Ухвала суду № 32896747, 07.12.2011, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2011 р.справа № 2а-5627/09/1170

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Проценко О.А.

суддів: Мельника В.В. Туркіної Л.П.

при секретарі судового засідання: Ліпіній О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.09.2009р. у справі №2а-5627/09/1170

за позовом Приватного підприємства «Укравтоінвест», с.Моколівське Кіровоградського району Кіровоградської області

до Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішеннь,

встановив:

Приватне підприємство «Укравтоінвест» (далі - позивач, підприємство) звернулось до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції ( далі - відповідач, податковий орган):

- №0008771720/0 від 24 березня 2009 року, яким нараховано зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 373107,75грн., з яких - 124369,25грн. - основного платежу та 248738,50грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0000252300/0 від 24 березня 2009 року з податку на додану вартість на суму 57059грн., з яких - 38039грн. - основного платежу та 19020грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- №0000242300/0 від 24 березня 2009 року з податку на прибуток підприємств на суму 5452грн., з яких - 4566грн. - основного платежу та 886грн.- штрафних (фінансових) санкцій.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у нього не було ні обов'язку, ні законних підстав для нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб під час придбання об'єкта нерухомості - виробничого комплексу за договором купівлі-продажу від 09.03.2006р., оскільки відповідно до чинного законодавства в даних правовідносинах позивач не є податковим агентом, а норми статті щодо оподаткування таких операцій в той період було зупинено. Щодо господарських операцій оренди автомобіля у ОСОБА_1 позивач стверджує, що нарахування податку на доходи фізичної особо здійснено до 01.01.2004 року, а тому відповідачем норми Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. N 889-ІУ застосовано безпідставно.

Позивач також вказує, що висновок податкового органу про те, що сума орендної плати за договором про передачу в оренду транспортного засобу позивача ОСОБА_1 не відповідає рівню звичайних цій, не ґрунтується на нормах закону, а сам обрахунок звичайної ціни на такі послуги виключно із сум амортизаційних відрахувань позивач вважає здійсненим з порушенням п.1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». При цьому застосування пільги з податку на додану вартість за господарськими операціями з транспортних перевезень в межах населеного пункту позивач вважає правомірним з огляду на визначену законодавством можливість такого застосування.

Постановою суду першої інстанції від 24.09.2009р. позов задоволено частково. Визнано нечинним повністю податкове повідомлення-рішення №0000242300/0 від 24 березня 2009 року. Податкове повідомлення-рішення №0000252300/0 від 24 березня 2009 року - в частині 4125,74грн. основного платежу та 2062,87грн. штрафних (фінансових) санкцій. Податкове повідомлення-рішення №0008771720/0 від 24 березня 2009 року визнано нечинним в частині визначення суми зобов'язання на 120749,25грн. та застосування 241498,50грн. штрафних (фінансових) санкцій. В іншій частині позовних вимог позивачу відмовлено. Суд погодився з доводами позивача за виключенням епізоду щодо оподаткування доходу ОСОБА_1, податковим агентом якого, зазначив суд, є позивач. Таким чином дохід у сумі 23800грн., виплачений на користь ОСОБА_1, оподатковується на загальних підставах за ставкою 15% відповідно до Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб». Суд також не погодився з позивачем стосовно застосування податкової соціальної пільги відносно ОСОБА_2 як особи, яка припинила трудові відносини з податковим агентом. За висновками суду з цього питання, позивачем було безпідставно застосовано податкову соціальну пільгу при нарахування та виплаті заробітної плати ОСОБА_2

Стосовно зобов'язання з податку на додану вартість, погоджуючись з податковим органом суд першої інстанції зазначив, що позивач не має права застосовувати пільгу щодо звільнення від оподаткування господарських операцій за договором №365-Р про надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом. При цьому суд посилався на норми пп.5.1.13 п.5.1 ст.5 Закону України «Про податок на додану вартість» та зазначив, що за вказаними нормами звільняються від оподаткування операції з надання послуг з перевезення осіб пасажирським транспортом (крім таксомоторів) у межах населеного пункту, тарифи на які регулюються органом місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, визначеної законом. Проте, зазначив суд, тарифи в розмірі 4грн. за 1 км, визначені в договорі №365-Р, органами місцевого самоврядування не погоджувались. Таким чином, в даному випадку суд визнав обґрунтованим нарахування податковим органом позивачу податку на додану вартість в сумі 33913,60грн. та застосування до останнього 16957,13грн. санкцій.

Не погодившись з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову в частині задоволених позовних вимог. Апелянт вказує на невірне застосування судом норм матеріального права. Відповідач зазначає, що посилання позивача на те, що він не є податковим агентом суперечить нормам чинного законодавства, оскільки юридична особа, що виплачує фізичній особі доходи є податковим агентом щодо таких доходів та несе відповідальність за нарахування, утримання та сплату до бюджету податку з таких доходів.

З посиланням на норми п. 1.20.5.1 Закону України «Про податок на прибуток підприємств» відповідач зазначає, що оскільки звичайна ціна не могла бути визначена з використанням норм інших підпунктів, а тому було застосовано правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. Відповідач посилається на те, що позивачем безпідставно була застосована пільга з податку на додану вартість передбачена п. 5.1.13 ст. 5 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки ПП «Укравтоінвест» застосовувало нерегульовані тарифи за договором перевезення.

Перевіривши законність постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, Кіровоградською міжрайонною державною податковою інспекцією з 13 лютого 2009 року по 26 лютого 2009 року проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Укравтоінвест» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 31.12.2008 р.

За результатами перевірки складено акт №161/2300/31394529 від 11.03.2009р. (а.с.11-56, Т.1), в якому зазначається про порушення Приватним підприємством «Укравтоінвест»:

- пп.1.20.5 п.1.20 ст.1, п.4.1 ст.4, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого допущено заниження нарахованого податку на прибуток підприємств на 4566,00грн.;

- пп.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.4.2, пп.4.1.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого відбулося заниження нарахованого податку на додану вартість на суму 38039,00грн.;

- пп. 3.1.3 п.3.1 ст.3, пп.4.2.1 п.4.2 ст.4, пп.6.3.2 п.6.3 ст.6, пп.8.1.1 п.8.1 ст.8, пп. «а» п.19.2 ст.19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» - допущено порушення вимог податкового законодавства щодо правильності утримання та своєчасності перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету в сумі 124369,25грн.

На підставі зазначеного акту перевірки 24 березня 2009 року податковим органом винесені податкові повідомлення-рішення:

- №0008771720/0 з податку з доходів фізичних осіб та штрафної санкції в сумі 373107,75грн. з яких - 124369,25грн. - основного платежу та 248738,50грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.8, Т.1);

- №0000252300/0 з податку на додану вартість та штрафної санкції в сумі 57059,00 грн. з яких - 38039,00 грн. - основного платежу та 19020,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.10 Т.1);

- №0000242300/0 з податку на прибуток підприємств та штрафної санкції в сумі 5452,00грн. з яких - 4566,00грн. - основного платежу та 886,00грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с.9, Т.1).

Проаналізувавши матеріали справи та норми права, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Так, щодо податкового повідомлення-рішення №0008771720/0 від 24 березня 2009 року з нарахування податку з доходів фізичних осіб в частині задоволених позовних вимог (стосовно епізоду купівлі-продажу виробничого комплексу, сума зобов'язань - 120749,25грн.) колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи підтверджують, що 09 березня 2006 року між фізичною особою ОСОБА_1 (продавець) та ПП «Укравтоінвест» (покупець) було укладено та нотаріально посвідчено договір купівлі-продажу виробничого комплексу, розташованого в АДРЕСА_1 за ціною 935000,00 грн. (а.с.57-58, Т.1). Договір зареєстровано у встановленому порядку того ж дня (а.с.59, Т.1).

Позивачем 10.03.2006 року було здійснено часткову оплату за вказаним договором в безготівковій формі в сумі 750000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №848 (а.с.11, Т.2). У 2908 році за виробничий комплекс кошти готівкою в сумі 62 487,00 були виплачені ОСОБА_1, у період з 01.10.2008 р. по 24.11.2008 р., а 92 508,00 грн. - ОСОБА_1 на підставі довіреності (а.с.29 Т.2) у період з 25.11.2008 р. 31.12.2008 р. згідно видаткових касових ордерів, перелік яких зазначено в акті перевірки (а.с.51-53 Т.1), та що не заперечується сторонами у справі.

По даному епізоду суд обгрунтовано погодився з позивачем, оскільки відповідно до п.2.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. N 889-ІУ платниками податку є резидент, який отримує як доходи з джерелом їх походження з території України, так і іноземні доходи, а також нерезидент, який отримує доходи з джерелом їх походження з території України.

Згідно з п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в редакції, чинній у 2006 та у 2008 роках, ставка податку з доходів фізичних осіб становила відповідно 13 та 15 відсотків від об'єкта оподаткування, а тому податковий орган вірно визначив позивачу суму податку з доходів фізичних осіб в розмірі 120749,25грн. (750000грн. х 13% = 97500,00грн. та 62487,00грн. + 92508,00грн. = 154995,00грн. х 15% = 23249,25грн.).

За приписами пп. «з» п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 р. N 889-ІУ дохід з джерелом його походження з України це - будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від здійснення підприємницької діяльності, а також незалежної професійної діяльності на території України. Об'єктом оподаткування резидента є доходи з джерелом їх походженням України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплаті.

Згідно з п.1.15 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.

Поняття «оподаткування» визначено п.1.13 ст.1 вказаного Закону, тобто це - порядок, пов'язаний з визначенням об'єкта оподаткування, обчисленням та сплатою (утриманням) податку з доходів фізичних осіб.

Судом враховано, що порядок оподаткування операцій з продажу нерухомого майна визначений ст.11 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», абзацом 1 п.11.3 якої встановлено, що податковим агентом при здійсненні операцій з відчуження об'єктів нерухомого майна, в порядку, передбаченому в статті 11 цього Закону, є нотаріус, який посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку сторонами договору. Суд також врахував, що дію ст. 11 «Про податок з доходів фізичних осіб» в частині оподаткування було зупинено Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 р. №3235- IV, а тому операція з продажу позивачем об'єкту нерухомого майна у 2006 році оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб не підлягала.

Таким чином, суд вірно визнався щодо нечинності податкового повідомлення-рішення №0008771720/0 від 24 березня 2009 року в частині визначення позивачу суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі 120749,25грн. та застосування у зв'язку з цим штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000252300/0 від 24 березня 2009 року з податку на додану вартість в частині задоволених позовних вимог слід зазначити:

Як встановлено матеріалами справи, податкове зобов'язання, визначене даним податковим повідомленням-рішенням в сумі 4125,74грн., та застосування 2062,87грн. штрафних (фінансових) санкцій, пов'язано із застосуванням звичайної ціни при наданні в оренду транспортного засобу.

Так, 05 травня 2008 року між ПП «Укравтоінвест» (орендодавцем) та ОСОБА_1, (орендарем) було укладено договір оренди транспортного засобу марки Volkswagen Caddy, державний номер НОМЕР_1 2008 року випуску, що належить позивачу (а.с.39, Т.2). Договір укладено на 1 рік, орендна плата складає 300,00 грн. (а.с.66-67, Т.1).

Податковий орган обґрунтовував свої доводи тим, що контрагенти за вказаним договором є пов'язаними особами, оскільки ОСОБА_1, є чоловіком засновника ПП «Укравтоінвест» ОСОБА_3 (а.с.48, Т.2). Проте доказів на підтвердження вказаних обставин суду надано не було.

За визначенням, наданим п.1.26. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР пов'язана особа - особа, зокрема, фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини).

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного фонду платника податку або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою 20 відсотків від статутного фонду платника податку.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного фонду платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить ікій фізичній особі, членам сім'ї такої фізичної особи та юридичним особам, які контролюються акою фізичною особою або членами її сім'ї.

Відповідно до п.4.2 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі Поставки товарів (робіт, послуг) без оплати або з частковою оплатою їх вартості коштами у межах бартерних (товарообмінних) операцій, здійснення операцій з безоплатної передачі товарів (робіт, послуг), натуральних виплат у рахунок оплати праці фізичним особам, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, передачі товарів (робіт, послуг) у межах балансу в платника податку для невиробничого використання, витрати на яке не відносяться до валових витрат виробництва (обігу) і не підлягають амортизації, а також пов'язаній з продавцем особі чи суб'єкту підприємницької діяльності, який не зареєстрований як платник податку, база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції, але не нижчої за звичайні ціни.

У відповідності до п.1.18. Закону України «Про податок на додану вартість», звичайні 1 ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР.

Відповідно до п. 1.20.1 ст. 1.20 ст. 1 вказаного Закону якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. При цьому справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 вказаного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Податковим органом донараховано до орендної плати в розмірі суми амортизаційних відрахувань, з посиланням на пп. 1.20.5і п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за змістом якого, якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обгрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

Суду не надано доказів відсутності або неможливості використання інформації про укладені на момент продажу такої послуги договори з ідентичними (однорідними) послугами у співставних умовах, не обґрунтував на підставі якої норми національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку, або національних стандартів з питань оцінки майна та майнових прав ним обраховувалась звичайна ціна, арифметичних обрахунків не навів, посилань на первинні документи позивача, як підставу для нарахування, ні в акті перевірки ні в засіданні не здійснив.

Більш того, у відповідності до п. 6.3 Положення (Стандарту) бухгалтерського обліку 23 «Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.06.2001 р. №303 оцінка активів або зобов'язань в операціях пов'язаних сторін здійснюється, зокрема, методом порівнюваної неконтрольованої ціни, відповідно до змісту якого застосовується ціна, яка визначається за ціною на аналогічну готову продукцію (товари, роботи, послуги), що реалізується не пов'язаному з продавцем покупцеві за звичайних умов діяльності.

При чому, норми пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Крім того, згідно зі ст. 7 Закону України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.90 N 507 вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач надавав в оренду автомобіль за цінами, які були встановлені на договірній основі, оскільки на вказану продукцію (товари, послуги) державні ціни не встановлені.

З урахуванням наданих до суду документів на вищезазначених норм, суд вірно визначився щодо безпідставності збільшення розміру орендної плати за переданий в оренду фізичній особі автомобіль, як бази оподаткування, шляхом розрахунку амортизаційних відрахувань, без урахування вимог п.1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР. Таким чином, визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість та нарахуванням штрафних (фінансових) санкцій, пов'язаних з цим епізодом, є безпідставним.

Колегія суддів погоджується з висновком суду стосовно оцінки дій відповідача при донарахуванні позивачу суми податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4566,00 грн., та застосування 2062,87гри. штрафних (фінансових) санкцій податковим повідомленням-рішенням №0000242300/0 від 24 березня 2009 року.

Так, підставою винесення даного податкового повідомлення-рішення є, як зазначено в акті перевірки, порушення з боку позивача пп. 1.20.5. п. 1.20 ст. 1, п. 4.1 ст. 4 пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток підприємств за перевіряємий період на 4566,00 грн. в т.ч. за: 2 квартал 2008 року в сумі 1276.00 грн., 3 квартал 2008 року в сумі 1740,00 грн., 4 квартал 2008 року в сумі 1550грн.

За висновками податкового органу, орендна плата за користування автомобілем по договору б/н від 05.05.2008р. встановлена в сумі 300,00 грн. на місяць, саме в такому розмірі орендна плата відносилась до валового доходу підприємства. Разом з тим амортизаційні відрахування від вартості автомобіля складають: 2 квартал 2008 року - 5103, 36 грн., 3 квартал 2008 року -6960, 68 гри., 4 квартал 2008 року - 6199,01грн. Па підставі викладено зроблено висновок про заниження валового доходу па 18263.04 грн. в т.ч. за 2 квартал 2008 року - 5103, 36 грн., З квартал 2008 року -6960, 68 гри., 4 квартал 2008 року -6199,01 грн.

З урахуванням вищевказаних норм та вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» слід зазначити, що оскільки вірним є висновок суду щодо безпідставності збільшення орендної плати за переданий в оренду фізичній особі автомобіль, як бази оподаткування податком на додану вартість, шляхом розрахунку амортизаційних відрахувань без урахування п. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р. №334/94-ВР, що описано вище, то визначення позивачу зобов'язання з податку на прибуток в сумі 4 566,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 886 грн. також є безпідставним.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу Кіровоградської міжрайонної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.09.2009р. у справі №2а-5627/09/1170 залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 24.09.2009р. у справі №2а-5627/09/1170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржені згідно зі ст.212 КАС України.

Головуючий: О.А. Проценко

Суддя: В.В. Мельник

Суддя: Л.П. Туркіна