Ухвала суду № 32875708, 08.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2013 року м. Київ К/9991/52323/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2011 р.

у справі № 2а-7489/09/1770

за позовом Приватного підприємства «Юнарс»

до Державної податкової інспекції у м. Рівне

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Юнарс» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівне (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2011 р., позов задоволено повністю, визнано нечинним рішення від 20.02.2009 р. №0000562342/0/23-121, присуджено на користь позивача із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу було проведено позапланову виїзну перевірку господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства у період з 01.10.2007 р. по 31.08.2008 р., результати якої оформлено актом від 10.02.2009 р. №96/23-400/30681411.

У ході перевірки контролюючим органом було встановлено порушення позивачем вимог п. 2.6 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637 в частині не оприбуткування готівки в касі підприємства у сумі 221 760,00 грн. та п. 2.8 Положення в частині перевищення ліміту залишку готівки в касі підприємства у сумі 73 200,00 грн.

На підставі встановлених порушень податковим органом було прийнято спірне рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.02.2009 р. №0000562342/0/23-121 у сумі 1 255 200,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Так, статтею 33 Закону України «Про Національний банк України» передбачено, що до повноважень Національного банку щодо організації готівкового грошового обігу віднесено визначення порядку ведення касових операцій для банків, інших фінансових установ, підприємств і організацій.

Згідно зі ст. 56 згаданого Закону Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов та підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.

Постановою Правління НБУ від 15.12.2004 р. №637 відповідно до статті 56 Закону України «Про Національний банк України» було затверджено Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні.

Відповідно до 2.8 Положення підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов'язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки. Відокремлені підрозділи підприємств - юридичних осіб можуть здавати готівкову виручку (готівку) безпосередньо до кас таких юридичних осіб або до будь-якого банку для її переказу і зарахування на банківські рахунки зазначених юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається та було встановлено попередніми судовими інстанціями, що з наданих позивачем під час перевірки документів та документів вилучених УВОЗ УМВС в Тернопільській області ревізорами було встановлено відсутність залишку ліміту готівки в касі підприємства.

Відповідно до п. 2.6 згаданого Положення уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися.

З акту перевірки вбачається, що протягом грудня 2007 р. посадовими особами позивача знімалися з установ банку грошові кошти без наступного оприбуткування в касі підприємства.

У той же час, вирішуючи питання про правильність обрання та застосування судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин норм матеріального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з судами про необхідність застосування приписів Господарського кодексу України.

Так, відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються статтею 239 цього Кодексу, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

З огляду на викладене фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення норм регулювання обігу готівки є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні статей 238, 239 Господарського кодексу України, а відтак повинні застосовуватися у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, зважаючи на той факт, що порушення позивачем вимог Положення було допущено у грудні 2007 р., тоді як рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій прийняте у лютому 2009 р., суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що застосування до позивача адміністративно-господарської санкції після закінчення одного року з дня його вчинення є неправомірним.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 31.03.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.07.2011 р. у справі № 2а-7489/09/1770 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.