Ухвала суду № 33060313, 14.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" серпня 2013 р. м. Київ К/9991/45007/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Кузя А.В.,

відповідача - не з'явились,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області (далі - ДПІ)

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2011

у справі № 2а-11563/10/1370 (38474/11/9104)

за позовом відкритого акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" (далі - Товариство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2010 року Товариство звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 02.11.2010 № 0009652301/0.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2011, позов задоволено повністю. У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що податковим органом не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавством пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника, тоді як реальність придбання позивачем товару в рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Інфорас» (далі - ТОВ «Інфорас») підтверджується документально.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог ДПІ виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.05.2010 по 30.06.2010, оформлену актом від 22.10.2010 № 866/2301/35879807.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.11.2010 № 0009652301/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 1 218 750 грн. (у тому числі 812 500 грн. за основним платежем та 406 250 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям з придбання товару (відсаджувальної машини ОМА-10) у ТОВ «Інфорас» за договором поставки від 17.05.2010 № 017/2010, у зв'язку з їх фіктивністю. При цьому ДПІ посилається на виявлену розбіжність між сумами сформованого позивачем податкового кредиту за наслідками виконання спірних операцій та сумами задекларованих цим постачальником податкових зобов'язань. Крім того, висновок податкової інспекції про безтоварний характер розглядуваної операції мотивований тим, що: позивачем не видавалася довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей від ТОВ «Інфорас»; на час проведення перевірки придбаний товар позивачем оплачено не було; акт про приймання-передачу зазначеного товару на зберігання товариству з обмеженою відповідальністю «ГІФ «Індустрія» був підписаний до часу складення акта приймання-передачі зазначеного обладнання з ТОВ «Інфорас»; спірна відсаджувальна машина не перебуває на балансі ані позивача, ані названого зберігача.

Наведені обставини було розцінено відповідачем як свідчення участі позивача у штучній схемі для мінімізації податкових зобов'язань та отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Відповідно до пункту 1.4 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначили суди, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарської операції, на підставі якої позивачем сформовано податковий кредит, не спростовано.

Так, під час розгляду даної справи суди встановили, що реальність придбання позивачем спірного товару підтверджується належним чином оформленими первинними документами (договором поставки, видатковою накладною, актом приймання-передачі, податковою накладною, рахунком-фактурою); придбаний товар було передано позивачем на зберігання товариству з обмеженою відповідальністю «ГЗФ «Індустрія» на підставі договору від 28.05.2010 № 28/05 за актом прийому-передачі від 31.05.2010. Слід зазначити, що висновки ДПІ про підписання цього акта 28.05.2010 (тобто до часу фактичного отримання позивачем придбаного товару) зроблені без урахування додатку № 1 до договору зберігання, згідно з яким його учасниками виправлено помилку у даті підписання акта приймання-передачі товару на зберігання.

Доводи податкового органу про невідображення спірним контрагентом у податковій звітності відповідної суми податкових зобов'язань, що виникли за фактом поставки позивачеві товару, стосуються правопорушення, допущеного цим контрагентом, тобто третьою особою, а відтак не можуть розглядатися як доказ недобросовісності позивача.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

До того ж, розглядаючи зазначений довід податкової інспекції, суди встановили, що ТОВ «Інфорас» було подано до податкової інспекції податкову декларацію з ПДВ за травень 2010, до якої платник включив податкове зобов'язання у сумі 812 500 грн. за наслідками виконання поставки товару в адресу позивача; втім зазначену декларацію не було визнано податковою звітністю, у зв'язку з чим між ТОВ «Інфорас» та податковим органом виник спір.

Наведені обставини також спростовують твердження податкового органу про побудову позивачем фінансово-господарських правовідносин на підставі свідомого укладання договору з фіктивним підприємством з метою перенесення податкового навантаження на особу, яка не виконує свої податкові зобов'язання.

Відсутність факту складення позивачем довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей у даному випадку також не може бути розцінена як свідчення безтоварності спірної операції, оскільки, як встановили суди, товар (відсаджувальна машина ОМА-10) був прийнятий особисто головою правління Товариства Зозулею А.С., який в силу вимог частини першої статті 48 Закону України «Про господарські товариства» вправі без довіреності здійснювати дії від імені позивача.

Посилання відповідача на відсутність на балансі Товариства придбаного обладнання також не є доказом безтоварності спірної операції, позаяк помилки у відображенні платником руху активів у бухгалтерському обліку не є свідченням відсутності дійсного руху таких активів, за умови його підтвердженості необхідними первинними документами.

За таких обставин висновок судових інстанцій про дотримання Товариством необхідних умов для формування податкового кредиту та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваного донарахування відповідає наявним у справі доказам.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.03.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2011 у справі № 2а-11563/10/1370 (38474/11/9104) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак І.В. Приходько