Рішення № 32879282, 09.08.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/114/13-ц Головуючий у І інстанції Рудюк О.Д. Провадження № 22-ц/780/3703/13 Доповідач у 2 інстанції ВоробйоваКатегорія 52 09.08.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

05 серпня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - судді Воробйової Н.С.

суддів : Іванової І.В., Малорода О.І.

при секретарі- Бобку О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м.Києві цивільну справу за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Вишгородського районного суду від 25 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення недоплаченої заробітної плати.

Встановила :

Позивачка 12.02.2013 року звернулася до суду з названим позовом.

Посилалася на те, що вона працювала психологом-методистом у Центрі розвитку «Умнічка» з 20.08.2012 року по 12.10.2012 року. Відповідно до договору найму між працівником та фізичною особою від 01.09.2012 року , який вона у письмовому вигляді уклала з ОСОБА_2 її заробітня плата визначена у 4000 грн. на місяць. Зазначала, що за весь відпрацьований час їй було виплачено 1000 грн., а тому у відповідачки виникла заборгованість по заробітній платі у сумі 6375,49 грн., яку складалася з заробітної плати за період з 20.08.2012 року по 31.08.2012 року-1636,36 грн., за вересень з 01.09.2012 року по 30.09.2012 року-4000 грн., за жовтень з 01.10.2012 року по 12.10.2012 року -1739,13 грн., а всього 7375,49 грн., яку вона, з урахуванням виплаченої 1000 грн. просила стягнути на її користь. Крім того просила стягнути на її користь 5000 грн. моральної шкоди.

Рішенням Вишгородського районного суду від 25.04.2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця нас користь позивачки 4064,00 грн. невиплаченої заробітної плати.

В іншій частині вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_3 просила скасувати рішення суду в частині задоволення позовних вимог з підстав невідповідності його вимогам матеріального та процесуального права та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи та ухвалити нове рішення яким задовольнити позов частково, стягнувши на користь позивачки суму 1550 грн. невиплаченої заробітної плати.

Апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з таких підстав.

Відповідно до ч.ч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Згідно ст..21,24 КЗпП України трудовий договір є угодою сторін між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов»язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов»язується виплачувати працівникові заробітну плату.

В силу ст..97 КЗпП України оплата праці працівника здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може проводитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

По справі встановлено, що ОСОБА_3 є фізичною особою-суб»єктом підприємницької діяльності без створення юридичної особи з правом найму працівників.

01 вересня 2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, як директором центру розвитку «Умнічка» та ОСОБА_2 було укладено договір найму між працівником і фізичною особою, за яким працівник (ОСОБА_2) взяла на себе зобов»язання виконувати освітньо-виховну роботу з дітьми, батьками, просвітницьку роботу з пед.-колективом та фахівцями інших напрямків; вид діяльності-психолог-методист.

Фізична особа зобов»ячалася оплачувати працю працівника у розмірі 4000 грн. на місяць, час виконання робіт обумовлено сторонами - шість годин, при розподілі робочого дня на частини оговорювалося, що тривалість кожної частини та перерва між ними, наприклад, з 08.00 год. до 14 год. та з 14.00 год. до 20.00 год., а також що сторони мають право встановлювати сумарний облік робочого часу за певний період (місяць, квартал тощо. Тривалість робочого часу не повинна перевищувати у вибраний період нормальну тривалість робочого часу з розрахунку 40 годин на тиждень.

Договором визначено (п.8), що трудовий договір набирає чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у договорі, але не пізніше дня фактичного допущення працівника до роботи. Договір укладено у письмовій формі, підписаний сторонами та підлягав реєстрації фізичною особою-підприємцем у державній службі занятості за місцем свого проживання.

Встановлено, що ОСОБА_2 пропрацювала у відповідачки по 12.10.2012 року.

Договір від 01.09.2012 року в порядку визначеному законом зареєстрований не був. Відповідачки виплатила позивачці за відпрацьований період заробітну плату в сумі 1000 грн. Дану обставину не оспорювали та підтвердили сторонами в суді першої інстанції та підтверджено при апеляційному розгляді справи.

Задовольняючи позовні вимоги позивачки, суд виходив з того, що ОСОБА_2 відпрацювала у приватного-підприємця ОСОБА_3 з 20.08.2012 року по 12.10.2012 року, а тому дійшов висновку, що до задоволення підлягає стягнення заробітної плати за серпень 2012 року, вересень 2012 року та жовтень 2012 року, що з урахуванням виплаченої 1000 грн., становить суму 4064 грн. невиплаченої заробітної плати. В іншій частині відмовлено за недоведеністю.

Проте з таким висновком суду в частині задоволених вимог погодитися у повній мірі не можна.

Як вже зазначалося, що 01 вересня 2012 року між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_3 та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір найму між працівником і фізичною особою, за яким працівник (ОСОБА_2) взяла на себе зобов»язання виконувати освітньо-виховну роботу з дітьми, батьками, просвітницьку роботу з пед.-колективом та фахівцями інших напрямків, вид діяльності-психолог-методист. Фізична особа зобов»ячалася оплачувати працю працівника у розмірі 4000 грн. на місяць, час виконання робіт обумовлено сторонами - шість годин, п.8 договором визначено, що трудовий договір набирає чинності з моменту його підписання або з дати, визначеної сторонами у договорі, але не пізніше дня фактичного допущення працівника до роботи.

Будь-які дані про те, що ОСОБА_2 була допущена до роботи та виконувала обов»язки психолога - методиста з 20.08.2012 року матеріали справи не містять, докази цьому, зокрема, які саме роботи освітньо-виховного характеру з дітьми, батьками, просвітницьку роботу з пед.-колективом та фахівцями інших напрямків, в межах взятих на себе зобов»язань, здійснювала в період з 20.08.2012 до 01.09.2012 року позивачка не надала. Крім того, в трудовій угоді, яку вона підписала особисто 01.09.2012 року застереження про допущення до роботи з 20.08.2012 року відсутні.

Посилання позивачки на матеріали перевірки територіальної державної інспекції з питань праці у Київській області, у даному випадку не заслуговують на увагу, оскільки дана перевірка проводилася за заявою ОСОБА_2 від 03 грудня 2012 року, перевіркою встановлено порушення законодавства про працю фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, яка використовувала працю шести найманих працівників без укладання та належного оформлення письмових договорів, термін роботи ОСОБА_2 з 28.08.2012 року по 12.10.2012 року зазначено згідно заяви останньої (а.с.35); яку роботу вона виконувала до 01.09.2012 року, яка заробітна плата та в якому розмірі підлягала нарахуванню працівнику за відпрацьований час предметом перевірки не були.

Зі змісту письмового трудового договору від 01.09.2012 року, фактично укладеного сторонами, проте не зареєстрованого в порядку, передбаченому законом в центрі занятості, видно, що час виконання робіт працівником визначено шість годин, місячний заробіток ( з розрахунку 40 годин на тиждень) встановлено 4000 грн.

Висновок про право позивачки на отримання невиплаченої заробітної плати в сумі 4064 грн. суд залишив без обґрунтування, будь-які мотиви щодо розміру суми та порядку розрахунку, що підлягає до стягнення на користь останньої в рішенні не навів.

Колегія вважає, що рішення суду в цій частині вимог не відповідає закону та обставинам справи, а тому не може бути залишеним без змін.

Згідно табеля обліку робочого часу за вересень 2012 року ОСОБА_2 відпрацювала 20 робочих днів та 63 робочі години, у жовтні 2012 року- 10 робочих днів та 39 годин.

Виходячи з розміру заробітної плати 4000 грн. на місяць, з шестигодинним робочим днем, позивачка за відпрацьований час повинна була отримати:

20 р. дн. х 6 (год.) =120 (год).)

4000 грн. : 120 х 63 = 2100 грн. - у вересні 2012 року

(23 р.дн. х 6 (год) = 138 (год).

4000 грн. : 138 х 39 = 1130,43 грн. - за жовтень 2012 року

Всього за відпрацьований ОСОБА_2 час з 01.09.2012 року по 12.10.2012 року останній підлягало до нарахування 2100 + 1130,43 =3230,43 грн. Позивачка у вересні 2012 року отримала 1000 грн. Недоплачена сума заробітної плати складає 2230,43 грн.

З огляду на викладене, колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розміру заробітної плати, що підлягає стягненню на користь позивачки слід змінити, зменшивши суму визначену судом з 4064,00 грн. до 2230,43 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

Керуючись ст..ст.307,309 ЦПК України, колегія

Вирішила :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково, рішення Вишгородського районного суду від 25 квітня 2013 року змінити в частині розміру заробітної плати, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 з 4064 грн.. до 2230,43 грн..

В іншій частині залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: