Рішення № 33022802, 02.08.2013, Вільногірський міський суд Дніпропетровської області

Україна

ВІЛЬНОГІРСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

02 серпня 2013 року. Справа № 2-177/11

п/с № 2/174/142/2013

Вільногірський міський суд Дніпропетровської області,

в складі: головуючого судді: Шаповала Г.І.

при секретарі Кудіній Н.І.

з участю: представника позивача Хорошилової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «УкрСиббанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про визнання недійсними кредитного договору та договору поруки, третя особа у справі: ОСОБА_2,

У С Т А Н О В И В:

Згідно первісного позову, що надійшов до суду 13.09.2010 р., позивач, (ПАТ) «УкрСиббанк», керуючись ст.ст. 526, 553, 554, 625, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 107,118 Цивільного процесуального кодексу України, прохає стягнути солідарно з відповідачів, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, заборгованість за договором кредиту № 460-В/04 (10408378000) від 14.05.2004 р. в сумі 34113.67 грн. та судові витрати: 341.14 грн. - судовий збір, 120.00 грн. - витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

В обгрунтування позову зазначено, що 14 травня 2004 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (надалі - Банк») та ОСОБА_2 (надалі - «Позичальник^ бв укладений кредитний договір № 460-В/04 (10408378000) (надалі - «Кредитний договір»), відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 3 969,00 (три тисячі дев'ятсот шістдесят дев'ять) доларів США у порядку і на умовах, зазначених у Кредитному договорі.

Відповідно до п.п. 1.1., 1.2.2 Кредитного договору Позичальник зобов'язався належним чином прийняти, використовувати і повернути Банку отримані кошти, а також здійснювати плату за кредит (встановлені проценти та комісії) у терміни, встановлені Кредитним договором.

Згідно ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ст. 1054 Цивільного кодексу України).

Попри взяті на себе зобов'язання, Позичальник не виконує умови Кредитного договору стосовно своєчасного повернення сум отриманого кредиту та своєчасної сплати нарахованих за користування кредитними коштами відсотків у встановленні Кредитним договором терміни.

Ст.625 Цивільного кодексу України встановлює, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів (ст.1050 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог п. 7.1. Кредитного договору, за порушення термінів повернення кредиту Позичальник сплачує Банку додатково до встановленої процентної ставки за кредит пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума заборгованості виражена в іноземній валюті.

Станом на 27.08.2010 р. заборгованість Позичальника перед Банком складає: 34 113,67 грн. (тридцять чотири тисячі, сто тринадцять гривень, 67 коп.) (розрахунок заборгованості наведений у Додатку):

- заборгованість за сумою кредиту - 2 698,41 доларів СІЛА, що в еквіваленті складає 21 290,45 грн.;

- заборгованість за процентами по користуванню кредитом - 1 407,37 доларів США, що в еквіваленті складає 11104,15 грн.;

- пеня - 217,88 доларів СІЛА, що в еквіваленті складає 1 719,07 гривень.

14 травня 2004 р. між Банком та ОСОБА_3 (надалі - «Поручитель») був укладений договір поруки № 460-В/04/2, відповідно до умов якого Поручитель зобов'язується перед Банком відповідати за виконання Позичальником усіх його зобов'язань перед Кредитором в повному обсязі, що виникли з Кредитного договору як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ст. 553 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Рішенням загальних зборів акціонерів Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» від 27.10.2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» у зв'язку з приведенням своєї діяльності у відповідність до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінив своє найменування на публічне Акціонерне Товариство «УкрСиббанк» (скорочене найменування - AT «УкрСиббанк», яке виступає правонаступником по всіх правах та зобов'язаннях Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» (другий абз. 2 п.1.1. ст. 1 Статуту публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»).

Згідно зустрічного позову, що надійшов до суду 13.04.2011 р., позивачка, ОСОБА_3, зазначила, що позовні вимоги вона не визнає в повному обсязі, і керуючись ст.ст. 16, 92, 203, 215, 216, 227, 533, 548 ЦК України, ст.ст. 88, 123, 130 ЦПК України, прохає визнати недійсними договір кредиту № 460-В/04 від 14.05.2004 р., укладений між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, та договір поруки № 460-В/04 від 14.05.2004 р., укладений між нею та ПАТ «УкрСиббанк».

В обгрунтування зустрічного позову позивачка зазначила, що 14 травня 2004 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (надалі - Банк») та ОСОБА_2 (надалі - «Позичальник) був укладений договір споживчого кредиту № 460-В/04.

Відповідно до п. 1.1. розділу 1 договору кредиту, банк зобов'язується надати позичальникові кредит, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 3969.00 доларів США.

У відповідності до п. 1.4. розділу 1 договору цільове призначення кредиту - споживчі цілі.

На забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань перед ПАТ «УкрСиббанк» за кредитним договором, між нею та відповідачем 14.05.2004р. начебто було укладено договір поруки № 460/В/04/2, згідно якого вона виступила майновим поручителем ОСОБА_4 за усіма зобов'язаннями останнього перед відповідачем.

Насправді такого договору з ПАТ «УкрСиббанк» вона не укладала, згоди на укладання не надавала. Всі перемовини з відповідачем щодо кредитування вів ОСОБА_4 Підпис в зазначеному договорі поруки, взагалі, не її. Хто його поставив в договорі, їй невідомо. Про існування такого договору їй стало відомо лише після пред'явлення ПАТ «УкрСиббанк» до неї позову про стягнення заборгованості за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_4 (первісного позову).

Окрім того, вона вважає, що у відповідача за цим позовом при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту, як засіб платежу при виконанні кредитного договору. У відповідності до додатку № 1 до спірного договору кредиту, який є невід'ємною частиною договору, та як витікає з умов самого договору, усі платежі для повернення суми кредиту, сплати процентів та комісій за користування кредитом повинні здійснюватися позичальником у валюті платежу кредиту в строки та на умовах, встановлених договором.

Згідно ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в країні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня... Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на здійснення разової валютної операції. Також за змістом ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у відповідача за цим позовом, а відтак і у третьої особи за цим позовом ОСОБА_4, на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій повноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); - у випадках, передбачених законами України.

З умов оспорюваного кредитного договору витікає, що єдиним ініціатором вчинення валютної операції з надання валютного кредиту є саме позичальник, який звертається з кредитною заявкою до банку з проханням видати кредит.

Отримувачем за такою операцією також є позичальник, так як банк перераховує на його користь на вказаний в кредитній заявці рахунок суму кредиту. Випадків, передбачених законодавством, в яких позичальник ОСОБА_4 має право використовувати іноземну валюту як засіб платежу за відсутності індивідуальної ліцензії також не передбачено.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

ОСОБА_4, в свою чергу, використовував готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу ПАТ «УкрСиббанк».

Так, пунктом 1.3 Розділу 1 спірного договору кредиту передбачено, що повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником в терміни, встановлені графіком погашення кредиту (додаток №1), тобто щомісяця. Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок банку.

Отже, сторонами у вказаному пункті договору погоджено, що сплатою кредиту (виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором) вважається внесення готівки позичальником в касу банку, і саме з цього моменту позичальник вважається таким, що належним чином виконав свої зобов'язання перед банком, використовуючи при цьому готівкову іноземну валюту як засіб платежу.

Отже, ОСОБА_4 використовував при сплаті кредиту саме готівкову іноземну валюту.

Згідно п. 1.1. Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених постановою Правління Національного Банку України від 30 травня 2007 № 200, ці Правила встановлюють порядок та умови використання готівкової іноземної валюти резидентами і нерезидентами в Україні.

Відповідно до п. 6.2. Правил, фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "є" пункту 6.1 цієї глави, зокрема у разі: сплати мита, інших податків і зборів обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків.

Згідно п. 6.3. Правил, фізичні особи, а також юридичні особи - резиденти та іноземні представництва можуть використовувати на території країни готівкову іноземну валюту як засіб платежу в разі оплати дипломатичним представництвам, консульським установам іноземних держав дозволів на в'їзд (віз) до цих країн фізичним особам, які виїжджають у приватних справах та в службові відрядження.

Таким чином, ОСОБА_4, чинним законодавством не було надано права здійснювати використання готівкової іноземної валюті при здійсненні платежів за спірним договором кредиту та внесення плати за користування кредитом на користь ПАТ «УкрСиббанк» шляхом внесення доларів США в касу банку.

У відповідності до листа НБУ від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»: «Наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету, мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ».

За приписами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, зчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний [судом недійсним.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК, є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Отже, оспорюваний кредитний договір, відповідно до ст. ст. 203, 215, 227 ЦК України, може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов'язання, забезпеченого договором поруки, як визнання недійсним і додаткового зобов'язання.

За таких обставин, в разі визнання недійсним кредитного договору № Н-460-В/04 від 14.05.2004р., на забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань, за яким, було укладено між нею та ПАТ «УкрСиббанк» договір поруки № 460-В/04/2 від 14.05.2004р, останній підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч. 2 ст. 548 ЦК України.

Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК, як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».

Зазначені в позовній заяві обставини підтверджуються документами, доданими до первісного позову, а також документами, про витребування який вона заявляє клопотання.

Згідно ухвали Вільногірського міського суду, Дніпропетровської області, від 18.07.2013 р. провадження за зустрічним позовом в частині позовної вимоги про визнання недійсним договору кредиту № 460-В/04 від 14.05.2004 р., укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, закрите, в зв'язку з відмовою позивача за зустрічним позовом від цієї частини зустрічного позову. (а.с. 2,4 т.2)

В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом, ОСОБА_1, позовні вимоги та їх обгрунтування, що викладені в позовній заяву, підтримала в повному обсязі. Згідно письмових заперечень проти зустрічного позову (а.с.116-118 т.1), зазначено, що Публічне Акціонерне товариство «УкрСиббанк» заперечує проти задоволення вимог позивача за зустрічним позовом з наступних підстав:

Так, 14 травня 2004 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» к^пі - «Банк») ( назву змінено на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», відповідно статуту свідоцтва про державну реєстрацію від 18.12.2009) та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 460-В/04 (10408378000), відповідно до якого останній отримав кредит розмірі 3 969,00 (три тисячі дев'ятсот шістдесят дев'ять ) доларів США у порядку і на умовах, визначених у Кредитному договорі.

В якості забезпечення виконання зобов'язань за даним кредитним договором, 14.05.2004 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений договір поруки № 460-В/04/2, відповідно до умов якого Поручитель зобов'язався перед Банком відповідати за виконання Позичальником усіх його зобов'язань перед Кредитором в повному обсязі, що виникли з Кредитного договору як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Таким чином, доводи позивача про той факт, що вона нібито не підписувала договір поруки слід вважати необґрунтованими та нічим не підтвердженими. Це є свідоме бажання ОСОБА_2 звільнити себе від виконання зобов'язань.

Крім цього слід зазначити, що згідно ст. 627 Цивільного кодексу України, встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позичальник свідомо звернувся до Банку з метою отримання кредиту саме в іноземній валюті та згідно п. 8.2 договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права обов'язки за договором і погоджується з ними.

У відповідності з п.п. 1 та 2 ст.533 ЦКУ, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В кредитному договорі сума, яка підлягає поверненню, зазначена саме в іноземній валюті, а не у гривні без еквіваленту у іноземній валюті (визначення в кредитному договорі еквіваленту у іноземній валюті не передбачене при кредитуванні в іноземній валюті), а також договір не містить умов щодо можливості повернення кредиту в іншій валюті, ніж та, в якій він був отриманий позичальником.

Зауваження позивача з приводу неможливості надання кредитів в іноземній валюті - доларах США, оскільки зобов'язання та виконання зобов'язань повинно відбуватись в національній валюті - гривні, спростовується наступним.

Відповідно до ст.99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. Тож, Основний закон даною нормою закріплює за гривнею статус національної валюти, яка без виключень та обмежень перебуває в обігу на території України.

Поряд з цим, Основний закон не визначає, що гривня є єдиною грошовою одиницею, яка може бути об'єктом цивільних прав за укладеними правочинами.

Відповідно до ст. 192 ЦК України, грошовими коштами є грошова одиниця України - гривня, яка є законним засобом платежу, а - також іноземна валюта, яка використовується у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Таким чином, враховуючи вищезазначені норми законодавчих актів, стає зрозумілим, що поняття «гроші/кошти» мають більш розширене коло визначень, і встановлюють окремий порядок обігу грошових коштів, в тому числі, і - іноземної валюти.

Так, за укладеним оспорюваним кредитним договором, долар США виступає самостійним об'єктом цивільних прав, оскільки п.1.1 договору передбачено, що Банк зобов'язується передати у власність позичальникові кредитні кошти в сумі 3 969,00 (три тисячі дев'ятсот шістдесят дев'ять ) доларів США, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути кредит та плату за кредит на умовах та в порядку, визначених договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 524 ЦК України, зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частина 2 статті 533 ЦК України зазначає, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума , що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Частина 3 вищезазначеної статті зазначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банки на підставі банківської ліцензії мають право здійснювати операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також - здійснювати операції та угоди з валютними цінностями.

АТ «УкрСиббанк» має банківську ліцензію НБУ №75 від 24.12.2001 року, Дозвіл НБУ №75-2 від .2002 року та додаток до цього дозволу, які надають йому право здійснювати кредитування, в тому числі, і в іноземній валюті (копії зазначених документів додаються).

Таким чином, умова оспорюваного кредитного договору щодо надання кредиту в іноземній валюті та отримання і повернення кредиту в іноземній валюті, відповідає вимогам чинного цивільного та валютного законодавства.

Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою НБУ від 14.11.2004р. №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється в разі, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Таким чином, Національний банк України у своєму нормативно-правовому акті підтвердив позицію, закріплену в Декреті КМУ «Про систему валютного регулювання та контролю», та встановив, що операції з використання іноземної валюти як засобу платежу на території України дозволяється без отримання індивідуальної ліцензії, якщо однією стороною операції є банк, який має генеральну ліцензію.

Щодо вимог підпункту «в» ст.5 Декрету КМУ «Про валютне регулювання та валютний контроль», який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, Банк зазначає наступне: на даний час законодавець не визначив межі термінів і сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті; внаслідок цього операція з надання банком кредиту в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, наявність індивідуальної ліцензії у АТ «УкрСиббанк» за наявності генеральної банківської ліцензії НБУ, що додається, для використання іноземної валюти як засобу платежу, не потребується.

Зміна обставин, на які посилається позивач, ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошові кошти для споживчих потреб. Не існувало перешкод позивачеві взяти кредитні кошти і в іншій валюті, наприклад, у гривні.

Відповідно до ст. 7 ЦК України, за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож, стає зрозумілим, що валютні ризики несе Позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за Кредитним договором.

Відсутність у Позичальника та поручителя необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 Цивільного Кодексу України. А ст. 625 Цивільного кодексу України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 Цивільного Кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст.ст. 8, 11, 203, 204, 533, 1054 Цивільного кодексу, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 44 Закону України «Про національний банк України», ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», п.5.3. Постанови Правління «Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» НБУ № 275 від 17.07.2001 року, п.1.5. Постанови Правління національного банку України «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» №483 від 14.10.2004 року, керуючись ст.ст. 31, 36, 128 Цивільного процесуального кодексу відповідач за зустрічним позовом прохає відмовити у задоволенні вимог Позивача у повному обсязі.

Відповідачі, ОСОБА_2, ОСОБА_3, та представник останньої, адвокат ОСОБА_5, в судове засідання не з'явилися, при цьому, всі були повідомлені належним чином про час дату та місце судового засідання (а.с. 72,79, 86,88 т.1, а.с. 6, 8,13 т.2). Відповідач ОСОБА_2 про причину неявки суд не повідомив , заяви про розгляд справи за його відсутності та заперечень проти позову не надав; відповідач ОСОБА_2 про причину неявки не повідомила, проте раніше надавала телефонограму з заявою про розгляд справи за її відсутності (а.с.235 т.2); представник відповідача, ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_5, надав телефонограму з заявою про проведення судового засідання за його відсутності, за згодою його довірительниці (а.с.11 т.2).

Суд на підставі ст.ст. 169, 224 ЦПК України на місці ухвалив - розгляд справи проводити заочно, за відсутності відповідачів, враховуючи, що один із них, ОСОБА_2, не з'явився в судове засідання без поважних причин, від іншого відповідача, ОСОБА_2, у справі є телефонограма з заявою про розгляд справи за її відсутності.

Разом з тим, раніше, в судовому засіданні, відповідач, ОСОБА_2, та її представник, позовні вимоги за первісним позовом не визнали в повному обсязі. З їх пояснень витікає, що ОСОБА_2 не була присутньої при укладенні договору поруки і не підписувала його, згоди на укладення договору поруки не надавала. Договір застави відповідачка не оспорює. Не визнає свій підпис в тому, що була ознайомлена з умовами кредитного договору.

Дослідивши надані у справі письмові докази: копію та оригінал кредитного договору № 460-В/04 від 14.05.2004 р. (а.с.9-12,159 т.1); копі графіку погашення кредиту (а.с.13 т.1); копію та оригінал договору поруки № 460-В/04/2 від 14.05.2004 р. (а.с.14-15 т.1); довідку-розрахунок заборгованості за кредитом (а.с.16-21 т.1); копію вимоги про повернення кредитних коштів від 12.01.2006 р. на адресу відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_2 з копіями опису поштового вкладення та поштового повідомлення про вручення (а.с.94-97 т.1); копію заявки на отримання кредиту від 07.05.2004 р. (а.с.119 т.1); копію заяви ОСОБА_3, нотаріально посвідченої, від 14.05.2004 р. про надання згоди її чоловікові, ОСОБА_2, на заставу автомобіля ВАЗ-2107 реєстраційний номер 00446СМ (а.с.120 т.1); копію банківської ліцензії № 75 від 28.10.1991 р. та копію Дозволу Національного Банку України № 75-2 від 28.10.1991 р. та додатку до Дозволу від 19.11.2002 р. (а.с.121-123 т.1); повідомлення НДЕКЦ ГУ МВС України в Дніпропетровській області про вартість проведення почеркознавчої експертизи, яка складає - 900.48 грн.(а.с.210 т.1); копію квитанції про оплату вартості проведення почеркознавчої експертизи - 900.48 грн. (а.с. 214 т.1); висновок експерта № 70/04-256 від 21.03.2013 р., згідно якого встановлено: « 1. Рукописні записи «С условиями данного договора ознакомлена его смысл мне понятен. 14.05.04 ОСОБА_3» в кредитному договорі № 460-В/04 від 14.05.2004 (укладеному між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_2) - виконані не ОСОБА_3, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_2 в кредитному договорі № 460-В/04 від 14.05.2004 - виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. 2. Підпис від імені ОСОБА_2 в договорі поруки № 460-В/04/2 від 14.05.2004 (укладеному між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_2) - виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою.» (а.с. 223-228 т.1) - та оцінивши їх в сукупності та взаємозв'язку, керуючись законом, суд дійшов висновку про задоволення первісного позову частково, та про задоволення зустрічного позову в повному обсязі, з наступних підстав.

Договір про надання кредиту № 460-В/04 від 14 травня 2004 року, що був укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та відповідачем ОСОБА_2, відповідає вимогам, які пред'являються до договорів такого роду як по формі так і по змісту, і був він укладений в інтересах сім'ї відповідачів з метою придбання легкового автомобіля, який за нотаріально посвідченою згодою відповідача, ОСОБА_2, став предметом договору застави рухомого майна № 460-В/04/1 від 14 травня 2004 року.

За договором кредиту, відповідач ОСОБА_2, отримавши від банку кредитні кошти в сумі 3969.00 доларів США, прийняв на себе зобов'язання протягом строку дії договору - до 13 травня 2008 р. шляхом щомісячних виплат щомісячно здійснювати повернення отриманого кредиту та процентів за користування кредитом; в забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором кредиту банк прийняв (згідно п.2.1 договору кредиту) заставу рухомого майна, згідно договору застави № 460-В/04/1 від 14.05.2004 р. та поруку, згідно договору поруки № 460-В/04/2 від 14.05.2004 р. (а.с. 7-12); позивач за первісним позовом на договір застави рухомого майна, як іще на одну підставу для позовних вимог, не посилається, тому суд цю обставину залишає поза межами розгляду; заборгованість відповідача, ОСОБА_2, станом на 27.08.2010 р. перед Банком складає загальну суму: 34 113,67 грн. (тридцять чотири тисячі, сто тринадцять гривень, 67 коп.), із якої: - заборгованість за сумою кредиту - 2 698,41 доларів США, що в еквіваленті складає 21 290,45 грн.; - заборгованість за процентами по користуванню кредитом - 1 407,37 доларів США, що в еквіваленті складає 11104,15 грн.; - пеня - 217,88 доларів США, що в еквіваленті складає 1 719,07 гривень.

Договір поруки № 460-В/04/2 від 14 травня 2004 року, що, начебто, був укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», та відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3, згідно якого поручитель зобов'язалася перед кредитором відповідати за виконання зобов'язань солідарно з позичальником у тому ж обсязі, що і позичальник, формально відповідає вимогам закону стосовно його змісту та форми укладення, проте, враховуючи висновки судової-почеркознавчої експертизи, суд доходить висновку, що цей договір є недійсним, оскільки підпис в ньому та в інших документах був вчинений не відповідачем, ОСОБА_2, а іншою особою, сама ОСОБА_2 факт укладення цього договору поруки та факт ознайомлення її з кредитним договором заперечує; висновки судової-почеркознавчої експертизи суд приймає, оскільки підстави для сумніву в правильності висновків експерта відсутні, позивач своїх клопотань щодо проведення аналогічної експертизи іншим експертом не надавав.

Суд також приймає до уваги, що позивач за первісним позовом вимогою від 12.01.06 р., яку відповідачі отримали 31.01.2006 р., повідомляв відповідачів про наявність заборгованості та вимагав сплати всієї суми заборгованості - 14942.84 грн., або передачі автомобіля, що був у заставі, після чого позов був пред'явлений до відповідачів тільки 13.09.2010 р., тобто більше ніж через 3 роки з часу повідомлення про борг та через 2 роки і 4 місяці з моменту спливу строку виконання основного зобов'язання за договором кредиту, який був укладений на строк до 13.05.2008 р., тому враховуючи положення ч.4 ст. 559 ЦК України, слід визнати, що договір поруки, за будь-яких обставин, припинив свою дію, оскільки порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, а у разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя; якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки; згідно договору поруки, п.3.2, строк його дії визначений, як «Порука припиняється з припиненням всіх зобов'язань позичальника по вищезазначеному кредитному договору», тобто строк дії договору не встановлений і він не може бути більшим від строку дії договору кредиту, на забезпечення якого укладений.

Згідно ст.ст.10,11 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на отримання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.1049 ГК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у такій самій сумі, що була передана йому, в строк и в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму згідно ст.625 цього Кодексу.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процент річних не встановлений договором або законом.

Згідно ст.624 ГК України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно ст.ст.11,626 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із договору, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої особи (кредитора) визначені дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язання.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 553 ЦК України: 1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. 2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. 3. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Згідно ст. 554 ЦК України: 1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. 2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. 3. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч.4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

На підставі викладеного суд доходить висновків:

- первісний позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача, ОСОБА_2, всю суму заборгованості за договором кредиту та покласти на нього всі судові витрати; в солідарному стягненні заборгованості з відповідача, ОСОБА_2, слід відмовити в зв'язку з недійсністю договору поруки, згідно ст. 203 ЦК України, а також в зв'язку з спливом строку дії договору поруки;

зустрічний позов слід задовольнити в повному обсязі в зв'язку з недійсністю договору поруки, оскільки позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_2, довела, що вона не укладала договір поруки та не підписувала його і не ознайомлювалася з умовами кредитного договору, з покладенням судових витрат в виді судового збору на суму - 114.70 грн. за задоволену немайнову вимогу (визнання недійсним договору), та витрати з оплати проведення судової почеркознавчої експертизи - 900.48 грн., на відповідача за зустрічним позовом, ПАТ «УкрСиббанк», стягнувши з нього на користь позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_3, для відшкодування судових витрат, 51.00 грн. та 900.48 грн., всього на суму - 951.48 грн., та додатково в дохід держави України судовий збір - 64.70 грн., враховуючи, що ОСОБА_2 був сплачений при подачі позову судовий збір - 51.00 грн., а загальна сума збору складає - 114.70 грн.

витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі - 120.00 грн. за первісним позовом, та в такій же сумі за зустрічним позовом, слід повернути, відповідно, позивачу за первісним позовом, ПАТ «Укрсиббанк», та позивачу за зустрічним позовом, ОСОБА_2, оскільки законом такого виду судових витрат не передбачено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 88, 169, 209 ч.3, 212-215, 222-233, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1., уродженця м. Мала Виска, Кіровоградської області, і/к НОМЕР_1, останнє відоме місце проживання та реєстрації за місцем проживання: АДРЕСА_1, на користь Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «УкрСиббанк», юридична адреса: 61005, м. Харків, пров. Московський, 60, банківські реквізити: к/р 32009100100 в Управлінні НБУ, в Харківській обл., МФО 351005, ОКПО 09807750, - 34113.67 грн. (тридцять чотири тисячі сто тринадцять гривень 67 коп.), що в еквіваленті складає - 4323.66 доларів США, із яких: 21290,45 грн., що в еквіваленті складає - 2 698,41 доларів США, - заборгованість за тілом кредиту; 11104,15 грн., що в еквіваленті складає - 1407,37 доларів США, - заборгованість за процентами по користуванню кредитом; 1719,07 грн., що в еквіваленті складає - 217,88 доларів США, - пеня, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 460-В/04/2 від 14.05.2004 р., який було укладено між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство (ПАТ) «УкрСиббанк», та ОСОБА_2.

Відмовити у стягненні з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2., уродженки смт. Аули, Криничанського району, Дніпропетровської області, і/к № НОМЕР_2, зареєстрованої за місцем проживання по АДРЕСА_2, на користь Публічного акціонерного товариства (ПАТ) «УкрСиббанк», - 34113.67 грн. (тридцяти чотирьох тисяч ста тринадцяти гривень 67 коп.), що в еквіваленті складає - 4323.66 доларів США, із яких: 21290,45 грн., що в еквіваленті складає - 2 698,41 доларів США, - заборгованість за тілом кредиту; 11104,15 грн., що в еквіваленті складає - 1407,37 доларів США, - заборгованість за процентами по користуванню кредитом; 1719,07 грн., що в еквіваленті складає - 217,88 доларів США, - пеня, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 460-В/04/2 від 14.05.2004 р., який було укладено між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство (ПАТ) «УкрСиббанк», та ОСОБА_2.

Судові витрати у справі, в виді судового збору на суму - 341.14 грн. за задоволену майнову вимогу (стягнення коштів), покласти на відповідача, ОСОБА_2, стягнувши з нього цю суму - 341.14 грн. на користь позивача, ПАТ «Укрсиббанк», для відшкодування судових витрат.

Витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі - 120.00 грн. повернути позивачу, ПАТ «Укрсиббанк», через Управління Державної казначейської служби України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, надавши позивачу за його заявою оригінал платіжного доручення від 31.08.2010 р., після набрання рішенням законної сили.

Зустрічний позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір поруки № 460-В/04/2 від 14.05.2004 р., що був укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство (ПАТ) «УкрСиббанк», та позичальником - ОСОБА_2 і поручителем - ОСОБА_3.

Судові витрати у справі, в виді судового збору на суму - 114.70 грн. за задоволену немайнову вимогу (визнання недійсним договору), та витрати з оплати проведення судової почеркознавчої експертизи - 900.48 грн., всього на суму - 1015.18 грн., покласти на відповідача за зустрічним позовом, Публічне акціонерне товариство (ПАТ) «УкрСиббанк», стягнувши з нього на користь позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_3, для відшкодування судових витрат, 51.00 грн. та 900.48 грн., всього на суму - 951.48 грн. (дев'ятсот п'ятдесят одну гривню 48 коп.), та додатково в дохід держави України судовий збір - 64.70 грн., враховуючи, що ОСОБА_2 був сплачений при подачі позову судовий збір - 51.00 грн., а загальна сума збору складає - 114.70 грн.

Витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі - 120.00 грн. повернути позивачу за зустрічним позовом, ОСОБА_3, через Управління Державної казначейської служби України в м. Вільногірську, Дніпропетровської області, надавши позивачу за її заявою оригінал квитанції від 13.04.2011 р., після набрання рішенням законної сили.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Вільногірський міський суд, Дніпропетровської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію рішення, протягом двох днів з часу виготовлення його в повному обсязі, надіслати рекомендованим листом з повідомленням про вручення сторонам.

Головуючий суддя Шаповал Г.І.