Ухвала суду № 33029825, 14.08.2013, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Перепелюк Л. М.

суддів: Кулянди М.І., Одинака О.О.

секретар Тодоряк Г.Д.

з участю ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - представника ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого за довіреністю діє ОСОБА_2, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 червня 2013 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Брусницької сільської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю, -

встановила:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Брусницької сільської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю.

Посилався на те, що 21 вересня 1977 року він відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку, нотаріально посвідченого виконавчим комітетом Брусницької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, набув у власність житловий будинок та господарські споруди, розташовані на земельній ділянці загальною площею 0,06 га, яка була спочатку передана йому у користування, а згодом виділена за рішенням зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Дружба» с. Брусниця від 07 грудня 1977 року.

Вказував на те, що рішенням №527/14Д від 17 грудня 2007 року Брусницька сільська рада Кіцманського району передала дану ділянку ОСОБА_6, встановивши остаточний розмір площ за цільовим призначенням, на підставі чого остання виготовила на своє ім'я державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №345941 від 02 червня 2008 року.

№22ц- 995 2013 р. Головуючий у 1 інстанції Мізюк В.М.

Категорія 45 Доповідач Перепелюк Л.М.

Зазначав, що в ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла та спадкоємцями після її смерті є відповідачі по справі - ОСОБА_5, ОСОБА_4

У 2007 році він разом зі своїм сином ОСОБА_7 побудував, самочинно без відповідного дозволу та відповідно розробленого проекту, житловий будинок на належній йому земельній ділянці в АДРЕСА_1 який не порушує права інших осіб та не перешкоджає сусідам в користуванні їхніми садибами, збудований без порушень архітектурних, будівельних, санітарних та екологічних норм.

Просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №345941, виданий 02 червня 2008 року на ім'я ОСОБА_6.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 червня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Брусницької сільської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю відмовлено.

На дане рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким задовольнити його позов повністю.

Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, неправильним застосуванням норм права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним державного акту на право власності на землю. Такий висновок суду ґрунтується на нормах матеріального права та обставинах, встановлених судом.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 21.09.1977 р. ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу житлового будинку з ОСОБА_8 та ОСОБА_9, який розташований у с. Зеленів Кіцманського району на території Брусницької сільської ради.

Двір, в якому почав проживати позивач ОСОБА_1, згідно довідки Брусницької сільської ради, відносився до типу «колгоспний двір». У цьому дворі разом з ним проживала його дружина ОСОБА_6 і син ОСОБА_7, які були членами цього двору, а, отже, мали рівні з ним права щодо майна колгоспного двору.

В 1978 р. позивач ОСОБА_1 фактично вибув з цього двору, а в 1983 р. - виписаний з господарства, у зв'язку з чим втратив право на майно колгоспного двору. З того часу в господарстві проживали його син ОСОБА_7, який помер у 2010 р., та бувша дружина ОСОБА_6, яка померла у 2011 р., у зв'язку з чим на майно бувшого колгоспного двору відкрилась спадщина.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Згідно ч.1 ст.125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації. Документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку і право постійного землекористування, відповідно до ст.126 ЗК України, є державний акт на землю.

Відповідно до ст.126 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті, якою визначено, що право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Ст.12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить розпорядження землями територіальних громад. П.12 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради.

Згідно Закону України «Про державний контроль за використанням і охороною земель» від 19 червня 2003 року, самовільне зайняття земельної ділянки - будь які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування.

Таким чином, ОСОБА_6 набула право власності на спірну земельну ділянку на законних підставах.

Крім того, позивачу ОСОБА_1 виділено земельну ділянку на право власності у розмірі 0,50 га в іншому місці, якою він користується на даний час. Житлового будинку, який у 1977 р. придбав позивач ОСОБА_1, на час розгляду спору судом немає, що не заперечує позивач.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Твердження апелянта щодо того, що йому надана земельна ділянка у 1977 р. у користування рішенням загальних зборів колгоспу у розмірі 0,06 га, а тому державний акт про право власності на земельну ділянку у розмірі 0,25 га, виданий ОСОБА_6 є незаконним, спростовується вище наведеним та вимогами ЦК Української РСР (в редакції 1961 р.) та ЗК України (в редакції 1991 р. та 1992 р.).

Зокрема, апелянтом не доведена належними та допустимими доказами та обставина, що зазначена земельна ділянка виділялась йому в натурі зі встановленням її меж, про що мав би бути складений відповідний акт.

Доводи апеляційної скарги про незаконність відмови судом першої інстанції у задоволенні позову ОСОБА_1 до Брусницької сільської ради, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку та житловий будинок з господарськими спорудами, що розташовані на ній, колегія суддів не може прийняти до уваги та надати їм відповідну оцінку, оскільки рішення щодо згаданих вимог судом першої інстанції не ухвалено.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду 1-ї інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст.ст. 209, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту вступу її в законну силу.

Головуючий:

Судді: