Ухвала суду № 32915986, 12.08.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/3874/13 Головуючий у 1 інстанції: Каракай Н.Д.

Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2013 року м . Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Пільщик Л.В., суддів Маловічко С.І., Сапун О.А.

при секретарі: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кредитної спілки «Аккорд» на рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2013 року по справі за позовом кредитної спілки «Аккорд» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому зазначав, що 18.04.2007 року між ними було укладено кредитний договір № 776/Зап. Відповідно до п. 1.1. договору кредитна спілка надала позичальнику кредит у розмірі 3360 грн., отримання грошових коштів позичальником підтверджується первинними бухгалтерськими документами. Відповідно до п. 2.2. договору позичальник зобов'язався щомісячно сплачувати спілці нараховані проценти та частину кредиту в терміни та розмірах, передбачених рекомендованим графіком платежів. При дотриманні позичальником умов сплати кредиту, передбачених у рекомендованому графіку платежів, нарахування процентів є мінімальним на залишок суми кредиту. Розмір та порядок нарахування процентів за користування кредитом передбачено п. 2.3 договору. Всупереч договірним зобов'язанням, у встановлені рекомендованим графіком терміни позичальником не сплачувались грошові кошти, в результаті чого сума кредиту не зменшувалась, а проценти нараховувались на фактичний залишок суми кредиту за кожний день користування кредитом.

Відповідно до п. 3.2 договору, при порушенні строків сплати кредиту нараховується пеня в розмірі 0,5 % від суми остаточної заборгованості за кожний день прострочення. На день складання позовної заяви заборгованість за тілом кредиту становить 3360 грн., за процентами становить 8774,29 грн., за встановленою рішенням кредитного комітету пенею 3360 грн., що в сумі складає 15494,29 грн. Останній платіж за кредитним договором був проведений позичальником 08.08.2012 року.

У відповідності до положень ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тому у відповідності до вимог ст.. 625 ЦК України сума індексу

інфляції та 3 % річних складає 8125,74 грн., а загальна сума боргу складає 23620,03 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь загальну суму в розмірі 23620,03 грн., що складається з залишку кредиту 3360 грн., залишку процентів 8774,29 грн., нарахованої пені 3360 грн., інфляційної складової та 3 % річних 8125,74 грн., та витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

На зазначене рішення КС «Аккорд» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Відмовляючи в задоволенні позову кредитної спілки «Аккорд», суд першої інстанції визнав, що позивачем пропущено строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_2 в суді першої інстанції заперечувала проти позову, вказуючи, що кредитний договір з КС «Аккорд» не укладала, не підписувала та грошей від позивача не отримувала, про договір дізналась після отримання позовної заяви кредитної спілки, але через брак коштів клопотання про почеркознавчу експертизу не могла заявити, про що нею, зокрема, вказувалось у письмовій заяві, а тому просила застосувати позовну давність / а.с. 61/. Рішення суду в частині мотивів і підстав відмови в позові не оскаржила.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що висновки суду про пропуск строку позовної давності не ґрунтуються на умовах кредитного договору та суперечать нормам матеріального права.

Дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія вважає їх необґрунтованими.

Судом встановлено, що між КС «Аккорд» та ОСОБА_2 18 квітня 2007р. укладено кредитний договір № 776/Зап, згідно якого позичальник отримала кредит у розмірі 3 360 грн. на придбання меблів, тобто кредит є споживчим та на нього розповсюджуються вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів». Процентна ставка визначена в розмірі 0,14247 за кожний день користування кредитом, яка нараховується на фактичний залишок суми кредиту. До кредитного договору розроблено додаток № 1 - рекомендований графік платежів, відповідно до якого кожного першого числа місяця позичальник зобов»язалась сплачувати нараховані відсотки та частину тіла кредиту протягом періоду з 01.05.2007р. по 01.04.2008р. Тобто строк остаточного повернення всієї суми кредиту та нарахованих відсотків за графіком визначено 01.04.2008р.

Отже, саме з 01.04.2008р. позивач міг довідатись про порушення свого права на повернення всієї суми кредиту та саме з цієї дати починається відлік трирічного строку позовної давності, а тому позов можливо було пред»являти до суду до 01.04.2011р., в той час як Кредитна спілка звернулась до суду 05.12.2012р., тобто через 1 рік та 8 місяців з дня пропуску строку позовної давності.

В цьому сенсі висновки суду в частині відліку строку позовної давності з червня 2007р., тобто через відсутність двох проплат позичальником, коли у спілки виникає право у відповідності до п. 2.7 договору на його дострокове розірвання, є помилковими. Проте, оскільки це не впливає на правильність вирішеного спору, так як строки позовної давності пропущені позикодавцем і при правильному відліку цього строку, колегія не вбачає підстав для зміни в цій частині рішення суду.

Зважаючи на вказані обставини та вимоги ст.ст. 256, 257, 258, 267 ЦК України, 7 ч. 11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», викладені роз»яснення в пункті 31 постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд обґрунтовано

дійшов висновку щодо неможливості вимагати споживчій кредит, строк давності якого

минув. Дійсно в пункті 7 ч. 11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» зазначено, що таке право у позикодавців відсутнє у випадку позасудового вирішення питання, на чому наголошує апелянт. Але в пункті 31 вищевказаної постанови Пленуму надано роз»яснення, що ці положення Закону слід застосовувати і при судовому вирішенні спору. Проте в будь-якому разі позикодавець може ставити питання про поновлення строку позовної давності, але КС «Аккорд» таких вимог не заявлялось, оскільки вона вважала, що строк позовної давності нею не пропущено.

Доводами апеляційної скарги є те, що строк позовної давності не сплив, оскільки згідно з пунктом 5.1 кредитного договору він діє з моменту його підписання та до повного його виконання сторонами, тобто, як вважає апелянт, до повної сплати позичальником всієї суми кредиту. Проте такі доводи є помилковими, і ці доводи враховано судом при розгляді справи, який правильно визнав, що викладені в пункті 5.1 положення не є встановленням строку дії договору, оскільки це суперечить вимогам ст. 252 ЦК України, згідно якої строк визначається роками, місяцями, днями або годинами. Отже, є правильним визначення строку дії договору згідно додатку № 1, в якому, як вже зазначалось вище, встановлено дату останнього платежу 01.04.2008р., з якою пов»язано повернення всієї суми кредиту.

Ті обставини, що позичальник ОСОБА_2 ознайомлена з Положенням «Про кредитування членів КС «Аккорд», пунктом 4.12 розділу 4 якого передбачена пролонгація кредитного договору на тих самих умовах у випадку, якщо на день закінчення договору позичальник не сплатить всю належну суму кредиту, не впливають на спірні правовідносини, виниклі між сторонами. Так, чинним законодавством не передбачена автоматична пролонгація кредитних договорів в будь-якому випадку, оскільки всі зміни, якою, зокрема, є продовження дії договору на новий строк, мають відбуватись у письмовій формі. Як свідчать матеріали справи, такий додатковий договір між сторонами відсутній.

Правильною є і надана судом оцінка документу, який міститься на а.с. 53 та який кредитна спілка вважала підтвердженням визнання боргу відповідачем, згідно якого начебто ОСОБА_2 08.08.2012р. сплатила на погашення кредиту 48 грн., який суд правильно вважав неналежним та недопустимим доказом, так як він є простою комп»ютерною розпечаткою без відповідних банківських штампів і печаток, без зазначення особи платника та інших реквізитів.

Крім того, ця проплата здійснена вже поза межами строку позовної давності та не може в будь-якому разі свідчити про визнання боргу відповідачем, який до цієї дати жодного платежу не здійснив.

Таким чином, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, тому у відповідності до вимог ст. 308 ЦПК України скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кредитної спілки «Аккорд» выдхилити.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 29 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: