Ухвала суду № 33060215, 08.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2013 року м. Київ К/9991/8648/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Голубєвої Г.К.

Островича С.Е.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2а-11181/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Харківенергоремонт Плюс»

до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Харківенергоремонт Плюс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Харківенергоремонт Плюс») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у червоно заводському районі м. Харкова (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.08.2010 №0000180700/0, від 21.09.2010 №0000180700/1.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2010, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка позивача щодо правильності визначення податкового зобов'язання та податкового кредиту за квітень - травень 2010 року, за результатами якої складено акт від 16.08.2010 № 6089/07-008/31635956.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 20.08.2010 № 0000180700/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1425633,80 грн., з яких 1041420,00 грн. за основним платежем, 384213,80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

За результатами адміністративного оскарження даного рішення відповідачем винесено друге податкове повідомлення-рішення від 21.09.2010 № 0000180700/1, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1425633,80 грн., з яких 1041420,00 грн. за основним платежем, 384213,80 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за результатами фінансово-господарської діяльності до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова були подані податкові декларації з ПДВ за квітень 2010 року та травень 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ПП «Зенит Плюс», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договорів, укладених між позивачем та вказаним контрагентом.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на відсутність у ПП «Зенит Плюс» основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень, сировини та матеріалів, необхідних для здійснення основного виду діяльності.

Також, відповідач вказував на те, що ПП «Зенит Плюс» створено без наміру здійснення статутної діяльності та можливо використовувалось для проведення незаконних фінансових операцій з конвертації безготівкових коштів в готівкові з метою їх подальшого привласнення або приховування від оподаткування. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у ПП «Зенит Плюс» підрядних робіт, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Фактичне виконання спірних договорів підтверджується належним чином оформленими актами приймання виконаних підрядних робіт та платіжними дорученнями, податковими накладними, банківськими виписками за особовим рахунком на підтвердження оплати.

При цьому слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, як встановлено судами, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за спірними договорами, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальників, у зв'язку з чим твердження податкового органу про нікчемність укладених позивачем з ПП «Зенит Плюс» правочинів є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.11.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий О.І. Степашко Судді Г.К. Голубєва С.Е. Острович