Рішення № 33015893, 09.08.2013, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.08.2013Справа №5002-29/ 4526-2012За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт», Луганська область,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопластк», м. Феодосія,

до іншого відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд», м. Феодосія,

про стягнення 5 017 312,70 грн.

Суддя О.І. Башилашвілі

Представники:

Від позивача - Сумська С.В., довіреність № 28/2013 від 28.01.2013 р., представник.

Від відповідача - не з'явився.

Від іншого відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» звернулось до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопластк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» з вимогами про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопластк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» 3655825,38 грн. заборгованості за поставлений товар, 501054,81 грн. неустойки, 107591,03 грн. - 3% річних, 35567,93 грн. інфляційних втрат та 717273,55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопластк» умов договору поставки від 04.10.2011 №324 в частині оплати поставленого товару. Так, позивач у тексті позовної заяви вказує, що у період з 07.10.2011 по 26.12.2011 Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» відвантажено Товариству з обмеженою відповідальністю «Технопластк» товару на загальну суму 11263885,38 грн., однак на день подачі позову до суду відповідачем сплачено товару на суму лише 7608060,00 грн. Таким чином, за відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопластк» утворилась заборгованість у сумі 3655825,38 грн.

Разом з тим, з метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов'язань Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопластк» за договором поставки, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» укладено договір поруки від 04.10.2011 №324-ПР.

Враховуючи невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопластк» у повному обсязі своїх зобов'язань за договором поставки від 04.10.2011 №324 позивач звернувся до суду із позовом про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопластк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» 3655825,38 грн. заборгованості за поставлений товар, 501054,81 грн. неустойки, 107591,03 грн. - 3% річних, 35567,93 грн. інфляційних втрат та 717273,55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Технопластк» згідно відзиву на позов, позовні вимоги визнає у повному обсязі з урахуванням штрафних санкцій та зобов'язується погасити суму заборгованості в строк до 01.07.2013 (т. 2, а.с. 1-2).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» згідно наданого відзиву на позов, позовні вимоги не визнає та наполягає на відмові позивачеві в позовних вимогах (т. 1 а.с. 126-127).

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.01.2013 провадження у справі №5002-29/4526-2012 було зупинено до набрання законної сили рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим у справі №901/305/13-г.

15.07.2013 на адресу Господарського суду Автономної Республіки Крим надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, у зв'язку з набранням законної сили рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим по справі 901/305/13-г. Копію рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим по справі 901/305/13-г додано до клопотання.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.07.2013 провадження у справі поновлено та призначено до слухання.

Ухвалою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 29.07.2013 суд в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, за заявою позивача, продовжив строк вирішення спору на 5 днів, до 09.08.2013.

Позивач у судовому засіданні 09.08.2013 підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідачі явку своїх представників у судове засідання не забезпечили, причини неявки не відомі, про день, час та місце розгляду справи повідомлені ухвалою суду, надісланою на їх адреси. Жодних письмових заяв, клопотань, заперечень, станом на день слухання справи, на адресу суду від відповідачів не надходило.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 19.10.2011 по справі № 5023/4165/11.

Враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутність представників відповідачів, оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують обставини справи і їх неявка не перешкоджає вирішенню спору по суті.

Розгляд справи відкладався відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України в межах строку, встановленого статтею 69 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, заслухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Зобов'язання згідно із ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

04.10.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технопластк» (покупець) укладено договір №324 (далі договір, т. 1, а.с. 16-22).

Договором встановлено, що він набирає силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2011, а в частині здійснення розрахунків за поставлену продукцію - до повного виконання.

Доказів розірвання чи визнання даного договору недійсним у встановленому законом порядку, сторонами, під час розгляду справи, суду не надано.

Предметом даного договору є те, що постачальник зобов'язався поставити, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити труби поліетиленові, комплектуюче і обладнання, а також супутні товари (далі продукція), партіями у кількості, асортименті і за цінами, узгодженими сторонами в рахунках-фактурах або специфікаціях (додатках) до цього договору або визначеними в порядку, передбаченому цим договором (п. 1.1 договору).

Параграфом четвертим договору сторони обумовили умови поставки. Так, згідно пункту 4.1.1 визначено, що покупець направляє постачальнику письмову заявку із зазначенням асортименту і кількості партії продукції. У заявці також зазначається кінцевий пункт доставки, крім випадків передбачених п. 4.3 договору. Заявка покупця є пропозицією (офертою) до поставки партії продукції і його згодою з цінами. Згідно з п. 4.1.2 договору постачальник протягом нормально необхідного часу надсилає покупцю по факсу рахунок-фактуру із зазначенням вартості вказаної в заявці продукції, строку її поставки і оплати. Рахунок-фактура є підтвердженням (акцептом) замовлення покупця.

Пунктом 4.3 договору визначено, що поставка продукції здійснюється на базисних умовах поставки згідно міжнародних правил ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року, визначеними в рахунку-фактурі або специфікації. Якщо кінцевий пункт доставки не визначений, то поставка партії продукції вважається узгодженою на базисних умовах EXW завод постачальника за адресою: Луганська область, м. Рубежне, вул. Трудова, 1.

Відповідно до п. 4.6 договору, датою поставки продукції і датою переходу права власності вважається дата накладної постачальника, яка передається покупцю.

Параграфом п'ятим договору сторони визначили порядок розрахунків, зокрема відповідно до п. 5.1 договору, оплата продукції покупцем здійснюється шляхом повної передоплати на поточний рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від нього рахунку-фактури, крім випадків, передбачених п. 5.8 цього договору, або якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації.

Як встановлено судом, позивач передав у власність відповідача відповідно до умов вказаного договору за видатковими накладними в період з 07.10.2011 по 26.12.2011 товар на загальну суму 11263885,38грн. (т. 1, а. с. 23-70).

Товар за накладними отриманий повноважними представниками відповідача на підставі довіреностей (т. 1, а.с. 71-78) без зауважень, про що свідчать підписи уповноважених на отримання матеріальних цінностей осіб та печатки підприємства.

Проте, як стверджує позивач, відповідач взяті на себе договірні зобов'язання щодо оплати поставленого товару виконав частково в сумі 7608060,00грн., що також підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими витягами (т. 1, а.с. 82-88).

Решта товару залишилась не сплаченою, у зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 3655825,38грн.

Акт звірки взаємних розрахунків складений позивачем станом на 05.12.2012 за даними якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 3655825,38грн. відповідачем не підписаний (т. 1, а.с. 89).

Крім того, 04.10.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» (поручитель) укладений договір поруки № 324-ПР (далі договір поруки, т. 1, а.с. 91-92).

Відповідно до п.п. 1.1, 2.1 цього договору, поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов'язання ТОВ "Технопластк" (боржник) щодо оплати продукції за договором поставки, який включає всі рахунки-фактури, накладні, специфікації і додатки до нього.

Порукою забезпечується виконання зобов'язань боржника у повному обсязі (п. 1.2 договору поруки).

Згідно з п. 3.1 договору поруки поручитель зобов'язаний у випадку порушення боржником обов'язку за договором поставки самостійно виконати вказаний борг боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора у строк не пізніше двох банківських днів з моменту одержання письмової вимоги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж об'ємі, як і боржник, включаючи оплату основного боргу, процентів, неустойки, стягнення шкоди та інших виплат, передбачених договором поставки.

Договір поруки набирає чинності з моменту його підписання та припиняє свою дію через три роки з моменту його укладення, проте не раніше закінчення строку дії договору поставки (п. 4.1 договору поруки).

21.01.2013 Товариство з обмеженою відповідальністю "Кримжитлобуд" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Технопластк" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт» про визнання недійсним договору поруки від 04.10.2011 № 324-ПР., обґрунтовуючи статтями 203, 207, 215-216, 241 Цивільного кодексу України, при цьому посилаючись на те, що спірний договір поруки підписаний не колишнім директором Медведєвим Д.І., а іншою особою та припускаючи, що на спірному договорі відтиск печатки ТОВ "Кримжитлобуд" був проставлений директором ТОВ "Технопластк".

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26.06.2013 у справі №901/305/13-г, яке станом на 09.08.2013 набрало законну силу, у задоволені позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Кримжитлобуд" про визнання недійсним договору поруки від 04.10.2011 № 324-ПР відмовлено.

За таких обставин, суд вважає договір поруки від 04.10.2011 №324-ПР діючим.

Як свідчать матеріали справи, позивач, претензією вих. №270/2012 від 29.02.2012 вимагав від відповідача - ТОВ «Технопластк» у строк до 13.03.2012 сплатити на поточний рахунок позивача 3655825,38грн (т. 1, а.с. 79-80).

Дана претензія одержана відповідачем 13.03.2012, про що свідчить поштове повідомлення про вручення (т. 1, а.с. 81).

Також, листом - вимогою від 13.04.2012 № 311/2012 позивач повідомив іншого відповідача - поручителя про порушення боржником встановлених договором поставки строків оплати за поставлену продукцію та вимагав у строк до 20.04.2012 сплатити на його користь 3655825,38 грн (т. 1, а.с. 93).

Надіслання зазначеної вимоги ТОВ "ТД "Євротрубпласт" підтверджує фіскальним чеком КМД Київ 90 УДППЗ "Укрпошта" від 19.04.2012 та відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення від 19.04.2012, яке свідчить про одержання вимоги 25.04.2012 (т. 1, а.с. 94).

Оскільки вимоги щодо оплати суми боргу залишені відповідачами без задоволення, позивач звернувся з позовом до суду про солідарне стягнення з відповідачів суми боргу та нарахованих санкцій в примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіряючи правомірність та правове обґрунтування вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

При цьому до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачами обов'язку щодо оплати поставленого позивачем товару за договором поставки.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як зазначалось вище, умовами договору передбачена оплата продукції покупцем - шляхом повної передоплати на поточний рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від нього рахунку-фактури, крім випадків, передбачених п. 5.8 цього договору, або якщо інший порядок розрахунків не визначений в рахунку-фактурі або в специфікації (п. 5.1 договору).

Пункт 5.8 договору передбачає, що у випадку поставки продукції покупцю до моменту її оплати, обов'язок з оплати вартості продукції виникає у покупця з моменту передачі йому продукції.

Матеріали справи рахунку-фактури на оплату поставленого товару не містять, з чого суд робить висновок, що порядок розрахунків, визначений в п. 5.1 (шляхом повної передоплати на поточний рахунок постачальника протягом 3-х банківських днів з моменту отримання від нього рахунку-фактури), сторонами не застосовувався.

Разом з тим, п. 5.8 договору, на який посилається позивач у позовній заяві, не містить конкретного порядку та конкретних строків оплати поставленого покупцеві товару.

За таких обставин, строк виконання грошового зобов'язання покупця за договором №324 від 04.10.2011 визначається моментом пред'явлення претензії.

Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось, позивач, претензією вих. №270/2012 від 29.02.2012 вимагав від відповідача - ТОВ «Технопластк» у строк до 13.03.2012 сплатити на поточний рахунок позивача 3655825,38грн. Дана претензія одержана відповідачем 13.03.2012, про що свідчить поштове повідомлення про вручення (т. 1, а.с. 81).

У зв'язку з вищевикладеним, строк виконання грошового зобов'язання покупця перед постачальником сплив 20.03.2012, однак відповідачем сума бору в розмірі 3655825,38 грн. не сплачена.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Під час розгляду справи по суті, до прийняття рішення у ній, відповідачі не надали доказів оплати відповідної заборгованості, отже, не спростували шляхом надання відповідних доказів тверджень позивача про наявність заборгованості.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, відповідач (покупець), не виконавши в повному обсязі зобов'язання з оплати поставленого йому товару, допустив порушення зобов'язання, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості є обґрунтованими.

Подаючи позовну заяву, позивач заявив до стягнення 501054,81 грн. неустойки.

Дослідивши матеріали справи, зокрема наданий позивачем розрахунок, суд має зазначити наступне.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8.3 договору, у разі невиконання (прострочення) строків оплати продукції, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через один рік від дня, коли оплата повинна була бути здійснена.

Виходячи із вказаного положення договору позивачем заявлена до відшкодування сума неустойки у розмірі 501054,81 грн., розрахована за загальний період з 21.12.2011 по 05.12.2012 згідно розрахунку (т. 1 а. с. 12-15).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки при розгляду справи судом була встановлена наявність прострочення з боку відповідача (покупця) щодо оплати поставленого товару, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення пені обґрунтованими.

Розглянувши розрахунок пені судом встановлено, що позивачем при нарахуванні суми пені був застосований період в один рік, як то сторони передбачили умовами договору.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами пункту 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" N 543/96-ВР від 22 листопада 1996 року.

Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, суд робить висновок, що відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, тому встановлена сторонами у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов'язання не суперечить матеріальному праву.

Положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Як вбачається із розрахунку пені, позивачем здійснено нарахування пені з 21.12.2011 по 05.12.2012 з перевищенням 6 місячного терміну, що є порушенням приписів ст. 232 ГК України.

Відтак, заявлена позивачем сума пені підлягає перерахуванню із урахуванням 6 місячного строку, та із застосуванням належного періоду, оскільки як встановлено судом, перебіг строку прострочення виконання зобов'язання щодо оплати поставленого товару визначено, у даному випадку, моментом пред'явлення претензії.

Суд, здійснивши перерахунок суми неустойки, виходячи із загального періоду з 21.03.2012 (початок перебігу строку прострочення) по 19.09.2012 (182 дні, що складає шість місяців), із застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування, з урахуванням суми прострочення по кожній накладній окремо, встановив, що до стягнення підлягає сума неустойки в розмірі 253756,48грн. В частині стягнення 247298,33грн. пені у задоволенні позову слід відмовити.

Крім того, заявляючи позов, позивач просить суд стягнути 107591,03 грн. - 3% річних, 35567,93 грн. інфляційних втрат та 717273,55 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами за загальний період з 03.12.2011 по 20.12.2012.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати (ст.ст. 612, 625 ЦК України).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних з простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

Зважаючи на те, що факт прострочки виконання грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, вимоги позивача щодо стягнення процентів річних за користування чужими коштами та інфляційних втрат заявлені обґрунтовані.

Однак, дослідивши наданий позивачем розрахунок, судом встановлено факт нарахування позивачем як 3% річних, що передбачено ст. 625 ЦК України так і розмір процентів, що передбачено умовами договору, а саме пунктом 8.4 договору, де покупець в разі прострочення строків оплати зобов'язався сплатити проценти за користування чужими коштами в розмірі 20% річних за весь час прострочення платежу.

Суд не може погодитись з такою позицією позивача, оскільки нарахування 20% річних, що передбачено умовами укладеного договору, виключає можливість нарахування 3% річних, оскільки ці санкції нараховані на одну і ту саму суму боргу, хоча вони носять один характер - отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати.

За таких обставин, суд відмовляє позивачеві в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 107591,03грн. - 3% річних.

При цьому, здійснивши перерахунок належних до сплати 20% річних за належний період, а саме починаючи з 21.03.2013 та до кінця періоду, заявленого позивачем, з урахуванням сум боргу по кожній з накладних окремо, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенні вимоги позивача щодо стягнення 20% річних в сумі 533750,66грн. В частині стягнення 20% річних в сумі 183522,89грн. у задоволенні позову слід відмовити.

У задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 35567,93грн. суд відмовляє у зв'язку з наступним.

Так, перевіривши розрахунки інфляційних втрат, суд встановив, що позивач здійснив свій розрахунок, відповідно до якого інфляційне збільшення розраховується за загальний період з 03.12.2011 по 20.12.2012.

Проте, як встановлено судом, строком початку прострочення грошового зобов'язання є 21.03.2012 і саме з цієї дати у позивача виникає право на нарахування санкцій, у тому числі і інфляційних втрат від знецінення грошей.

Проте, протягом 2012 року, а саме у травні, червні, липні, серпні, листопаді, в країні була дефляція, отже сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення повинна бути зменшена.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться «ланцюговим» методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін»).

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов'язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року по справі №5021/1596/2011.

15.07.2005 Інформаційним листом №3.2-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 Цивільного України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

Таким чином, діючим законодавством передбачено компенсацію за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, що пов'язані з інфляційними процесами в державі, які не можна вважати штрафними санкціями для боржника.

Оскільки чинним законодавством, а саме статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено одночасне нарахування відсотків річних та інфляційне відшкодування за весь час прострочення, суд вважає правомірним застосування періоду з 21.03.2012 по 20.12.2012 (кінцева дата заявлена позивачем), при розрахунку інфляційного відшкодування, у зв'язку з чим при розрахунку визначено, що у даному періоді інфляційних втрат не відбулось, оскільки індекс інфляції в окремі періоди був меншим за одиницю, тобто в країні була дефляція.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення 3655825,38грн. основного боргу, 253756,48грн. неустойки, 20% річних в сумі 533750,66грн.

Разом з тим, частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язань, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники.

При цьому згідно статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Як зазначалось раніше, 04.10.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (кредитор) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» (поручитель) укладений договір поруки № 324-ПР, відповідно до п.п. 1.1, 2.1 якого, поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов'язання ТОВ "Технопластк" (боржник) щодо оплати продукції за договором поставки, який включає всі рахунки-фактури, накладні, специфікації і додатки до нього.

Пунктом 3.1 договору поруки поручитель зобов'язаний у випадку порушення боржником обов'язку за договором поставки самостійно виконати вказаний борг боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора у строк не пізніше двох банківських днів з моменту одержання письмової вимоги шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок кредитора. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж об'ємі, як і боржник, включаючи оплату основного боргу, процентів, неустойки, стягнення шкоди та інших виплат, передбачених договором поставки.

У зв'язку з чим вимоги позивача про солідарне стягнення є такими, що засновані на закону, тому суд задовольняє позовні вимоги про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопластк» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» 3655825,38 грн. заборгованості за поставлений товар, 253756,48грн. неустойки, 533750,66грн. процентів за користування чужими грошовими коштами. В решті позовних вимог суд відмовляє.

При цьому, згідно з п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Враховуючи, що спір виник саме з вини відповідачів, суд вважає, що судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з оплатою позову судовим збором підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідачів в порядку статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 14.08.2013.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1 Позов задовольнити частково.

2 Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технопластк» (вул. Гарнаєва, 77, м. Феодосія, АР Крим, 98100, ЄДРПОУ 35034693) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кримжитлобуд» (вул. Сімферопольське шосе, 24-в, м. Феодосія, АР Крим, 98100, ЄДРПОУ 35034782) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний дім «Євротрубпласт» (вул. Алма-Атинська, 8, м. Київ, Україна, 02660, ЄДРПОУ 33090871) 3655825,38 грн. заборгованості за поставлений товар, 253756,48грн. неустойки, 533750,66грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 64380,00грн. судового збору.

3 В частині стягнення 247298,33грн. неустойки (пені), 107591,03грн. - 3% річних, 183522,89грн. процентів за користування чужими грошовими коштами (20% річних) та інфляційних втрат в сумі 35567,93грн, у позові відмовити.

4 Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.І. Башилашвілі