Ухвала суду № 32941583, 05.08.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/3732/13-а

05.08.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Єланської О.Е.,

суддів Кукти М.В. ,

Кучерука О.В.

секретар судового засідання Букуєва М. А.

за участю сторін:

позивач, ОСОБА_2- не з'явився, до початку судового засідання надав суду клопотання про відкладення розгляду справи ,

представник відповідача, Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень- Дмитренко Ігор Володимирович, довіреність № 2.7-н.н/н.н/1778 від 17.12.12

розглянувши апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кащеєва Г.Ю. ) від 22.04.13 у справі № 801/3732/13-а

за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

до Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень (вул. Артема, 73,Київ 53,04053)

про визнання незаконною та скасування постанови, спонукання до виконання певних дій,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України відділ примусового виконання рішень про визнання незаконною та скасування постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Кушнір Людмили Володимирівни про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.03.2013 року ВП № 35719579" та про зобов'язання відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відновити виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа Севастопольського апеляційного адміністративного суду № 2а-12246/10/2/0170 від 13.04.2011 року, виданого на підставі постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 року.

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.13 у справі № 801/3732/13-а адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень про визнання незаконною та скасування постанови, спонукання до виконання певних дій - задоволено частково.

Визнано протиправною та скасовано постанову про повернення виконавчого документа від 07.03.2013 ВП №35719579.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер за ДРФО України НОМЕР_1)з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 34,41 грн.

Не погодившись з даною постановою, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні 05.08.13 представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги з підстав, зазначених в ній.

Позивач не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, до початку судового засідання просив відкласти розгляд справи. Проте, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи, тому клопотання позивача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що за заявою стягувача від 17.12.2012 року старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України 18.12.2012 року винесена постанова про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 13.04.2011 року по справі № 2а-12246/10/2/0170 про стягнення з Державної судової адміністрації України на користь позивача недоплаченої суми посадового окладу та щомісячного грошового утримання за період з 01.01.2006 року по 30.06.2010 року у розмірі 169 409,68 гривень (а.с. 10-15).

Проте постановою від 07.03.2013 року ВП № 35719579 "Про повернення виконавчого документа стягувачеві", яка затверджена начальником відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби, позивачеві у справі повернуто виконавчий лист №2а-12246/10/2/0170, виданий 13.04.2011р. Севастопольським апеляційним адміністративним судом без виконання на підставі пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України "Про виконавче провадження" (а.с. 8-9).

Постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві від 07.03.2013р. була направлена позивачеві супровідним листом від 12.03.2013р. вих. №574/5-6 (а.с. 7).

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України відділу примусового виконання рішень, просив визнати незаконною та скасувати постанову від 07.03.2013 року ВП № 35719579, а також зобов'язати відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відновити виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа Севастопольського апеляційного адміністративного суду № 2а-12246/10/2/0170 від 13.04.2011 року, виданого на підставі постанови Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2011 року.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ст. 2 Закону №606, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 17 Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами.

Відповідно до ч.2, ч.3 статті 2 Закону України № 606-XIV, примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці), інші органи, установи, організації і посадові особи провадять окремі виконавчі дії у випадках, передбачених законом, у тому числі відповідно до статті 5 цього Закону, на вимогу чи за дорученням державного виконавця.

Статтею 3 Закону України № 606-XIV визначаються випадки виконання рішень іншими органами, згідно з ч.1 ст. 3 Закону України № 606-XIV у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до ст. 2 Закону України № 606-XI, примусове виконання рішень покладається лише на державну виконавчу службу. Інші органи, установи, організації, в тому числі Державне казначейство, відповідно до ст.3 цього Закону, не є органом примусового виконання.

Відповідно до ч.1 ст.21 Закону України № 606-XI, на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної служби Міністерства юстиції України (зараз - відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України) покладається виконання рішень за якими боржником є, зокрема, органи державної влади до яких відноситься Державна судова адміністрація України.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, на момент відкриття виконавчого провадження, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845 (із змінами і доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2012 року №868 - редакція, що діяла на момент відкриття виконавчого провадження) (далі - Порядок 845).

Статтею 47 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-ХІУ передбачені умови повернення виконавчого листа стягувачу. Зокрема на підставі пункту 9 вказаної статті, виконавчий лист, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Пунктом 3.15. Інструкції з організації примусового виконання рішень від 02.04.2012 №512/5, що зареєстрована у Мінюсті України 2 квітня 2012 р. за N 489/20802, встановлено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону.

При цьому в постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання (крім випадку повернення виконавчого документа на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону, якщо таке повернення надалі є підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження).

При цьому при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника. Якщо заборона випливає із норми закону, наприклад така заборона встановлена судом, який відповідно до закону має право заборонити звернення стягнення на майно боржника, необхідно керуватися пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Таким чином, необхідною передумовою для повернення виконавчого документу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" є саме наявність заборони на звернення стягнення на майно боржника, а , відтак, повертаючи виконавчий лист на підставі цієї норми, відповідач мав довести у встановленому законом порядку наявність такої заборони (мораторію тощо). Встановлення іншого порядку виконання судових рішень зі стягнення коштів з державного або місцевого бюджетів не може бути розцінена судом як наявність заборони стягнення коштів за рахунок майна Державної судової адміністрації України, здебільшого, що за виконавчим листом №2а12246/10/2/0170 від 13.04.2011р. не передбачено стягнення коштів на майно Державної судової адміністрації України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 45 від 30.01.2013 р., яка набрала сили з 06.02.2013р., затверджена нова редакція Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03.08.2011р. (далі Порядок № 845). Зазначений порядок прийнятий відповідно до частини другої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" і пункту 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

У п.2 Порядку № 845 вказано, що в його розумінні боржниками є визначені в рішенні про стягнення коштів розпорядники (бюджетні установи) та одержувачі бюджетних коштів, а також підприємства, установи та організації, рахунки яких відкриті в органах Казначейства; а виконавчі документи - це оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження"

Згідно з п.7 Порядку №845, у разі наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу керівник органу державної виконавчої служби подає відповідно до Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень "Казначейству протягом 10 днів з дня складення державним виконавцем відповідного акта оригінал виконавчого документа разом із супровідним листом та завірені належним чином державним виконавцем копії інших матеріалів виконавчого провадження.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього кодексу.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доведена наявність складеного акту на виконання вимог статті 47 Закону України "Про виконавче провадження".

У статті 17 Закону від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: "Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року).

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

На підставі наведеного судова колегія вважає безпідставним повернення стягувачу виконавчого документа, а тому погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову.

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що правова оцінка, яку дав суд першої інстанції обставинам справи, не суперечить чинному законодавству.

Судове рішення не може бути скасовано чи змінено з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Згідно статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 195, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної виконавчої служби України в особі відділу примусового виконання рішень на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.13 у справі № 801/3732/13-а - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.04.13 у справі № 801/3732/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 12 серпня 2013 р.

Головуючий суддя підпис О.Е.Єланська

Судді підпис М.В. Кукта

підпис О.В.Кучерук

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.Е.Єланська