Рішення № 32960927, 07.08.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/13256/13 07.08.13

За позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпровського пристань"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Призма-Бета"

про визнання недійсною додаткової угоди

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: Косохадзе Н.М. за довіреністю б/н від 03.06.2013 р.;

від відповідача: Козлова Д.Д. за довіреністю б/н від 02.01.2013 р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Дніпровського пристань" (далі - позивач) в особі розпорядника майна, в.о. керівника, Микитьона В.В. звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Призма-Бета" (далі - відповідач) про визнання недійсною Додаткової угоди від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08 від 10.08.2007 р., укладеної між Закритим акціонерним товариством "Дніпровського пристань" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Призма-Бета".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що ухвалою господарського суду міста Києва від 20.08.2012 р. було порушено провадження у справі № 5011-50/11240-2012 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Дніпровського пристань", введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном, розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича. Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.09.2012 р. у справі № 5011-50/11240-2012 відсторонено від посади генерального директора ПрАТ "Дніпровського пристань" Коробейнікову А.В. та виконуючого директора Донського С.А., покладено виконання обов'язків керівника боржника на розпорядника майна Микитьона В.В., зобов'язано генерального директора ПрАТ "Дніпровського пристань" Коробейнікову А.В. та виконуючого директора Донського С.А. передати розпоряднику майна оригінали установчих документів, свідоцтво про державну реєстрацію боржника, печатки і штампи боржника, всі документи, що відображають господарську діяльність, фінансову та бухгалтерську звітність, матеріальні та інші цінності. Як зазначає розпорядник майна позивача, під час аналізу отриманих документів, ним було виявлено факти укладення боржником угод, які призвели до недоотримання грошових коштів у значних розмірах та стали однією з передумов його неплатоспроможності. Зокрема, зазначає про те, що 10.09.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено Інвестиційний договір № ДИ-10/08, за умовами якого позивач мав збудувати за рахунок інвестицій відповідача триповерховий торгівельно-розважальний центр по проспекту Генерала Ватутіна у м. Києві попередньою загальною площею 96 907 кв.м. та інженерні мережі і споруди, благоустрою, берегоукріплення, необхідних для другої черги загальною вартістю 610 275 090, 00 грн. При цьому, як з'ясовано розпорядником майна, 25.05.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено Додаткову угоду, якою п. 2.1. Інвестиційного договору викладено в новій редакції, згідно з якою визначено, що об'єктом інвестування по Договору є друга черга будівництва, яка включає в себе: будівництво трьохповерхового торгівельно-розважального центру попередньою загальною площею 66 810 кв.м. та інженерних мереж і споруд, благоустрою, берегоукріплення, необхідних для другої черги. Крім того, вказаною Додатковою угодою внесено зміни до п. 6.3. Інвестиційного договору та визначено, що орієнтована ціна Договору складає 495 654 819, 00 грн., що еквівалентно 65 132 039, 30 доларів США по курсу Національного банку України, діючого на день підписання Додаткової угоди. На підставі зазначеного, розпорядником майна зроблено висновок, що фактично укладенням зазначеної оспорюваної угоди зменшено загальну площу об'єкту інвестування на 30 097 кв.м. та ціну Інвестиційного договору на 114 620 271, 00 грн., внаслідок чого позивач втратив право на отримання зазначеної суми коштів від відповідача. У свою чергу, оскільки такий правочин, на думку розпорядника майна, є значним, так як його ціна є більшою ніж 10 % вартості активів товариства (станом на 31.12.2008 р. балансова вартість склала 632, 400 тис. грн.), а саме: становить 18, 1 %, - його укладення мало супроводжуватись відповідним рішенням Загальних зборів Товариства, як це випливає зі змісту приписів ст. ст. 51, 70 Закону України "Про акціонерну товариства". Враховуючи те, що рішення про укладення оспорюваної додаткової угоди загальні збори позивача не приймали, розпорядник майна вирішив звернутись від імені останнього до суду з даним позовом з метою захисту майнових права та інтересів позивача.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.07.2013 р. було порушено провадження у справі № 910/13256/13 та призначено її до розгляду на 30.07.2013 р.

У судовому засіданні 30.07.2013 р. від представників сторін надійшли додаткові документи у справі.

При цьому, представником відповідача було надано суду письмову заяву № 1532 від 29.07.2013 р., підписану виконавчим директором ТОВ "Призма-Бета" Ткаченко О.С., відповідно до якої відповідач визнає заявлені позовні вимоги.

У судовому засіданні 30.07.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 07.08.2013 р.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. представник відповідача надав суду для огляду оригінали наступних документів: Інвестиційного договору № ДИ-10/08 від 10.08.2007 р., Додаткову угоду № 22/05 від 22.05.2009 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08, Додаткову угоду б/н від 04.09.2008 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08, Додаток № 1 "Графік внесення інвестицій" від 10.08.2007 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08, дублікат Додаткової угоди від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08.

Оригіналу оспорюваної Додаткової угоди від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08, представники сторін суду не представили, при цьому представник відповідача пояснив, що у зв'язку з втратою вказаного документу на підприємстві, - було зроблено дублікат, який і надано суду для огляду.

У свою чергу, обоє представників сторін підтвердили у судовому засіданні, що між ними дійсно було укладено Додаткову угоду від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08 і її редакція повністю відповідає копії, долученій до позовної заяви у даній справі.

Відповідні пояснення представників відображені в протоколі судового засідання 07.08.2013 р., стосовно якого жодних зауважень від сторін з приводу неправильності або неповноти протоколу в порядку ч. 3 ст. 81-1 ГПК України не надходило.

У судовому засіданні 07.08.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.09.2007 р. між позивачем (замовник) та відповідачем (інвестор) було укладено Інвестиційний договір № ДИ-10/08, відповідно до п. 1.1. якого його предметом визначено інвестування інвестором будівництва другої черги торгово-розважального центру по проспекту Генерала Ватутіна в м. Києві.

Відповідно до п. 1.1.1. Інвестиційного договору з метою належного виконання умов даного Договору замовник зобов'язався здійснити за дорученням інвестора всі необхідні дії, спрямовані на будівництво та передачу об'єкта інвестору від свого імені, але за рахунок інвестора.

Згідно з п. 2.1. Інвестиційного договору об'єктом інвестування по Договору є друга черга будівництва, яка включає в себе: будівництво трьохповерхового торгово-розважального центру, попередньою загальною площею 96 907 кв.м.; будівництво інженерних мереж і споруд, благоустрою, берегоукріплення, необхідних для другої черги.

Положеннями п. 4.1. Інвестиційного договору визначено, що замовник самостійно зобов'язується здійснити наступні дії на виконання договору: виготовити та узгодити у встановленому порядку проектну та робочу документацію; укласти всі необхідні договори, здійснити будь-які інші необхідні дії для будівництва і вводу в експлуатацію об'єкту; виконувати інші функції замовника проектування та замовника будівництва об'єкта відповідно до діючого законодавства та у визначені Договором та проектною документацією строки.

У свою чергу, відповідно до п. 4.1.5. Інвестиційного договору інвестор зобов'язався здійснити в повному об'ємі інвестування будівництва в порядку та на умовах, визначених Договором.

Так, пунктом 6.3. Інвестиційного договору сторони визначили, що вони погоджуються, що на дату підписання даного Договору його загальна орієнтована ціна складає 484 671 015, 00 грн., що еквівалентно 95 974 458, 00 доларів США по курсу Національного банку України на день підписання даного Договору.

Порядок та строки внесення Інвестором інвестицій визначаються в графіку, викладеному в Додатку № 1 до даного Договору, який є невіфємною частиною даного Договору (п. 6.4.).

Відповідно до п. 7.3. Інвестиційного договору після звершення будівництва та прийняття об'єкту в експлуатацію державною приймальною комісією, інвестор набуває право власності на об'єкт.

Згідно з п. 10.1. Інвестиційного договору він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до моменту виконання ними своїх зобов'язань.

Відповідно до п. 11.1. Інвестиційного договору сторони визначили, що зміни, доповнення та додатки до Договору є дійсними, якщо вони здійснені у письмовій формі, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. Такі зміни, доповнення та додатки є невід'ємною частиною Договору.

Сторони підписали Додаток № 1 до Інвестиційного договору, відповідно до якого визначили графік внесення інвестицій: з 10.08.2007 р. по 30.09.2007 р. - не менше 25 000 000, 00 грн., з 01.10.2007 р. по 31.12.2007 р. - не менше 50 000 000, 00 грн., з 01.01.2008 р. по 30.09.2008 р. - 409 671 015, 00 грн.

10.08.2007 р. сторони уклали Додаткову угоду до Інвестиційного договору, якою внесли зміни до п. 6.3. Інвестиційного договору та визначили, що орієнтована ціна Договору складає 610 275 090, 00 грн., що еквівалентно 125 822 132, 65 доларів США по курсу Національного банку України, діючого на день підписання даної Додаткової угоди.

Також, вказаною Додатковою угодою було внесено зміни до Додатку № 1 до Інвестиційного договору та викладено графік внесення інвестицій в редакції: з 10.08.2007 р. по 30.09.2007 р. - не менше 25 000 000, 00 грн., з 01.10.2007 р. по 31.12.2007 р. - не менше 50 000 000, 00 грн., з 01.01.2008 р. по 30.09.2008 р. - 535 275 090, 00 грн.

В подальшому, як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2009 р. позивач в особі генерального директора Пінчук М.О. та відповідач в особі директора Струлева О.О., уклали Додаткову угоду до Інвестиційного договору, відповідно до якої внесли зміни до п. 2.1. Інвестиційного договору та визначили, що об'єктом інвестування по Договору є друга черга будівництва, яка включає в себе: будівництво трьохповерхового торгівельно-розважального центру попередньою загальною площею 66 810 кв.м. та інженерних мереж і споруд, благоустрою, берегоукріплення, необхідних для другої черги.

Крім того, вказаною Додатковою угодою було внесено зміни до п. 6.3. Інвестиційного договору та визначено, що орієнтована ціна Договору складає 495 654 819, 00 грн., що еквівалентно 65 132 039, 30 доларів США по курсу Національного банку України, діючого на день підписання Додаткової угоди.

Як зазначалось вище, позивач в особі розпорядника майна не погоджується із законністю вказаної угоди, оскільки відповідно до його тверджень її укладення не супроводжувалось прийняттям загальними зборами акціонерів позивача відповідного рішення, проте як саме до компетенції останніх належить прийняття рішень про укладення значних угод, тобто таких, ціна яких становить 10 і більше відсотків від вартості активів товариства.

Так, як вбачається з матеріалів справи, а саме: Фінансового звіту суб'єкта малого підприємництва щодо позивача станом на 31.12.2008 р. балансова вартість його активів склала 632, 400 тис. грн.

У свою чергу, різниця, на яку було зменшено ціну Інвестиційного договору оспорюваною додатковою угодою - 114 620 271, 00 грн., складає по відношенню до вказаної суми вартості активів позивача - 18, 12 %.

Доказів того, що вартість активів підприємства на момент вчинення оспорюваного правочину становила іншу суму, суду сторонами не представлено та відповідні дані відповідачем не оспорено.

Аналізуючи зміст Статуту позивача в редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом № 14 від 12.01.2007 р. (далі - Статут), судом встановлено, що відповідно до п. 4.1. Статуту статутний капітал товариства на вказаний період становив 272 200, 00 грн., що є еквівалентом 59 000 доларів США у гривнях відповідно до курсу встановленого Національним банком України на дату формування статутного капіталу.

Згідно з п. 4.2. Статуту Статутний капітал товариства був розподілений на 1000 простих іменних акцій номінальною вартістю 272, 20 грн.

Зокрема, пунктом 4.2.1. Статуту позивача було визначено, що статутний капітал та акції товариства розподіляються між акціонерами наступним чином: ТОВ "Панорама Груп" - 999 акцій, загальною вартістю 271 927, 80 грн., що становить 99, 9 %: Статутного капіталу товариства; Пінчук Михайло Олексанрович - 1 акція вартістю 272, 20 грн., що становить 0, 1 % статутного капіталу товариства.

Відповідно до п. 8.1. Статуту було визначено, що управління товариством здійснюють вищий орган товариства - загальні збори акціонерів, виконавчий орган - генеральний директор, контролюючий орган - ревізійна комісія.

За змістом вказаного органу наглядової ради на підприємстві позивача на вказаний час не створювалось.

Враховуючи вищенаведені встановлені судом обставини та оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як наголошено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Під час розгляду даної справи судом встановлено обставини, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, а саме: порушення при укладенні оспорюваної додаткової угоди господарської компетенції з боку позивача.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

В даному випадку Статутом позивача, який був чинний на момент вчинення оспорюваної угоди не було встановлено обмежень повноважень виконавчого органу, однак такі обмеження були визначені Законом України "Про акціонерні товариства".

Слід зазначити, що відповідно до частини 1 статті 68 Конституції України в національному законодавстві закріплено принцип презумпції знання законодавства, за змістом якого кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, при цьому, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (лат. Ignorantia juris non excusat / ignorantia legis neminem excusat).

Отже, відповідно до вказаного принципу кожен вважається таким, що знає закони, оскільки обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання.

Отже, необізнаність однієї із сторін правочину з положеннями законодавства, які визначають певні обмеження щодо повноважень виконавчого органу юридичної особи на укладення відповідного виду правочинів, не може впливати на висновки щодо недійсності таких правочинів у разі перевищення відповідних повноважень.

Так, п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про акціонерні товариства" було визначено поняття значного правочину, під яким законодавець розуміє правочин (крім правочину з розміщення товариством власних акцій), учинений акціонерним товариством, якщо ринкова вартість майна (робіт, послуг), що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів товариства, за даними останньої річної фінансової звітності.

При цьому, приписами ч. 1 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" було встановлено, що рішення про вчинення значного правочину, якщо ринкова вартість майна або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів за даними останньої річної фінансової звітності акціонерного товариства, приймається наглядовою радою. Статутом акціонерного товариства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення правочинів до категорії значних правочинів. У разі неприйняття наглядовою радою рішення про вчинення значного правочину питання про вчинення такого правочину може виноситися на розгляд загальних зборів.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства" вимоги до порядку вчинення значного правочину, передбачені цим розділом, застосовуються як додаткові до інших вимог щодо порядку вчинення певних правочинів, передбачених законодавством або статутом акціонерного товариства.

Забороняється ділити предмет правочину з метою ухилення від передбаченого цим Законом порядку прийняття рішень про вчинення значного правочину (ч. 5 ст. 70 Закону України "Про акціонерні товариства").

Як зазначалось вище, на підприємстві позивача на момент укладення оспорюваного правочину не було утворено наглядову раду, у зв'язку з чим в такому випадку при застосуванні положень ст. 70 Закону необхідно керуватись приписами ст. 51.

Так, відповідно до ст. 51 Закону України "Про акціонерні товариства" наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів - власників простих акцій 10 осіб і більше створення наглядової ради є обов'язковим. У товаристві з кількістю акціонерів - власників простих акцій 9 осіб і менше у разі відсутності наглядової ради її повноваження здійснюються загальними зборами.

У такому разі передбачені цим Законом повноваження наглядової ради з підготовки та проведення загальних зборів здійснюються виконавчим органом, якщо інше не встановлено статутом акціонерного товариства.

З наведеного слідує, що укладення правочину, яким вносились зміни до Інвестиційної угоди в частині її ціни на суму більшу від 10 % вартості активів підприємства позивача, мало бути проведено лише на підставі відповідного рішення загальних зборів акціонерів позивача.

Доказів того, що таке питання виносилось на розгляд загальних зборів акціонерів позивача та приймалось рішення про укладення Додаткової угоди від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08 від 10.08.2007 р., - суду не надано.

Крім того, суду не представлено доказів того, що така угода в подальшому була схвалена її акціонерами.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість заявлених позовних вимог, вони підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 147, 00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнання недійсною з моменту укладення Додаткову угоду від 25.05.2009 р. до Інвестиційного договору № ДИ-10/08 від 10.08.2007 р., укладену між Закритим акціонерним товариством "Дніпровського пристань" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Призма-Бета".

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Призма-Бета" (02660, місто Київ, Дніпровський район, проспект Генерала Ватутіна, 2-Т, код ЄДРПОУ 34001316) на користь Приватного акціонерного товариства "Дніпровська пристань" (01032, місто Київ, бульвар Тараса Шевченка, буд. 33, поверх 13, код ЄДРПОУ 30605029) 1 147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.08.2013 р.

Суддя В.С. Ломака