Рішення № 32936428, 30.07.2013, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 1505/7603/2012

рішення

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

30 липня 2013 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого - одноособово судді Матяш Т.Л.,

при секретарі - Колєвій В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Білгород-Дністровському цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, Білгород-Дністровської районної ради Одеської області, малого підприємства «База відпочинку «Імпульс» про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого володіння, визнання права власності на нерухоме майно та за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із позовною заявою до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, малого підприємства «База відпочинку «Імпульс» про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого володіння, визнання права власності на нерухоме майно, зміну договору оренди та з позовом до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку користування земельною ділянкою, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона з ОСОБА_3 перебувала в шлюбі з 02.11.1977 року. Під час шлюбу, 28.08.2000 року, її чоловік купив у Одеського філіалу державного спеціалізованого підприємства «Укрспецюст» спальний корпус АДРЕСА_1, що підтверджується відповідним договором купівлі-продажу від 28.08.2000 р., актом прийому передачі до договору від 28.08.2000 р. та квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28.08.2000 року. На підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 07.09.2000 року Малому підприємству «База відпочинку «Імпульс» 14.09.2000 року було видано свідоцтво про право власності на будівлі і споруди бази відпочинку «Імпульс» в цілому. Із протоколу № 6 зборів учасників МП «База відпочинку «Імпульс» від 01.08.2000 року вбачається, що ОСОБА_3 вніс спірне майно до статутного фонду підприємства. Позивач вважає, що такі дії та акти є грубим порушенням її законних прав та інтересів, оскільки без її згоди відбулося перетворення права власності спільного майна подружжя на право власності підприємства. Згідно ч.1 ст.22 КпШС України в ред. 1969 року, кожен із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження спільним майном. Долі подружжя в спільному майні визнаються рівними - врегульовано ч. l ст.28 КпШС України в ред. 1969 року. Частиною 1 ст.23 КпШС України в ред. 1969 року передбачено, що майном, набутим під час шлюбу, подружжя розпоряджаються за спільною згодою. Крім того, для здійснення угод по відчуженню спільного майна подружжя, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, згода другого із подружжя повинна бути виражена в письмовій формі. Однак позивач такої згоди не давала. В подальшому МП «БВ «Імпульс» продала майно вищевказаної бази відпочинку (в тому числі спальний корпус № 1) ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 12.10.2012 року. Позивач вважає, що цей договір має бути визнаний недійсним в частині продажу спального корпусу № 1, оскільки саме вона є законним власником цього майна.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 січня 2013 року було об'єднано в одне провадження справи за вищевказаними позовами.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 21 червня 2013 року було залишено без розгляду позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою, що розташована на Будацькій косі, Білгород-Дністровського району Одеської області, смт Затока.

ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву з проханням слухати справу за її відсутності, у попередніх судових засіданнях свої позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Представник Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи сповіщено.

Представник Білгород-Дністровської районної ради Одеської області у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи сповіщено.

Представник Малого підприємства «База відпочинку «Імпульс» у судове засідання не з'явився, надав до суду заяву, згідно якої просив суд слухати справу за його відсутності, у попередніх судових засіданнях позов не визнав та просив суд відмовити у його задоволенні.

ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, про час та місце слухання справи сповіщено.

Дослідивши надані докази, вивчивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, суд дійшов до наступного.

У судовому засіданні встановлено, що позивач, ОСОБА_1, та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 02.11.1977 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб НОМЕР_1.

Під час шлюбу, а саме: 28.08.2000 року ОСОБА_3 придбав у Одеського філіалу державного спеціалізованого підприємства «Укрспецюст» спальний корпус АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу № 1/8.2 від 28.08.2000 р., актом прийому-передачі до договору від 28.08.2000 р. та квитанцією до прибуткового касового ордеру від 28.08.2000 року.

01.08.2000 року було прийнято Протокол № 6 зборів учасників МП «База відпочинку «Імпульс», відповідно до якого ОСОБА_3 вніс вищевказаний спальний корпус № 1 до статутного фонду підприємства і таким чином склалися наступні частки учасників МП «База відпочинку «Імпульс»:

- ВАТ «Цукоравтомат» 75 %.

- ОСОБА_3 25 % (т. 1 а.с. 12).

Крім того, з вищевказаного протоколу вбачається, що ОСОБА_3 був директором МП «База відпочинку «Імпульс».

Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 07.09.2000 року Малому підприємству «База відпочинку «Імпульс» 14.09.2000 року було видано свідоцтво про право власності на будівлі і споруди бази відпочинку «Імпульс» в цілому.

28.05.2001 року між Білгород-Дністровською районною радою та МП «База відпочинку «Імпульс» було укладено договір оренди, відповідно до якого земельна ділянка загальною площею 0,8228 га строком на 49 років передана в користування Малого підприємства «База відпочинку «Імпульс».

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказує, що відповідач насильно виселив її та членів її родини із їх спального корпусу № 1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть НОМЕР_2, актовий запис № 453.

12.10.2012 року між МП «БВ «Імпульс» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого МП «БВ «Імпульс» продало, а ОСОБА_2 купив будівлі і споруди бази відпочинку «Імпульс», розташовані за адресою: АДРЕСА_2. Цей договір посвідчено ОСОБА_5, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

Суд вважає, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу,визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спори про поділ спільного майна подружжя вирішуються між пдружжям. Проте як вбачається із позовної заяви вимоги щодо спірного майна заявлені до МП «БВ Імпульс».

Окрім того, ОСОБА_1 як на підставу своїх вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будівлі та споруди бази відпочинку «Імпульс» від 14.09.2000 року та визнання за нею права власності на спальний корпус № 1 (літ. «А») загальною площею 507,5 кв.м. та розташований за адресою: АДРЕСА_1, комплекс будівель та споруд № 34 посилається на те, що згідно ч. 1 ст. 22 КпШС України в ред. 1969 року, кожен із подружжя має рівні права володіння, користування та розпорядження спільним майном. Згідно ч. 1 ст.28 КпШС України в ред. 1969 року, Долі подружжя в спільному майні визнаються рівними. Частиною 1 ст.23 КпШС України в ред. 1969 року передбачено, що майном, набутим під час шлюбу, подружжя розпоряджаються за спільною згодою. Крім того, для здійснення угод по відчуженню спільного майна подружжя, які потребують обов'язкового нотаріального посвідчення, згода другого із подружжя повинна бути виражена в письмовій формі. Таким чином, ОСОБА_3 для передачі вищевказаного спального корпусу № 1 до статутного фонду МП «База відпочинку «Імпульс» був зобов'язаний отримати письмову згоду дружини.

Однак, позивач вказує, що вона ніколи не давала ніякої згоди на передачу спального корпусу № 1, який є спільною сумісною власністю подружжя, у власність Малого підприємства «База відпочинку «Імпульс».

Суд не може погодитись з вищевказаними доводами позивача з наступних підстав.

Згідно ст. 23 КпШС України в ред. 1969 року передбачено, що для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов'язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі.

Однак, вищевказана норма закону застосовується лише до тих угод, які потребують обов'язкового нотаріального засвідчення. Позивач ні у своєму позові ні під час слухання справи не зазначила якою саме нормою закону (станом на 01.08.2000 року) було передбачено, що протокол загальних зборів про внесення майна до статутного фонду підлягає обов'язковому нотаріальному засвідченню. Тобто позивач жодним чином не довела та не обґрунтувала, що її померлий чоловік був зобов'язаний отримати її письмову згоду для передачі спірного майна до статутного фонду.

Крім того, суд вважає, що позивач свідомо не процитувала перше речення ст. 23 КпШС України в ред. 1969 року, відповідно до якого: при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Таким чином, оскільки позивач не довела, що її чоловік був зобов'язаний отримати її письмову згоду на внесення майна до статутного фонду, то відповідно до ст. 23 КпШС України вважається, що її чоловік, вносячи спірне майно до статутного фонду, діяв за її згодою.

Отже, в силу положень ст. 23 КпШС України, ОСОБА_3 правомірно вніс вищевказаний спальний корпус № 1 до статутного фонду підприємства.

Окрім того, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа звернулася до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За положеннями ст. 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У своїй письмовій заяві, яка міститься в матеріалах справи представник МП «База відпочинку «Імпульс» просить суд застосувати встановлений ст. 257 ЦК строк позовної давності. Крім того, представник надав до суду Довідку УПФ в м. Б.-Дністровському та Б.-Дністровському районі від 26.11.2012 року № 8565/07, з якої вбачається, що ОСОБА_1 працювала у МП «БВ «Імпульс» з 01.01.2000 року по 31.08.2000 року та з 01.07.2001 року по 30.06.2007 року. ОСОБА_1 у своїй заяві до правоохоронних органів від 20.07.2011 року вказує, що вона працює адміністратором на вищевказаному підприємстві та що її чоловік володіє 44 % майна.

Отже, оскільки позивач працювала на посаді адміністратора і мала доступ до документації підприємства, тому вона повинна була бути обізнаною, що її чоловік вніс спірне майно до статутного фонду, крім того, вона сама у своїй заяві до правоохоронних органів від 20.07.2011 року вказала, що знає про те, що її чоловік володіє частиною майна підприємства.

Позивачем не надано до суду жодного доказу того, що вона не довідалася або не могла довідатися про порушення свого права протягом строку позовної давності.

Позивач стверджує про те, що вона дізналась про факт передачі спального корпусу до статутного фонду МП «База відпочинку «Імпульс» лише у 2010 році, коли її чоловік передав їй свої документи.

Суд критично ставиться до даного твердження позивачки, оскільки воно не підтверджується ніякими доказами крім слів самої позивачки та спростовуються тим фактом, що вона тривалий час працювала на підприємстві, тому повинна була знати про факт внесення майна до статутного фонду.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Тому суд не може погодитьсь з доводами позивачки про те, що вона не пропустила строк позовної давності, оскільки такі твердження ґрунтуються виключно на припущеннях та в порушення ч. 1 ст. 60 ЦПК України ці твердження не доведені позивачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За приписами ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Крім того, позивач просить суд витребувати від МП «БВ «Імпульс», вищевказаний спірний спальний корпус № 1.

Як на підставу своїх вимог позивач посилається на ст. 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Онак, як зазначено вище, спальний корпус № 1 не є власністю МП «БВ «Імпульс», оскільки майно бази відпочинку було продано ОСОБА_2 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 12.10.2012 року. Таким чином, положення ст. 387 ЦК України не можуть бути застосовані до МП «БВ «Імпульс», оскільки законом не передбачена можливість витребування майна від особа, яка цим майном вже не володіє.

Позивач також просить суд витребувати від ОСОБА_2 на свою користь спальний корпус під літ. «А», загальною площею 507,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2. Однак, дані позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно положень ст. 387 ЦК України вбачається, що від іншої особи можна витребувати лише своє майно, однак ні позивач ні її покійний чоловік ніколи не були власниками майна, яке належить ОСОБА_2, що підтверджується наступним.

Предметом договору купівлі-продажу № 1/8.2 укладеним 28 серпня 2000 року між ОСОБА_3 та «Укрспецюст» є збірно-розбірні щитові конструкції спального корпусу бази відпочинку «Імпульс», будівельним об'ємом 1407 м. куб., 1973 року вводу, 54 % зносу, незадовільному технічному стані. Однак, згідно своєї позовної заяви ОСОБА_1 просить витребувати від відповідача не збірно-розбірні конструкції, які придбав її чоловік, а нерухоме майно, а саме: спальний корпус під літ. «А», загальною площею 507,5 кв.м.

Таким чином, позивач просить суд витребувати від відповідача майно, яке ніколи не перебувало ні у її власності, ні у власності її чоловіка, що є недопустимим згідно положень ст. 387 ЦК України.

Крім того, Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2009 року, яка залишена без змін Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23.11.2010 року, було встановлено, що згідно акту прийому передачі від 05 вересня 2000 року до акту прийому-передачі і договору купівлі-продажу № 1/8.2 від 28 серпня 2000 року ОСОБА_3 передав в якості вступного внеску до статутного фонду МП «БВ «Імпульс» корпус № 1, розташований на території бази відпочинку «Імпульс» (однак, на підставі зазначеного договору купівлі-продажу ним були придбані лише збірно-розбірні щитові конструкції спального корпусу, а не сам корпус).

Позивач, в якості доказу своїх вимог про витребування спального корпусу літ. «А», загальною площею 507,5 кв.м. від ОСОБА_2 посилається на технічний паспорт на це майно, а саме на технічний паспорт від 14.04.2008 року.

Однак, на даний час було розроблено новий технічний паспорт (станом на 18.05.2013 року) на спальний корпус літ. «А», розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно п. 3 Висновку № 3-13 про проведення будівельно-технічного експертного дослідження від 28.05.2013 року, Будівля спального корпусу літ. «А», яка входить до складу комплексу будівель і споруд АДРЕСА_2, яка відображена в технічному паспорті від 18.05.2013 року не являється будівлею спального корпусу літ. «А», яка входить до складу комплексу будівель і споруд АДРЕСА_2, яка відображена в технічному паспорті від 14.04.2008 року.

Згідно абз. 2 п. 1 Висновку № 3-13 про проведення будівельно-технічного експертного дослідження від 28.05.2013 року, вбачається що технічні характеристики спального корпусу літ. «А», відображеного в технічному паспорті від 14.04.2008 року не відповідають технічним характеристиками спального корпусу літ. «А», відображеного в технічному паспорті від 18.05.2013 року.

З вище викладеного висновку експерта вбачається, що майно, яке позивач просить витребувати від відповідача відсутнє в натурі. Дана обставина також підтверджується тим, що згідно договору купівлі-продажу № 1/8.2 від 28 серпня 2000 року ОСОБА_3 придбав майно яке мало 54 % зносу, а згідно п. 2 Висновку № 3-13 про проведення будівельно-технічного експертного дослідження від 28.05.2013 року, Будівля спального корпусу літ. «А» має 4 % зносу. Крім того, позивач просить витребувати від відповідача спальний корпус під літ. «А», загальною площею 507,5 кв.м., а згідно технічного паспорту від 18.05.2013 року спальний корпус під літ. «А», має загальну площею 564,0 кв.м., а не 507,5 кв.м.

Таким чином, оскільки спірне майно, яке просить витребувати позивач від ОСОБА_2 відсутнє в натурі, то воно не може бути витребувано у нього на підставі ст. 387 ЦК України.

Крім того, позивач просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 12.10.2012 року між МП «БВ «Імпульс» та ОСОБА_2 в частині відчуження спального корпусу літ. «А», загальною площею 507,5 кв.м. Як на підставу своїх вимог позивач посилається на те, що МП «БВ «Імпульс» не мало право продажу спірного майна, а відповідно до ст. 658 ЦК України, право продажу товару (майна) належить власникові товару (майна), тому на думку позивача вказаний договір купівлі-продажу підлягає визнанню судом недійсним в цій частині на підставі ст.ст. 203, 215, 217 ЦК України.

Суд не може погодитись з доводами позивача з наступних підстав.

Факт того, що МП «БВ «Імпульс» мало право продажу майна було встановлено нотаріусом під час посвідчення угоди, що підтверджується самим договором купівлі-продажу від 12.10.2012 року, а саме:

- п. 1.3 Договору встановлено, що зазначені будівлі та споруди належать Продавцю на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією від 14 вересня 2000 року та зареєстрованого в КП «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» номер запису 25 в книзі від 14.09.2000 року, номер РПВН - 22990019.

- п. 1.4. Договору встановлено, що факт відсутності заборони відчуження (арешту) зазначених будівель та споруд підтверджується витягом з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна під № 38261708 зд 12.10.2012 року.

- п. 1.5. Договору встановлено, що факт відсутності обтяження зазначених будівель та споруд іпотекою підтверджується витягом з Державного реєстру іпотек № 38261745 від 12.10.2012 року.

Таким чином, нотаріусом у встановленому порядку було з'ясовано, що МП «БВ «Імпульс» мало право продажу майна, оскільки є власником цього майна і майно не знаходилось під обтяженням.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, Білгород-Дністровської районної ради Одеської області, малого підприємства «База відпочинку «Імпульс» про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого володіння, визнання права власності на нерухоме майно, визначення порядку користування земельною ділянкою та позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку користування земельною ділянкою - є необґрунтованими, недоведеними і задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 6 ст. 154 ЦПК України, якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі ч. 6 ст. 154 ЦПК України суд вважає необхідним скасувати заходи забезпечення позову, вжиті Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 10 червня 2013 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 16, 203, 215, 217, 256-267, 387 ЦК України, ст. 23 КпШС України в ред. 1969 року, ст.ст. 1, 15, 60, 61, 213-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області, Білгород-Дністровської районної ради Одеської області, малого підприємства «База відпочинку «Імпульс» про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності, витребування майна з чужого володіння, визнання права власності на нерухоме майно, визначення порядку користування земельною ділянкою - відмовити.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, витребування майна з чужого незаконного володіння, визначення порядку користування земельною ділянкою - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 10 червня 2013 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя: