Постанова № 32992146, 13.08.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/2164/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

при секретарі: Сокольвак Ю.В.

за участю представників сторін:

представника позивача - Надєєвої О.О.;

представників відповідача - Петренко Т.Б., Хом'як Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фармгейт Україна" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фармгейт Україна"(далі - позивач) до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000142301 від 04 лютого 2013 року про визначення ТОВ "Фармгейт Україна" грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 579 943,00 грн.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 03.06.2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

В судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав.

Представники відповідача заперечили проти апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Судом І інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармгейт Україна", ідентифікаційний код 37138877, зареєстроване Ізяславською районною державною адміністрацією за № 16581020000000614 від 10.01.2011 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 16.01.2013 року. Згідно відомостей вказаної виписки основним видом діяльності позивача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур та насіння олійних культур. Позивач взятий на податковий облік в органах державної податкової служби 11.01.2011 року за № 6232. Позивач відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ від 09.03.2011 р. № 100327766, виданого Ізяславською МДПІ, індивідуальний податковий номер 371388722086 зареєстрований платником ПДВ. Податковим органом проведено позапланову виїзну перевірку позивача, з питань достовірності декларування залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 декларації з ПДВ за жовтень 2012 року), яке виникло за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось за період квітень 2011 р. - вересень 2012 р., про що 11.01.2013 року податковим органом складено акт № 14/2201/37138877. Перевіркою встановлено порушення п. 44.6 ст. 44, п. 187.8 ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 та п. 198.5 ст. 198, п. 200.2 ст. 200 ПК України, внаслідок чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету в розмірі 463954 грн., в т. ч. : за листопад 2011 року в сумі 435218 грн., за жовтень 2012 року в сумі 28736 грн. Не погодившись з вказаними висновками акту перевірки позивач надав до відповідача заперечення від 23.01.2013 року, за результатами розгляду якого листом № 241/10/22 від 30.01.2013 року висновки акту перевірки залишені без змін. Таким чином на підставі акту перевірки 04.02.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000142301. Позивач не погодився з вказаним рішенням оскаржив його в адміністративному порядку. За результатами адміністративного оскарження скаргу позивача - залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0000142301 від 04.02.2013 року - без змін, що слугувало підставою для звернення до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення суд І інстанції виходив з того, що позивачем було повернено об'єкти оперативного лізингу на адресу нерезидента FARMGATE BV, без перетину кордону території України, при цьому нарахування податкових зобов'язань виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПК України, за необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту не здійснювалися.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду І інстанції, з огляду на наступне.

Як слідує з акту перевірки підставою для прийняття оскаржуваного рішення є висновок відповідача про вчинені порушення під час здійснення двох господарських операцій, а саме: 1) порушення п. 198.3., 198.4 ст. 198 ПК України шляхом завищення суми податкового кредиту на 66473 грн. внаслідок відображення в декларації за квітень 2011р. віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ за податковою накладною від 17.03.2011 року №26 на придбання у ТОВ "Бізнес-Портал" (код ЄДРПОУ 31357670) автомобіля ТОYOTA LAND CRUIZER PRADO A/T 2,7 kuz/ 6954. До такого висновку податковий орган дійшов у зв'язку з тим, що позивачем не надано документів про підтвердження використання автомобіля в господарській діяльності підприємства; 2) порушення п. 187.8 ст. 187. п. 189.1 ст. 189. п. 198.1. п. 198.3, п. 198.5 ст. 198. п. 208.2 ст. 208 ПК України шляхом заниження податкових зобов'язань на суму 2147456 грн., оскільки позивачем було повернено об'єкти оперативного лізингу на адресу нерезидента FARMGATE BV, при цьому нарахування податкових зобов'язань виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПК України, за необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку, були включені до складу податкового кредиту не здійснювались.

Оцінюючи такі твердження колегія суддів вважає за доцільне проаналізувати правомірність цих доводів відносно кожної господарської операції окремо.

Як слідує з матеріалів справи, позивачем придбано автомобіль ТОYOTA LAND CRUIZER PRADO A/T 2,7 kuz/ 6954 на загальну суму 398840 грн., в тому числі ПДВ 66473,33 грн., з метою використання його в подальшому у власній господарській діяльності. Зокрема, 01.12.2012 року позивачем було укладено Договір оренди №2-0/3р, відповідно до якого зазначений автомобіль позивач надав СТОВ "Зоря" у строкове платне користування. Також використання автомобіля в господарській діяльності позивача підтверджується актом надання послуг, податковою накладною, додатком № 1 до договору оренди, актом приймання передачі техніки в оренду.

Наведені первинні документи відповідають вимогам закону та ніяких заперечень, щодо їх невідповідності податковим органом не наведено. Разом з тим, вони були надані із запереченнями на акт перевірки, проте їх не було враховано відповідачем з посиланням на те, що під час перевірки предмет оренди був наявний за об'єктом перевірки. Колегія суддів вважає такі доводи безпідставними, оскільки на момент перевірки розрахунки за автомобіль по договору оренди ще не були проведені, що підтверджується первинними документами.

Окрім того п. 198.3 ст.198 ПК України не передбачає обов'язкової умови негайного використання придбаного товару у господарських операціях для віднесення суми сплаченого ПДВ до податкового кредиту, а лише вимагає щоб товар чи послуга придбавались з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Позивач довів що використав автомобіль відповідно до поставленої мети його покупки, тому доводи відповідача в цій частині є безпідставними.

Згідно п. 198.2 ст. 198.2 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 ПК України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 ПК України.

Пункт 201.10 ст. 201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З викладеного слідує, що позивач мав право включити суму ПДВ, сплаченого при придбанні автомобіля, до складу податкового кредиту, висновки ж відповідача про завищення позивачем суми податкового кредиту за квітень 2011 року та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на 66473 грн. і, як наслідок, спірне податкове повідомлення - рішення в цій частині суперечать вимогам ПК України.

Щодо спірних правовідносин, пов'язаних із господарськими операціями за договором оперативного лізингу колегія суддів зазначає таке.

Підпункт 14.1.97 ст. 14 ПК України визначає, що лізингова (орендна) операція - це господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений строк. Пінпунктом а) пункту 14.1.97 статті 14 ПК України визначено, що оперативним лізингом (оренда) є господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Згідно із п. 185.1 ст. 185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

При цьому згідно з підпунктом 1 п. 187.6 ст. 187 ПК України, датою виникнення податкових зобов'язань орендодавця (лізингодавця) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичної передачі об'єкта фінансової оренди (лізингу) у користування орендарю (лізингоотримувачу).

Особливості оподаткування операцій під час переміщення товарів через митний кордон України встановлено ст. 206 ПК України.

Так, згідно п. 206.1 ст. 206 ПК України, при ввезенні товарів на митну територію України суми податку, нараховані митним органом, підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок за винятком операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

У відповідності з вищезазначеними вимогами позивачем був сплачений ПДВ митним органам при ввезенні необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного лізингу, зокрема, у розмірі 1374135,00 грн. у квітні 2011 року, у розмірі 319850,00 грн. у травні 2011 року, у розмірі 474339,00 грн. у червні 2011 року.

Відповідно до підпункту 198.1. ст. 198 КАС України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Так, в рядку 7 декларацій з ПДВ позивачем відображено у складі податкових зобов'язань ПДВ з послуг, отриманих від нерезидента, в сумі 470 322,00 грн. з послуг оперативного лізингу сільськогосподарської техніки від нерезидента, що відповідачем не спростовується та відображено в п. 3.7 акту перевірки.

30.11.2011 між позивачем та нерезидентом були укладені угоди про припинення договорів оперативного лізингу, техніка повернута лізингодавцеві. У зв'язку із чим відповідач вважає, що позивачем було повернено об'єкти оперативного лізингу на адресу нерезидента FARMGATE BV, без перетину кордону території України, при цьому нарахування податкових зобов'язань виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п. 189.1 ст. 189 Податкового кодексу України, за необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту не здійснювалися. З таким висновком помилково погодився і суд І інстанції. Зазначені порушення відображені в акті перевірки та стали підставою для винесення оскарженого рішення.

Колегія суддів не може погодитись із такими висновками відповідача, оскільки вони суперечать нормам п. 198.5 ст. 198 та п. 189.1 ст. 189 ПК України та загальним принципом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням основних засобів з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом і звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 ПК України.

Таким чином, при ввезені (імпорті) основних фондів за умовами договору оперативного лізингу з нерезидентом право на податковий кредит у платника податків виникає на дату сплати податку за податковим зобов'язаннями, визначеними в МД, за умови подальшого використання об'єкта оподаткування лізингу в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як уже було встановлено, єдиною підставою для прийняття оскаржуваного рішення було повернення об'єкта оперативного лізингу нерезиденту, що суперечить вимогам принципів свободи договору, розумності та справедливості.

Згідно із п.п. 196.1.2 п. 196.1 ст. 196 ПК України не є об'єктом оподаткування ПДВ повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також мийна, попередньо переданого в концесію або лізинг (оренду) концесієдавцю або лізиигодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг.

Зазначене обумовлене тим, що за своєю правовою природою договір оперативного лізингу є договором строкового користування майном, то у будь - якому випадку передбачає і повернення майна з лізингу. Внаслідок укладення договору оперативного лізингу до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт лізингу.

Таким чином, в результаті того, що договір оперативного лізингу було розірвано, ввезене підлягає поверненню нерезиденту, що і було зроблено в підтвердження цього в матеріалах справи наявний акт приймання-передачі.

Право на податковий кредит у позивача виникло також не у зв'язку із здійсненням операцій з придбання товарів, коли передається право власності (як передбачено пп. "а" п. 198.1 ст. 198 ПК України), а в силу положень п.п. "г" п. 198.1 ст. 198 ПК України (ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного лізингу).

Право на податковий кредит у зв'язку з придбанням (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у том числі при їх ввезенні на митну територію України) визначне іншою, окремою нормою п.п. б) п. 198.1 ст. 198 ПК України.

Відповідно до п.п. "б" п. 198.5. ст. 198.5 ПК України, платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до п189.1 ст. 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 п. 197.1 ст. 197 цього Кодексу).

Таким чином, оскільки право позивача на податковий кредит виникло на підставі положення п. б), г) п. 198.1 ст. 198 ПК України, то норми пунктів 198.3-198.5 ст. 198 ПК України не можуть застосовуватися в даному випадку, а позивач не повинен нараховувати зобов'язання з ПДВ при поверненні об'єктів лізингу.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суд І інстанції дійшов помилкового висновку відмовивши в задоволенні позову, оскільки податковим органом не доведено правомірність прийнятого рішення, тому податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000142301 від 04 лютого 2013 року визнається протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно з положенням ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, позивачу має бути присуджено 3441,00 грн. документально підтвердженого сплаченого ним судового збору з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Фармгейт Україна" задовольнити повністю .

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 03 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фармгейт Україна" до Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - скасувати та прийняти нову постанову .

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" №0000142301 від 04 лютого 2013 року Славутської об'єднаної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фармгейт Україна" судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 3441.00 грн. (три тисячі чотириста сорок одна грн.) з Державного бюджету України.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "16" серпня 2013 р. .

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.