Постанова № 32961009, 13.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2013 р. Справа № 5021/338/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Білецька А.М. , суддя Істоміна О.А.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Танчик О.М. (дов. № 18-49/1014 від 30.12.2012)

відповідача - Некрасов А.Л. (дов. № 5892 від 17.07.2013)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", м. Суми (вх. №1898С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 16.05.13 року у справі № 5021/338/12

за позовом ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", м. Суми

до Державне підприємство "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект", м. Миколаїв

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ "Перший Український міжнародний банк", м. Харків

про визнання договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року частково недійсним

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", м. Суми, звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним договір комісії № 242/07 від 24.10.2007р., укладений між сторонами даного спору, в частині слів: "але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України" пункту 3.6.2 зазначеного договору, а також стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.

Рішенням господарського суду Сумської області від 16.05.2013 року по справі №5021/338/12 (суддя Соп'яненко О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", не погодився з зазначеним рішенням, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення норм матеріального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2013 року по справі №5021/338/12 та прийняти нове, яким визнати недійсним договір комісії №242/07 від 24.10.2007 року в частині слів "...але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України" пункту 3.6.2 зазначеного договору.

При цьому позивач вважає, що судом не надано відповідної кваліфікації спірним правовідносинам, суті договору комісії відповідно до положень ст.ст. 1011, 1014, 1018 ЦК України, а також тому факту, що в даному випадку іноземна валюта не використовується як засіб платежу, а є власністю комітента (відповідача) при виконанні спірного договору комісії. Позивач вказує на те, що суд не встановив тієї обставини, що ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" за умови належного виконання доручення комітента в межах вказівок ДП НВКГ "Зоря"-"Машпроект", з підстав, передбачених п. 3.6.2 договору комісії №242/07 від 24.10.2007 року має здійснити платіж у іноземній валюті, на користь резидента України, власними коштами, не залежно від того, чи отримані кошти від покупця-нерезидента. Однак, на думку позивача, така дія не відповідає не лише змісту правовідносин комісії, а також є порушенням положень ст. 99 Конституції, ст.ст. 203, 215, 524, 533 ЦК України, ст.ст. 189, 198 ГК України, якими не передбачено можливості здійснення платежів між двома резидентами України у іноземній валюті. Крім того, апелянт наполягає на тому, що суд невірно визначив початок перебігу позовної давності щодо позовної вимоги ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе". Позивач також вважає, що норма ст. 1 ЗУ "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті не може застосовуватись до відносин, що склалися між ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" та ДП НВКГ "Зоря"-"Машпроект".

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними позивачем доводами не погоджується, просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. При цьому вказує на те, що неможливість з боку позивача виконати взяті на себе договірні зобов'язання у визначений сторонами строк не є підставою для визнання договору недійсним, вважає, що підстави для визнання частин договору недійсними, перелічені в ст. 203 ЦК України, в даному випадку відсутні. Також, відповідач стверджує, що для позивача перебіг позовної давності почався з процедури укладання договору комісії № 242/07 від 24.10.2007, який позивач почав виконувати з 25.10.2007 не заявляючи суперечностей щодо умов правочину.

ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" надало додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких зокрема зазначили про те, що станом на момент розгляду апеляційної скарги позивач, отримавши від покупця-неризидента остаточний розрахунок за зовнішньо-економічним контрактом, в строк, що не перевищує 3-х днів з дня отримання вказаних грошових коштів, виконало в повному обсязі свої зобов'язання за договором комісії, перерахувавши на користь відповідача 2 373 760,00 євро, тобто в рамках діючого валютного законодавства виконало свої зобов'язання з оплати майна, переданого на комісію, в повному обсязі. Крім того, позивач посилається на обставини щодо укладання між сторонами додаткової угоди № 4 від 30.11.2012 до договору комісії, якими також підтверджується, що діюче законодавство України не передбачає можливості здійснювати розрахунки між резидентами України в іноземній валюті, а також свідчить про неможливість виконання ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" зобов'язання з оплати майна, переданого на комісію, в іноземній валюті до фактичного отримання валютних цінностей від нерезидента.

В судовому засіданні 22.07.2013 оголошено перерву до 10:30 години 05.08.2013.

В судовому засіданні сторони підтвердили свої позиції, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 24.10.2007р. між Державним підприємством "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (комітент) та Публічним акціонерним товариством "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (комісіонер) був укладений договір комісії №242/07, за умовами якого комісіонер, за дорученням комітента та за винагороду, зобов'язався здійснити від свого імені, за рахунок та в інтересах комітента зовнішньоекономічні угоди з продажу газотурбінних двигунів (ГТД) ДУ-80Л для ГПА-Ц-25С, для поставки на КС №3 та КС №7 магістрального газопроводу ІГАТ-7 (майно).

У п. 1.3 укладеного договору комісії сторони погодили, що виступаючи від власного імені, комісіонер, за погодженням з комітентом, укладає зовнішньоекономічні угоди купівлі-продажу з третіми особами, що іменуються надалі Покупці.

За умовами п. 3.5. договору комісії, валютою договору є євро.

Розділом 3 даного договору сторони визначили ціну та порядок розрахунків. Зокрема, п. 3.6. договору встановили, що платежі комісіонера на користь комітента здійснюються на рахунок комітента за майно згідно додатку №1 в євро в наступному порядку:

3.6.1. - 20% від загальної вартості майна - впродовж 3-х (трьох) банківських днів після отримання авансового платежу від покупця;

3.6.2. - 75% від загальної вартості відвантаженої покупцю партії майна комісіонер здійснює оплату впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця, але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України;

3.6.3. - 5% від загальної вартості майна після підписання акту про доставку майна покупцю впродовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця.

Відповідно до умов договору комісійна винагорода комісіонера за виконання своїх зобов'язань по даному договору складає 10,5% (з урахуванням ПДВ) від загальної вартості майна. (п. 3.7.).

Пунктом 3.8. договору комісії сторони встановили обов'язок комітента здійснити виплату комісійної винагороди комісіонеру в гривнях по курсу НБУ на день оформлення Акту прийому передачі послуг у відповідності з п. 2.1.4 в строк не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання всіх грошових коштів від комісіонера при наявності Акту приймання передачі виконаних послуг, рахунка фактури та податкової накладної.

Майно, передане від комітента до комісіонера, є власністю комітента до моменту зарахування комісіонером комітенту всіх грошових коштів, що належать комітенту за майно (п. 4.7.).

Судом першої інстанції встановлено, що 25.10.2007р. комісіонером (позивачем) був укладений експортний зовнішньоекономічний контракт № СNТ-17001122-1 із змінами до контракту № 1 від 20.01.2008р., № 2 від 25.10.2007р., № 3 від 16.02.2009р., № 4 від 22.06.2009р., № 5 від 22.12.2009р., № 6 від 05.01.2010р., № 6/1 від 12.04.2010р., № 7 від 19.07.2010р., зміною № 8 від 19.12.2010р., зміною від 21.12.2010р., зміною № 8/1 від 16.03.2011р., зміною №9 від 02.05.2011р., зміною № 10 від 11.05.2011р., зміною № 11 від 30.12.2011р. з нерезидентом - Company "Gharargah Sazandegi Khatam - EI -Anbia"(Іран).

Комісійне майно було вивезено за межі митної території України 16.07.2009р. (чотири ГТД), 29.09.2009р. (три ГТД), 04.11.2009р. (один ГТД).

Судом також встановлено, що позивач здійснив на виконання умов договору комісії № 242/07 від 24.10.2007р., продаж майна комітента на загальну вартість 23 760 000,00 євро, та після отримання грошових коштів від покупця сплатив на користь комітента лише 21 384 000,00 євро.

При цьому позивач зазначив про те, що експортний зовнішньоекономічний контракт № СNТ-17001122-1 від 25.10.2007р. із подальшими змінами до нього, було виконано з боку покупця на 90%, тобто комісіонер, здійснивши поставку товару за договором комісії № 242/07 від 24.10.2007р., отримав від покупця грошові кошти не в повному обсязі. Як вказує позивач, строк остаточного розрахунку з покупцем по зовнішньоекономічному контракту було продовжено до 30.08.2012р.

Враховуючи, що позивач (комісіонер) в повному обсязі не здійснив розрахунок з відповідачем (комітентом), а саме, не сплатив 10% від загальної вартості майна по договору комісії, відповідач (комітент) звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про стягнення 1188000,00 грн. заборгованості у зв'язку з порушенням комісіонером строків розрахунків, встановлених п. 3.6.2 договору комісії № 242/07 від 24.10.2007р.

Звертаючись до господарського суду, в обґрунтування позовних вимог ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» зазначало про те, що, укладаючи спірний договір, сторони в п. 3.5. договору комісії визначили валюту вказаного договору, та передбачили, що всі платежі комісіонера (ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на користь комітента (ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект») здійснюються в іноземній валюті - євро (п.3.6). В свою чергу в п. 3.6.2. договору комісії містяться строки виконання зобов'язання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» щодо здійснення платежу на користь ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» в іноземній валюті у розмірі 75% від вартості майна, а саме: комісіонер здійснює оплату в продовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від покупця, але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України. Таким чином позивач (комісіонер) вважає умови п. 3.6.2 договору комісії стосовно здійснення оплати вартості комісійного майна в євро на користь відповідача (комітента) до моменту отримання валютних коштів за комісійне майно від покупця-нерезидента такими, що суперечать положенням ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 189, 198 Господарського кодексу України, тому просив суд з підстав, визначених т. 203, 215 Цивільного кодексу України, визнати недійсним п. 3.6.2. договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року, в частині визначення сторонами строків виконання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» зобов'язання з перерахування на користь ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» грошових коштів, отриманих від Покупця, а саме в частині слів в частині слів «... але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення Майна з митної території України».

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що укладаючи договір комісії № 242/07 від 24.10.07, позивач свідомо погоджувався з його умовами та відповідно, усвідомлював настання певних правових ризиків, пов'язаних з його виконанням. Укладаючи зазначений договір комісії, сторони чітко виразили своє волевиявлення щодо предмету договору, його змісту та умов, зокрема, щодо порядку розрахунків та підстави, з якими пов'язане таке виконання.

Крім того, місцевий господарський суд виходячи зі змісту ст.ст. 524, 533 ЦК України, не вбачав порушень даних норм, оскільки п. 3.6.2 договору комісії № 242/07 визначає порядок та терміни проведення розрахунків по договору, а не валюту розрахунків, а також зазначив про те, що формулювання п. 3.6.2 договору комісії № 242/07 відповідає приписам ст. 1 Закону України від 23.09.1994 "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (в редакції, що діяла станом на 24.10.2007 р.), відповідно до якої виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем жодними належними чи допустимими доказами не доведено невідповідність частини договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, в зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог суд відмовив.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду.

У відповідності до ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

За змістом п. 1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23 березня 2012 року «Про судове рішення», рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Однак, як вбачається з рішення, що оскаржується, суд першої інстанції неповною мірою з'ясував обставини, які мають значення по справі, не надав відповідної кваліфікації правовідносинам сторін, що виникли при виконанні договору комісії з урахуванням положень норм Цивільного кодексу України (глава 69), статусу комісіонера та режиму майна, що передається на комісію, та майна, що придбавається комісіонером за рахунок комітента, не надав належної оцінки умовам п. 3.6.2. Договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року в частині визначення сторонами строків виконання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» зобов'язання з перерахування на користь ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» грошових коштів, якими фактично визначено зобов'язання комісіонера здійснити платіж у іноземній валюті незалежно від того, чи отримані грошові кошти від покупця-нерезидента. Таким чином, незастосування норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, що виникли з договору комісії, призвело до неправомірних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що між сторонами - ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», як комісіонером, та ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект», як комітентом, виникли відносини з договору комісії № 242/07 від 24.10.2007.

Як свідчать матеріали справи, в п. 3.6. договору сторони визначили наступний порядок отримання грошових коштів в іноземній валюті від комісіонера:

п. 3.6.1 - 20% від загальної вартості Майна - в продовж 3-х (трьох) банківських днів після отримання авансового платежу від Покупця (п. 3.6.1.).

п. 3.6.2 - 75% від загальної вартості відвантаженої Покупцю партії Майна Комісіонер здійснює оплату в продовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від Покупця, але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення Майна з митної території України (п.3.6.2).

п. 3.6.3 - 5% від загальної вартості Майна після підписання акту про доставку Майна Покупцю в продовж 3-х (трьох) банківських днів з моменту отримання коштів від Покупця.

Отже, відповідно до умов договору сторони визначили строки отримання авансового платежу та остаточного розрахунку за передане на комісію майно.

При цьому, строки виконання такого зобов'язання комісіонера безпосередньо пов'язані з фактом отримання комісіонером грошових коштів від покупця-нерезидента, та не обмежені іншими строками або вказівками на події, які неминуче мають настати.

Звертаючись до господарського суду позивач в обґрунтування викладених вимог зазначив про те, що умови п. 3.6.2 договору комісії стосовно здійснення оплати вартості комісійного майна в євро на користь відповідача (комітента) до моменту отримання валютних коштів за комісійне майно від покупця-нерезидента є такими, що суперечать положенням ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 189, 198 Господарського кодексу України.

Стаття 524 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

За вимогою, що міститься в ст.533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Стаття 189 Господарського кодексу України визначає, що ціна, як єквівлент одиниці товару, є істотною умовою господарського договору та має бути виражена в договорі у національній валюті України - в гривні.

У відповідності до ст. 198 Господарського кодексу України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між: собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Укладаючи спірний договір комісії № 242/07 від 24.10.2007 року сторони передбачили, що валютою договору є іноземна валюта євро (п. 3.5 договору), в свою чергу, зобов'язання з перерахування Комітенту Комісіонером грошових коштів, отриманих при виконанні договору комісії, повинно бути виконане також у іноземній валюті - євро (п. 3.6. договору).

Вказані положення договору комісії є такими, що повною мірою узгоджуються законодавством України, що діяло на час укладання договору комісії.

У відповідності до ст. 1011, 1018 Цивільного кодексу України, відносинам комісії притаманна певна специфіка: статус комісіонера, та режим майна, що передається на комісію, та майна, що придбавається комісіонером за рахунок комітента.

Так, у відповідності до ст. 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

За змістом ст. 1014 Цивільного кодексу України, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов'язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Отже, за договором комісії комісіонер лише наділяється правом здійснити правочин від свого імені з третьою особою не отримуючи при цьому статусу власника майна, що передається на комісію, та не набуває права власності на майно, що отримане ним при виконанні правочину, який укладено у відповідності до умов договору комісії.

Таким чином комісіонер виступає посередником між комітентом та третьою особою, з якою комісіонер уклав договір, виконуючи доручення комітента.

При цьому відповідно до ч. 3 ст. 1016 Цивільного кодексу України комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере).

Слід зазначити, умови п. 3.6.2 договору, визначаючи строки виконання комісіонером зобов'язання з перерахування 75% від вартості майна, переданого на комісію, не передбачили зв'язку між виконанням такого зобов'язання, та фактом отримання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» грошових коштів від покупця-нерезидента за зовнішньоекономічним контрактом, а обмежили строк виконання такого зобов'язання строком у 180 календарних днів з дати вивезення майна, що передано на комісію, з митної території України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що за договором комісії між комітентом та комісіонером відсутні поточні торгівельні операції, у зв'язку з чим, комітент не набуває права власності на майно, яке передається на комісію, а також не є власником майна, що придбавається ним за договорами з третіми особами, що укладені при виконанні доручення комітента.

Виходячи із специфіки договору комісії та правового режиму розрахунків між резидентом-комітентом та резидентом-комісіонером, грошові кошти, які ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» перераховувало ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» при виконанні спірного договору комісії, є власністю ДІЇ «Зоря»-«Машпроект» та не є засобом платежу.

З обґрунтування позовної заяви ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», вбачається, що ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект», посилаючись на строки здійснення платежу в розмірі 75% від вартості продукції переданої на комісію, що встановлені п. 3.6.2. спірного договору, намагається стягнути з ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» 1 188 000,00 євро, які не отримані ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» від покупця-нерезидента за зовнішньоекономічним контрактом від 25.10.2007р. № СИТ-17001122-1..

В свою чергу, у відповідності до вимог ст. 99 Конституції України, ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст. 189, 198 Господарського кодексу України валютою виконання зобов'язання між двома резидентами України є національна валюта - гривня.

Втім, із змісту п. 3.6.2. договору комісії та вимог ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» слідує, що ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на виконання договору комісії не залежно від того чи отримані грошові кошти від покупця-нерезидента, має здійснити платіж у іноземній валюті, на користь резидента України, власними грошовими коштами.

Однак, на думку колегії ї суддів, така дія не відповідає як змісту правовідносин комісії, а також діючому в Україні законодавству, оскільки згадані вище правові норми Конституції України, Цивільного та Господарського кодексів України не передбачають можливості здійснювати платежі, між двома резидентами України у іноземній валюті.

До того ж, відповідно до режиму використання поточних рахунків в іноземній валюті перерахування іноземної валюти по договору комісії за рахунок власних валютних коштів є неможливим, що також підтверджується поясненнями третьї особи - ПАТ «Перший Український міжнародний банк» (том.1 а.с. 111), який в силу вимог Декрету Кабінету міністрів України 19 лютого 1993 року N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» здійснює валютний контроль за валютними операціями ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», пов'язаними з виконанням зобов'язань за договором комісії № 242/07 від 24.10.2007 року та зовнішньоекономічним контрактом від 25.10.2007р. № СИТ-17001122-1.

З викладеного вбачається, що п. 3.6.2. договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року в частині слів «... але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення Майна з митної території України» є таким, що протирічить ст. ст. 99 Конституції України, ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України, оскільки встановлює зобов'язання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» здійснити на користь ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» платіж в іноземній валюті за власні кошти, тобто до отримання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» грошових коштів від Покупця-нерезидента за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним на виконання договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року.

За вимогою, що міститься в ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Стаття 215 Цивільного кодексу України, визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання сторонами в момент його вчинення вимог щодо відповідності змісту правочину актам цивільного законодавства.

Аналогічне положення міститься і в Постанові пленуму Верховного суду України № 9 від 6.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при цьому для визнання правочину недійсним не вимагається встановлення інших підстав недійсності правочину, а відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, може бути за вимогою однієї з сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.

Позивачем належними доказами доведено невідповідність п. 3.6.2 договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року в частині слів «... але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України» положенням ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України, які передбачають такі наслідки як визнання договору недійсним в разі невідповідності чи суперечності цим нормам.

Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Отже, господарський договір, в тому числі спірний договір може бути визнаний за наявності двох умов: перша це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга це наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

В даному випадку, позивачем доведено порушення його прав та/або інтересів, яке полягає в тому, що позивач в порушення норм чинного законодавства повинен здійснити на користь ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» платіж в іноземній валюті за власні кошти до отримання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» грошових коштів від покупця-нерезидента.

Також, як було встановлено судом апеляційної інстанції, зміст п. 3.6.2. договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року в частині слів «... але не пізніше 180 календарних днів з моменту вивезення майна з митної території України» є таким, що протирічить ст. ст. 99 Конституції України, ст.ст. 524, 533 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189, 198 Господарського кодексу України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявністьобох необхідних умов для визнання договору недійсним (порушення права, інтересу позивача та порушення норми закону), а отже і про наявність правових підстав для задоволення вимог позивача.

Що стосується заяви ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» про застосування позовної давності, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення, та в зв'язку з цим зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про сплив позовної давності, з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У відповідності до п. 28 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», визначено застереження, у відповідності до якого перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з мотивувальної частини рішення, суд першої інстанції, вирішуючи справу по суті, прийшов до висновку, що ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» пропустило строк позовної давності, що визначений ст. 257 Цивільного кодексу України, та зазначив, що початок перебігу строку позовної давності для позивача розпочався з дня підписання сторонами договору комісії № 242/07 від 24.10.2007 року, у зв'язку з тим, що ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на виконання умов договору комісії уклало 25.10.2007 року зовнішньоекономічний контракт, а момент набрання чинності договором комісії не пов'язаний з моментом прийняття-передачі комісійного майна.

Однак, такі висновки суду, не відповідає вимогам діючого законодавства та зібраним в матеріалах справи доказам та жодним чином не підтверджують, що ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» знало або могло знати на момент укладення договору про порушення права власності ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на валютні цінності. В даному випадку порушення прав позивача відбулося в зв'язку зі зверненням ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» з вимогою про виконання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» зобов'язання щодо сплати на користь ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» грошових коштів, що передбачені п. 3.6.2 договору комісії, до моменту їх отримання ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» від покупця-нерезидента за зовнішньоекономічним контрактом.

Як вбачається з матеріалів справи, до 2010 року будь-якого спору чи розбіжностей між сторонами щодо тлумачення змісту п. 3.6.2 договору комісії не виникало, у зв'язку з чим позивач не знав і не міг знати, що його права з цього приводу можуть бути порушеними.

В підтвердження цієї обставини ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» надало до матеріалів справи листи (том. 1 а.с. 96-98) та претензію ДП НВКГ «Зоря»-«Машпроект» (том. 1, а.с. 101-105), та відповіді ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» на вказані звернення (том. 1 а.с. 99-100, 106-107), що підтверджують факт виникнення різного тлумачення сторонами п. 3.2.6 договору комісії.

Матеріали справи свідчать про те, що позивач звернувся до господарського суду з даним позовом 12.03.2012, отже в будь-якому випадку, трьох річний строк, встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України, на момент звернення позивача до суду не закінчився, тож позов про визнання договору комісії частково недійсним, заявлений ПАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» в межах строку позовної давності.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, наведені позивачем доводи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду даної справи, тому колегія суддів зазначає про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її матеріальною та документальною обґрунтованістю та наявністю фактів для скасування рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2013 у справі № 5021/338/12 з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п.1,4 ч.1 ст. 104 ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ПАТ "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе", м. Суми задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 16.05.2013 у справі № 5021/338/12 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Визнати недійсним договір комісії №242/07 від 24.10.2007 року в частині слів "...але не пізніше 180 каледнарних днів з моменту вивезення майна з митної території України" пункту 3.6.2 зазначеного договору.

Стягнути з Державного підприємства "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" (54018, м. Миколаїв, пр. Жовтневий, 42-а, код ЄДРПОУ 31521381) на користь Публічного акціонерного товариства "Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе" (40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код ЄДРПОУ 05747991) м. Суми витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції в розмірі 1073,00 грн. та 573,50 грн. за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Полвний текст постанови складено та підписано 12 серпня 2013 року

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Істоміна О.А.