Рішення № 33003198, 25.07.2013, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/9406/13

Справа № 522/16934/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

25.07.2013 року, Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого судді - Турецького О.С.,

при секретарі - Гасуляк С.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Приморського районного суду м. Одеси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Акціонерно-комерційного банку «Укрсоцбанк» про визнання факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом про визнання факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував наступним.

З грудня 2000 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 почали проживати у орендованій квартирі однією сім'єю як чоловік та дружина та вести спільне господарство, але без реєстрації шлюбу, однак в 2012 році вони розійшлися.

В період проживання однією сім'єю, сторони деякий час мешкали в орендованому житлі, тому навесні 2003 році ОСОБА_1 запропонував відповідачці придбати власну квартиру, щоб вони могли там спільно проживати. На що відповідачка погодилась.

15.07.2003 року за спільні кошти ОСОБА_1 та ОСОБА_2 придбали квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу вказаної квартири сторони спільно вирішили оформити на ОСОБА_2, оскільки вона в основному займалася питаннями переоформлення особових рахунків по сплаті комунальних послуг, сплатою цих послуг та організаційними питаннями утримання квартири.

Перед укладенням зазначеного договору купівлі-продажу вказаної вище квартири, позивач надав відповідачці сім тисяч гривень на купівлю спільної квартири АДРЕСА_1, підтвердженням чого є розписка.

Стан квартири на момент купівлі потребував капітального ремонту, тому після її купівлі сторони вирішили провести цей капітальний ремонт.

Позивач особисто приймав участь у здійсненні ремонту та реконструкції у цій квартирі, а також вкладав кошти на проведення ремонту.

У зв'язку з цим, внаслідок спільних трудових та грошових затрат вищезазначена квартира АДРЕСА_1 істотно збільшилася у своїй вартості.

На початку 2012 року позивачу стало відомо, що відповідачка ОСОБА_2 в період проживання з позивачем але без його відома, не отримавши від нього згоди, уклала з Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк» (далі - АКБ «Укрсоцбанк») Іпотечний договір від 01.12.2006 року № 2831, предметом якого стала вказана квартира АДРЕСА_1.

Зазначений іпотечний договір був укладений в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за Генеральним договором про здійснення кредитування № 06/95/146 від 01.12.2006 року (з врахуванням всіх додаткових угод до нього), який було укладено між відповідачкою та АКБ «Укрсоцбанк», згідно з яким ОСОБА_2 було надано кредит на суму 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) доларів США.

Станом на день підписання іпотечного договору від 01.12.2006 року сторони фактично проживали однією сім'єю.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати факт проживання однією сім'ю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, визнати недійсними Генеральний договір про здійснення кредитування № 06/95/146 від 01.12.2006 року та договору іпотеки № 2831 від 01.12.2006 року.

В судове засідання позивач позовні вимоги, викладені в позові підтримав та просив суд їх задовольнити та в письмовій заяві просив справу розглянути заочно.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про час, дату та місце розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суд не повідомили, заяв про розгляд справи в їх відсутність до суду не надходило.

Згідно ч. 2 ст. 158 ЦПК України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Частиною 2 ст. 197 ЦПК України закріплено, що у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі фіксування судового процесу звукозаписувальним засобом не здійснюється.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів щодо взаємовідносин сторін, а також маючи згоду позивача на заочний розгляд справи, суд вважає можливим заочно розглядати справу у відсутності належно повідомлених відповідачів.

Суд, дослідивши матеріали справи, наявні у справі докази, вислухавши пояснення позивача та допитавши свідка, дійшов висновку про можливість задоволення даного позову, виходячи із нижче викладених підстав.

Як випливає з матеріалів справи, з 2000 року ОСОБА_1 з ОСОБА_2 почали проживати у орендованій позивачем квартирі однією сім'єю як чоловік та дружина та вести спільне господарство, але без реєстрації шлюбу.

Однією сім'єю без реєстрації шлюбу сторони проживали до 04 липня 2012 року. Саме в цей день після побутової сварки позивач вивіз свої речі зі спільної квартири, де вони мешкали разом з відповідачкою, і сторони розійшлися.

В період проживання однією сім'єю сторони деякий час мешкали в орендованому житлі. Тому, навесні 2003 році позивач запропонував відповідачці придбати власну квартиру, щоб спільно проживати та відповідачка погодилась.

15.07.2003 року сторони за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу вказаної вище квартири сторони спільно вирішили оформити на ОСОБА_2, оскільки вона в займалася питаннями переоформлення особових рахунків по сплаті комунальних послуг, сплатою цих послуг та організаційними питаннями утримання квартири.

Перед укладенням договору купівлі-продажу вказаної квартири, позивач особисто надав відповідачці сім тисяч гривень на купівлю спільної квартири АДРЕСА_1. На підтвердження того, що ОСОБА_2 отримала цю суму грошових коштів, вона надала позивачу розписку від 14.07.2003 року.

На момент купівлі 15.07.2003 року квартира АДРЕСА_1 складалася з трьох жилих кімнат та мала житлову площу 32,2 кв.м. та загальну площу 50,8 кв.м.

Стан квартири на момент купівлі потребував капітального ремонту.

В ході проведення капітального ремонту сторонами також було прийнято рішення щодо реконструкції вказаної квартири. Ремонт та реконструкцію в даній квартирі було проведено в період з кінця липня по вересень 2003 року.

Оскільки ця квартира була спільним майном, сторони проводили ремонт та реконструкцію за спільні кошти.

У зв'язку з тим, що квартира була оформлена на ОСОБА_2, а позивач під час проведення ремонту та реконструкції, окрім своїх трудових затрат, вкладав ще й свої особисті грошові кошти, позивач вирішив що буде правильно, щоб хоча б деякі його грошові затрати фіксувалися. Тому позивач декілька разів просив у ОСОБА_2 розписки про отримання грошових коштів, які витрачалися на будівельні матеріали, роботу працівників тощо.

Також позивач особисто приймав участь у здійсненні ремонту та реконструкції у спірній квартирі, а саме: шпаклював та фарбував стіни, укладав ламінат, неодноразово замовляв та купував будівельні матеріали.

Отже, внаслідок спільних трудових та грошових затрат квартира АДРЕСА_1 істотно збільшилася у своїй вартості.

Після реконструкції квартира почала складатися з двох жилих кімнат жилою площею 41,2 кв.м., загальною площею 70,3 кв.м.

Допитаний в судовому засідання у якості свідка ОСОБА_5 підтвердив, що сторони проживають однією сім'єю.

Згідно ч. 1 ст. 74 Сімейного кодексу України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Якщо звернутись до положень глави 8 Сімейного кодексу України, які регулюють право спільної сумісної власності подружжя, то вбачається наступне.

Одна з підстав набуття права спільної сумісної власності подружжя зазначена в ч. 1 ст. 62 СК України, де вказано, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно, у разі спору, може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

На початку 2012 року позивачу стало відомо, що відповідачка ОСОБА_2, в період проживання з ним, але без його відома та не отримавши його згоди, уклала з АКБ «Укрсоцбанк» Іпотечний договір від 01.12.2006 року № 2831, предметом якого стала двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Зазначений іпотечний договір був укладений в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов'язань за Генеральним договором про здійснення кредитування № 06/95/146 від 01.12.2006 року (з врахуванням всіх додаткових угод до нього), який було укладено між відповідачкою та АКБ «Укрсоцбанк», згідно з яким ОСОБА_2 було надано кредит на суму 150 000 (сто п'ятдесят тисяч) доларів США.

Станом на день підписання іпотечного договору, а саме 01.12.2006 року, ОСОБА_1 з ОСОБА_2 фактично проживали однією сім'єю. Більше того, вартість квартири АДРЕСА_1 істотно збільшилась у своїй вартості внаслідок спільних грошових затрат.

Звертаючись до положень ч. 1 ст.70 СК України, вбачається, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Виходячи з вищевикладеного та керуючись тим фактом, що ОСОБА_2, з якою проживав ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з грудня 2000 року до липня 2012 року, належить квартира АДРЕСА_1, та враховуючи факт надання позивачем грошових коштів на купівлю квартири, в результаті чого ця квартира була придбана фактично за спільні кошти, суд вважає, що зазначена квартира з 15.07.2003 року набула правовий статус - об'єкт права спільної сумісної власності подружжя. Враховуючи факт прийняття участі позивача, в тому числі і фінансової, у проведенні ремонту та реконструкції в даній квартирі в період часу з кінця липня по вересень 2003 року вся вищезазначена квартира з вересня 2009 року істотно збільшилася у своїй вартості.

Одночасно з цим, з 15.07.2003 року, ОСОБА_1 набув права власності на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя - квартиру АДРЕСА_1 нарівні з ОСОБА_2.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 без згоди позивача підписала іпотечний договір від 01.12.2006 року в період часу, коли позивачем фактично було набуто право власності на об'єкт права спільної сумісної власності подружжя - квартиру АДРЕСА_1, чим було порушено право спільної сумісної власності позивача.

Згідно положень ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

На підставі вищевикладеного, вбачається, що Іпотечний договір № 2831 від 01.12.2006 року є недійсним, оскільки грубо порушує права позивача, як співвласника майна.

Як наслідок недійсності Іпотечного договору № 2831 від 01.12.2006 року, є недійсною і заборона відчуження майна - квартири АДРЕСА_1, що накладена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6 та є недійсним запис в Державному реєстрі іпотек від 01.12.2006 року № 406 про іпотеку квартири АДРЕСА_1, внесений на підставі іпотечного договору № 2831 від 01.12.2006 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, оскільки ці записи не дають позивачу реалізувати свої права власника, передбачені чинним законодавством України.

Більше того, треба зазначити, що вищевказаний Іпотечний договір є наслідком укладення та з метою забезпечення Генерального договору про здійснення кредитування № 06/95/146 від 01.12.2006 року (з врахуванням всіх додаткових угод до нього), який було укладено між відповідачкою та АКБ «Укрсоцбанк», який теж є недійсним та підлягає розірванню з наступних підстав.

У відповідача АКБ «Укрсоцбанк» при укладенні спірного договору кредиту була відсутня індивідуальна ліцензія Національного банку України, яка б дозволяла використовувати іноземну валюту як засіб платежу при виконанні кредитного договору.

Згідно ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. З ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня... Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Стаття 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлює загальні вимоги до здійснення комерційними банками банківських операцій та передбачає для вчинення яких банківських операцій комерційним банкам слід отримати банківську ліцензію та письмові дозволи.

Разом з тим, режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства визначається Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 вищенаведеного Декрету, до валютних операцій відносяться операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Декрету, до валютних цінностей відноситься іноземна валюта - іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно п. «г» ч. 4 ст. 5 Декрету, індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, зокрема індивідуальна ліцензія потребується у разі використання іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Отже, індивідуальні ліцензії мають цільовий характер і надаються на вчинення разової валютної операції. Також за змістом аналізованої ст. 5 Декрету, ліцензії на право вчинення операцій з валютними цінностями, видаються лише юридичним особам.

Згідно ч. 5 ст. 5 Декрету, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії.

Разом з цим, у відповідача АКБ «Укрсоцбанк», а відтак і у відповідачки ОСОБА_2 на момент укладення спірного договору кредиту індивідуальна ліцензія, видана НБУ на використання іноземної валюті при здійсненні платежів за вказаним договором кредиту була відсутня.

Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 р. N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: - якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України.

Крім того, згідно п. 1.2. вказаного Положення, воно регламентує порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Відповідачка ОСОБА_2 в свою чергу, використовувала готівкову іноземну валюту як засіб платежу при виконанні своїх зобов'язань за спірним договором кредиту, вносячи готівкою долари США в касу АКБ «Укрсоцбанк».

Сторонами у договорі не визначено чітко, в якій формі - готівковій чи безготівковій - повинні бути внесені кредитні кошти. Отже, це не забороняє Позичальнику по договору - ОСОБА_2 вносити кошти до каси банку на поточний рахунок.

Згідно Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою НБУ № 492 від 12.11.2003 р., поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Як вбачається з розділу «Застосування правових наслідків недійсності правочину» Листа Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 24.11.2008, «Згідно зі статтями 215 і 216 ЦК суди вправі з дотриманням правил підсудності розглядати позови: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності; про встановлення нікчемності правочину і застосування наслідків його недійсності.

Стосовно положення ч. 2 ст. 215 ЦК України про те, що суд не вимагає визнання правочину недійсним, якщо його недійсність встановлена законом, необхідно зазначити, що така потреба може виникнути у разі, коли: сторони виконали певні умови нікчемного правочину, який нотаріально посвідчений; він порушує права третіх осіб; він зареєстрований у державних органах тощо. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.

Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК України як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав».

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки є законними та підлягають задоволенню.

На підставі ст. ст. 60-62, 65, 70, 74 СК України, ст. ст. 192, 203, 215-216, 227, 533, 548 ЦК України, ст ст. 3-4, 10-11, 15, 38, 44, 60, 109, 118, 208-209, 212-215, 218, 224-226, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Акціонерно-комерційного банку «Укрсоцбанк» про визнання факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки - задовольнити.

Встановити факт проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2, однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 21 грудня 2000 року до 04 липня 2012 року.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, який належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованій за адресою: АДРЕСА_1, в рівних частках.

Визнати Генеральний договір про здійснення кредитування № 06/95/146 від 01.12.2006 року (з врахуванням всіх додаткових угод до нього), який було укладено між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк», недійсним в цілому.

Припинити взаємні права та зобов'язання сторін за Генеральним договором про здійснення кредитування № 06/95/146 від 01.12.2006 року (з врахуванням всіх додаткових угод до нього), який було укладено між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк», які випливають з даного договору.

Визнати недійсним Іпотечний договір № 2831 від 01.12.2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк», посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Припинити взаємні права та зобов'язання сторін за Іпотечним договором № 2831 від 01.12.2006 року, укладений між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Виключити з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна запис № 4156760 від 04.12.2006 року про державну реєстрацію обтяження об'єкту нерухомого майна: двокімнатної квартири АДРЕСА_1, накладений на підставі Іпотечного договору № 2831 від 01.12.2006 року, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерно-комерційним банком «Укрсоцбанк», посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6

Виключити з Державного реєстру іпотек запис про державну реєстрацію Іпотечного договору № 2831 від 01.12.2006 року, внесений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, об'єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1 за договором іпотеки.

Заява про перегляд заочного рішення, може бути подана відповідачем до Приморського районного суду м. Одеси, протягом 10-ти днів, після отримання копії рішення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення суду може бути оскаржено в Апеляційний суд Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у випадку коли сторони були відсутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-ти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.С.Турецький

25 липня 2013 року