Ухвала суду № 32897574, 07.08.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"07" серпня 2013 р. м. Київ К/800/23306/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Костенка М.І. Маринчак Н.Є. за участю секретаря судового засідання Паламарчук А.О.

та представників сторін: від позивача - Костур Р.В.,

від відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р.

у справі № 2а-13905/11/1370 (№ 72950/12/9104)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Львівцентробуд»

до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівцентробуд» (далі - позивач, ТОВ «Львівцентробуд») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області (далі - відповідач, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.06.2011 р. № 0000872350.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р., позов задоволено повністю, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000872350 від 22.06.2011 р.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач у судовому засіданні 07.08.2013 р. підтримав заперечення б/н від 05.08.2013 р., вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства.

Відповідач в судове засідання 07.08.2013 р. не з'явився, про час та місце слухання справи належним чином був повідомлений.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 30.05.2011 р. по 03.06.2011 р. ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області на підставі наказу від 30.05.2011 р. № 406 було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Львівцентробуд» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з платником податків ПП «Авітас» по податку на додану вартість за березень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 07.06.2011 р. № 441/232/32201014 та встановлено порушення позивачем вимог пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.5, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, частин першої, п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, частини першої статті 216, статей 228, 626, 629, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на суму 1 959 111 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 22.06.2011 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000872350, яким позивачу визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 959 112 грн., з яких 1 959 111 грн. за основним платежем та 1 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для нарахування позивачу вказаного податкового зобов'язання, стали твердження відповідача про те, що укладені між позивачем та ПП «Авітас» угоди не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, тобто є нікчемними. Так, згідно представлених для перевірки документів податковим органом встановлено, що ТОВ «Львівцентробуд» отримувало будівельні роботи від ПП «Авітас». Проте, проведеною Кременчуцькою ОДПІ перевіркою встановлено, що у ПП «Авітас» відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до абзацу «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

В матеріалах справи наявні первинні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між ТОВ «Львівцентробуд» і ПП «Авітас», а саме: договори підряду, укладені між ТОВ «Львівцентробуд» (замовник) та ПП «Авітас» (підрядник) від 07.02.2011 р. № 07/02/11, від 04.02.2011 р. №. 04/02/11, від 21.01.2011 р. № 21/01/11, від 19.01.2011 р. № 19/01/11, від 17.01.2011 р. № 17/01/11, від 13.01.2011 р. № 13/01/11, від 12.01.2011 р. №12/01/11, від 06.01.2011 р. № 06/01/11, від 05.01.2011 р. № 05/01/11 та від 10.01.2011 р. № 10/01/11; ТОВ «Львівцентробуд» (підрядник) з ТОВ НВП «Енергія-Новояворівськ» (замовник) - від 04.02.2011 р. № ТЕС40211, від 03.02.2011 р. № Еп030211, від 18.01.2011 р. № ТЕС180111, від 14.01.2011 р. № ТЕС140111, від 12.01.2011 р. № 120111, від 04.01.2011 р. № ТЕС040111; ТОВ «Львівцентробуд» (підрядник) з ЗАТ «Енергія-Новий Розділ» (замовник) - від 05.01.2011 р. № 05/01/11-ТЕЦ, від 06.01.2011 р. № 06/01/11-ТЕЦ, від 20.01.2011 р. № 20/01/11-ТЕЦ, від 11.01.2011 р. № 11/01/11-ТЕЦ,

Реальність зазначених договорів, а саме надання підрядниками і отримання замовниками обумовлених ними підрядних робіт, підтверджується довідками про вартість виконаних будівельних (підрядних) робіт, актами приймання виконаних будівельних (підрядних) робіт, податковими накладними.

Оплата робіт проведена замовниками шляхом надання векселів, що підтверджується актами прийому-передачі векселів.

Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», мають всі необхідні реквізити, а тому є первинними документами, що підтверджують факт здійснення операцій по виконанню підрядних робіт.

Також, видані ПП «Авітас» позивачу податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Авітас».

Крім того, податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Колегія суду касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, щодо відсутності підстав для визнання нікчемними договорів укладених позивачем з ПП «Авітас», виходячи з наступного.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесеного податкового повідомлення-рішення від 22.06.2011 р. № 0000872350, вимоги щодо скасування останнього були обґрунтовано задоволені.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2012 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2013 р. у справі №2а-13905/11/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) М.І. КостенкоПомічник судді (підпис) Н.Є. Маринчак З оригіналом згідно Т. В. Давидовська