Ухвала суду № 32875706, 08.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" липня 2013 р. м. Київ К/9991/29329/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Гетьман Сагайдачний»

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 р.

у справі № 2а-4263/10/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Гетьман Сагайдачний»

до Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Гетьман Сагайдачний» (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Жидачівському районі Львівської області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 р., у позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу було проведено документальну виїзну позапланову перевірку господарської діяльності позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала пpaвовi відносини з платником податків ТзОВ «Флора ГОТІ центр» за період з 01.01.2008 р. по 31.07.2009 р., за результатами якої складено акт від 11.09.2009 р. №966\23-2\32370074.

У ході перевірки було встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого було прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.09.2009 р. №0000422320\0\12320, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах у сумі 127 872,00 грн. за штрафними санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за насідками якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.05.2010 р. №0000422320\3\6295, аналогічне за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у періоді, що перевірявся позивач сплачував фіксований сільськогосподарський податок та застосовував спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, передбачений п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивач уклав з ТзОВ «Флора ГОТІ центр» договір поставки від 17.01.2007 р. №ДГ-13, на виконання якого позивачем проведена попередня оплата за мінеральні добрива згідно платіжного доручення від 22.01.2008 р. №6 у cyмi 1 022 976,00 грн.

Судовими інстанціями було встановлено, що фактично позивачем отримано аміачну селітру у кількості 128 тн на загальну суму 255 744,00 грн., у т.ч. податок на додану вартість - 170 496,00 грн., який було включено до складу податкового кредиту за лютий 2008 р. на підставі податкової накладної від 22.01.2008 р. №12.

Отриманий товар був використаний позивачем в господарській діяльності підприємства, а саме для удобрення посіву цукрового буряка. Решта cyми у розмірі 767 232,00 грн. віднесено на дебіторську заборгованість по розрахунках з ТзОВ «Флора ГОТІ центр».

Між позивачем та ТзОВ СП «Дубноцукорінвест» 10.06.2008 р. укладено угоду про відступлення права вимоги на cyму 767 232,00 грн., згідно якої ТзОВ СП «Дубноцукорінвест» набуває право вимагати від ТзОВ «Флора ГОТІ центр» 767 232,00 грн.

За даними бухгалтерського обліку ТзОВ СП «Дубноцукорінвест» розрахунок був проведений 30.06.2009 р., про що свідчить повідомлення ДПІ у Жидачівському районі від 21.08.2009 р. №158 та оборотно-сальдова відомість по рахунку 631.

Станом на 01.07.2009 р. по розрахунках ТзОВ «Флора ГОТІ центр» дебіторська\кредиторська заборгованість відсутня. По розрахунках з ТзОВ «Дубноцукорінвест» рахується дебіторська заборгованість у cyмi 385 288,63 грн. (станом на 30.06.2009 року рахувалась кредиторська заборгованість у cyмi 381 288,00 грн.).

Підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» стало те, що на думку останнього, мінеральні добрива на суму 767 232,00 грн. не були використані позивачем в оподатковуваних операціях, що спричинило завищення податкового кредиту у перевіряємому періоді.

Із наведеними висновками податкового органу погодились попередні судові інстанції, тоді як суд касаційної інстанції вважає їх передчасними та помилковими зважаючи на таке.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 цієї статті встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У той же час, відповідно до п. 4.5 ст. 4 вказаного Закону у разі, якщо після поставки товарів (послуг) здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за поставкою перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів особі, яка їх надала, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Згідно з підпунктом 4.5.1 вказаної статті якщо внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то:

а) постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за наслідками податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок відкоригованого значення податку;

б) отримувач відповідно зменшує суму податкового кредиту за наслідками такого податкового періоду у разі, якщо він є зареєстрованим як платник податку на дату проведення коригування, а також збільшив податковий кредит у зв'язку з отриманням таких товарів (послуг).

Системний правовий аналіз наведених норм у їх сукупності свідчить на користь висновку, що фактичною датою коригування суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача є дата зміни суми компенсації вартості товарів (послуг), якою у даному випадку є дата укладання угоди про відступлення права вимоги на суму 7687 232,00 грн., тобто відмова позивача від отримання таких товарів (послуг).

Між тим, судові інстанції погодились із висновком податкового органу, що датою коригування позивачем суми податкових зобов'язань та податкового кредиту має бути лютий 2008 року, тобто період у якому позивачем було укладено договір поставки.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у податковому періоді лютий 2008 року позивач мав право на застосування особливого порядку сплати податку згідно з вимогами п. 11.29 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, згідно з пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», до 1 січня року, наступного за роком, в якому Верховна Рада України ратифікує протокол про приєднання України до Світової організації торгівлі, зупинити дію пункту 7.7 статті 7, пунктів 10.1 і 10.2 статті 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з поставки переробним підприємствам молока та м'яса живою вагою, що здійснюються сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в яких сума, одержана від поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, становить не менше 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Порядок використання таких пільгових режимів на час виникнення оподатковуваних операцій було затверджено Постановами Кабінету Міністрів України від 12.05.1999 р. №805 «Про Порядок нарахування, виплат і використання коштів, спрямованих для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за поставлені (продані) ними переробним підприємствам молоко та м'ясо в живій вазі» та від 26.02.1999 р. № 271 «Про Порядок акумуляції та використання коштів, які нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками - платниками податку на додану вартість щодо операцій з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини».

Зазначеними нормативними актами було передбачено обов'язковість ведення окремого обліку за операціями, що підпадають під дію спеціальних пільгових режимів оподаткування податку на додану вартість, та щодо іншої діяльності, операції, за якою оподатковуються у загальновстановленому порядку. За результатами такого окремого обліку складаються та подаються до органу державної податкової служби відповідні окремі декларації щодо спеціальної діяльності, за якими не здійснюються розрахунки з бюджетом, та щодо іншої діяльності, за якими такі розрахунки проводяться.

Таким чином, при встановленні факту, що результати діяльності сільськогосподарського товаровиробника, позивача, відповідають критеріям, встановленим пунктом 11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», такий сільськогосподарський товаровиробник при нарахуванні додатку на додану вартість керується нормами цих пунктів.

З матеріалів справи вбачається, що податкові зобов'язання, щодо яких ставиться питання виникли у позивача за операціями, що мали бути відображені підприємством в податковій декларації з податку на додану вартість (скороченій) щодо спеціальної діяльності, за якою не здійснюються розрахунки з бюджетом.

У той же час, наведеній обставини судовими інстанціями не було надано належної оцінки.

Як не було враховано і того, що завищення суми податкового кредиту, яке могло бути результатом непроведення коригування позивачем у відповідному періоді має своїм наслідком збільшення позитивної різниці між податковими зобов'язаннями та податковим кредитом в спеціальній декларації. Отже, як наслідок у підприємства міг виникнути обов'язок сплатити більшу суму, ніж це було зроблено.

Наслідки такого неперерахування визначені пунктом 11.29 статті 11 Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно до якого Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

У той же час, неперерахування такої суми позивачем не призводить до виникнення додаткових податкових зобов'язань щодо перерахунку суми податку на додану вартість до бюджету.

Отже, у випадку встановлення обов'язку позивача обліковувати кошти на спецрахунку з податку на додану вартість відповідно до вимог пп. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», такі кошти не відповідають ознакам податкового зобов'язання, встановленим п.1.2., 1.3 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а відтак, використання коштів, що мають обліковуватися на спецрахунку, не за цільовим призначенням, не може мати наслідком визначення таких коштів до сплати як податкового зобов'язання шляхом прийняття такої форми акту ненормативного характеру як податкове повідомлення-рішення.

Зазначені обставини судами попередніх інстанцій встановлені не були, що відповідно до ч.2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з врахуванням правильного визначення предмета доказування у даній справі

Таким чином, під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене в цій ухвалі, всебічно, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, що мають значення для її розгляду та вирішення спору по суті, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільськогосподарське підприємство «Гетьман Сагайдачний» задовольнити частково.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14.12.2010 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2011 р. у справі № 2а-4263/10/1370 скасувати.

Справу № 2а-4263/10/1370 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.