Постанова № 33021323, 13.08.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2013 р. Справа№ 911/1931/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пашкіної С.А.

суддів: Баранця О.М.

Сітайло Л.Г.

За участю представників:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Старкс»

на рішення Господарського суду Київської області від 20.06.2013р.

у справі № 911/1931/13 (суддя Лилак Т. Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Легіон»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Старкс»

про стягнення 73 937,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2013р. позивачем звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 69 947 грн. за поставлений за договором поставки № 04/12/1 від 10.01.2012р., але неоплачений товар, пені в сумі 2811,65грн. та 3 % річних в сумі 1 178,55 грн.

06.06.2013р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 69 947 грн., пеню в сумі 6 872,86 грн. та 3 % річних в сумі 1 377,56 грн. (а.с. 56-58).

20.06.2013р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 69 947 грн., пеню в сумі 5 222,80 грн. та 3 % річних в сумі 1 458,51 грн. (а.с. 83-85).

20.06.2013р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 69 947 грн. за отриманий згідно видаткових накладних № КЛ-0000543 від 20.09.2012р. та № КЛ-0000573 від 10.10.2013р., але неоплачений в повному обсязі товар, 3 % річних в сумі 1 138,32 грн. та збитки від інфляції в сумі 279,79грн. яку, як слідує з матеріалів справи, позивачем підтримано, а судом прийнято до розгляду.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. (п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Предметом позову в даній справі є стягнення з відповідача заборгованості за поставлений позивачем на підставі видаткових накладних № КЛ-0000543 від 20.09.2012р. та № КЛ-0000573 від 10.10.2013р. товар, а підставами - неналежне виконання відповідачем свого обов'язку по оплаті спірного товару.

За таких обставини, предметом розгляду в даній справі є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 69 947 грн., 3 % річних в сумі 1 138,32 грн. та збитків від інфляції в сумі 279,79 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.06.2013р., повний текст якого підписаний 21.07.2013р., у справі № 911/1931/13 позов задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт поставки ним відповідачу товару, стягнення заборгованості за який є предметом даного позову та факт невиконання відповідачем свого обов'язку по оплаті зазначеного товару.

Не погоджуючись з рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Старкс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 20.06.2013р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Старкс» посилається на те, що спірне рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, відповідач зазначив про те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не прийняв до уваги те, що правовідносини щодо поставки спірного товару виникли не на підставі договору поставки № 04/12/1 від 10.01.2012р. та на те, що фактично зобов'язання відповідача з приводу оплати поставленого товару, відповідно до положень ст. 653 та ст. 604 ЦК України припинилось за згодою сторін та перетворилось на зобов'язання по поверненню даного товару в натурі.

Крім того відповідач зазначив і про те, що відповідач в особі уповноважених Статутом чи довіреністю не узгоджував із позивачем ціни за одиницю товару, його кількості та загальною вартості спірного товару з огляду на що у суду відсутні як фактичні, так і правові підстави зобов'язати відповідача сплатити на користь позивача встановлену ним одноособово вартість товару.

05.08.2013р. до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання в якому він, з посиланням на вкрай важке фінансове становище та неможливість оплатити проїзд та добові свого представника, просить здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача та повідомляє про те, що доводи апеляційної скарги відповідач підтримує в повному обсязі.

13.08.2013р. до канцелярії суду від позивача надійшло електронне повідомлення в якому позивач повідомляє про те, що його представник Висоцька І.В. знаходиться у відпустці до 02.09.2013р. та про те, що він бажає щоб його інтереси представляв саме цей представник, з огляду на що просить відкласти розгляд справи.

Колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання позивача про відкладення розгляду справи з огляду на те, що, як слідує з матеріалів справи, а саме з наявної в матеріалах справи копії довіреності № від 22.04.2013р., позивач, окрім Висоцької І. В., має ще трьох повноважних представників та на те, що зі змісту ст. 77 ГПК України слідує, що господарський суд відкладає розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, в той час як нез'явлення представника позивача в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників сторін за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, з урахуванням правил ст.ст.99,101Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила.

Як слідує з матеріалів справи, позивач за видатковими накладними № КЛ-0000543 від 20.09.2012р. та № КЛ-0000573 від 10.10.1012р., належним чином засвідчені копії яких залучені до матеріалів справи (а.с.47,49), передав відповідачеві товар на загальну суму 69 992 грн.

Факт отримання зазначеного товару відповідачем не заперечується та підтверджується довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей (типова форма № М-2) №345 від 10.10.2012р. та №324 від 20.09.2012р. (а.с. 48,50).

Як слідує з матеріалів справи, як позивач, так і відповідач погоджуються що товар за вказаними накладними постачався не на підставі укладеного між сторонами договору поставки №04/12/1 від 10.01.2012р., з огляду на що, та враховуючи той факт, що вказані накладні дійсно не містять посилання на зазначений договір, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що спірні поставки здійснювались позивачем не за договором поставки №04/12/1 від 10.01.2012р.

Додане позивачем до матеріалів справи листування сторін ( лист № 4 від 16.01.2013р. та відповідь на претензію № 1643 від 24.01.2013р.) визнаються колегією суддів такими, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки в них йдеться про товар, що був поставлений за договором поставки №04/12/1 від 10.01.2012р., в той час як встановлено вище, спірний товар був поставлений не на підставі зазначеного договору.

Матеріали справи не містять жодних доказів оплати відповідачем повністю або частково спірного товару.

З наявних в матеріалах справи доказів слідує, що, станом на дату розгляду даної справи в суді заборгованість відповідача за поставлений позивачем за спірними накладними товар становить 69 992 грн. в той час як позивач заявляє до стягнення основний борг в сумі 69 947 грн., що менше за вартість поставленого за спірними накладними товару на 45 грн. що є правом позивача.

Згідно ч. 1 ст. ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 ст. 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Відповідно до ст. 207 ЦК України:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до статті 174 ГК України, однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

З огляду на обставини справи та враховуючи викладені вище приписи Цивільного та Господарського кодексів України, фактично, між позивачем та відповідачем було укладено договір у спрощений спосіб, що підтверджується відповідними накладними щодо передачі товару відповідачу, і, відповідно до зазначеного договору, позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач, у свою чергу, прийняти його та оплатити.

Отже, за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки, проте при його укладенні сторонами не встановлено терміну виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Даної правова позиція викладена й в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» яким зокрема встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011р. № 9/252-10 та від 28.02.2012р. № 5002-8/481-2011.

Викладеним вище спростовуються послання відповідача на те, що згоди щодо ціни за одиницю товару, його кількості та загальною вартості спірного товару сторони не дійшли.

Враховуючи викладені вище обставини та положення ч.1 ст.692 ЦК України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість спірного товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За правилами ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1).

Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого за видатковими накладними № КЛ-0000543 від 20.09.2012р. та № КЛ-0000573 від 10.10.1012р. товару на суму 69 947 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 69 947грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1 138,32 грн. та збитки від інфляції в сумі 279,79 грн. слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин суд першої інстанції цілком правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 1 138,32 грн. та збитки від інфляції в сумі 279,79 грн. за розрахунком позивача. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Посилання відповідач на те, що суд першої інстанції при прийнятті рішення не прийняв до уваги те, що правовідносини щодо поставки спірного товару виникли не на підставі договору поставки № 04/12/1 від 10.01.2012р. спростовуються змістом рішення, а посилання відповідача на те, що фактично зобов'язання відповідача з приводу оплати поставленого товару, відповідно до положень ст.653 та ст.604 ЦК України припинилось за згодою сторін та перетворилось на зобов'язання по поверненню даного товару в натурі не підтверджуються матеріалах справи, оскільки як було встановлено вище, листування сторін (лист № 108 від 26.11.2012р., відповідь на претензію № 1346 від 27.11.2012р., лист № 4 від 16.01.2013р. та відповідь на претензію № 1643 від 24.01.2013р.) визнаються колегією суддів такими, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки в них йдеться про товар, що був поставлений за договором поставки №04/12/1 від 10.01.2012р., в той час як встановлено вище, спірний товар був поставлений не на підставі зазначеного договору.

З огляду на викладене вище, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Старкс» задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду Київської області від 20.06.2013р. у справі № 911/1931/13 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати на подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Старкс».

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Старкс» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 20.06.2013р. у справі № 911/1931/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1931/13 повернути до Господарського суду Київської області.

Повний текст постанови складено 19.08.2013р.

Головуючий суддя Пашкіна С.А.

Судді Баранець О.М.

Сітайло Л.Г.