Постанова № 32945434, 06.08.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/4227/13-а(в 1-му т.+7 додатків) Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Троян Н.М.

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 серпня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Троян Н.М.,

суддів - Федорової Г.Г., Файдюк В.В.,

при секретарі - Мельниченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теско-сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Теско-сервіс» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2013 року №0000412250 та №0000422250, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року, позивач - ТОВ «Теско-сервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду з вищезазначеним позовом, та з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва від 12 березня 2013 року за № 0000412250, та за № 0000422250.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 квітня 2013 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права.

Відповідач своїх заперечень на апеляційну скаргу позивача до суду не надав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, виходячи з наступних обставин справи.

Як вбачається з матеріалів справи з 06.02.2013 р. по 19.02.2013 р. відповідачем проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Теско-сервіс» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2012 р.

За результатами перевірки складено Акт від 26.02.2013р. № 909/2240/23393108,з висновками якого встановлені порушення та прийняті податкові повідомлення-рішення за порушення п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України в результаті чого позивачем заниженні суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. на загальну суму 97 038 грн. і штрафні санкції на суму 6580,50 грн - № 0000422250; ст. 134, п.п. 138.1.1 п. 138.1 п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. у розмірі 154 750 грн, а саме за 3 квартал 2011р. на суму 154 750 грн. - № 0000412250 (а.с.8,207 т.1).

Висновок Відповідача про заниження суму податку на додану вартість ґрунтується на тому, що ДПІ у Дарницькому районі м. Києва та ДПІ у Печерському районі м. Києва за результатами перевірок складені акти № 2119/22-40 від 10.12.2012р. та №956/23-7/24579453 від 29.07.2011р.(а.с.220-234 т.1) щодо постачальників позивача, згідно яких у постачальників відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, операції з контрагентами не містять у суті своєї розумних економічних або інших причин систематичного придбання та продажу товарів, згідно з ч. 5 ст. 203, ч.1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України угоди з контрагентами за період січень 2011 року мають ознаки нікчемності і в силу ст. 216 ЦКУ не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позову щодо повідомлення - рішення № 0000422250, виходив з того, що позивачем не надано належних доказів фактичного здійснення господарських операцій за спірними договорами, первинні документі, що складені з контрагентами ТОВ «Прод Маркет» та ТОВ «Медіалан», не відповідають податковому законодавству, а саме, у товарно-транспортних накладних відсутні прізвища посадової чи уповноваженої особи, що відпустила або прийняла товар, тому не є документом, що підтверджують реальність виконання спірних договорів, а угоди мають ознаки фіктивних.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується виходячи з наступних обставин справи.

Відсутність документів на транспортне перевезення обумовленого договорами поставки товару, не є підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Наявність чи відсутність товарно-транспортних накладних є лише дотримання чи порушенням тільки правил перевезення автомобільним транспортом, які не пов'язані з дотриманням вимог податкового законодавства.

Таку ж позицію висловив Вищий адміністративний суд Укрїни в постановах по справі К-55094/09.

Крім того, чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів.

Господарські операції позивача із ТОВ «Прод Маркет», ТОВ «Медіалан» підтверджуються не тільки зазначеними ТТН, але й іншими документами, якими є договір, специфікація, видаткова накладна, податкова накладна. В сукупності всі ці документи повністю відповідають поняттю «первинні документи», що визначені у ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Визначальною ознакою господарської операції, як зазначено у листі ВАСУ від 02.06.2011р. № 742/11/13-11, є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПКУ витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат.

Підпунктом 14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу,а пунктом 198.2 ст.198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Правилами пункту 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України).

Досліджені в суді апеляційної інстанції первинні документи,а саме товарно-транспортні накладні (додаток 5 а.с.1-250,додаток 6 а.с.1-250,додаток 7 а.с. 1-257), податкові накладні (додаток 2 а.с.1-250,1-250,додаток №4 а.с.1-250),договора оренди та додатки до них,акти приймання-передачі орендованого майна та приміщень,договір суборенди та додатки до нього,рахунки-фактури,видаткові накладні,податкові накладні,реєстраційні документи контрагентів позивача,а саме: ТОВ «Медіалан», ТОВ «Прод Маркет»,договір поставки від 05.08.2009 р. та специфікацію до нього,розрахунки суми збору на розвиток виноградарства,садівництва і хмелярства,платіжні доручення про перерахування коштів згідно договору поставки,а також про перерахування збору на розвиток хмелярства (додаток №1 а.с.1-223)платіжні доручення по сплаті за договорами оренди,та по сплаті за компенсацію споживання активної енергії,акти виконаних робіт,реєстраційні посвідчення реєстраторів розрахункових операцій,,звіти про використання реєстраторів розрахункових операцій,реєстр податкових накладних та актів виконаних робіт пов»язаних з орендою об»акта нерухомості,реєстраційні документи ТОВ»ТескоСервіс» (т.1 а.с.44-189) дають підстави колегії суддів зробити висновок, що вони оформленні у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, виписані податкові накладні містять всі обов'язкові реквізити передбачені ст. 201 Податкового кодексу України.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України).

Пунктом 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженої Наказом Державної податкової адміністрації України 21 грудня 2010 року № 969, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 грудня 2010 року за № 1401/18696, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Пунктом 4 Порядку встановлено, що сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

За правилами пункту 5 вказаного Порядку податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.

Податкова накладна є підставою на віднесення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку (п. 6.2 Порядку).

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником ПДВ. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Також, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що було зазначено в Листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11.

Судом встановлено, що між позивачем та постачальниками - ТОВ «Прод Маркет», ТОВ «Медіалан» укладені договори поставок товарів до його ресторанів.

Як вбачається з матеріалів справи з ТОВ «Прод Маркет» укладено договір поставки № 119/ПМЛ-1463 предметом якого є поставка пива. З ТОВ «Медіалан» договір поставки укладено в усній формі, відповідно до якого постачальник здійснював поставку кульок. Товари поставлялися у ресторани позивача якими він користується на підставі укладених договорів оренди та знаходяться за адресами: вул. Хрещатик 7/11, Б. Хмельницького, 46, Освіти,4, Арсенальна 9/11, Перова, 36, ТВК «Метроград».

Всі договори оренди приміщень по вищезазначеним адресам, копії котрих містяться в матеріалах справи, на момент поставки товарів контрагентами були чинними.

Оплата за придбані товари, здійснювалась ТОВ «Теско-сервіс» відповідно до виставлених контрагентами рахунків-фактур, шляхом перерахування безготівкових коштів, що підтверджується платіжними дорученнями.

Придбання у зазначених контрагентів товарів пов'язано з основною господарською діяльністю позивача - діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування. Для здійснення своєї діяльності позивач на підставі договорів поставки закуповував товари для подальшого перепродажу кінцевим споживачам.

Отже, понесені позивачем витрати на купівлю товару, безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією та веденням господарської діяльності по продажу товарів в господарських одиницях платника податків.

Витрати по придбанню товарів належним чином відображені у податкових деклараціях.

Більше того, на підтвердження реального виконання договору поставки пива, з подальшим його використанням у своїй господарській діяльності, позивачем до суду були надані копії звітів та платіжних доручень по сплаті збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства, загальний розмір якого склав 15378 грн., що сплачується за даними реалізації пива.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції цей факт помилково не був взятий до уваги та не розглядався у якості підтвердження факту реального виконання договору поставки.

В акті перевірки повністю підтверджено валові доходи позивача та зобов'язання з податку на додану вартість, які виникли у зв'язку із продажем кінцевому споживачу товарів, отриманих позивачем від ТОВ «Прод Маркет», ТОВ «Медіалан».

Згідно з податковими деклараціями з податку на додану вартість та з податку на прибуток, що зазначено в акті перевірки за період, що перевірявся, всі господарсько-фінансові операції позивача з його контрагентами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Будь-яких зауважень щодо заповнення декларацій, порядку їх оформлення відповідачем не надано.

Доказів відсутності у позивача чи у контрагента позивача - ТОВ «Прод Маркет», ТОВ «Медіалан» правосуб'єктності на час укладення і виконання вищевказаних правочинів, зокрема того, що вказані товариства не були зареєстровані як юридичні особи чи як платники податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платників податку на додану вартість була анульована на час складання податкових накладних відповідачем теж не надавалися.

Колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством України, обов'язок контролювати звітність контрагентів як суб'єктів підприємницької діяльності не покладено на позивача, також, суб'єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Відповідач на підставі акту перевірки встановив нікчемність правочинів, що укладалися, як раніше вже було зазначено, з ТОВ «Прод Маркет»та ТОВ «Медіалан». Проте, судом першої інстанції не були враховані правила частини 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст.228 ЦК України, міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

За змістом частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладання з метою, що завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами ТОВ «Прод Маркет» та ТОВ «Медіалан», не відповідають дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочину з цього приводу не опитувались. Таким чином, доводи відповідача щодо нікчемності правочину, укладеного між позивачем та контрагентом, судом до уваги не приймаються.

Підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Вказані ж в Акті висновки є суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, крім того, вони були зроблені за відсутності доказів які можливо врахувати під час судового розгляду з урахування вимог ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій.

Враховуючи викладене, беручи до уваги наявність підтверджуючих розрахункових та інших документів, а також використання придбаних послуг у власній господарській діяльності, висновки Акта перевірки про порушення норм Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та Податкового кодексу України в частині заниження податку на прибуток є помилковими, а збільшення позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток та застосування штрафних санкцій - протиправним.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 12.03.2013 №0000412250, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 154750 грн. судом встановлено, що між позивачем та Центральною спілкою споживчих товариств України укладено договір оренди об'єкта нерухомості №10 від 26.02.2010р.

Договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і продовжує свою дію до 31 січня 2013р. Приміщення було передане позивачу у використання, згідно з актом приймання-передачі приміщення, 01.03.2010р. Орендна плата повинна сплачуватися, відповідно до п. 5.3 договору, до 10 числа кожного місяця.

У 3 кварталі 2011 року позивачем було сплачено орендодавцю орендну плату, комунальні та експлуатаційні витрати на суму 672 824грн. Відповідно до акту перевірки відповідач встановив завищення валових витрат у зв'язку з віднесенням до валових витрат витрати по оренді нерухомого майна, що призвело до заниження податку на прибуток за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012р. у розмірі 154 750 грн.

Відповідач обґрунтував завищення валових витрат тим, що до перевірки не надані частково первинні документи, а саме акти прийняття-здачі робіт (послуг) за 3 квартал 2011р.

В акті перевірки вказані порушення та вартісні показники на підставі дослідження таких документів: рахунків № 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», № 311 «Поточні рахунки в національній валюті»(а.с. 9-43т.1), прибуткових накладних, актів виконаних робіт (послуг), виписки банку з додатками, журнали-ордери, оборотно-сальдові відомості, актів звірки.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Підпунктом 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України встановлено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної в оглядовому листі від 06.07.2009 року № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 року зазначено, що судам належить звертати особливу увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно з довідкою серії АА № 639274 до основного виду діяльності позивача за КВЕД відноситься діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування. Відповідно до договору оренди мета використання приміщення безпосередньо пов'язана з основною господарською діяльністю ТОВ «Теско-сервіс».

На підтвердження використання орендованого приміщення у власній господарській діяльності за основним видом діяльності, суду надані такі докази, як: договір оренди, акт прийняття-здачі орендованого приміщення, реєстраційні посвідчення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про реєстрацію реєстратора розрахункових операцій за №№ 2651005489, 2651006873, 2651007639 (сфера громадського харчування), звіт про використання РРО та книг обліку розрахункових операцій за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 7/11.

З огляду наданих документів позивач у період з липня по вересень 2011р. використовував приміщення у своїй господарській діяльності з метою надання послуг громадського харчування кінцевим споживачам

За правилами підпункту 14.1.27 Податкового кодексу України під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Здійснення розрахунків позивачем за оренду майна, комунальні та експлуатаційні витрати підтверджується платіжними дорученнями у липні на суму 224 000,00 грн., у серпні - на суму 224 896,01 грн., у вересні - на суму 221 972,36 грн.

Платіжні доручення на перерахування коштів орендодавцю, згідно з актом перевірки, відображені у книзі обліку та підтверджуються оборотно - сальдовими відомостями.

Відповідно до положень ч.1-2 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Абзацом 4 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 795 ЦКУ, ст. 283 ГКУ передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Орендна плата, згідно із ст. 286 ГКУ, це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

За змістом Податкового кодексу України не передбачений обов'язок платника податків з фактичного підтвердження послуг з оренди, такі ж обов'язки платника податків не містяться і в нормах законодавства, що визначає бухгалтерський облік, а також в таких нормах відсутні типові документи, які підтверджували б надані послуги оренди, отже такими документами є документи, що передбачені між сторонами в договорах, у тому числі до таких можливо віднести і договір оренди, акт приймання-передачі, додаткову угоду, розрахунок орендної плати, платіжні доручення, акти приймання-передачі послуг, податкові накладні. Всі перелічені документи, що розкривають зміст та обсяг господарських операцій, були надані відповідачем до суду та містяться в матеріалах справи.

Відповідно до п.п. 139.1.9. ст. 139 Податкового кодексу України не належать до складу витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із змісту цієї статті вбачається, що підставою для не включення до складу витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому є неможливим віднесення до складу витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

Колегія суддів,з урахуванням тих обставин,що законодавцем прямо не визначено конкретні документи, а також їх кількість або індивідуальні ознаки, для виникнення у платника податку права на віднесення витрат сум, сплачених за оренду до валових витрат, та встановивши наявність оформлених внаслідок господарської операції з оренди приміщення між позивачем та Центральною спілкою споживчих товариств України вищезазначених документів приходить до висновку про наявність у позивача достатніх підстав для формування на основі таких документів витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до 85.4 ст. 85 ПК України при проведенні перевірок посадові особи органу ДПС мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків, зборів (обов'язкових платежів), порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу ДПС, така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою органу ДПС та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (п. 85.6 ст. 85 ПК України).

Як вбачається з матеріалів справи до суду відповідачем не були надані докази,які б свідчили про запити до позивача стосовно надання документів,або акта про відмову позивача в їх наданні,або докази які б підтверджували факт відсутності у позивача актів приймання-передачі послуг по сумам, що сплачені за оренду приміщення.

Колегія суддів вважає що позивачем правомірно віднесено суми по оренді майна до валових витрат, в зв'язку з чим відсутні підстави для зменшення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 15 квітня 2013 року, та є підставами для її скасування.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 202 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове якщо встановить неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було невірно встановлено фактичні обставини справи, надано неналежну оцінку дослідженим доказам та прийнято рішення з порушенням вимог матеріального права.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «Теско-сервіс» задовольнити, постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 15 квітня 2013 року - скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 206, 207 колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Теско-сервіс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 квітня 2013 року скасувати.

Адміністартивний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Теско-сервіс» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2013 року за №0000412250 та за №0000422250 - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва Державної податкової служби від 12.03.2013 року №0000412250 та № 0000422250.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Н.М. Троян

Судді Г.Г. Федорова

В.В. Файдюк

Головуючий суддя Троян Н.М.

Судді: Федорова Г. Г.

Файдюк В.В.