Рішення № 32894331, 08.08.2013, Господарський суд Чернігівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Чернігівської області

14000, м. Чернігів, просп. Миру, 20, тел. 67-28-47

Іменем України

РІШЕННЯ

08 серпня 2013 року Справа № 927/257/13-г

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "Інтрансавтострой",

юридична адреса: вул. Шевченка, 2-Б, смт. Михайло-Коцюбинське,

Чернігівський район, Чернігівська область, 15552

адреса для листування: вул. Квітнева, 21, м. Чернігів, 14000

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача: ОСОБА_1, 14000, АДРЕСА_1

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні

позивача: приватне автотранспортне підприємство „Інтрансавтострой",

Чернігівська область, Чернігівський район, с. Новий Білоус, вул. Квітнева, 21

Відповідач: публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль",

вул.Лєскова, 9, м. Київ, 01011

в особі: Чернігівської обласної дирекції публічного акціонерного товариства

"Райффайзен Банк Аваль", пр-т Перемоги, 21, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про припинення зобов"язань та про визнання відсутнім права

головуючий суддя Лавриненко Л.М.,

судді Белов С.В., Сидоренко А.С.

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Ребкало А.М., довіреність № б/н від 05.03.2013 р., представник

від відповідача: Іллюшко О.М., довіреність № 629/12-Н від 26.11.2012 р., представник

від 3 особи-1 на стороні позивача: ОСОБА_1, особисто

від 3 особи-2 на стороні позивача: ОСОБА_1, директор

Рішення приймається після оголошеної в судовому засіданні перерви, з 30.07.2013 року по 08.08.2013 року, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

СУТЬ СПОРУ:

Позивачем - товариством з обмеженою відповідальністю "Інтрансавтострой" подано позов до публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", в особі: Чернігівської обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", відповідно до якого позивач просить суд: 1). визнати зобов'язання, що виникли між товариством з обмеженою відповідальністю „Інтрансавтострой" та ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитного договору №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року припиненими з 28.04.2010 року; 2). визнати відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" стягувати з 28.04.2010 року суми заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та комісією за розрахунково-касове обслуговування, що виникла на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитного договору №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року; 3). визнати відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" нараховувати та стягувати з 28.04.2010 року штрафних санкцій (штрафів, пені, три проценти річних та інфляційні) на суму заборгованості, що виникла на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитного договору №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року; 4). визнати зобов'язання, що виникли на підставі договору застави транспортних засобів та обладнання №010/12/189 від 28.03.2005 року припиненими з 28.04.2010 року; 5). визнати відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" з 28.04.2010 року утримувати під обтяженням та звертати стягнення на майно, що передано в заставу на підставі договору застави транспортних засобів та обладнання №010/12/189 від 28.03.2005 року; 6). визнати зобов'язання, що виникли на підставі договору іпотеки від 29.12.2004 року припиненими з 28.04.2010 року; 7). визнати відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" з 28.04.2010 року утримувати під обтяженням та звертати стягнення на майно, що передано в іпотеку на підставі договору іпотеки від 29.12.2004 року.

В судових засіданнях здійснювалась технічна фіксація судового процесу.

Ухвалою суду від 05.03.2013 року було залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 та ПАТП „Інтрансавтострой".

В судовому засіданні 05.03.2013 року суд перейшов до розгляду спору по суті.

Відповідач в поданому відзиві на позов проти заявлених позовних вимог заперечував та вказував на те, що додаткова угода від 28.05.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року фактично не існує. Посилання заявника на постанову Вищого господарського суду України від 31.01.2012 року по справі №16/35 є безпідставними, оскільки цією постановою жодні фактичні обставини не встановлені, а в ній йдеться про процесуальні помилки, допущені судами першої та апеляційної інстанції. Не є підтвердженням припинення зобов'язання списання заборгованості за постановою правління АТ „Райффайзен Банк Аваль" від 29.03.2012 року, оскільки, як зазначено в п.174 цієї постанови, списання безнадійної заборгованості позичальників-боржників не є підставою для припинення вимог банку до них та зокрема Чернігівській обласній дирекції банку дана вказівка продовжити роботу щодо подальшого стягнення списаної заборгованості. В ухвалі Чернігівського районного суду від 11.12.2012 року, яка залишена в силі ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 23.01.2013 року по справі №2523/2383/2012, зазначено, що фотокопія додаткової угоди не може бути належним та допустимим доказом факту укладення такої угоди відповідно до ст. 58,59,64 ЦПК України, про що неодноразово зазначав апеляційний суд Чернігівської області у своїх ухвалах від 13.10.2011р.,21.10.2011р.,06.10.2011р. стосовно цієї угоди.

В судовому засіданні 05.03.2013 року було здійснено огляд оригіналів: статуту позивача; протоколу №4 від 19.07.2010 року; генеральної кредитної угоди № 010/12/135; кредитних договорів № 010/12/189 від 28.03.2005 року, №012/03-1/071 від 24.07.2003 року; додаткової угоди від 28.03.2005 року; договору іпотеки від 29.12.2004 року; договору застави №010/12/189 від 28.03.2005 року.

Позивач в поданих поясненнях від 18.03.20113 року зазначає, що надати оригінал додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року не має можливості, оскільки 2 екземпляри такого оригіналу зберігаються у відповідача. Нотаріально посвідчена копія додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, є належним та допустимим доказом і повинна братись судом до уваги при вирішенні даного спору, до того ж факт укладеності та дійсності додаткової угоди від 28.05.2005 року встановлено постановою Вищого господарського суду України №16/35 від 31.10.2012 року. Посилання відповідача на твердження про перевищення повноважень президента ОСОБА_5 при підписанні додаткової угоди від 28.05.2005 року не може братись до уваги, оскільки дане питання вже було розглянуто судами та прийнято відповідне рішення.

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ПАТП „Інтрансавтострой", в поданих письмових поясненнях вих.№12 від 15.03.2013 року зазначає, що додатковою угодою від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року відповідач та позивач погодили, що у випадку несплати позивачем в строк до 28.04.2010 року заборгованості по генеральній кредитній угоді, кредитному договору №010/12/189 від 28.04.2005 року, зобов"язання сторін припиняються в повному обсязі внаслідок звільнення (прощення боргу) відповідачем позивача, і відповідач відмовляється від права на стягнення заборгованості, збитків у вигляді відсотків, пені чи штрафних санкцій. Одночасно, п. 3 вказаної додаткової угоди сторонни погодили, що у випадку несплати позивачем (позичальником) заборгованості до 28.04.2010 року по генеральній кредитній угоді №010/12/135 від 29.12.2004 року, сторони зазделегідь домовляються, що зобов"язання сторін по генеральній кредитній угоді вважається припиненим в повному обсязі внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором (відповідачем) позичальнику (позивачу) і кредитор (відповідач) відмовляється від права на стягнення заборгованості, збитків у вигляді відсотків, пені чи штрафних санкцій. Пунктом 4 додаткової угоди сторони домовились, що у разі настання умов викладених в п.п. 2,3 додаткової угоди кредитор (відповідач) не претендує на виконання зобов"язань по генеральній кредитній угоді №010/12/135 від 29.12.2004 року поручителями (треті особи-1,2) і не заявляє права на майо поручителів (треті особи-1,2). Виходячи з презумпціїї правомірності правочину, саме відповідач має доводити недійсність правочину, оскільки саме відповідач відмовляється від його виконання та не визнає його. На даний час укладена між сторонами додаткова угода про прощення боргу є чинною, оскільки її недійсність не встановлена в судовому порядку, а нікчемність не визначена законом. Фактична обставина (дійсність, чинність додаткової угоди) встановлена постановою Вищого господарського суду України по справі №16/35 від 31.10.2012 року. Таким чином, третя особа-2 вважає, що нотаріально завірена копія додаткової угоди є доказом припинення зобов"язань позивача перед відповідачем і станом на день розгляду справи у суді зобов"язання позивача перед відповідачем за основним зобов"язанням (кредитним договором) припинилось у зв"язку з прощенням боргу, що узгоджується ч.1 ст. 598, ст. 605 Цивільного кодексу України.

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1, в поданих письмових поясненнях від 18.03.2013 року зазначає, що оскільки правочин щодо прощення боргів ТОВ „Інтрансавтострой" був вчинений сторонами в письмовій формі, що підтверджено постановою Вищого господарського суду України №16/35 від 31.10.2012 року, а тому не потребує додаткових дій з боку боржника. Додатковою угодою від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, якою встановлено, що у випадку не сплати позичальником заборгованості до 28.04.2010 року, зобов'язання вважаються припиненими в повному обсязі, банк фактично вчинив правочин по звільненню позичальника від його обов'язків за договорами, в розумінні ст. 605 Цивільного кодексу України. Третя особа-1 вважає, що додаткова угода від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року є належним доказом у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України, оскільки складена правомірно з урахуванням вимог чинного законодавства, підписана обома сторонами, підписи яких засвідчено печатками підприємств. Крім того, третя особа-1 наголошує, що постановою правління АТ „Райффайзен Банк Аваль" №п-59/3 від 29.03.2012 року, банком була списана кредитна заборгованість боржника, що фактично підтверджує прощення боргу.

Відповідач в письмових доповненнях до відзиву №140-10-4-00/505 від 15.03.2013 року просить суд відмовити в задоволенні позову посилаючись на ч. 1 ст. 161 Цивільного кодексу України тс ст. 47 Закону України "Про господарські товариства" та зазначає, що позивачу було відомо, що виконавчим органом Акціонерного-пенсійного банку "Аваль" є правління та голова правління банку, який здійснює представництво банку перед третіми особами без доручення. Твердження ОСОБА_1 про те, що банк списав заборгованість по кредитах згідно додаткової угоди про прощення боргу суперечить фактичним обставинам справи, оскільки у разі прощення боргу, банк не має права його списувати. Списання заборгованості здійснюється згідно ст. 159 Податкового кодексу України і у разі списання заборгованості зобов"язання не припиняється і стягнення списаної заборгованості з боржників здійснюється банком на загальних підставах. На даний час заборгованість за двома кредитними договорами обліковується на позабалансовому рахунку №99102000000001 на виконання п. 2.1. Інструкції з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів від кредитні ризики в банках України, затвердженої постановою правління Національного банку України від 27.12.2007 року №481. Проводки по перенесенню заборгованості на позабалансові рахунки були здійснені 30.03.2012 року, що підтверджується фактурами документів №9601/10078/2402 від 30.03.2012 року, № 9611/10078/2403 від 30.03.2012 року.

В судовому засіданні 19.03.2013 року суд здійснив огляд нотаріально посвідченої копії додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року.

В наданих в судове засідання 09.04.2013 року письмових поясненнях позивач вказує на те, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, а в даному випадку це додаткова угода від 28.05.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року про прощення боргу та відмову кредитора від нарахування та стягнення відсотків, пені та інфляційних нарахувань по всім кредитним договорам, укладеним в рамках дії зазначеної генеральної кредитної угоди, яка відповідає всім вимогам до первинних документів, встановлених ч.2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Додаткова угода не визнавалась відповідачем як дійсна та укладена, тому 18.08.2011 року ним було подано позовну заяву про визнання її недійсною, а в подальшому до 31.01.2012 року дійсність спірної угоди розглядалась в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції, і саме суд касаційної інстанції встановив її дійсність та укладеність. До сьогоднішнього дня відповідач продовжує заперечувати її дійсність даної додаткової угоди, оскільки до 02.04.2013 року за заявою відповідача, який виступив ініціюючим кредитором, було порушено справу про банкрутство позивача. Підставою для порушення справи про банкрутство була спірна заборгованість, яку позивач вважає відсутньою відповідно до додаткової угоди, однак відповідач не визнає цієї обставини і в порушеній справі про банкрутство ухвалою господарського суду Чернігівської області від 24.01.2013 року було задоволено заяву відповідача про визнання кредиторських вимог та включено їх до реєстру кредиторських вимог позивача. 02.04.2013 року Київським апеляційним господарським судом було прийнято постанову, відповідно до якої порушено справу про банкрутство ТОВ "Інтрансавтострой" було припинено на підставі відсутності заборгованості перед ініціюючим кредитором. На даний час копію постанови позивач надати не може у зв"язку з її неотриманням. Подані позивачем письмові пояснення залучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 09.04.2013 року, за заявою позивача, було продовжено строк вирішення спору до 07.05.2013 року включно.

В наданих в судове засідання 18.04.2013 року письмових поясненнях третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_1 зазначив, що факт укладення додаткової угоди підтверджується постановою Вищого господарського суду України у справі №16/35 від 31.10.2012 року, відповідно до якої нотаріально засвідчена копія додаткової угоди від 28.04.2005 року є належним та допустимим доказом її укладення. Така позиція узгоджується постановою Верховного Суду України від 23.09.2008 року, згідно якої нотаріально посвідчена копія є достатнім доказом. За таких обставин, станом на день розгляду справи у суді першої інстанції, зобов"язання позивача перед відповідачем припинилося в зв"язку із прощенням боргу, що узгоджується з положеннями ч.1 ст. 598, ст. 605 Цивільного кодексу України. Приймаючи до уваги, що забезпечене порукою зобов"язання припинилось внаслідок прощення боргу, тому відповідач не має права вимагати від ОСОБА_1 та ПАТП "Інтрансавтострой" повернення боргу, оскільки їх порука припинилась.

На підставі рішення зборів суддів господарського суду Чернігівської області №7 від 23.04.2013 року розпорядженням заступника керівника апарату суду № 02-01/41 від 23.04.2013 року «Щодо призначення колегіального розгляду по справі № 927/257/13-г», відповідно до п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 23.04.2013 року було здійснено формування колегії суддів без здійснення повторного автоматизованого розподілу справи №927/257/13-г та визначено наступний склад колегії для розгляду даної справи: головуючий суддя Лавриненко Л.М., судді Белов С.В., Тимченко М.Г.

Ухвалою суду від 12.06.2013 року провадження у справі № 927/257/13-г було зупинено до розгляду Вищим господарським судом України касаційних скарг публічного акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції та Чернігівської митниці на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року у справі № 5028/21/39б/2012(16/186б/85б) щодо припинення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інтрансавтострой".

Розпорядженням керівника апарату суду № 02-01/59/13 від 09.07.2013 року "Щодо заміни відсутнього судді, який входить до складу колегії по справі №927/257/13-г", у зв'язку з перебуванням судді Тимченко М.Г. у відпустці, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, 09.07.2013 року було здійснено заміну відсутнього судді в складі колегії у справі №927/257/13-г. Згідно повторного автоматизованого розподілу відсутню суддю Тимченко М.Г, яка входить до складу колегії по справі №927/257/13-г, замінено на суддю Сидоренко А.С.

Ухвалою суду від 09.07.2013 року провадження у справі було поновлено, розгляд справи призначено на 16.07.2013 року.

В поданих письмових поясненнях представник відповідача зазначив, що постановою Вищого господарського суду України від 18.06.2013 року у справі 5028/21/39б/2012(16/186б/85б) постанова Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року скасована, ухвала господарського суду Чернігівської області від 24.01.2013 року залишена в силі, тобто касаційною інстанцією підтверджено наявність непогашеної заборгованості ТОВ "Інтрансавтострой" перед банком у сумі 5974886,2 грн. Надана позивачем копія додаткової угоди про прощення боргу передбачає припинення зобов"язань по генеральній кредитній угоді, але не передбачає прощення боргів, стягнутих за рішеннями судів, в тому числі і після 28.04.2010 року, коли борг, як стверджує апелянт, начебто, був уже прощений. Отримані банком на підставі вказаних рішень суду виконавчі документи підлягають примусовому виконанню. Звільнення ТОВ "Інтрансавтострой" та його поручителів від обов"язку по поверненню заборгованості стягнутої за рішеннями судів, можливе в даний час тільки у разі укладення угоди про прощення боргів, стягнутих за цими рішеннями судів.

В судовому засіданні 30.07.2013 року представник третьої особи-1 на стороні позивача виклав письмові пояснення по справі, в якій повторно наголосив, що спірна додаткова угода є чинною, дійсною, оскільки її недійсність не встановлена в судовому порядку, а нікчемність не визначена законом. Факт укладення додаткової угоди підтверджується постановою Вищого господарського суду України по справі №16/35 від 31.10.2012 року. Зокрема, розглядаючи справу Вищий господарський суд України встановив, що оскільки матеріали справи не містять у собі доказів скасування або визнання незаконними нотаріальних дій щодо засвідчення фотокопії спірної угоди, суд касаційної інстанції вважає, що нотаріально засвідчена копія додаткової угоди від 28.04.2005 року є належним та допустимим доказом її укладення, тобто вказана додаткова угодає укладеною, кредитором-1 не доведено факт існування обставин, які є підставою для визнання додаткової угоди недійсною. Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, зокрема, постановою від 23.09.2008 року зроблено висновок, що нотаріальна посвідчена копія є достатнім доказом. За таких обставин, станом на день розгляду справи у суді першої інстанції, зобов»язання боржника перед кредитором-1 припинилось у зв»язку із прощенням боргу, що узгоджується з положеннями ч.1 ст. 598,605 Цивільного кодексу України. Приймаючи до уваги, що забезпечене порукою зобов»язання припинилося внаслідок прощення боргу, а тому відповідач також не має право вимагати від ОСОБА_1 та ПАТП «Інтрансавтострой» повернення боргу, оскільки їх порука припинилась.

Представник третьої особи-2 на стороні позивача, в судовому засіданні 30.07.2013 року, виклав аналогічні письмові пояснення по справі та послався на постанову пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про визнання угод недійсними» від 28.05.1978 року №3, відповідно до якої угода може бути визнана недійсною лише на підставах і з наслідками, передбаченими законом. До того ж суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов»язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків. Відповідно до ст.ст.203,215 Цивільного кодексу України, ст. 207 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, який вчинений особою, яка не має необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Представник позивача також виклав письмові пояснення, в яких вказує на те, що позивач не наполягає на наданні господарським судом Чернігівської області преюдиціального значення факту укладення спірної додаткової угоди відповідно до постанови Вишого господарського суду України у справі №16/35 від 31.10.2012 року, а звертає увагу суду на ту обставину, що нотаріальна посвідчена фотокопія є належним доказом її існування. Таким чином, при встановлені судами факту невчиненості спірної додаткової угоди, слід було встановити які саме вимоги до правочинів були відсутні у спірній додатквоій угоді, тобто мова йде не про неможливість сторони надати оригінал угоди, а недосягнення стронами необхідних уиов чинності правочинів. Таким чином, слід зробити висновок, що навіть якщо не надавати преюдифіального значення факту укладеності спірної додаткової угоди відповідно до постанови Вищого господарського суду України у справі № 16/35 від 31.10.2012 року, то суд повинен оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням того, що відсутність оригіналу не може бути підставою для висновку щодо невчиненості додаткової угоди відповідно до постанови пленуму Верховного Суду україни №9. Позивач також вказує на те, що твердження відповідача про відсутність у президента банку ОСОБА_5 повноважень щодо підписання спірної додаткової угоди не можуть братися до уваги, оскільки саме із таких підстав відповідач подавав позовну заяву та просив визнати угоду недійсною, і тому підстави недійсності правочину не можуть досліджуватись знову, оскільки є судові рішення, які набрали законної сили і в яких були дослідженідані обставини.

В судовому засіданні 30.07.2013 року суд оголосив перерву до 08.08.2013 року.

В судовому засіданні 08.08.2013 року суд продовжив розгляд справи.

Заяв та клопотань від сторін після перерви не надійшло.

Від третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ОСОБА_1, надійшли додаткові пояснення. В яких він вказує на те, що підпис сторони на правочині (договорі) підтверджує лише форму правочину, в якій його вчинено - письмову, а факт вчинення правочину суб»єктом господарювання підтверджується наявністю печатки на документів, що має письмову форму; наявність печатки на спірній додатковій угоді - є свідченням скріплення не лише підпису особи, а самого документа; наявність на спірному договорі печатки банку - є свідченням схвалення останнім укладеного правочину; прийняття правлінням АТ «Райфайзен Банк Аваль» постанови № П-59/3 від 29.03.2012р. (про списання кредиторської заборгованості) - є свідченням схвалення банком укладеної додаткової угоди, а отже і прощенням боргу. Така позиція узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, яка викладена у постанові від 01.06.2010р. у справі № 14/361.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, дослідивши докази, які мають суттєве значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. ст. 1048, 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) та сплатити відсотки за користування коштами у строк та в порядку, що встановлені договором.

24.07.2003 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (кредитор), та приватним виробничо-комерційним підприємством „Інтрансавтострой" (позичальник), було укладено кредитний договір №012/03-1/071 (а.с.29-31).

Відповідно до п. 1.1. Статуту публічного акціонерного товариства «Райффазен Банк Аваль», затвердженого Загальними зборами акціонерів ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" (протокол № Зб-49 від 12.04.2012 року), погодженого Національним Банком України 25.05.2012 року, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 06.06.2012р. номер запису 10701050043010012, відповідач є правонаступником поштово-пенсійного банку «Аваль».

Згідно п. 1.1. Статуту товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой», затвердженого Загальними зборами засновників (протокол № 1 від 07.04.2006 року), державну реєстрацію юридичної особи проведено 11.04.2006 року, номер запису 10601230000600597, товариство з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой» (позивач по справі) є правонаступником приватного виробничо-комерційного підприємства „Інтрансавтострой".

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року, кредитор на положеннях та умовах даного договору, відкриває позичальнику кредитну лінію у розмірі 229 752,53 євро, з встановленням строків погашення кредиту згідно графіка погашення, наведеному в додатку №1, який є невід'ємною частиною цього договору, з 24.07.2003 року до 24.07.2006 року із сплатою 13% річних.

29.12.2004 року між банком «Аваль» (кредитор) та позивачем (позичальником) було укладено генеральну кредитну угоду № 010/12/135, згідно якої банк зобов»язується надавати позичальнику кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених у кредитних договорах, укладених в рамках цієї генеральної угоди і які є її невід»ємними частинами (а.с.22-24).

Відповідно до п. 1.2. генеральної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 року, загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати розміру еквіваленту 540 000,00 євро. При розрахунку загальної позичкової заборгованості по позичальнику враховується загальна кредитна заборгованість, як за раніше виданими кредитами згідно діючих договорів по відкритих кредитних лініях в іноземній і в національній валюті, так за новими кредитами.

Згідно п. 1.3. генеральної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитна угода чинна до 24.07.2006 року.

Пунктом 2.2.1. генеральної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 року передбачено, що сторони встановлюють, що в рамках даної генеральної угоди можуть використовуватись наступні види кредитування, зокрема, відповідно до п. 2.2.4. генеральної угоди, кредитна лінія в іноземній валюті, на підставі укладеного кредитного договору за № 012/03-1/071 від 24.07.2003 року (сума кредиту 229 752,53 євро), позичальнику може надаватись кредит у іноземній валюті на наступних умовах: строк надання лінії в межах терміну чинності даної угоди. Сума кредиту в межах загального ліміту заборгованості, передбаченого п. 1.2.угоди, але не більше еквіваленту 540 000,00 євро. Відсоткова ставка за кредитом: 13% річних. Відсотки будуть нараховуватися на суму наданої позики, виходячи з календарної кількості днів користування позикою за користування позикою і повинні сплачуватись позичальником при погашенні кожної позики платіжним дорученням на рахунок доходів кредитора №2058923. При цьому кількість днів у році буде вважатися 366/365.

Відповідно до п. 2.7. генеральної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 року, у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням даної угоди є приміщення магазину „Престиж", що знаходиться в місті Чернігові по проспекту Миру, будинок №80.

Відповідно до п. 9.1. генеральної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 року, генеральна кредитна угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє до 24.07.2006 року за умови повного погашення позичальником кредитної заборгованості (позики, відсотків за користування, штрафів та пені) за всіма отриманими кредитами в рамках даної генеральної кредитної угоди.

28.03.2005 року між банком «Аваль» (кредитор) та позивачем (позичальником), було укладено кредитний договір №010/12/189, відповідно до п. 1.1. якого кредитор на умовах даного договору та в рамках дії генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року відкриває позичальнику кредитну лінію у сумі 2 000 000,00 грн., строком до 29.12.2005 року, із сплатою 17% річних (а.с.25-27).

Пунктом 3.2. кредитного договору №010/12-189 від 28.03.2005 року, сторони встановлюють, що обчислення строку надання кредиту, нарахування відсотків по договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом. При цьому, відсотки за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом починаючи з дня надання кредиту (часткового надання кредиту) до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.

Відповідно до п. 3.4. кредитного договору №010/12-189 від 28.03.2005 року, у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням цього договору є, зокрема, - порука ОСОБА_1, що мешкає в АДРЕСА_1; - іпотека приміщення магазину „Престиж", що належить на праві власності ПВКП „Інтрансавтострой" та знаходиться в місті Чернігові по проспекту Миру, буд. 80; - застава сільськогосподарського обладнання та транспортних засобів.

Відповідно до п. 9.1. кредитного договору №010/12-189 від 28.03.2005 року, договір набуває чинності з дати його укладення та часу повного погашення позичальником заборгованості за кредитом (позичкової заборгованості, відсотків за користування кредитом, штрафів та пені).

Додатковою угодою від 28.03.2005 року до генеральної кредитної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 року, зокрема, п.п. 2.2.1., 2.2.2. визначено, що на підставі укладеного кредитного договору № 010/12-189 від 28.03.2005 року позичальнику може надаватись кредит у національній валюті 2 000 000,00 грн., строком до 29.12.2005 року, із сплатою 17% річних та на підставі укладеного кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року позичальнику може надаватись кредит у іноземній валюті 229 000,00 євро, із сплатою 13% річних, строк надання лінії до 24.07.2006 року (а.с.32-33).

Згідно пункту 2.7. додаткової угоди від 28.03.2005 року до генеральної кредитної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 року, у відповідності з діючим законодавством України забезпеченням даної угоди є, зокрема, - приміщення магазину „Престиж", що знаходиться в місті Чернігові по проспекту Миру, буд. 80, що є власністю ПВКП „Інтрансавтострой"; - транспортні засоби та сільськогосподарське обладнання, що знаходиться в м. Михайло-Коцюбинському Чернігівського району Чернігівської області та в м. Чернігів по пр.Миру, буд. 80. Сільськогосподарське обладнання та частково транспортні засоби є власністю ПВКП „Інтрансавтострой", частково транспортні засоби також власністю майнового поручителя приватного автотранспортного підприємства „Інтрансавтострой"; - порука ОСОБА_1.

Пунктом 4 додаткової угоди від 28.03.2005 року до генеральної кредитної угоди № 010/12/135 від 29.12.2004 року визначено, що ця додаткова угода набуває чинності з моменту підписання її сторонами.

В забезпечення виконання позивачем взятих на себе зобов»язань по вищевказаним кредитним договорам, 29.12.2004 року між банком та позивачем, було укладено договір іпотеки, посвідчений приватний нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за №5845, який відповідно до п. 1.1. забезпечує вимогу іпотекодержателя, що випливає з генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року (а також усіх кредитних договорів та додаткових угод, які можуть бути укладені в рамках цієї генеральної кредитної угоди до закінчення строку її дії), укладеної між іпотекодержателем та іпотекодавцем, за умовами якої іпотекодавець зобов'язаний виконати перед іпотекодержателем умови генеральної кредитної угоди з загальним лімітом кредитування 540 000,00 євро до 24.07.2006 року, сплатити проценти за користування ним згідно умов кредитного договору, а також можливу неустойку у розмірі і у випадках, передбачених кредитним договором та цим договором (а.с.35-38).

Також в забезпечення виконання позичальником (ПВКП „Інтрансавтострой") вимог, що випливають з кредитних договорів №010/12/189 від 28.03.2005 року та №012/03-1/071 від 24.07.2003 року, укладених між заставодержателем (акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль») та заставодавцем (позивачем) було укладено договір застави транспортних засобів та обладнання №010/12/189 від 28.03.2005 року (а.с.39-40). В забезпечення виконання зобов'язань, вказаних у п. 1.1. цього договору заставодавець на умовах, передбачених цим договором, передає в заставу належні йому транспортні засоби та сільськогосподарське обладнання, перелік якого наведено в п. 1.2. договору застави транспортних засобів та обладнання №010/12/189 від 28.03.2005 року.

Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 605 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги та посилаючись на додаткову угоду від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року (пункти 3,4 додаткової угоди) просить суд визнати припиненими в повному обсязі зобов'язання сторін по генеральній кредитній угоді №010/12/135 від 29.12.2004 року (в тому числі договорів укладених в її рамках, зокрема: кредитний договір №010/12/189 від 28.03.2005 року, кредитний договір №012/03-1/071 від 24.07.2003 року, договір застави транспортних засобів та обладнання №010/12/189 від 28.03.2005 року, договір іпотеки від 29.12.2004 року), внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором позичальнику і відмови кредитора від права на стягнення заборгованості, збитків у вигляді відсотків, пені чи штрафних санкцій, а також відмови кредитора від виконання поручителями зобов'язань по генеральній кредитній угоді № 010/12/135 від 29.12.2004 року і не заявлення свого права на їх майно.

В підтвердження своїх вимог позивачем надана суду ксерокопія додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року (а.с.34).

Оригінал додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року позивач суду не надав. Позивач в судовому засіданні 19.03.2013 року надав суду для огляду нотаріально посвідчену копію додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року.

Вищий господарський суд України у постанові від 31.10.2012 року у справі №16/35 (а.с.46-47), за позовом ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" до ТОВ „Інтрансавтострой" про визнання недійсною додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, укладеної між ними, зазначив, що нотаріально посвідчена копія додаткової угоди від 28.04.2005 року є належним та допустимим доказом її укладення, оскільки матеріали справи №16/35 не містять у собі доказів скасування або визнання незаконними нотаріальних дій щодо засвідчення фотокопії спірної угоди.

В преамбулі додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року зазначено, що від імені акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль», правонаступником якого є відповідач, дану угоду укладено президентом банку «Аваль» ОСОБА_5, який діє на підставі статуту, та від імені позивача - директором ОСОБА_1.

Як зазначено в додатковій угоді від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, вона підписана від імені банку президентом банку «Аваль» ОСОБА_5 та від імені позивача директором ОСОБА_1

Пунктом 3 вказаної дадаткової угоди передбачено, що у випадку несплати позичальником заборгованості до 28.04.2010 року по генеральній кредитній угоді №010/12/135 від 29.12.2004 року (кредитний договір №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитний договір №012/03-1/071 від 24.07.2003 року), сторони заздалегідь домовляються, що зобов'язання сторін по генеральній кредитній угоді №010/12/135 від 29.12.2004 року вважаються припиненими в повному обсязі внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором позичальнику і кредитор відмовляється від права на стягнення заборгованості, збитків у вигляді відсотків, пені чи штрафних санкцій. Відповідно до п. 4 додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, сторони домовляються, що в разі настання умов викладених в пункті три та чотири цієї додаткової угоди кредитор не претендує на виконання зобов'язань по генеральній кредитній угоді № 010/12/135 від 29.12.2004 року поручителями і не заявляє права на майно поручителів.

Відповідно до статті 92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до п. 7.1. статуту акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль", затвердженого загальними зборами акціонерів АППБ „Аваль" (протокол №Зб-18 від 23.03.2001 року), зареєстрованого Національним банком України 24.05.2001 року, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 10.10.2005 року, номер запису 10701050001010012 (в редакції, яка діяла станом на 28.04.2005 р. - дату укладення спірної додаткової угоди до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року), органами управління банку є загальні збори акціонерів; спостережна рада банку; правління банку.

Згідно підпункту и) пункту 7.2.6. Статуту банку, до компетенції загальних зборів належить прийняття рішень щодо виборів Президента банку.

Повноваження президента банку визначені п. 7.3.3. статуту, відповідно до якого він має право: отримувати від спостережної ради банку та правління банку всю інформацію про поточну діяльність банку; брати участь у засіданні спостережної ради банку та правління банку; виносити на розгляд спостережної ради банку та правління банку питання, що стосуються виконання рішень загальних зборів та захисту їх законних інтересів; ставити питання про невідкладне позачергове скликання спостережної ради банку та правління банку у разі наявності фактів порушень законних інтересів акціонерів банку; ставити перед спостережною радою банку питання про позачергове проведення загальних зборів.

Відповідно до ст. 161 Цивільного кодексу України, виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган є підзвітним загальним зборам акціонерів і наглядовій раді акціонерного товариства та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор). Аналогічна норма міститься і в ст. 47 Закону України „Про господарські товариства".

Пунктом 7.6.2. Статуту акціонерного поштово-пенсійного банку „Аваль", затвердженого загальними зборами акціонерів АППБ „Аваль" (протокол №Зб-18 від 23.03.2001 року), зареєстрованого Національним банком України 24.05.2001 року, державну реєстрацію змін до установчих документів проведено 10.10.2005 року, номер запису 10701050001010012 визначено, що голова правління банку має право без довіреності здійснювати дії від імені банку та представляти його у всіх українських та іноземних підприємствах, організаціях та установах. Голова правління банку видає довіреності, підписує договори, накази та інші документи.

Із аналізу пунктів 7.3.3. та 7.6.2 статуту банку слідує, що особою, яка має право виступати від імені банку, в тому числі і підписувати договори, є голова правління банку, президенту банку не надано повноважень щодо укладення договорів від імені банку і його функціональні обов»язки обмежені лише співпрацею зі Спостережною радою банку, правлінням банку та акціонерами банку.

Відповідно до п.5.5. протоколу загальних зборів акціонерів АППБ «Аваль» від 24.04.1998 року №36-11, ОСОБА_5 звільнено з посади голови правління акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль» 24.04.1998 року та на підставі п. 10.2.13. статуту банку обрано його на посаду президента банку; першого заступника голови правління банку Деркача Олександра Віталійовича призначено на посаду голови правління АППБ «Аваль».

Із довідки № 2116/99 про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України виданої 03.06.1999р. вбачається, що керівником банку є Деркач Олександр Віталійович.

Відповідно до довідки №120-2-0-00/3-1483 від 31.08.2011 року, яка підписана головою правління АТ «Райффайзен Банк Аваль» Лавренчуком М.В., громадянину ОСОБА_5 в період з 28.04.2002 року по 28.04.2005 року довіреності на підписання та укладення угод не видавалось.

В матеріалах справи наявна нотаріально посвідчена заява від ОСОБА_5 (а.с.87), зареєстрована в реєстрі за №7180, адресована голові правління АТ "Раффайзен Банк Аваль", в якій ОСОБА_5 вказує про те, що у зв"язку з наданням до Чернігівського районного суду товариством з обмежною відповідальністю „Інтрансавтострой" (ОСОБА_1 та ПАТП «Інтрансавтострой») копії (ксерокопії/нотаріально засвідченої копії) додаткової угоди від 28.04.2005р. до генеральної кредитної угоди № 010/12/135 від 29 грудня 2004р., укладеної між АППБ «Аваль» та ПВКП «Інтрансавтострой» (надалі додаткова угода), яка начебто підписана мною ОСОБА_5, і де зазначено мою посаду, як Президента АППБ «Аваль», який діє на підставі Статуту, повідомляю, що на дату підписання додаткової угоди від 28.04.2005 року ОСОБА_5 був народним депутатом України та займав посаду президента АППБ «Аваль»; у відповідності до статуту банку не мав повноважень підписувати кредитні договори, в тому числі вищевказану додаткову угоду і не підписував її; про існування додаткової угоди дізнався тільки в серпні 2011 року від працівників АТ «Райффайзен Банк Аваль».

Постановою помічника прокурора Чернігівського району від 06.12.2011 року (а.с.88-90) з приводу вчинення директором ТОВ «Інтрансавтострой» злочину, передбаченого ч.1 ст. 366 Кримінального кодексу України, в тому числі щодо укладення додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, було відмовлено в порушенні кримінальної справи, зокрема, у зв»язку з відсутністю можливого предмету злочину - оригіналу додаткової угоди.

З урахуванням вищевикладених обставин, суд доходить висновку про відсутність у президента банку ОСОБА_5 повноважень щодо підписання спірної додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року.

Суд також вважає за недоцільне призначення графологічної (почеркознавчої) судової експертизи стосовно належності підпису ОСОБА_5 на спірній додатковій угоді від 28.04.2005 року у зв»язку з відсутністю оригіналу додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, та встановленням факту відсутності у президента банку ОСОБА_5 права на укладення договорів.

Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Посилання позивача на ту обставину, що відповідно до постанови правління АТ «Райффайзен Банк Аваль» №П-59/3 від 29.03.2012 року (а.с.187-190), банк списав його заборгованість по кредитах згідно додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, що є прощенням боргу та свідчить про схвалення відповідачем дій президента банку щодо укладення додаткової угоди від 25.04.2005р., суперечить фактичним обставинам справи та не є підтвердженням припинення зобов'язання позивача, оскільки відповідно до п. 159.2., п. 159.4., ст. 159 Податкового кодексу України, визначено права банків списувати за рахунок страхового резерву заборгованість, яка визначена безнадійною відповідно до нормативно-правових актів НБУ, незалежно від її відповідності, визначеним п.п.14.1.11. та п.14.1. ст. 14 Податкового кодексу України, ознакам.

Відповідно до п. 173. постанови правління АТ «Райффайзен Банк Аваль» №П-59/3 від 29.03.2012 року, заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю «Інтрансавтострой» вважається як безнадійна кредитна заборгованість та списується з віднесенням до складу витрат податкового обліку банку за рахунок сформованного резерву.

Крім того, п. 174 цієї постанови визначено, що списання безнадійної заборгованості позичальників-боржників, вказаних у цій постанові (в тому числі і позивача) за рахунок резерву не є підставою для припинення вимог банку до них і, зокрема, Чернігівській обласній дирекції банку дана вказівка продовжити роботу щодо подальшого стягнення списаної заборгованості позичальника-боржника.

Як вбачається із наданих банком зведених кредитових меморіальних ордерів (а.с.192-202) на даний час заборгованість позивача обліковується банком на рахунках простроченої заборгованості.

Відповідно до ст.ст.34,43 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Таким чином, позивачем не подано суду належних доказів, які підтверджують схвалення відповідачем укладеної від імені банку президентом ОСОБА_5 додаткової угоди від 28.04.2005 року.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги для чинності правочину а саме: Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що вчинений правочин - додаткова угода від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, протирічить ч.1 ст. 203 та ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, а тому підлягає визнанню судом недійсним.

Статтею 236 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов»язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Посилання позивача на те, що постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2012 року у справі № 16/35 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Інтрансавтострой» про визнання недійсною додаткової угоди від 28 квітня 2005 року, встановлено факт дійсності додаткової угоди від 28 квітня 2005 року, оскільки позивачем не доведено факту існування обставин, які є підставою для визнання недійсною спірної додаткової угоди, судом до уваги не приймається з наступних підстав.

Відповідно до п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не надається преюдиціального значення також фактам (обставинам), зазначеним у судових рішеннях касаційної інстанції, оскільки останню не наділено правом, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини і вирішувати питання, пов'язані з доказуванням (ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України), за винятком випадків, коли касаційна інстанція, скасувавши рішення попередніх судових інстанцій, прийняла нове рішення на підставі встановлених ними обставин.

Постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2012 року у справі № 16/35 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Інтрансавтострой» про визнання недійсною додаткової угоди від 28 квітня 2005 року, було залишено в силі рішення господарського суду Чернігівської області від 28.09.2011р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2012р. у справі № 16/35, якими відмовлено банку у задоволенні позовних вимог, а не прийнято нове рішення на підставі встановлених ними обставин.

Постанова Вищого господарського суду України від 31.10.2012 року у справі № 16/35 за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ТОВ «Інтрансавтострой» про визнання недійсною додаткової угоди від 28 квітня 2005 року також не містить встановлення обставин щодо визначення повноважень президента банку на право підпису угод.

Як вбачається із мотивувальної частини рішення господарського суду Чернігівської області від 28.09.2011 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2012 року у справі № 16/35, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позову з посиланням на ту обставину, що додаткова угода від 28 квітня 2005 року є неукладеною. Аналогічна мотивація зазначена і в постанові Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2012р. у справі № 16/35. Тобто судами першої та апеляційної інстанції не досліджувалось питання недійсності додаткової угоди від 28 квітня 2005 року.

Вищезазначена позиція викладена також у постанові Вищого господарського суду України від 28.05.2013 року у справі № 5028/21/39б/2012(16/186б/85б) про банкрутство позивача.

Із матеріалів справи також слідує, що питання припинення між сторонами зобов»язань, які виникли на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року та укладеного в її рамках кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року, неодноразово вирішувалось судами, а саме:

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06.09.2011 року у справі №6-27/2011, залишеною в силі ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 21.10.2011 року, було відхилено заяву про визнання виконавчого листа №2-21 від 27.10.2006 року таким, що не підлягає в подальшому виконанню, у зв'язку з прощенням кредитором боргу на підставі додаткової угоди від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, у зв'язку з ненаданням заявником оригіналу додаткової угоди як належного доказу у справі, а наявна копія фотокопії додаткової угоди не може бути належним та допустимим доказом факту укладення такої угоди. Зокрема суд звернув увагу на наступне: „За даними протоколу № 3б-11 загальних зборів акціонерів АППБ "Аваль" від 24 квітня 1998 року, ОСОБА_5 звільнено з посади Голови правління банку, у зв'язку з обранням його народним депутатом України. Відповідно до положень Статуту АППБ "Аваль", в редакції, яка діяла станом на 28 квітня 2005 року, Президент банку (пункт 7.3.3. Статуту) не має повноважень укладати угоди від імені банку, а це повноваження Голови Правління банку (п. 7.6.2. Статуту). Згідно повідомлення керівника регіонального ризику менеджменту ЧОДПАТ "Райффайзен Банк Аваль", до відділу моніторингу кредитного контролю та адміністрування кредитів, додаткова угода від 28 квітня 2005 року не надходила і в сховищі не зберігається. З копії листа ОСОБА_5 від 18.08.2011 року, оригінал якого досліджувався судом, вбачається, що він не підписував додаткову угоду від 28 квітня 2005 року і не мав таких повноважень, як Президент банку, згідно Статуту. Така ж сама за змістом заява ОСОБА_5, засвідчена і нотаріально 02.09.2011 року. Крім того, судове рішення, на виконання якого було видано виконавчий лист №2-21, набрало законної сили та виконувалось заявником починаючи з 2006 року, про що заявник зазначає в своїй заяві". Суд, з викладених вище підстав, не може рахувати копію додаткової угоди від 28 квітня 2005 року, як належний та допустимий доказ, який підтверджує відсутність обов'язку боржника.

Посилаючись на дійсність додаткової угоди від 28.04.2005 року, підтверджену постановою Вищого господарського суду України від 31.10.2012 року у справі №16/35 та списання заборгованості за постановою правління АТ „Райффайзен Банк Аваль" від 29.03.2012 року, ПАТП „Інтрансавтострой" повторно звернулось до суду про визнання виконавчого листа №2-21 від 27.10.2006 року таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 11.12.2012 року у справі №2523/2383/2012, залишеній без змін ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 23.01.2013 року, у задоволенні поданої заяви відмовлено, зокрема зазначено: „В постанові Вищого господарського суду України від 31.10.2012 року у справі №16/35 йдеться про допустимість доказів у господарському процесі та зазначається, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним. Тобто даною постановою жодні обставини справи не встановлені. Також зазначено, що не є підтвердженням припинення зобов'язань списання заборгованості за постановою правління АТ „Райффайзен Банк Аваль" від 29.03.2012 року, оскільки як зазначено в п. 174 цієї постанови, списання безнадійної заборгованості позичальників-боржників не є підставою для припинення вимог банку до них та, зокрема, Чернігівській обласній дирекції дана вказівка продовжити роботу щодо подальшого стягнення списаної заборгованості".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року у справі № 16/186б залишено без змін ухвалу господарського суду Чернігівської області від 14.12.2010 року у справі № 16/186б за результатами підготовчого засідання, якою визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції до боржника ТОВ "Інтрансавтострой" в сумі 468 043,54 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.04.2011 року у справі № 16/186-б ухвалу господарського суду Чернігівської області від 14.12.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року у справі № 16/186б також залишено без змін, зокрема з тих підстав, що при винесенні оскаржуваних судових рішень судами попередніх інстанцій було встановлено наявність усіх передбачених ч.3 ст.6 Закону про банкрутство ознак неплатоспроможності боржника, а саме: грошові вимоги ініціюючого кредитора становлять 468 043,54 грн., є безспірними, не задоволені боржником протягом понад 3 місяців та не забезпечені заставою майна боржника.

Постанова Вищого господарського суду України від 27.04.2011 року у справі № 16/186б на даний час не скасована Верховним Судом України і відповідно до ч. 5 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 45, 115 ГПК України, є обов'язковою для виконання на всій території України.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 24.01.2013 року у справі №5028/21/39б(16/186б/85б) про банкрутство боржника ТОВ «Інтрансавтострой» (а.с.42-45), були визнані вимоги кредиторів з включенням до реєстру вимог кредиторів, зокрема вимоги ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції у розмірі 5974886,28 грн., з яких 4726230,98 грн. з задоволенням у першу чергу, а 1248655,30 грн. в четверту чергу. Суд відхилив доводи ТОВ «Інтрансавтострой» щодо припинення правовідносин сторін на підставі додаткової угоди від 24.04.2005р., посилаючись на те, що ухвалою Чернігівського районного суду від 06.09.2011р. вже було надано оцінку даному доказу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року у справі № 5028/21/39б/2012(16/186б/85б) апеляційну скаргу ТОВ "Інтрансавтострой" задоволено частково. Ухвалу господарського суду Чернігівської області від 24.01.2013 року у справі № 5028/21/39б/2012 (16/186б/85б) скасовано. Припинено дію мораторію на задоволення вимог у справі № 5028/21/39б/2012 (16/186б/85б). Припинено провадження у справі № 5028/21/39б/2012 (16/186б/85б).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що додаткова угода від 28.04.2005 року є чинною, оскільки її недійсність не встановлена в судовому порядку, а нікчемність не визначена законом, а отже станом на день розгляду справи в суді першої інстанції, зобов'язання боржника перед ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернігівської обласної дирекції припинилося в зв'язку із прощенням боргу, що узгоджується з положеннями ч. 1 ст. 598, 605 Цивільного кодексу України.

Постановою Вищого господарського суду Укоаїни від 18.06.2013р. у справі № 5028/21/39б/2012 (16/186б/85б) скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.04.2013 року та залишено в силі ухвалу господарського суду Чернігівської області від 24.01.2013р.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Виходячи з вимог ст. ст. 45, 115 Господарського процесуального кодексу України, прийняті господарським судом рішення, ухвали, що набрали законної сили, постанови є обов'язковим для виконання на усій території України.

Отже, з системного аналізу імперативних норм (ст. 124 Конституції України, ст. 45, 115 Господарського процесуального кодексу України) вбачається, що встановлений судовим рішенням порядок є обов'язковим для виконання та не може бути змінений, за виключенням випадків, прямо встановлених Законом, а саме скасування ухваленого рішення судом вищої інстанції.

Приймаючи до уваги вищевикладене, та оскільки судом визнано недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (код ОКПО 14305909) та приватним виробничо-комерційним підприємством "Інтрансавтострой", (код ЄДРПОУ 24835301)., господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача щодо: 1). визнання зобов'язань, що виникли між товариством з обмеженою відповідальністю „Інтрансавтострой" та ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитного договору №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року припиненими з 28.04.2010 року; 2). визнання відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" стягувати з 28.04.2010 року суми заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та комісією за розрахунково-касове обслуговування, що виникла на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитного договору №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року; 3). визнання відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" нараховувати та стягувати з 28.04.2010 року штрафних санкцій (штрафів, пені, три проценти річних та інфляційні) на суму заборгованості, що виникла на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитного договору №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року; 4). визнання зобов'язань, що виникли на підставі договору застави транспортних засобів та обладнання №010/12/189 від 28.03.2005 року припиненими з 28.04.2010 року; 5). визнання відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" з 28.04.2010 року утримувати під обтяженням та звертати стягнення на майно, що передано в заставу на підставі договору застави транспортних засобів та обладнання №010/12/189 від 28.03.2005 року; 6). визнання зобов'язань, що виникли на підставі договору іпотеки від 29.12.2004 року припиненими з 28.04.2010 року; 7). визнання відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" з 28.04.2010 року утримувати під обтяженням та звертати стягнення на майно, що передано в іпотеку на підставі договору іпотеки від 29.12.2004 року, є безпідставні і задоволенню не підлягають.

Відповідно до п. 2.11. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Крім того, п. 2.23. вищевказаної постанови зазначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої-четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.2 п.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, сплачується судовий збір у розмірі: 1 розмір мінімальної заробітної плати, що станом на 01.01.2013 року становить 1 147,00 грн.

В даному випадку, до матеріалів позовної заяви позивачем було надана квитанція № 473/475 від 13.02.2013 року, про сплату 1147,00 грн. судового збору, інші докази сплати судового збору в матеріалах позовної заяви відсутні.

Як свідчать матеріали позовної заяви, позивачем заявлено декілька вимог немайнового характеру, а саме про: 1). визнання зобов'язань, що виникли між товариством з обмеженою відповідальністю „Інтрансавтострой" та ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитного договору №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року припиненими з 28.04.2010 року; 2). визнання відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" стягувати з 28.04.2010 року суми заборгованості за тілом кредиту, відсотками за користування кредитом та комісією за розрахунково-касове обслуговування, що виникла на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитного договору №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року; 3). визнання відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" нараховувати та стягувати з 28.04.2010 року штрафних санкцій (штрафів, пені, три проценти річних та інфляційні) на суму заборгованості, що виникла на підставі генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, кредитного договору №010/12/189 від 28.03.2005 року та кредитного договору №012/03-1/071 від 24.07.2003 року; 4). визнання зобов'язань, що виникли на підставі договору застави транспортних засобів та обладнання №010/12/189 від 28.03.2005 року припиненими з 28.04.2010 року; 5). визнання відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" з 28.04.2010 року утримувати під обтяженням та звертати стягнення на майно, що передано в заставу на підставі договору застави транспортних засобів та обладнання №010/12/189 від 28.03.2005 року; 6). визнання зобов'язань, що виникли на підставі договору іпотеки від 29.12.2004 року припиненими з 28.04.2010 року; 7). визнання відсутнім права у ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" з 28.04.2010 року утримувати під обтяженням та звертати стягнення на майно, що передано в іпотеку на підставі договору іпотеки від 29.12.2004 року.

Отже позивач повинен був сплатити судовий збір із кожної позовної вимоги немайнового характеру, тобто 8029 грн. (7 вимог немайного характеру х1147,00 грн. (сума судового збору за одну вимогу немайного характеру). Таким чином, позивачем не доплачено 6882 грн. судового збору, у зв»язку з чим вказана сума підлягає стягненню з позивача в доход державного бюджету.

Також пунктом 3.17.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", визначено, що визнаючи недійсним повністю чи в певній частині пов"язаний з предметом спору договір (пункт 1 статті 83 ГПК) або виходячи у разі необхідності за межі позовних вимог (пункт 2 тієї ж статті), господарський суд, за результатами розгляду справи, повинен з урахуванням вимог частин першої - четвертої статті 49 названого Кодексу, вирішувати питання про стягнення та розподіл відповідних сум судового збору.

Сума судового збору у зв»язку з визнанням судом додаткової угоди від 28.04.2005р. недійсною становить 1147 грн.

Відповідно до ч.5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові у позові, судовий збір покладається на позивача.

За таких обставин з позивача підлягає стягненню в доход державного бюджету судовий збір на загальну суму 8029 грн.

Керуючись ст.ст. 173, 174, 175, 193, 207 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 92, 202, 203, 205, 236, 241, 509, 525, 526, 1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 22, 32, 33, 34, 35, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст.4 Закону України „Про судовий збір", господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Визнати недійсною з моменту укладення додаткову угоду від 28.04.2005 року до генеральної кредитної угоди №010/12/135 від 29.12.2004 року, між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль» (код ОКПО 14305909) та приватним виробничо-комерційним підприємством "Інтрансавтострой" (код ЄДРПОУ 24835301).

2. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Інтрансавтострой", юридична адреса: вул. Шевченка, 2-Б, смт. Михайло-Коцюбинське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15552; адреса для листування: вул. Квітнева, 21, м. Чернігів, 14000 (код ЄДРПОУ 24835301) в доход державного бюджету (р/р 31217206783002, отримувач - УК у м. Чернігові/м. Чернігів/ 22030001, МФО 853592, код 38054398, Банк -ГУДКСУ у Чернігівській області) 8029 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення підписано 09.08.2013р.

Головуючий суддя Лавриненко Л.М.

судді Белов С.В.

Сидоренко А.С.