Ухвала суду № 32947380, 13.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6507/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Маслія В.І.

Чаку Є.В.

При секретарі: Бібко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Полігрейн Агро» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2013 року адміністративний позов ТОВ «Полігрейн Агро» до ДПІ у Голосіївському районі м. Києва ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем з 12 лютого 2013 року по 12 березня 2013 року проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року.

Перевіркою повноти визначення витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за перевіряємий період встановлено їх завищення всього в сумі 23 702 388, 00 грн.

Перевіркою повноти визначення податкового кредиту за період з 01 лютого 2012 року по 31 грудня 2012 року встановлено його завищення всього у сумі 5 081 454, 00 грн.

Перевіркою встановлено, що на формування зазначених показників мали вплив договірні взаємовідносини позивача з контрагентами - ТОВ «Херсон Пак», ТОВ «Ділкорн», ТOB «АПК «Аріана- М», ПП «AT агро», ТОВ «СМА Лоджистик», ПП «Гамма-Плюс», ТОВ ТД «Люкс Трейд», НІ ТОВ НИО «Контехсистем ЛТД», ТОВ «Нордскол», ПП «Проторус Плюс», ТОВ «Будметхимопт», ТОВ «Южтехмонтаж», ТОВ «Сільгосп-Центр», ПП «Далмата ЛТД», ТОВ «Джем», ТОВ «Укрзерногруп», ТОВ «Агро-респект».

Податковим органом зроблено висновок, що господарські операції позивача з вищезазначеними контрагентами-постачальниками не підтверджуються з урахуванням реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Отже, усі укладені контрагентами позивача договори не спричиняють реального настання правових наслідків і є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення, а складені ними первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Крім того, в ході проведення перевірки, відповідачем встановлено, що позивач з ТОВ «Маслоекстракционний завод Юг Руси» (резидент Російської Федерації) уклали договір позики від 17 лютого 2012 року, згідно якого позивач отримав від контрагента у тимчасове користування до 01 травня 2014 року грошові кошти в сумі 10 000 000, 00 дол. США під 9,8% річних.

Відповідно до наданих до перевірки документів, витрати на оплату відсотків за користування коштами контрагента за зазначеним договором, віднесені позивачем до складу валових витрат підприємства.

В той же час, перевіркою встановлено, що позивач також укладав договори на надання поворотної фінансової допомоги.

На підставі аналізу зазначених операцій, відповідач дійшов висновку про те, що позивач систематично надає підприємствам-контрагентам поворотну фінансову допомогу, а не здійснює погашення кредитних коштів, що свідчить про використання кредитних коштів не в межах господарської діяльності підприємства в розмінні вимог податкового законодавства. Таким чином, укладені договори не несуть наслідків отримання прибутку.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 26 березня 2013 року № 158/1-22-80-37641298, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р. 24 Декларації) всього на суму 3 832 004, 00 грн., занижено податок на додану вартість в періодів, що перевірявся, на загальну суму 1 249 450, 00 грн., у тому числі за жовтень 2012 року в сумі 734 058, 00 грн., за листопад 2012 року в сумі 515 392, 00 грн. та занижено податок на прибуток підприємства на суму 5 319 095, 00 грн., в тому числі за І квартал 2012 року на суму 708 106, 00 грн., за ІІ квартал 2012 року на суму 2 942 232, 00 грн., за ІІІ квартал 2012 року на суму 1 645 659, 00 грн., за ІV квартал 2012 рок на суму 23 098, 00грн.

На підставі акта перевірки від 26 березня 2013 року № 158/1-22-80-37641298, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 11 квітня 2013 року № 0003502280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 1 249 450, 00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 312 363, 00 грн.; від 11 квітня 2013 року № 0003512280, яким позивачу зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість у розмірі 3 832 004,00 грн.; від 11 квітня 2013 року № 0003522280, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 4 977 502, 00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 1 244 376, 00 грн.

Не погоджуючись з зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

Відповідно до п. 134.1.1 статті 134 Податкового кодексу України - об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.8 статті 138 ПК України - собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно положень п.п. 139.1.9 п 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.4 статті 201 ПК України - податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.10 статті 201 ПК України - податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до статей 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі реквізити: назву документу (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що з метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами, позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів, а саме: договорів та додатків до них, актів прийому товару, рахунків-фактур, квитанцій на оплату наданих послуг, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та інше.

Надані позивачем копії первинних документів підписані відповідальними посадовими особами та скріплені печатками юридичних осіб, крім того, містять інші відомості та реквізити, наявність яких визнана обов'язковою для первинного документу в розумінні ч. 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, колегія суддів зазначає, що чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Так само як і на платника податків не покладається обов'язок перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» - якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану

Крім того, суд критично сприймає доводи апелянта, сформовані на підставі актів перевірок контрагентів, оскільки, інформація, викладена в зазначених документах була фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Враховуючи зазначене, та оскільки судом не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки про порушення позивачем податкового законодавства

Висновки відповідача щодо систематичного надання позивачем підприємствам-контрагентам поворотної фінансової допомоги, замість погашення кредитних коштів за договором від 17 лютого 2012 року, що, на думку відповідача, свідчить про використання кредитних коштів не в межах господарської діяльності підприємства в розмінні вимог податкового законодавства, колегією сприймаються критично та до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 статті 1046, ч. 1 статті 1048 Цивільного кодексу України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Отже, позивач отримав від контрагента позику для здійснення господарської діяльності, при цьому, а ні договором, а ні законодавством, не обмежується право використання позичених коштів. Тобто, підприємство має право використовувати отримані кошти під час здійснення господарської діяльності на власний розсуд - на закупівлю товарів, оплату отриманих послуг, адміністративні витрати підприємства, в тому числі надавати поворотну фінансову допомогу іншим контрагентам, у порядку встановленому Кодексом.

Відповідно до п.138.1 статті 138 ПК України - до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, зокрема, відносяться інші витрати, визначені згідно з п. 138.5, пп. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, п. 138.12 цієї статті, п. 140.1 статті 140 та статті 141 Кодексу.

Згідно пп. 138.10.5 п. 138.10 статті 138 Кодексу - до складу інших витрат включаються, крім іншого, фінансові витрати, до яких належать витрати на нарахування процентів (за користування кредитами та позиками, за випущеними облігаціями та фінансовою орендою) та інші витрати підприємства в межах норм, встановлених цим Кодексом, пов'язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включені до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку).

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшов висновку, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат підприємства витрати на оплату процентів за користування позикою за договором від 17 лютого 2012 року в сумі 1 314 575, 00 грн.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем в акті перевірки не наведені контрагенти та конкретні договори надання поворотної фінансової допомоги з використанням коштів, отриманих позивачем за договором позики від 17 лютого 2012 року, що свідчить про їх не дослідження відповідачем під час перевірки.

В той же час, згідно доводів позивача, перевіряючим надавались письмові пояснення стосовно надання таких допомог та джерел їх фінансування, а також картки рахунків по договорам поворотних фінансових позик, що підтверджує надання зазначених допомог виключно з коштів статутного капіталу (40 млн. грн.).

Апелянтом не надано суду пояснень, а також належних і допустимих доказів, якими б спростовувались такі доводи позивача.

Таким чином правомірним є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.

Отже при винесенні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Маслій В.І.

Чаку Є.В.