Постанова № 33048623, 08.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/3444/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О.

Суддя-доповідач: Губська О.А.

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Губської О.А.

суддів Парінова А.Б., Беспалова О.О.

при секретарі Трауті А.В.

за участю:

представників відповідача Пащенка В.А.

Булигіної Є.В.

представника позивача Шаманіна В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2013 року в справі за позовом Приватного підприємства "АіК" до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0007612220 від 12.12.2012 року, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення №0007612220 від 12.12.2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2013 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В судове засідання з'явилися представники відповідача, апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Представник позивача до суду з'явився, проти апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачем на підставі повідомлення від 16.11.2012р. №270/10/22-20-03 та наказу від 16.11.2012 р. №2451 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Приватного підприємства «АіК» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ольвія-2003» за період з 01.02.2012 р. по 31.03.2013 р.

За результатами перевірки відповідачем складено Акт від 26.11.2012 р. № 526/1-22-20-24726351 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «АіК» Приватного підприємства «АіК» з питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Ольвія-2003» за період з 01.02.2012 р. по 31.03.2013 р.».

На підставі вищезазначеного Акта було прийнято податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби № 0007612220 від 12.12.2012 року.

Вказане податкове повідомлення-рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку. Проте, рішеннями Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України, вказане податкове повідомлення-рішення було залишено без змін.

Як вбачається із висновків Акту перевірки, на підставі якого було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, відповідач прийшов до висновку про порушення Позивачем норм податкового законодавства, зокрема п.198.1., п.198.6. ст.198, п.201.4. ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість з 01.02.2012 п 31.03.2012 на загальну суму 229670,00 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що доводи відповідача щодо заниження позивачем сум податку на додану вартість є помилковими на підставі чого прийшов до висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пп. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

П. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту з податку на додану вартість допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між позивачем та ПП «ОЛЬВІЯ-2003» 03.01.2012 року укладено договір поставки №010302, за яким ПП «ОЛЬВІЯ-2003» (Продавець) зобов'язувалось поставляти ПП «А і К» (Покупцю), за заявкою останнього, непродовольчі товари, а Покупець зобов'язувався приймати Товар та своєчасно здійснювати його оплату. Найменування, кількість та ціна Товару вказувалась у рахунку чи накладній на поставку, що складалась за кожною заявкою Покупця. Заявка могла бути здійснена із застосуванням телефонного/факсимільного зв'язку, або через представника Покупця. Доставка Товару здійснювалась на умовах, які додатково визначались Сторонами за кожною заявкою Покупця.

Згідно з п. 4.2 Договору оплата за товар здійснюється покупцем на поточний рахунок продавця в українській гривні, чи шляхом випуску покупця простих векселів на пред'явника.

На підтвердження виконання умов договорів контрагентом позивача було поставлено товар, що підтверджується видатковими накладними, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах справи.

На момент виписки податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

З аналізу наявних в матеріалах справи податкових накладних суд першої інстанції прийшов до висновку, що засвідчені копії вказаних первинних документів, які надавалися до перевірки і наявні у справі, документально підтверджують здійснення господарських операцій за договором поставки №010302 між позивачем і контрагентом.

Проте колегія суддів вважає, що такий висновок є передчасним і зауважує, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Податкового кодексу України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

В основу мотивувань рішення суду першої інстанції покладено посилання позивача на те, що товар, який був поставлений ПП «Ольвія-2003» позивачу у лютому, березні 2012 року, по договору № 010302 від 03.01.2012 року був проданий третім особам, на підтвердження чого в матеріалах справи наявні видаткові накладні, звіт про використання реєстраторів розрахункових операцій та книг обліку розрахункових операцій за період лютий-березень 2012 року з квитанціями №2, інформаційна довідка, оборотно-сальдова відомість по рахунку № 36.

Такі доводи колегія суддів оцінює критично та вважає, що вказані документи самі по собі не є належним доказом реальності виконання договору поставки між позивачем та ПП «Ольвія-2003», оскільки не підтверджують факт здійснення зазначеної господарської операції.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

На думку колегії, наявних в матеріалах справи документів - копії договору поставки № 010302 від 03 січня 2012 року та копій податкових накладних, виписаних ПП «Ольвія-2003» на адресу позивача недостатньо для встановлення факту реальності виконання умов зазначеного договору. Зокрема, в матеріалах відсутні, розрахункові та платіжні документи, документи, що засвідчують якість товару, копії письмових заявок позивача на відвантаження товару, акти прийому-передачі товару, товаро-транспортні накладні, та докази обліку (прийняття на склад, оприбуткування) придбаного товару (робіт, послуг).

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивачем їх також надано не було.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, з огляду на відсутність в матеріалах видаткових накладних, які мали бути виписані при здійсненні поставки, можливість ідентифікації осіб, відповідальних за здійснення операції відсутня.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом договору поставки його предметом визначені непродовольчі товари. Із наявних в матеріалах справи копій податкових накладних можна встановити, що таким є сумки, рюкзаки, портфелі, валізи тощо. Проте, під час розгляду справи судом апеляційної інстанції представник позивача зазначив, що предметом договору поставки була комп'ютерна техніка, що не узгоджується із даними первинних документів.

Стосовно доводів позивача, які враховані судом першої інстанції як підстава для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, що згідно довідки ДПІ у Оболонському районі м.Києва ДПС від 24.07.2012 №439-22-6-37859709 внаслідок перевірки відносин ПП «Ольвія-2003» з контрагентами, включаючи Позивача, за період з 01.02.2012 року по 31.03.2012 року, не було встановлено порушень вимог законодавства щодо декларування податкових зобов'язань з ПДВ та формування податкового кредиту з ПДВ за грудень - березень 2012 року, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Вказану довідку податковим органом було складено за наслідками зустрічної звірки ПП «Ольвія-2003» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків, зокрема з ПП «АіК».

Так, відповідно до п. 73.5 ст. 73 ПК України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку , визначеному Кабінетом Міністрів України.

Тобто, дії щодо проведення зустрічної звірки полягають у співставленні даних та перевірці встановлених розбіжностей в податкових деклараціях, автоматизованих інформаційних системах органів державної податкової служби України, а також аналізі податкової інформації та документів.

Таким чином, оскільки зустрічні звірки не є перевірками платника податків, письмовий документ який складається після проведення такої звірки (довідка) не може містити у собі висновки посадових осіб податкового органу про порушення суб'єктом господарювання вимог чинного законодавства, у тому числі і про реальність, повноту, достовірність, господарських операцій такої особи.

На підставі викладеного, колегія суддів робить висновок, що посилання позивача на відсутність встановлених у довідці про результати проведення зустрічної звірки ПП «Ольвія-2003» від 24.07.2012 р. № 439-22-6-37859709 порушень вимог законодавства щодо декларування податкових зобов'язань з ПДВ та формування податкового кредиту з ПДВ за грудень - березень 2012 року як на підставу правильності нарахування податкового кредиту ПП «АіК», є необґрунтованими.

Враховуючи зазначене і зважаючи на недостатність в матеріалах справи належних і допустимих доказів на підтвердження реальності виконання умов договору поставки від 03.01.2012 року № 010302 між позивачем і ПП «Ольвія-2003», колегія суддів приходить до висновку, що наявність підстав для віднесення сум за даним договором до податкового кредиту позивачем не доведені, а отже оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем правомірно.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, крім того, суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є зокрема: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права і висновки, покладені в основу мотивування цього рішення не відповідають фактичним обставинам, то колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню.

Керуючись ст.ст. 198, 202, 205, 207, 212, 254, 267 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2013 року в справі за позовом Приватного підприємства "АіК" до Державної податкової інспекції в Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0007612220 від 12.12.2012 року - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва - скасувати.

Ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог позивача Приватного підприємства "АіК" - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання постанови в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя О.А. Губська

Суддя А.Б. Парінов

Суддя О.О. Беспалов

Повний текст постанови виготовлено 12 серпня 2013 року

Головуючий суддя Губська О.А.

Судді: Парінов А.Б.

Беспалов О.О.