Постанова № 33038048, 14.08.2013, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.08.2013р. справа №905/1585/13-г

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Зубченко І.В., Марченко О.А., Татенка В.М.за участю представників від позивача:Жданова І.М. за довіреністю №03/19 від 19.03.2013р.від відповідача :Ніяка О.В. за довіреністю №9-14 від 11.02.2013р.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецькна рішення господарського суду Донецької областівід14.05.2013р. (повний текст підписано 17.05.2013р.)у справі№905/1585/13-г (суддя Чернова О.В.) за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Паливна компанія «Індустріал Груп», м. ДонецькдоДержавного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк прозобов'язання повернути майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 1926 тон, яке було передане на тимчасове зберігання згідно договору №1933 від 20.11.2012р. за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 527088,42грн.В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Паливна компанія «Індустріал Груп», м. Донецьк, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою, до відповідача, Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк, про зобов'язання повернути майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 2542 тон за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 695669,14грн.

Позивачем в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій, посилаючись на повернення відповідачем частини вугілля на загальну суму 168580,72грн., просив зобов'язати повернути майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 1926 тон, яке було передане на тимчасове зберігання згідно договору №1933 від 20.11.2012р. за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 527088,42грн. Вказану заяву суд прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Рішенням господарського суду Донецької області від 14.05.2013р. (повний текст підписано 17.05.2013р.) у справі №905/1585/13-г (з урахуванням ухвали господарського суду Донецької області від 22.05.2013р.) позовні вимоги задоволено повністю. Зобов'язано ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» протягом 10 календарних днів з моменту набрання рішенням законної сили повернути за актом приймання-передачі майна зі зберігання ТОВ «Паливна компанія «Індустріал Груп» майно - вугілля марки Т-0-200 у кількості 1926 тон, яке було передане на тимчасове зберігання згідно договору №1933 від 20.11.2012р. за базовою ціною 273,67грн. без ПДВ за тону на загальну суму 527088,42грн. Стягнуто з ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» на користь ТОВ «Паливна компанія «Індустріал Груп» витрати зі сплати судового збору в розмірі 13913,38грн.

В рішенні суд першої інстанції дійшов висновку про можливість притримання майна боржника у разі письмового повідомлення останнього про це кредитором. Задовольняючи позовні вимоги про зобов'язання повернути вугілля, місцевий господарський суд посилався на те, що вимога щодо повернення вугілля у зв'язку із закінченням дії договору зберігання (лист №77 від 31.01.2013р.) була надіслана раніше ніж повідомлення про притримання вугілля внаслідок наявності заборгованості за договором поставки (повідомлення №38-ю-2013 від 11.03.2013р.), тобто спірне вугілля станом на дату його притримання (11.03.2013р.) знаходилось у відповідача не на законних підставах. Отже, позивач довів належними та допустимими доказами наявність підстав для повернення спірного вугілля в примусовому порядку.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 14.05.2013р. у справі №905/1585/13-г повністю та прияти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням обставин справи, що мають значення для справи; невідповідністю висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі заявник, зокрема, посилається на те, що матеріалами справи не підтверджено направлення та отримання ним листа №77 від 31.01.2013р., який також безпідставно визначений судом першої інстанції вимогою щодо повернення вугілля у зв'язку із закінченням дії договору зберігання, внаслідок чого на час притримання спірне майно знаходилось у відповідача законно. Таким чином, позивач не довів належними та допустимими доказами наявність підстав для задоволення позову про повернення спірного вугілля в примусовому порядку.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 14.06.2013р. у справі №905/1585/13-г відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги та прийнято апеляційну скаргу до провадження. Вказана ухвала отримана сторонами завчасно, про що свідчать повідомлення з відміткою про отримання 20.06.2013р. поштових відправлень з цією ухвалою.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач зазначив, що оспорюване рішення винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а вимоги заявлені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та таким, що не підлягають задоволенню.

Розпорядженням В.о. голови Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2013р. змінено колегію суддів та сформовано її у наступному складі: Зубченко І.В. (головуючий), Марченко О.А., Татенко В.М.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.07.2013р. відкладено судовий розгляд та зобов'язано відповідача надати належним чином оформлений витяг із Журналу реєстрації вхідної кореспонденції (документації) ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» за січень, лютий та березень 2013 року; у разі неможливості виконати вимоги суду надати письмові пояснення, в яких вказати причини невиконання ухвали.

В поясненнях від 23.07.2013р. №98-ю-2013 відповідач зазначив, що положеннями Інструкції з діловодства у спецапараті ДП «Донецька вугільна енергетична компанія», затвердженої наказом №31 від 02.03.2009р., не передбачено введення на підприємстві журналів реєстрації вхідної кореспонденції, тому відповідач не має можливості надати належним чином оформлений витяг із журналу реєстрації вхідної кореспонденції.

Представник скаржника у судовому засіданні пояснив, що рішення господарського суду вважає таким, що прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, тому просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав, наведених в апеляційній скарзі та поясненнях від 23.07.2013р. №98-ю-2013.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив рішення господарського суду залишити без змін з підстав, наведених у запереченнях на апеляційну скаргу.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заперечення на неї, пояснення від 23.07.2013р. №98-ю-2013, заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

16 червня 2011 року між ДП «Донецька вугільна енергетична компанія» (постачальник) та ТОВ «Паливна компанія «Індустріал Груп» (покупець) був укладений договір поставки №1157, згідно п.1.1. якого постачальник на умовах, передбачених даним договором, зобов'язаний передати (поставити) у власність покупця вугільну продукцію, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний прийняти зазначене вугілля та оплатити його вартість.

Ціну вугілля та порядок розрахунків визначено розділом 6 договору, а строк дії договору встановлено у п.10.1. договору, в які додатковими угодами від 23.11.2011р., 03.01.2012р., 17.05.2012р. вносились відповідні зміни.

Згідно специфікації від 16.11.2012р. до договору №1157 від 16.06.2011р., відповідач прийняв на себе зобов'язання здійснити поставку 5000 тон вугілля марки Т-0-200 з ВП «Шахта «Моспінська» ДП «ДВЕК» у листопаді 2012 року за ціною 273,67грн. без ПДВ за одну тону вугілля. Відповідно до п.3 специфікації вугілля постачається на умовах EXW - на склад ВП «Шахта «Моспінська» ДП «ДВЕК».

Як вбачається з акту приймання-передачі вугільної продукції від 20.11.2012р., рахунків №1424 від 20.11.2012р., №92 від 29.01.2013р., відповідачем 20.11.2012р. передано у власність позивачу вугілля марки Т-0200 у кількості 5000 тон на загальну суму 1677205,60грн. з ПДВ.

Разом з тим, між позивачем (поклажодавець) та відповідачем (зберігач) був укладений договір про надання послуг по зберіганню вугільної продукції №1933 від 20.11.2012р., згідно умов п.п.1.1 якого поклажодавець зобов'язується передати, а зберігач зобов'язується прийняти та зберігати вугільну продукцію поклажодавця (вугілля), а також повернути вугілля в схоронності за першою вимогою поклажодавця. Найменування, кількість та якісні показники вугілля вказуються в актах приймання-передачі (в редакції протоколу розбіжностей до договору).

Згідно п.1.2. договору зберігач не вправі використовувати передане на зберігання вугілля для власної господарської діяльності (у власному господарському обороті).

Місце зберігання вугілля: - склад ВП «Шахта «Моспінська» ДП «ДВЕК», м. Моспіне, вул. Новомоспінська (п.1.3. договору в редакції протоколу розбіжностей до договору).

У розділі 2 договору передбачено обов'язки сторін, серед яких зобов'язання зберігача забезпечити збереження вугілля протягом строку дії даного договору, але в будь-якому випадку з моменту передачі вугілля на зберігання, що підтверджується актом прийому-передачі вугілля на зберігання (додаток №2), та до моменту передачі вугілля поклажодавцю, що підтверджується актом прийому-передачі вугілля із зберігання (додаток №3) (п.2.1.3. в редакції протоколу розбіжностей до договору). В свою чергу, за змістом п.2.2.1 договору поклажодавець зобов'язується забрати вугілля зі спливом строку дії договору за своєю власною ініціативою або за письмовою вимогою зберігача про зняття вугілля зі зберігання згідно з умовами цього договору.

Пунктами 3.1., 3.2. договору визначено, що передача вугілля на зберігання здійснюється за актом прийому-передачі вугілля на зберігання (додаток №2), а повне повернення вугілля або часткова зміна його кількості здійснюється за актом прийому-передачі вугілля із зберігання (додаток №3).

У розділі 4 договору сторони погодили ціну та порядок розрахунків.

Згідно п.6.2. договору зберігач несе відповідальність за втрату або псування, або недостачу вугілля, прийнятого на зберігання, у розмірі заставної вартості втраченого або відсутнього вугілля, визначеною за відповідною методикою, наведеною у додатку №1 до цього договору.

Пунктом 7.1. договору встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та до 31 грудня 2012 року.

Оцінивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, апеляційним суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором зберігання, який підпадає під правове регулювання норм глави 66 Цивільного кодексу України та є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі статтями 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статтями 202, 509 Цивільного кодексу України, та відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України є обов'язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

На виконання умов договору №1933 від 20.11.2012р. позивачем передано відповідачу на відповідальне зберігання вугілля марки Т 0-200 у кількості 5000 тон, що підтверджується актом приймання-передачі від 20.11.2012р. Виходячи з методики визначення заставної вартості вугілля, переданого на зберігання по договору на надання послуг із зберігання вугільної продукції №1933 від 20.11.2012р. (додаток №1 договору), на зберігання передано вугілля на загальну суму 1368350грн. за базовою ціною 273,67грн. за тону без урахування ПДВ.

З актів приймання-передачі вугільної продукції зі зберігання від 23.11.2012р., від 26.11.2012р., від 28.11.21012р., від 29.11.2012р., від 30.11.2012р. від 02.12.2012р., від 04.12.2012р. вбачається, що за період з 23.11.2012р. по 12.12.2012р. зі зберігання повернуто вугілля марки Т 0-200 у кількості 2458 тон на загальну суму 672680,86грн.

В листі №124/15 від 23.01.2013р. відповідач підтвердив наявність станом на 23.01.2013р. залишків вугільної продукції Т 0-200 на складі ВП «Шахта «Моспінська» ДП «ДВЕК» у кількості 2542 тони, які є власністю ТОВ «ПК «Індустріал Груп» згідно договору на надання послуг із зберігання вугільної продукції №1933 від 20.11.2012р.

Листом №77 від 31.01.2013р. позивач звернувся до відповідача з проханням повернути та зняти з користування вугілля марки Т 0-200, що передане на склад ВП «Шахта «Моспінська» ДП «ДВЕК» у кількості 2542 тон.

Відповідач листом №124/27 від 06.02.2012р. повідомив позивачу, що у зв'язку з відсутністю оплати за договором поставки №1157 від 16.06.2011р., залишок вугілля у кількості 2542 тони знімається зі зберігання та вважається власністю ДП «ДВЕК».

В доповнення до листа №77 від 31.01.2013р. позивач листом №86 від 01.02.2013р. просив відповідача відвантажити залишок вугілля у кількості 2542 тони на визначені у листі реквізити.

12 березня 2013 року відповідач надіслав на адресу позивача грошову вимогу на суму 834803,57грн. з ПДВ у порядку ст.530 Цивільного кодексу України та повідомлення про притримання вугільної продукції в порядку ст.594 ЦК України (№38-ю-2013 від 11.03.2013р.), в якому повідомив що він скористався своїм правом на забезпечення виконання зобов'язань згідно договору поставки №1157 від 16.06.2011р., з огляду на що листи №77 від 31.01.2013р., №86 від 01.02.2013р. відносно відвантаження вугільного концентрату залишив без задоволення. Дане повідомлення отримане позивачем 14.03.2013р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

В листі №190 від 21.03.2013р. позивач заперечив проти притримання спірного вугілля відповідачем. Копію вказаного листа до матеріалів справи надано відповідачем.

В ході розгляду даної справи відповідач згідно актів приймання-передачі від 27.03.2013р., від 29.03.2013р., від 30.03.2013р. повернув позивачу із зберігання 616 тон вугілля, у зв'язку з чим на час прийняття рішення залишки вугільної продукції Т 0-200 на складі ВП «Шахта «Моспінська» ДП «ДВЕК», яка є власністю ТОВ «ПК «Індустріал Груп» згідно договору на надання послуг із зберігання вугільної продукції №1933 від 20.11.2012р. склали 1926 тон.

Відповідно до ст.938 ЦК України, зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк. Статтею 953 ЦК України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Виходячи з наявних в матеріалах справи документів, а також умов договору зберігання №1933 від 20.11.2012р., на час звернення позивача із вимогами щодо повернення вугілля строк дії договору зберігання закінчився. Також, з огляду вищенаведені норми глави 66 ЦК України та положення договору зберігання №1933 від 20.11.2012р., підставою для повернення спірного вугілля є не сам факт припинення договірних відносин між сторонами, а факт направлення позивачем вимоги відповідачу щодо повернення спірного вугілля.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В листі №77 від 31.01.2013р. (арк. спр. 22 том 1) міститься вх.№8-145 від 31.01.2013р., однак відсутні прізвище та підпис особи відповідальної за прийняття вхідної кореспонденції ДП «ДВЕК».

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В повідомленні №38-ю-2013 від 11.03.2013р. (арк. спр. 130 том 1) відповідач залишив без виконання листи №77 від 31.01.2013р., №86 від 01.02.2013р. (арк. спр. 22, 128 том 1), що вказує на ознайомлення відповідача з цими листами.

Отже, на факт отримання листів №77 від 31.01.2013р., №86 від 01.02.2013р. відповідачем вказує посилання на них в повідомленні №38-ю-2013 від 11.03.2013р. Таким чином, станом на 11.03.2013р., тобто дату складання повідомлення №38-ю-2013, відповідач був ознайомлений з вказаними вимогами позивача щодо повернення вугілля із зберігання.

Заявляючи про забезпечення виконання зобов'язань як притримання, відповідач виходив з того, що у позивача перед відповідачем значаться невиконані грошові зобов'язання з оплати вартості переданої ТОВ «Паливна компанія «Індустріал Груп» вугільної продукції за договором поставки №1157 від 16.06.2011р.

Доказів щодо виконання грошових зобов'язань (відсутності на час розгляду даної справи грошових зобов'язань) перед відповідачем позивач судам обох інстанцій не надав.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, притриманням. Згідно ст.594 ЦК України кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання. Притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, підставою для виникнення забезпечувального зобов'язання є закон, що повністю відповідає загальним правилам, передбаченим ст.548 ЦК України. Норми статей 594-595 ЦК України не визначають правила про те, що вартість речі, яка притримується кредитором, має точно відповідати розміру грошового зобов'язання боржника. Передбачене законом притримання не порушує прав власності власника, оскільки за законом позивач є власником переданого на зберігання майна (ч.1 ст.596 ЦК України). Разом з тим, згідно із ч.1 ст.595 ЦК України на кредитора покладається обов'язок негайно повідомити боржника про притримання належної йому речі.

Отже, прийнявши рішення про застосування притримання, відповідач повинен був направити позивачу повідомлення про свій намір скористатися цим правом негайно. Наслідком же недотримання цього порядку є цілком обґрунтований висновок, що відповідач неправомірно володіє вугіллям, навіть при умові несплати позивачем його вартості.

З матеріалів справи вбачається, що листи №77 від 31.01.2013р., №86 від 01.02.2013р. отримані відповідачем раніше, ніж ним надіслано позивачеві повідомлення про притримання спірного вугілля №38-ю-2013 від 11.03.2013р., тобто спірне вугілля станом на дату його притримання знаходилось у відповідача не на законних підставах.

За таких обставин, отримавши від позивача вимоги про повернення вугілля відповідач повинен був на виконання умов договору повернути вугілля, натомість він відмовився його повернути, у зв'язку із наявністю у позивача перед відповідачем невиконаних грошових зобов'язань.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.ст.525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

В силу положень ст.950 ЦК України, у разі відмови зберігача від повернення прийнятої на зберігання речі, поклажодавець не має права вимагати відшкодування її вартості, посилаючись на статті 950, 951 ЦК України, а може вимагати саме повернення речі, оскільки такий обов'язок зберігача встановлено статтею 949 ЦК України і він діє до одержання доказів втрати вказаної речі. У тому разі, якщо річ не повернута, але поклажодавець впевнений у її втраті, у зв'язку з чим зацікавлений у відшкодуванні її вартості, судова практика свідчить про проведення інвентаризацій у зберігача, за результатами яких встановлюється, чи наявна вказана річ у зберігача, чи відсутня.

Відповідно до ч.2 ст. 148 ЦК України, річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Згідно з ч.1 ст. 949 ЦК України, зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Таким чином, оскільки вугілля є річчю родовою та замінною, відповідач у разі виникнення вимоги повернути вугілля, має право видати будь-яке інше вугілля з тими ж самими родовими ознаками, що і у вугілля, що було передано на зберігання за договором зберігання.

Між тим, за приписами п.5 ч.2 ст.16 ЦК України примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у тих випадках, коли відповідач зобов'язаний був вчинити певні дії по відношенню до позивача, але відмовився або уникає можливості виконати свій обов'язок. Тобто цей засіб захисту застосовується за наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем. Так, він може мати місце при невиконанні обов'язку сплатити кошти за виконану роботу (за договором підряду), передати річ кредитору (за договорами купівлі-продажу, міни, поставки, дарування з обов'язком передати річ у майбутньому), виконати роботи чи надати послуги (за договорами про виконання робіт та надання послуг).

У зв'язку з викладеним, позовні вимоги про зобов'язання відповідача передати спірне майно позивачу обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

За таких обставин, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду. Рішення господарського суду Донецької області від 14.05.2013р. (повний текст підписано 17.05.2013р.) у справі №905/1585/13-г підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Донецька вугільна енергетична компанія», м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 14.05.2013р. (повний текст підписано 17.05.2013р.) у справі №905/1585/13-г - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 14.05.2013р. (повний текст підписано 17.05.2013р.) у справі №905/1585/13-г - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя І.В. Зубченко

Судді: О.А. Марченко

В.М. Татенко

Надруковано 5 примірників: 1 - позивачу; 1 - відповідачу; 1 - до справи; 1 - ДАГС; 1 - ГС