядуваної операції.

З урахуванням викладеного суди з огляду на установлені ними обставини справи дійшли цілком об'єктивного висновку про порушення позивачем правил оподаткування шляхом несвоєчасного перерахування до бюджету відповідної суми податку на прибуток з доходу у вигляді процентів, сплаченого нерезидентові.

Згідно з підпунктом 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону.

У даному разі, як вбачається з установлених судами фактичних даних зі спору, підстави застосування та розмір накладених на позивача штрафних санкцій відповідають наведеній нормі Закону, а тому слід погодитися з висновком судів про необґрунтованість позовних вимог.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Новотекс" відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 28.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 у справі № 2а-3334/10/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько