Ухвала суду № 32873473, 08.07.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2013 року м. Київ К/9991/36276/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р.

у справі №2а-8831/10/1370

за позовом Приватного підприємства «Вест-Грант»

до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Приватне підприємство «Вест-Грант» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 р., залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.09.2010 р. №0000362304/0/25320, №000372304/0/25321, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками контролюючого органу проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності відображення показників податкового зобов'язання та податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2010 р., про що складено акт від 09.09.2010 р. №2225/23-4/35563456, яким встановлено порушення п.1.8. ст.1, п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7, п.п.7.7.5 п.п.7.7.10 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168), а саме: завищено податковий кредит за квітень 2010 р. на суму 26 100,00 грн., що зумовило необхідність виключення цієї суми зі складу податкового кредиту підприємства та нарахування податкового зобов'язання, про що прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.09.2010 р. №0000372304/0/25321, яким донараховано основний платіж у розмірі 631,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 315,50 грн.

Крім того, прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.09.2010 р., яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 25 469,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено, що позивач проводив взаєморозрахунки з ПП «Львівкомфортгруп - К» щодо придбання піввагонів, відповідно до накладної від 20.04.2010 р. №1571 на суму 156 600,00 грн., у тому числі ПДВ - 26 100,00 грн. Суму податку на додану вартість за зазначеною податковою накладною позивачем включено до складу податкового кредиту квітня 2010 року, що відображено у реєстрі отриманих податкових накладних за квітень 2010 року та декларації за квітень 2010 по коду рядка 10.1.

У результаті автоматизованого співставлення даних податкового кредиту ПП «Львівкомфортгруп - К» на рівні ДПА України встановлено розбіжності з даними контрагента на суму 26 100,00 грн. за квітень 2010 року.

Судами попередніх інстанцій зроблено висновок про правомірність формування податкового кредиту позивачем за господарськими операціями з ПП «Львівкомфортгруп - К», оскільки право платника на податковий кредит повністю підтверджено первинними бухгалтерськими документами.

Нормами п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 вказаного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Згідно п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п.п.7.7.1, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

З огляду на приписи наведених норм, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування податку на додану вартість від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість, як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Обставини, які слугували фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами вимог Закону України «Про податок на додану вартість», а відтак спірні податкові повідомлення-рішення було обґрунтовано визнано судами попередніх інстанцій протиправними та скасовано.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи зменшені податкові вигоди, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2011 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.05.2011 р. у справі №2а-8831/10/1370 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.