Ухвала суду № 33034932, 16.08.2013, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження 22-ц/790/3302/13 Головуючий 1 інст.: Рубіжний С.О.

Справа № 2030/3992/12 Доповідач: Піддубний Р.М.

Категорія: «відшкодування шкоди»

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2013 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Швецової Л.А., Малінської С.М,

при секретарі: Колісник Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 20 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, -

встановила:

У лютому 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом, в обґрунтування якого зазначив, що протягом 2008-2012 років відповідач по справі, обіймаючи посаду судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області, зловживаючи своїм службовим становищем, з мотивів помсти та користі, неодноразово вдавався до вчинення неправомірних дій на переслідування його сім'ї, як правозахисника. У досягненні цієї мети скоював завідомо неправдиві повідомлення про вчинення злочинів, втручався в діяльність захисника, перешкоджав у здійсненні ним правозахисної діяльності, направляв численні наклепи керівництву адвокатських об'єднань та Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті міністрів України. 14 лютого 2008 року розглядаючи кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.186 КК України, інтереси якого він захищав, головуючий - суддя Попов О.Г. змінив підсудному запобіжний захід з підписки про невиїзд на утримання під вартою без будь-яких обґрунтувань, а у подальшому ОСОБА_3 вимушений був відмовитися від його адвокатських послуг. За наслідками розгляду кримінальної справи, суддею Поповим О.Г. 20 березня 2008 року було винесено окрему ухвалу про порушення Закону України «Про адвокатуру» та Правил адвокатської етики. Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 лютого 2009 року вказану окрему постанову було скасовано, однак рух апеляційної скарги блокувався відповідачем ухваленням постанов про визнання апеляційної скарги такою, що не підлягає розгляду від 03 квітня 2008 року, від 18 квітня 2008 року та від 22 травня 2008 року, які у подальшому також були скасовані судом апеляційної інстанції. У зв'язку з цим він був вимушений витрачати час на розгляд власних справ в апеляційному суді Харківської області, в той час як батьки потребують стороннього догляду у зв'язку з хворобою, а також витрачати кошти на підготовку процесуальних документів, консультації у фахівців права та наукових діячів, на поїздки до суду. В лютому, червні та грудні 2008 року відповідач здійснював неправдиві повідомлення до правоохоронних органів про втручання ним у судову діяльність. В порушенні кримінальних справ за ознаками злочинів, передбачених ч.1 ст.376, ч.1 ст. 377 КК України за наслідком розгляду заяв, постановами слідчого та прокурорів від 21 лютого 2008 року, 13 червня 2008 року, 08 грудня 2008 року та 17 лютого 2008 року було відмовлено. Також відповідач неодноразово звертався зі скаргами про порушення ним Правил адвокатської етики до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України, КДКА Дніпропетровської та Полтавської областей. З вересня 2010 року відповідач вдався до переслідувань члену його сім'ї, а саме: дружини ОСОБА_4, яка була свідком по кримінальній справі за обвинуваченням позивача за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.377 КК України. Протягом 2008 року за місцем помешкання матері - ОСОБА_5, яка є учасником Великої Вітчизняної війни і знаходиться на його утриманні, систематично навідувалися робітники міліції у зв'язку з його розшуком для вирішення заяв ОСОБА_2 щодо вчинення ним правопорушення. Крім того, у червні-липні 2010 року в телефонній розмові відповідач вимагав передачі йому крупної грошової суми. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив на підставі ст. 1176 ЦК України стягнути з ОСОБА_2 46 216 грн. 56 коп. на відшкодування завданої йому неправомірними діями відповідача матеріальної шкоди та 300 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 20 березня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким заявлений ним позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до засад змагальності цивільного судочинства позивачем не доведено наявність передбачених законом підстав (шкоди, протиправної поведінки відповідача, причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою та вини заподіювача шкоди) для покладення на відповідача, який обіймає посаду судді, обов'язку по відшкодуванню шкоди.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду в деліктних (позадоговірних) відносинах передбачені ч. 1 ст. 1166 і ч. 1 ст. 1167 ЦК.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК).

Згідно із зазначеними нормами обов'язковими умовами такої відповідальності є наявність шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою та вина заподіювача шкоди.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки належних та допустимих доказів на підтвердження завдання позивачу неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача майнової та моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та діями ОСОБА_2, пов'язаними з реалізацією останнім передбаченого ст. 40 Конституції України права на звернення, позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових та фактичних підстав для задоволення відповідного позову ОСОБА_1

Разом з тим, не можна погодитись з висновками суду першої інстанції в частині розгляду по суті позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої йому, як адвокату, ухваленням відповідачем - суддею Лозівського міськрайонного суду Харківської області Поповим О.Г. 14 лютого 2008 року по кримінальній справі за звинуваченням ОСОБА_3 у скоєнні злочину, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України, постанови про зміну підсудному, інтереси якого, як адвокат, захищав позивач, запобіжного заходу з підписки про невиїзд на тримання під вартою, ухваленням відповідачем за наслідками розгляду вказаної кримінальної справи окремої постанови на адресу Голови адвокатського об'єднання «Дніпропетровська обласна колегія адвокатів» та Голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області від 20 березня 2008 року про порушення позивачем правил адвокатської етики, а також постанов від 03 квітня 2008 року, 18 квітня 2008 року та 22 травня 2008 року про відмову у поновленні позивачеві строку на апеляційне оскарження вищевказаної окремої постанови та визнання його апеляційної скарги такою, що не підлягає розгляду, виходячи з наступного.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. № 8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв із таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 р. № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз'яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7 і 9 статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України суди та судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб'єктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції, і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв'язку з розглядом судових справ.

Зазначені роз'яснення є відтворенням положень статей 62, 126 і 129 Конституції України, відповідно до яких матеріальна та моральна шкода, заподіяна при здійсненні правосуддя, відшкодовується державою лише безпідставно засудженій особі в разі скасування вироку як неправосудного; судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону, вплив на них у будь-який спосіб забороняється, а однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Отже, зазначеними положеннями Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя,пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

У зв'язку із викладеним розгляд судом позовних вимог, незалежно від їх викладення та змісту, предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено. Таким чином, у відкритті провадження у такій справі слід відмовити на підставі пункту 1 частини другої статті 122 ЦПК України, а у разі відкриття провадження у справі його слід закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України.

Що стосується застосування судами положення частини шостої статті 1176 ЦК України, яка передбачає, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, то застосування цього законодавчого положення можливе у випадку, коли предметом позову є інші дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов'язані зі здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, яке має на меті прийняття акту органом судової влади.

Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 310 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Оскільки предметом вищевказаних позовних вимог ОСОБА_1, які суд першої інстанції розглянув по суті, є фактично оскарження процесуальних дій судді, пов'язаних із розглядом ним кримінальної справи, тобто здійсненням правосуддя, а такі справи не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 20 березня 2013 року в цій частині скасуванню, із закриттям провадження у справі.

В іншій частині рішення суду відповідає вимогам матеріального права та встановленим обставинам справи, у зв'язку з чим підлягає залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 310, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 20 березня 2013 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої зміною запобіжного заходу підсудному ОСОБА_3 по кримінальній справі за звинуваченням останнього у скоєнні злочину, передбаченого ст. 186 ч.2 КК України, ухваленням окремої постанови на адресу Голови адвокатського обєднання «Дніпропетровська обласна колегія адвокатів» та Голови кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області від 20 березня 2008 року про порушення правил адвокатської етики, постанов про відмову у поновлення строку на апеляційне оскарження вищевказаної окремої постанови та визнання апеляційної скарги такою, що не підлягає розгляду, від 03 квітня 2008 року, 18 квітня 2008 року та 22 травня 2008 року - скасувати, провадження у справі в цій частині закрити.

В іншій частині рішення Первомайського міськрайонного суду Харківської області від 20 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді