Постанова № 32960899, 13.08.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" серпня 2013 р. Справа № 922/1574/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Білецька А.М. , суддя Могилєвкін Ю.О.

при секретарі Гурдісовій Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Черненко Р.В.

відповідача - Григор'єв І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна залізниця", м. Харків (вх. №2190 Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від 13.06.13 у справі № 922/1574/13

за позовом Іноземного підприємства "Торговий дім "ЄПК - Запоріжжя", м. Запоріжжя

до Державного підприємства "Південна залізниця", м. Харків

про стягнення 454 706,80 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.06.2013 р. по справі № 922/1574/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Південна залізниця" на користь Іноземного підприємства "Торговий дім "ЄПК-Запоріжжя" 221188,62 грн. боргу, 778,91 грн. пені, 21059,43 грн. штрафу, 3% річних в розмірі 311,56 грн., інфляційні втрати в розмірі 76465,64 грн. та суму судового збору в розмірі 8866,77 грн. В частині стягнення 200000,00 грн. основного боргу провадження у справі припинено. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення 8242,95 грн. пені, 3125,34 грн. річних відмовлено.

Відповідач не погодившись з даним рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області у справі № 922/1574/13 від 13.06.2013 р. в частині стягнення 5% штрафу в розмірі 21059,43 грн. При цьому відповідач зазначає, що укладеним між сторонами договором передбачено стягнення пені за прострочення від суми неоплаченої вартості товару, інша відповідальність договором не передбачена.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Позивач вважає, що прострочення виконання грошового зобов'язання та ухилення від оплати поставленої продукції є різними видами господарських правопорушень.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 18 квітня 2012 року між Іноземним підприємством "Торговий дім ЄПК-Запоріжжя" (позивач) та Статутним територіально-галузевим об'єднанням Південна залізниця (відповідач) було укладено договори поставки №№ П/НХ-12676/НЮ, П/НХ-12677/НЮ та П/НХ- 12678/НЮ, згідно ідентичних умов яких, позивач зобов'язався поставити та передати відпові дачу підшипникову продукцію, відповідно до специфікацій, а відповідач - здійснити оплату поставленої продукції, на умовах і в термін, передбачені договорами. Ці договори було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов договорів, позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 421188,62 грн., що підтверджується, наявними матеріалами справи: видатковими накладними, довіреністю, та не заперечується відповідачем.

Таким чином, відповідач прийняв поставлений товар на своєму складі, претензій щодо якості, кількості, тощо позивачу не виставляв.

З матеріалів справи вбачається, що 15 березня 2013 року позивач направив відповідачу претензію №437 щодо сплати 421188,62 грн. за поставлений товар, 28312,30 грн. неустойки, 2763,00 грн. 3% річних., яка була отримана відповідачем 19 березня 2013 року.

Отже, суд першої інстанції вважав, що прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача почалось з 27 березня 2013 року.

З врахуванням викладених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірними договорами належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання виконав не належним чином, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 421188,62 гривень, яка на час звернення до місцевого господарського суду була погашена частково, на суму 200000,00 гривень.

Враховуючи наявність в матеріалах справи доказів часткової сплати заборгованості, провадження у справі в частині заявлених до стягнення 200000,00 грн. основного боргу припинено на підставі п.1.1 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору.

Беручи до уваги, що вказана сума боргу в розмірі 221188,62 грн. відповідачем не спростована, відповідач не надав доказів її погашення, аргументованих заперечень не представив, а також враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, позовні вимоги позивача щодо стягнення боргу в сумі 221188,62 грн. визнані судом першої інстанції обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Також, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 311,56 грн. В задоволенні 3125,34 грн. річних судом відмовлено у зв'язку з невірним розрахунком.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 30081,29 грн. неустойки, з яких 9021,86 грн. пені та 21059,43 грн. штрафу.

Пунктом 7.3 Договорів сторони передбачили, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми неоплаченої вартості товару.

Встановивши, що прострочення виконання грошового зобов'язання з боку відповідача почалось з 27 березня 2013 року, відповідач не виконав свої зобов'язання щодо оплати товару у встановлений договорами строк, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги в зазначеній частині частково, стягнувши з відповідача на користь позивача пеню в сумі 778,91 грн.

В задоволенні позову в частині стягнення 8242,95 грн. пені судом відмовлено, у зв'язку з невірним розрахунком.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5% від суми основного боргу, що становить 21059,43 грн., суд першої інстанції виходив з того, що у від повідності із вимогами п.66 "Положення о поставках продукції виробничого призначення", затвердженого постановою від 25 липня 1988 року РМ СРСР №888, за необґрунтовану відмову від акцепту платіжної вимоги (повністю або частково), а також за ухилення від оплати продукції при інших формах розрахунків покупець (платник) сплачує постачальнику штраф у розмірі 5 відсотків суми, від сплати якої він відмовився або ухилився.

Таким чином місцевий господарський суд вважав, оскільки, це положення чинне на теперішній час, та є частиною спеціального законодавства щодо поставки нерезидентами України, та з матеріалів справи вбачається, що відповідач ухиляється від оплати продукції, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 5% від суми основного боргу, що становить 21059,43 грн., є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню.

Однак, колегія суддів не може погодитись з висновками, викладеними в рішення господарського суду стосовно наявності підстав для стягнення штрафу, виходячи з наступного.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 2 статті 549 ЦК України визначає, що штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Пунктом 2 частини 2 статті 231 ГК України закріплено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту; якщо було допущено прострочення виконання негрошового зобов`язання, пов`язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Таким чином, у зв`язку із тим, що дане господарське зобов'язання не пов'язане з виконанням державного контракту, та не фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, сторони не є суб'єктами господарювання, що належить до державного сектора економіки, а у договорі не визначений конкретний розмір штрафу за невиконання або неналежне виконання зобов`язань з оплати отриманої продукції, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов`язання має саме грошовий характер, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність висновків суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5% штрафу від суми основного боргу, що становить 21059,43 грн.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на п.66 "Положення о поставках продукції виробничого призначення", затвердженого постановою від 25 липня 1988 року РМ СРСР №888, як на підставу для стягнення з відповідача штрафу, оскільки сторони в договорі не передбачили обов'язковість застосування даного положення при визначенні відповідальності за порушення строків та порядку оплати продукції.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню в зв'язку з її матеріальною та документальною обґрунтованістю та наявністю фактів, які є підставою для скасування рішення господарського суду Харківської області від 13 червня 2013 року у справі № 922/1574/13.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Південна залізниця", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 13 червня 2013 року у справі № 922/1574/13 в частині стягнення з відповідача 5% штрафу в розмірі 21059,43 грн. скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Іноземного підприємства "Торговий дім "ЄПК-Запоріжжя" (код 35300916, 69600, м.Запо ріжжя, вул.Дімітрова, 52, р/р 26003060184502 у Банку ЗРУ ПАТ КБ "Приватбанк" м.Запоріжжя, МФО 313399) на користь Державного підприємства "Південна залізниця" (код 01072609, 61052, м.Харків, вул.Червоноармійська, 7, р/р №26004000016 в ХФ "Експрес- банк", МФО 350716, р/р №26003000128516 в філії AT „Укрексімбанк", МФО 351618) 860,25 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складено та підписано 12 серпня 2013 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Білецька А.М.

Суддя Могилєвкін Ю.О.