Ухвала суду № 32896780, 16.06.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2011 р.справа № 2а-7299/09/1170

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Мельника В.В. Туркіної Л.П.

при секретарі судового засідання: Ганноченку А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції, м. Кіровоград

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.12.2009р. у справі №2а-7299/09/1170

за позовом Підприємства з іноземними інвестиціями в формі товариство з обмеженою «Кіровоград-Нафта»

до Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції, м. Кіровограді

про скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання нечинними та протиправними податкових повідомлень-рішень відповідача (податкового органу):

- № 0000602300/2 від 03.09.2009 року, яким позивачу донараховано суму зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2891448грн., з яких: 1700852грн. основного платежу та 1190596грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000592300/2 від 03.09.2009 року, яким позивачу донараховано зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10029114грн., з яких 5017973грн. основного платежу та 5011141грн. штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось про помилковість висновків податкового органу про порушення позивачем п.1.32 ст. 1, п.5.5. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та п. 4.1 ст. 4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР. Вказує на те, що відповідач не мав правових підстав для неврахування суми валових витрат позивача як таких що не пов'язані з господарською діяльністю, виходячи з того, що позивачем в грудні 2008 року здійснено операцію по придбанню дизельного палива та його реалізації за ціною нижчою, ніж ціна придбання.

На думку позивача, податковий орган неправомірно не визнає право на податковий кредит в сумі 5059881грн., вказуючи на заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ПДВ) за грудень 2008 року у зв'язку із заниженням бази оподаткування ПДВ, що виходять з господарських операцій, за якими позивач на підставі укладеного договору поставки нафтопродуктів від 29.12.2008 року № 4-НП-12/08 за дизельне паливо в кількості 33362тон, по ціні 4290грн. (в тому числі ПДВ) за тону, на загальну суму 143122980грн. Вказує на те, що відповідач неправомірно не визнає включення до податного кредиту сум податку, сплаченого при придбанні легкового автомобіля як основного фонду.

Постановою суду першої інстанції визнано нечинними спірні податкові повідомлення-рішення. При цьому, суд прийняв до уваги докази позивача щодо визначення звичайної ціни в сегменті крупно оптового ринку на дизельне паливо. Щодо визначення суми податкового кредиту суд з посиланням на роз'яснення Державної податкової адміністрації України, де вказується, що надання послуг з оренди машин та обладнання є оподатковуваною операцією, визначився стосовно правомірності включення позивачем сум ПДВ з придбання автомобілів до податкового кредиту.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. Відповідач стверджує, що висновки перевірки, на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, ґрунтуються на наданих до перевірки первинних документах платника податку. На думку податкового органу, судом невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до помилкового рішення. Просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Позивач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, судове рішення вважає законним та обґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, податковим органом проведена планова документальна перевірка з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства Підприємства з іноземними інвестиціями в формі товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоград-Нафта» за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року. За результатами перевірки складений акт від 23.04.2009 року № 54/2300/30331012, в якому зазначається про порушення платником податків вимог п.1.32 ст.1, п.5.5. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР та п. 4.1 ст. 4, пп.7.3.1 п.7.3, пп.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

На підставі акту перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення №0000602300/2 від 03.09.2009 року, яким позивачу донараховано суму зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 2891448грн., з яких: 1700852грн. основного платежу та 1190596грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0000592300/2 від 03.09.2009 року, яким позивачу донараховано зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 10029114грн., з яких 5017973грн. основного платежу та 5011141грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції щодо оцінки спірних податкових повідомлень-рішень. Безпідставним є висновок відповідача, що господарська операція, пов'язана з реалізацією дизельного палива позивачем на підставі укладеного договору постачання нафтопродуктів від 29 грудня 2008 року № 4-НП-12/08 укладеного з ТОВ «Нафтова торгівельна компанія», за цінами нижче придбання, не відповідає умовам п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств є безпідставним. Встановлені перевіркою порушення з боку позивача п. 4.1. ст. 4, п.п. 7.3.1. п. 7.3, п.п. 7.4.2. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.2007 року № 168/97-ВР.

Спірні правовідносини пов'язані з наступними обставинами. Так, позивачем з метою придбання дизельного палива укладено договір зберігання № 0112/08-17 від 01.12.2008 року з ВАТ «Дніпронафтопродукт», що знаходиться в місті Дніпропетровську. Відповідно до пункту 1.1. даного договору Зберігач (ВАТ «Дніпронафтопродукт») зобов'язується прийняти та зберігати нафтопродукти та інші товарно-матеріальні цінності які передаються Поклажодавцем (ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта»), і повернути їх Поклажодавцеві у схоронності за першої його вимогою.

02 грудня 2008 року ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта» укладено договір поставки з ТОВ «Содаліт» № 12/08-05, відповідно до пункту 1.1. якого за умовами договору поставки Постачальник (ТОВ «Содаліт») зобов'язується передати нафтопродукти в кількості, по цінам і в строки, згідно даного договору, а Покупець (ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта») зобов'язується прийняти і оплатити за товар визначену договором грошову суму. Згідно пункту 2.4. договору постачання здійснюється на умовах Міжнародних правил відносно тлумачення термінів «Інкотермс» (2000 р.) - ЕХW (франко-завод) склад ВАТ «Дніпронафтопродукт».

На виконання договору відповідно до Акту приймання-передання за Договором № 0112/08-17 від 01.12.2008 року на зберігання нафтопродуктів між ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта» і ВАТ «Дніпронафтопродукт» від 02.12.2008 року, підписаного представниками сторін, ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта» передано на зберігання, а ВАТ «Дніпронафтопродукт» прийнято на зберігання відповідні паливно-мастильні матеріали: дизельне паливо (Євро) марки Е від II - в кількості 6200,00 тон; дизельне паливо 3-0, 20 (-25), - в кількості 27162,00 тон; Загалом ДП - в кількості 33362,00 тон.

Тобто, придбане позивачем у ТОВ «Содаліт» дизельне паливо зберігалось на складах ВАТ «Дніпронафтопродукт» (м. Дніпропетровськ).

29 грудня 2008 року ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта» укладено договір постачання нафтопродуктів з ТОВ «»Нафтова торгівельна компанія» № 4-НП-12/08, відповідно до пункту 1.1. якого, за договором постачання Постачальник (ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта») зобов'язується передати в обумовлені строки товар, в кількості, асортименті, і по ціні встановленій згідно Специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору, а Покупець (ТОВ Нафтова торговельна компанія») зобов'язується прийняти і оплатити за товар визначену Специфікацією грошову суму. Пунктом 2.3. Договору, передбачено, що умови постачання у відповідності з вимогами Міжнародних правил відносно тлумачення термінів «Інкотермс» (2000 р.) - ЕХW (франко-завод) склад ВАТ «Дніпронафтопродукт».

Як свідчать матеріали справи, відповідно до видаткової накладної № 2 від 31 грудня 2008 року, ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта» відпущено дизельне паливо ТОВ Нафтова торгівельна компанія». Згідно Акту приймання-передання за Договором № 0110/08-17 від 01.12.2008 року з зберігання нафтопродуктів між ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта» і ВАТ «Дніпронафтопродукт», підписаного представниками сторін 29.12.2008 року, ВАТ «Дніпронафтопродукт» (м.Дніпропетровськ) передало, а ПІІ ТОВ «Кіровоград-Нафта» прийняло зі зберігання зазначені нафтопродукти.

Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносин, показав наступне.

За визначенням п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Статтею 44 Господарського кодексу України передбачено, що підприємство самостійно формує ціну товару. За приписами Законів України "Про ціни і ціноутворення" від 03.12.90 р. N 507-ХІІ та "Про підприємства в Україні" підприємство реалізує свою продукцію за цінами і тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва й обігу - це сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), що придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Обов'язковою умовою для віднесення вартості придбаних товарів на валові витрати є вимога подальшого використання товарів у власній господарській діяльності, а не їх вартості.

При цьому мета підприємства при здійсненні господарської діяльності, направлена на отримання прибутку, передбачає можливість отримання такого прибутку як у теперішній час, так і у майбутньому, що також не виключає ризик певного збитку від окремої господарської операції.

Виходячи із вимог п.4.1 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 р. N 168/97-ВР база оподаткування операцій з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. Так, згідно з п.1.18 ст.1 цього ж Закону звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

За приписами п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. При цьому, справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 вищевказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпункт 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обгрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Проте, відповідачем у даній справі не дотримано вищезазначених норм при визначенні звичайної ціни за спірними господарськими операціями та не доведено факт продажу вказаного товару за вказаний період за цінами нижчими від цін, за якими продається аналогічний товар іншим підприємствам, тобто за звичайними цінами. Таким чином відповідач дійшов висновку щодо недотримання позивачем звичайної ціни, без дослідження укладених договорів з іншими підприємствами з ідентичними товарами у співставних умовах за цей же період з дотриманням вимог щодо ідентичності (однорідності) товару та щодо співставності умов, що відповідає вимогам вищевказаної норми Закону. Податковою інспекцією не вивчено інформацію про стан ринкових цін на товари, не враховані фактичні витрати підприємства, кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Податковим органом досліджувався ринок реалізації дизельного палива за 30 та 31 грудня 2008 року, тоді як позивачем ціна на товар визначалась станом на 29 грудня 2008 року.

При оцінці спірних правовідносин судом також було проаналізовано норми статті 13 Указу Президента України "Про деякі питання дерегулювання підприємницької діяльності" від 23.07.98 N 817/98, де передбачається, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Відповідач не звертався до органів Статуправління у Кіровоградській області за статистичними даними щодо ціни на дизельне пальне. Разом з тим, позивач надав до суду лист АТ «Укртатнафта» від 04.12.2009 року № 38/10-5695 щодо ціни на дизельне паливо станом на 29 грудня 2008 року.

Також не знайшло свого підтвердження матеріалами справи порушення позивачем пп. 7.4.2, 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а саме те, що підприємством включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені при придбанні товарів, які використовуються в операціях, що не є об'єктом оподаткування, сплачених при придбанні легкових автомобілів, що включені до складу основних фондів.

Так, відповідно до пп.7.4.1 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в чинній редакції на час прийняття податкових повідомлень-рішень) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податків;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При оцінці зазначених правовідносин, судом також враховано податкові роз'яснення, розміщені в офіційному виданні Державної податкової адміністрації України - "Віснику податкової служби" N 8 за лютий 2006 р., а також листи ДПА України від 03.10.2008 р № 20189/7/16-1517- 26 та від 15.10.2008 року № 21007/7/16-1517-20, згідно з якими надання послуг з оренди машин та обладнання є оподатковуваною операцією в межах господарської діяльності платника, а тому суми ПДВ, нараховані (сплачені) при придбанні обладнання з метою його передачі в оперативну оренду, можуть бути включені до складу податкового кредиту в загальновстановленому порядку.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення. Суд прийняв законне та обґрунтоване рішення. Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Кіровоградської об'єднаної Державної податкової інспекції, м.Кіровоград на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.12.2009р. у справі №2а-7299/09/1170 залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.12.2009р. у справі №2а-7299/09/1170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: Л.П. Туркіна