Рішення № 32855273, 07.08.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 23/42/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

69600, м. Запоріжжя, вул. С. Тюленіна,21/ Шаумяна,4

Інформаційний центр тел. (061) 224-08-88

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.08.2013 Справа № 908/1990/13

Господарський суд Запорізької області у складі судді Шевченко Тетяни Миколаївни,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1, довіреність серії ВТА № 241597 від 17.07.2013;

представника відповідача - 1: Верещагіна М.В., довіреність б/н від 01.07.2013;

представника відповідача - 2: Колядки А.С., довіреність № Д-483 від 20.03.2013;

третя особа: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 908/1990/13

за позовом: ОСОБА_4, м. Запоріжжя,

до відповідача-1: Приватного підприємства «НЕДРА», м. Запоріжжя,

до відповідача-2: Публічного акціонерного товариства «БАНК КІПРУ», м. Запоріжжя,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_5, м. Запоріжжя,

про визнання недійсним договору іпотеки.

СУТНІСТЬ СПОРУ:

ОСОБА_4 (далі - ОСОБА_4, позивач у справі) заявлено позов до відповідачів - Приватного підприємства «НЕДРА» (далі - ПП «НЕДРА», відповідач-1 у справі) та Публічного акціонерного товариства «БАНК КІПРУ» (ПАТ «БАНК КІПРУ», відповідач-2 у справі), про визнання недійсними іпотечного договору № 62/08 від 10.04.2008.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.06.2013 прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, присвоєно справі номер провадження - 23/42/13, слухання справи призначено на 08.07.2013.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.07.2013 розгляд справи відкладено до 29.07.2013, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_5, витребувано від сторін документи.

Ухвалою суду від 29.07.2013 розгляд справи відкладено, судове засідання призначено на 05.08.2013. В судовому засіданні 05.08.2013 оголошено перерву до 07.08.2013.

Ухвалою суду від 05.08.2013 строк вирішення спору продовжено на 15 днів - по 21.08.2013.

Дана справа розглядається згідно підвідомчості справ господарським судам, визначеної п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України, та за правилами виключної підсудності згідно ч. 9 ст. 16 ГПК України. Справу № 908/1740/13 про банкрутство відповідача-1 - ПП «НЕДРА», порушено 03.06.2013. Даний позов подано до суду 06.06.2013. На момент прийняття рішення справа про банкрутство ПП «НЕДРА» триває.

Позовні вимоги мотивовані такими обставинами: 10.04.2008 за іпотечним договором № 62/08 ПП «НЕДРА» передало в іпотеку банку (відповідачу-2) нерухоме майно: спальний корпус, літера «К», альтанка, літера «К1»; альтанка, літера «К2», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; засновником ПП «НЕДРА» є ОСОБА_5, з яким позивач - ОСОБА_4, перебуває у шлюбних відносинах з 1983 року; позивач вважає, що майно приватного підприємства, яке передано в іпотеку банку, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому на укладення спірного іпотечного договору мала бути надана її згода. Оскільки така згода не надавалась, за переконанням позивача, іпотечний договір № 62/08 від 10.04.2008 є недійсним. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на ст.ст. 203, 215, 368, 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), 59-65 Сімейного кодексу України (далі - СК України), рішення Конституційного Суду України від 19.09.2012 у справі № 1-8/2012, ст.ст. 118-121, 123, 124 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), ст.ст. 12, 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

В судових засіданнях 29.07.2013, 05.08.2013 та 07.08.2013 представник позивача підтримав позов.

В судових засіданнях 08.07.2013, 29.07.2013, 05.08.2013 та 07.08.2013 представник відповідача-2 проти позову заперечувала, з підстав, викладених у письмових відзивах від 08.07.2013 та 01.08.2013. Також, 29.07.2013 відповідачем-2 подано заяву про застування строків позовної давності.

05.08.2013 позивач надала письмові пояснення з приводу застосування строків позовної давності, в яких зазначає, що про існування спірного іпотечного договору їй стало відомо в ході розгляду цивільної справи за позовом ПАТ «БАНК КІПРУ» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором поруки № 94-1/08 від 08.08.2008, а саме: в липні 2012 року.

Представник відповідача-1 залишив вирішення спору на розсуд суду.

ОСОБА_5 (третя особа у справі) в судові засідання не з'являвся. 26.07.2013 від ОСОБА_5 надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що на момент укладення спірного договору вважав, що статутний фонд та майно приватного підприємства є власністю юридичної особи та не являється об'єктом спільної сумісної власності подружжя, тому згода від дружини на його укладення не була потрібна.

За клопотанням представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування засобів фіксації судового процесу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 07.08.2013 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

10.04.2008 між Акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк» (правонаступником якого є ВАТ «БАНК КІПРУ», в свою чергу, правонаступником якого є ПАТ «БАНК КІПРУ», іпотекодержатель, відповідач-2 у справі) та ПП «НЕДРА» (іпотекодавець, відповідач-1 у справі) укладено іпотечний договір № 62/08 від 10.04.2008 (далі - іпотечний договір № 62/08). Іпотечний договір № 62/08 посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 3091. За умовами іпотечного договору № 62/08 відповідач-1 у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 6/08, укладеним 10.04.2008 між відповідачем-1 та відповідачем-2, передав в іпотеку нерухоме майно: спальний корпус, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно із п. 1 іпотечного договору № 62/08 предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії ЯЯЯ № 884656, виданого 18.10.2006 виконавчим комітетом Приморської міської ради Запорізької області, що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданим Приморським комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації 08.04.2008 за № 18423865.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 09.01.2013 та п. 1.1 статуту ПП «НЕДРА» юридична особа зареєстрована 16.12.1998, засновником приватного підприємства є ОСОБА_5.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу від 19.02.1983 ОСОБА_5 перебуває у шлюбі із ОСОБА_4 (позивачем у справі) з 19.02.1983.

Визнання недійсним іпотечного договору № 62/08 від 10.04.2008 за позовом ОСОБА_4 стало предметом розгляду даної справи.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши норма чинного законодавства, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, з огляду на таке.

Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вказано, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч.1 ст. 578 ЦК України майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Згідно із ст. 6 Закону України «Про іпотеку» майно, що є у спільній власності, може бути передане в іпотеку лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників. Співвласник нерухомого майна має право передати в іпотеку свою частку в спільному майні без згоди інших співвласників за умови виділення її в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.

В статті 51 Конституції України закріплено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна норма міститься в статті 368 ЦК України.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом. Законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності.

За приписами ст. 63 ГК України приватне підприємство - підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. <…>

Статтею 66 ГК України встановлено, що матеріальну основу діяльності підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України.

Відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю. Права на земельну ділянку та інші об'єкти нерухомого майна, які входять до складу єдиного майнового комплексу підприємства, підлягають державній реєстрації в органах, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно. Підприємство або його частина можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів.

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України від 19 вересня 2012 року N 17-рп/2012 надано наступне тлумачення статті 61 Сімейного кодексу України: «В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя».

Судом встановлено, що ОСОБА_5 перебуває шлюбі із ОСОБА_4 з 19.02.1983.

ПП «НЕДРА» засновано 16.12.1998 одним з подружжя - ОСОБА_5

Отже, на момент заснування приватного підприємства ОСОБА_5 перебував у шлюбі із позивачем - ОСОБА_4, тому статутний капітал та майно приватного підприємства належить їм на праві спільної сумісної власності.

Даного висновку суд дійшов, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року N 17-рп/2012 про офіційне тлумаченням положення частини першої статті 61 СК України.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 577 ЦК України, якщо предметом застави є нерухоме майно, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню.

За змістом ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

За іпотечним договором № 62/08 від 10.04.2008 відповідач-1 у забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 6/08 від 10.04.2008 передав в іпотеку банку (відповідачу-2) нерухоме майно ПП «НЕДРА»: спальний корпус, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Майно, що є предметом даного іпотечного договору, було набуто відповідачем-1 за час перебування у шлюбі ОСОБА_5, засновника приватного підприємства, із ОСОБА_4

Таким чином, на час укладення іпотечного договору № 62/08 від 10.04.2008 майно ПП «НЕДРА» належало ОСОБА_5 (засновнику ПП «НЕДРА») та ОСОБА_4 (позивачу) на праві спільної сумісної власності.

Втім, майно, що належало їм на праві спільної сумісної власності і є предметом спірного договору, передано в іпотеку без згоди іншого співвласника - ОСОБА_4

Наявність таких обставин свідчить про невідповідність іпотечного договору № 62/08 від 10.04.2008 актам цивільного законодавства - ст.ст. 369, 578 ЦК України та ст. 65 СК України, що є підставою для визнання його недійсним в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відтак, позов підлягає задоволенню.

Заперечення відповідача-2 проти позову не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовані мотивувальною частиною даного рішення.

Відповідач-2 у заяві від 29.07.2013 просить застосувати строки позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пункт 2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» від 20.12.2011 N 4176-VI). Для окремих видів вимог законом встановлюється й спеціальна позовна давність, наприклад, статтею 20 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Перебіг позовної давності починається, за загальним правилом, від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), за винятком випадків, зазначених у частинах другій і третій цієї статті. Зокрема, за позовами про застосування наслідків нікчемного правочину (повернення коштів, іншого майна тощо) позовна давність починається не від дня вчинення такого правочину, а від дня, коли почалося його виконання.

Позивач вказує, що про існування спірного іпотечного договору їй стало відомо в ході розгляду цивільної справи за позовом ПАТ «БАНК КІПРУ» до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором поруки № 94-1/08 від 08.08.2008, а саме: в липні 2012 року.

Оскільки ОСОБА_4 дізналась про укладення спірного іпотечного договору в липні 2012 року, а до суду з даним позовом звернулась 06.06.2013, суд вважає, що строки позовної давності позивачем не пропущено.

Доводи відповідача-2 про те, що ОСОБА_4 могла знати про існування спірного договору з моменту його укладення, оскільки проживає із чоловіком ОСОБА_5 за однією адресою, суд відхиляє як такі, що засновані на припущенні і належними доказами не підтверджені.

Судові витрати по справі покладаються на відповідачів порівну.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним іпотечний договір № 62/08 від 10.04.2008, укладений між Акціонерним банком «АвтоЗАЗбанк» (правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство «БАНК КІПРУ», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «БАНК КІПРУ») та Приватним підприємством «НЕДРА».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «БАНК КІПРУ» (03035, м. Київ, вул. Урицького, буд. 45, ідент. код юридичної особи - 19358784) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_2; ідент. номер - НОМЕР_1) 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору.

Стягнути з Приватного підприємства «НЕДРА» (69015, м. Запоріжжя, вул. Мінська, буд. 5; ідент. код юридичної особи - 30256166) на користь ОСОБА_4 (АДРЕСА_2; ідент. номер - НОМЕР_1) 573 (п'ятсот сімдесят три) грн. 50 коп. судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 08.08.2013.

Суддя Т.М. Шевченко