Постанова № 33020576, 14.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2013 р. Справа № 5021/1615/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Слободін М.М., суддя Білецька А.М. , суддя Потапенко В.І.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився.

3-ї особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного агентства резерву України, м. Київ (вх. №1019 С/3) на рішення господарського суду Сумської області від 12.02.13 р. у справі № 5021/1615/12

за позовом Державного агентства резерву України, м. Київ

до Державного підприємства "Охтирський комбінат хлібопродуктів", м. Охтирка Сумська область

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ДП "Златодар", м. Золотоноша

про повернення матеріальних цінностей та стягнення 11000743,95 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне агентство резерву України, м. Київ, звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив зобов’язати суд повернути до державного резерву відсутні матеріальні цінності, а саме: пшениця 2 кл. – 82,436 т; пшениця 3 кл. – 4035,141 т; пшениця 4 кл. – 787,452 т; пшениця 5 кл. – 114,722 т; жито групи А – 1110,768 т; жито групи Б – 0,380 т; стягнути з відповідача 11000743,95 грн. штрафних санкцій до Державного бюджету України згідно договорів № юр-2зб/266-2004 від 12.03.2004 р. та № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 р. відповідального зберігання матеріальних цінностей державного реєстру, укладених між позивачем та відповідачем у справі, в тому числі 8706068,53 грн. штрафу, 2294675,42 грн. пені.

Рішенням господарського суду Сумської області від 12.02.2013 року по справі № 5021/1615/12 (головуючий суддя Соп’яненко О.Ю., суддя Левченко П.І., суддя Лугова Н.П.) в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.02.2013 року по справі № 5021/1615/12 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на неналежну оцінку обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків, викладених в рішенні. При цьому позивач зазначає, що факт закладення матеріальних цінностей державного резерву, а саме зерна підтверджується приймальними актами по формі р-16, які знаходяться в матеріалах справи, а підставою зберігання матеріальних цінностей державного резерву є укладені договори відповідального зберігання від 12.03.2004 А№ юр-2зб/266-2004 та від 14.01.2009 № юр-2зб/360-2009. Позивач вважає, що відповідач порушив вимоги та норми договорів відповідального зберігання та норми ст.ст. 525, 526, 942, 943 ЦК України та ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому з наведеними позивачем доводами не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.

Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги по даній справі неодноразово відкладався, у тому числі за клопотанням відповідача та в зв’язку з неявкою представників сторін.

07.08.2013 сторони своїм диспозитивним правом на участь в судовому засіданні не скористалися, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Позивач надав до суду клопотання, в якому просив розглянути справу без участі представника Державного агентства резерву України у зв’язку з відсутністю фінансування на відрядження.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, проте позивач та відповідач не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов’язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов’язком сторони, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними у ній матеріалами у відповідності до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду з позовом про повернення відповідачем до державного резерву відсутніх матеріальних цінностей, а саме: пшениця 2 кл. – 82,436 т; пшениця 3 кл. – 4035,141 т; пшениця 4 кл. – 787,452 т; пшениця 5 кл. – 114,722 т; жито групи А – 1110,768 т; жито групи Б – 0,380 т, відповідно до вимог Закону "Про державний матеріальний резерв" та вимог статей 936, 949 Цивільного кодексу України, якими, на думку позивача, передбачений обов'язок відповідача (зберігача) зберігати майно, передане йому другою стороною (поклажедавцем), і повернути це майно в схоронності. Крім того просив стягнути з відповідача 11000743,95 грн. штрафних санкцій до Державного бюджету України згідно договорів № юр-2зб/266-2004 від 12.03.2004 р. та № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 р. відповідального зберігання матеріальних цінностей державного реєстру, укладених між позивачем та відповідачем у справі, а також на підставі статей 230, 231 Господарського кодексу України та статті 14 Закону "Про державний матеріальний резерв".

При цьому позивач послався на те, що на відповідальному зберіганні ДП "Охтирський комбінат хлібопродуктів" знаходяться матеріальні цінності державного резерву, які є державною власністю та перебувають в управлінні Державного агентства резерву України. Як зазначив позивач, Контрольно-ревізійним управлінням Держрезерву були проведені перевірки наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей державного резерву, які знаходяться на відповідальному зберігання відповідача, в ході якої було встановлено факт незабезпечення відповідачем збереження матеріальних цінностей державного резерву на ДП "Охтирський комбінат хлібопродуктів", за результатами яких складено акти, зокрема від 21.08.2009 та 06.08.2011, які підписано повноважними особами відповідача та скріплено його печаткою.

На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надані суду договори відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/266-2004 від 12.03.2004 року та № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 року, укладені між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) та Державним підприємством “Охтирський комбінат хлібопродуктів” (зберігач), а також приймальні акти (зберігальні зобов’язання) форми Р-16, а саме:

- № 9 від вересня 2004 року – договір № юр2/493з-2004 від 14.09.2004 року, передано 2000,00 кг жита на суму 1200000 грн.;

-№ 10 від 30.08.2005р. – договір № юр196/2005 від 15.08.2005 року, передано 916200 кг пшениці на суму 467262,00 грн.;

-№ 5 від 29.08.2006р. - договір № юр2/770з-2006р. від 28.08.2006 року, передано 321600 кг пшениці на суму 250848,00 грн.;

-№ 6 від 30.08.2006р. - договір № юр2/770-2006 від 23.08.2006 року, передано 80200 кг пшениці на суму 62556,00 грн.;

-№ 57 від 16.06.2007 року – № та дата договору не вказані, передано пшениці врожаю 2004 р. у кількості 129400 кг;

-№ 4 від 28.12.2009р. – № та дата договору не вказані, передано 111 тон жита врожаю 1999 р.

-№ 13 від 18.10.2010р. – договір № юр2/1314з-2010 від 13.10.2010 року, передано 181290 кг пшениці на суму 324609,10 грн.;

-№ 14 від 18.10.2010р. - договір № юр2/1314з-2010 від 13.10.2010 року, передано 92780кг пшениці на суму 171179,10грн;

-№ 16 від 01.11.2010р. – договір юр2/1315з-2010 від 13.10.2010 року, передано 332590 кг на суму 598662,00 грн.;

-№ 20 від 01.11.2010р. – договір № юр2/1314з-2010 від 13.10.2010 року, передано 224514 кг пшениці на суму 401880,06 грн.;

-№ 18 від 04.11.2010р. – договір № юр2/1315з-2010 від 13.10.2010 року, передано 132560 кг пшениці на суму 238608,00 грн.;

-№ 19 від 04.11.2010р. – договір № юр2/1314з-2010 від 13.10.2010 року, передано 289520 кг пшениці на суму 521514,40 грн.;

-№ 22 від 10.11.2010р. – договір № юр2/1315з-2010 від 13.10.2010р., передано 3000000 пшениці на суму 540000,00 грн.;

-№ 23 від 11.11.2010 року – договір № юр2/1314з-2010 від 13.10.2010 року, передано 454300 кг на суму 813197,00 грн.;

-№ 30 від 03.12.2010р. – договір № юр2/1315з-2010 від 13.10.2010р., передано 6000 кг на суму 1080000,00 грн.;

-№ 31 від 14.12.2010р. – договір № юр2/1315з-2010 від 13.10.2010 року, передано 260000 кг пшениці на суму 468000,00 грн.;

-№32/1 від 21.12.2010р. – договір № юр2/1315з-2010 від 13.10.2010 року, передано 1081100 кг пшениці на загальну суму 1945980,00 грн.

Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, у тому числі положення Закону України “Про державний матеріальний резерв”, Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1129, судом першої інстанції встановлено, що позивачем не надано, і, відповідно, матеріали справи не містять належних доказів, підтверджуючих закладку спірних матеріальних цінностей на відповідальне зберігання відповідачеві за договорами, а також позивачем не доведено факту їх відсутності (нестачі) на даний час. В зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та визнав їх такими, що задоволенню не підлягають.

З даними висновками погоджується колегія суддів та зазначає наступне.

Державний комітет України з державного матеріального резерву (далі - позивач) є центральним органом виконавчої влади. Відповідно до Закону України "Про державний матеріальний резерв" № 51 /97-ВР від 24.01.1997 року та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву" № 810 від 08.06.2006 року, основним завданням Держкомрезерву України є управління державним резервом.

Відносини сторін, що виникають зі зберігання матеріальних цінностей державного резерву регулюються Законом України “Про державний матеріальний резерв”, який є спеціальним і визначає загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження запасів державного матеріального резерву. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом.

Водночас, статтею 2 названого Закону визначено, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву –це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника або одержувача без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про державний матеріальний резерв" унормовано, що запаси державного резерву незалежно від його місцезнаходження, є державною власністю і не підлягають відчуженню.

Згідно з приписами статті 11 цього ж Закону перелік підприємств, установ та організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними завданнями та іншими спеціальними планами.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканним.

Відповідно до пункту 10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1129, матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання, розміщення на місці зберігання та оформлення відповідних бухгалтерських документів складського обліку. Документом, що підтверджує закладення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальне зберігання є акт закладки матеріальних цінностей за формою №1. Номенклатура накопичення є державним замовленням, тобто тим завданням, яке держава встановлювала підприємству, проте сам вказаний норматив не може свідчити про факт реалізації замовлення та фактичну кількість закладених до мобілізаційного резерву цінностей. Необхідність укладення договору зберігання матеріальних цінностей держрезерву визначена пунктом 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, згідно з яким розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Державним комітетом України з державного матеріального резерву на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності на договірних умовах.

Так, на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем надані суду договори відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/266-2004 від 12.03.2004 року та № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 року, укладені між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) та Державним підприємством “Охтирський комбінат хлібопродуктів” (зберігач).

Відповідно до розділу 1 цих договорів предметом договорів є зберігання матеріальних цінностей державного резерву у зерносховищах зберігача. Зокрема, комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16.

Згідно зі ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Таким чином, законодавець визначив, що обов’язок за договором зберігання виникає у зберігача лише після вчинення дії поклажодавцем.

Умовами укладених між сторонами договорів відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву передбачено, що передача комітетом на відповідальне зберігання відповідачу цінностей проводиться згідно з специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16, передбачені договорами форми актів затверджуються комітетом.

Однак, додані до позовної заяви позивачем договори № юр-2зб/266-2004 від 12.03.2004 року та № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 року відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву не мають відповідних специфікацій до них, як це передбачено умовами договорів. Таким чином, не вбачається можливим встановити, які саме цінності передавались на зберігання за цими договорами.

У відповідності до Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву документом, що підтверджує прийняття відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву на зберігання у відповідній кількості та зазначеної якості, є приймальний акт (зберігальне зобов'язання) форми Р-16.

Дослідивши надані позивачем приймальні акти форми Р-16, відповідно до яких відповідачем дійсно були прийняті на відповідальне зберігання зернові, колегія суддів констатує, що закладення цінностей до державного матеріального резерву відбувалося на підставі інших договорів, ніж ті, які містяться в матеріалах справи і на які позивач посилається як на підставу виникнення зобов’язань.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивач під час розгляду справи послався на те, що окрім тієї кількості зерна, що була закладена відповідно до приймальних актів, які додані до позову, на ДП “Охтирський КХП” зберігається ще величезна кількість зерна, закладеного в різні роки. У зв’язку з цим, позивачем були надані додаткові приймальні акти форми Р-16, які підтверджують закладення заявленої у позові кількості зерна, а також договори відповідального зберігання, на підставі яких складалися ці акти (том 2 а.с. 104-131).

Зокрема, позивачем надані договори про закупівлю товарів за державні кошти для закладання до державного резерву № юр-2/1350з-2010 від 06.12.2010 р., укладений між Держкомітетом з державного матеріального резерву та ТОВ “КВП “Агроком”, № юр-2/1314з-2010 від 13.10.2010 р., укладений між Держкомітетом та ТОВ “Інфо Терра”, та Біржовий контракт Київської агропромислової біржі № 880 (№ юр-2/1247з-2007) від 27.11.2007 р. До цих договорів позивачем надані 11 приймальних актів форми Р-16, вісім з яких підтверджують приймання ДП “Охтирський КХП” зерна протягом 2001-2007 р.р. без зазначення в них посилання на договір відповідального зберігання.

Оцінюючи подані позивачем додаткові докази на предмет їх належності та допустимості, колегія суддів вважає, що надані договори про закупівлю товарів за державні кошти для закладання до державного резерву № юр-2/1350з-2010 від 06.12.2010 р. та № юр-2/1314з-2010 від 13.10.2010 р. не підтверджують виникнення господарських зобов’язань зі зберігання цінностей державного матеріального резерву між позивачем та відповідачем у справі. Біржовий контракт Київської агропромислової біржі № 880 (№ юр-2/1247з-2007) від 27.11.2007 р. був укладений між брокерською конторою № 50 ТОВ “ТД “Агробудсервіс” (брокер-продавець) від імені ДП “Охтирський КХП” (продавець) та брокерською конторою № 64 Державний комітет з державного матеріального резерву (покупець) і стосувався відносин купівлі-продажу пшениці, а не зберігання.

Також, позивачем в обґрунтування заявлених вимог надані до суду акт позапланової перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП “Охтирський КХП” № 0.70/18-18 від 21.08.2009 р. (за період з 01.10.2008 р. по 30.06.2009 р.) та акт позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП “Охтирський КХП” від 06.08.2011 р. № 0.70/18-11 (за період з 01.11.2010 р. по 31.05.2011 р.).

Відповідно до роз’яснень, наданих у п. 10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 11 “Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв” про порушення суб’єктом господарювання правил здійснення операцій з матеріальними цінностями державного резерву та обґрунтованість у зв’язку з цим притягнення його до відповідальності, передбаченої ст. 14 Закону, можуть свідчити такі докази, як документальні дані інвентаризації матеріальних цінностей державного резерву, звіти про наявність матеріальних цінностей та їх рух, акти, складені за наслідками проведення ревізій та перевірок обліку руху, наявності та якості матеріальних цінностей державного резерву тощо.

Проте, у відповідності до ч. 2 ст. 43 ГПК України, подані позивачем документи щодо закладення матеріальних цінностей до державного резерву і проведення ревізій і перевірок обліку наявності цих матеріальних цінностей не мають для господарського суду заздалегідь встановленої доказової сили.

Так, акт позапланової перевірки № 0.70/18-18 від 21.08.2009 р. не містить інформації щодо наявності укладених між сторонами по даній справі договорів зберігання, на підставі яких ДП “Охтирське КХП” зберігає зерно, а вказаний у ньому приймальний акт форми Р-16 (№ 16 від 14.11.2008 р., за яким закладалася на зберігання пшениця 4 класу врожаю 2006 р.) не має відношення до доказів, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги. В акті позапланової ревізії від 06.08.2011 р. № 0.70/18-11 вказано про виявлену нестачу зерна держрезерву в загальній кількості 215,498 тон, а саме: пшениці 2 А класу в кількості 2,342 т., пшениці 3 А класу в кількості 96,742 т., пшениці 4 кл. в кількості 1,312 т., пшениці 5 кл. в кількості 114,722 т. та жита гр. Б в кількості 0,380 т. При цьому в акті ревізії не зазначено, за яким договором, на підставі яких актів Р-16 здійснювалося закладення зерна державного резерву на зберігання на підприємстві відповідача.

Колегія суддів також враховує надані відповідачем докази на підтвердження викладених доводів стосовно того, що більшість зерна було викуплено та перероблено ДП “Охтирський КХП” згідно нарядів Держрезерву, зокрема, за приймальними актами № 57 від 16.06.2007р., № 10 від 30.08.2005р., № 9 від 14.09.2004р., № 5 від 29.07.2006р., № 6 від 30.07.2006р. За приймальним актом № 4 від 28.12.2009р. жито в кількості 111,0т. є в наявності на підприємстві відповідача. За приймальними актами № 19 від 04.11.2010р., № 32/1 від 21.12.2010р., № 31 від 14.12.2010р., № 16 від 01.11.2010р., № 18 від 04.11.2010р., № 22 від 10.11.2010р., № 23 від 11.11.2010р., № 30 від 03.12.2010р. пшениця зберігалася на ДП “Златодар” на підставі договору № 10-9 від 28.10.2010р. відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, що підтверджується і приймальними актами. За приймальними актами № 14 від 18.10.2010 року, № 13 від 18.10.2010р., № 20 від 01.11.2010р. пшениця в кількості 92,78 тн. зберігається на філії Хлібна база ДП “Охтирський КХП” і є в наявності. Дані твердження відповідача підтверджуються наданими документами, наявними в матеріалах справи. Також відповідачем надано акт форми № 34, який підтверджує правомірність списання відходів жита ІІІ категорії кількості 0,380 т.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів закладення матеріальних цінностей у держрезерв на зберігання за договорами № юр-2зб/266-2044 від 12.03.2004 р. та № юр-2зб/360-2009 від 14.01.2009 р.

Враховуючи недоведеність факту закладки спірних матеріальних цінностей, відсутні підстави для стягнення з відповідача штрафних санкцій і пені за їх незбереження згідно приписів Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Колегія суддів звертає увагу, що, вказана правова позиція узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, викладеній в постановах від 20.05.2008 р. по справі № 4/182, від 12.11.2009р. по справі № 4/154; від 25.11.09 р. по справі № 11/176; від 25.11.2010 р. по справі № 47/603-06; від 04.03.11р. по справі № 2/38.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об‘єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що позивач ані під час вирішення спору у господарському суді Сумської області, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладеної позиції. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Сумської області від 12 лютого 2013 року по справі № 5021/1615/12.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України, м. Київ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 12 лютого 2013 року по справі № 5021/1615/12 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 12 серпня 2013 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Потапенко В.І.