Ухвала суду № 32853312, 01.08.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/2178/13 01.08.2013 01.08.2013 01.08.2013

Провадження №22-ц/784/1904/13 Головуюча суду першої інстанції Старжинська О.Є.

Категорія 57 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Ухвала

Іменем України

01 серпня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Белевері В.А.,

з участю:

- позивача ОСОБА_3, його представника - ОСОБА_4,

- відповідача ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами

ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4

на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2013 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання недійсним правочину - подання заяви про вчинення дій, не передбачених довіреністю,

встановила:

28 березня 2013 року ОСОБА_3 пред'явив до суду позов до ОСОБА_5 про визнання недійсним правочину - подання ним заяви про вчинення дій, не передбачених довіреністю посвідченою приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 09 квітня 2008 року.

Позивач вказував, що 20 травня 2008 року ОСОБА_5, діючи в його інтересах на підставі довіреності, подав на ім'я сільського голови Дмитрівської сільської ради Вознесенського району заяву про оформлення права власності та видачу свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, розташоване в АДРЕСА_1, тоді, як за довіреністю мав оформити будівлю за цією адресою.

Посилаючись на викладені обставини, порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про адвокатуру», позивач просив про задоволення позову.

Відповідач ОСОБА_5 позов не визнав, посилаючись на його необґрунтованість.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2013 року відмовлено у задоволенні позову.

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, просили його скасувати й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_5 посилався на її необґрунтованість.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення його прав відповідачем, а, подана останнім, на підставі довіреності, в його інтересах, заява не є одностороннім правочином в розумінні положень Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У розумінні Закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правового характеру з метою поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Перелік способів захисту цивільних прав наведено в ст. 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного прав залежить, як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 238, 239 ЦК України представник не може вчиняти правочини від імені особи, яку він представляє, у своїх або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 09 квітня 2008 року уповноважив фізичну особу ОСОБА_5 бути його представником в усіх державних, громадських, приватних підприємствах, організаціях та установах, незалежно від їх підпорядкування, форм власності, галузевої належності, в тому числі в органах землевпорядкування та земельних ресурсів, архітектури, органах геодезії, взаємовідносинах з фізичними особами, а саме: оформлення належним чином правоустановчих документів на будівлю, розташовану на території Дмитрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області в с. Бакай по вул. Степова, 20.

Для цього, позивач надав відповідачу право вирішувати від його імені всі питання щодо одержання рішень, дозволів, довідок проектної та іншої документації, подання від його імені відповідних заяв (а.с.9).

20 травня 2008 року ОСОБА_5, діючи на підставі зазначеної довіреності, подав на ім'я сільського голови Дмитрівської сільської ради Вознесенського району заяву про оформлення права власності та видачу на ім'я позивача свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення, розташоване в АДРЕСА_1 ( а.с. 8).

Рішенням виконкому Дмитрівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 27 червня 2008 року №18 було вирішено питання щодо оформлення за ОСОБА_3 права власності на комплекс будівель (приміщення бувшого пташника), розташованих в АДРЕСА_1.

05 грудня 2008 року на ім'я позивача видано свідоцтво про право власності, а 25 лютого 2009 року за ним зареєстроване право власності в реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Зазначені рішення сільської ради та видане свідоцтво про право власності позивачем за даним позовом не оскаржувалися.

Реалізуючі свої права власника, ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором дарування від 20 березня 2009 року подарував зазначений комплекс будівель відповідачу ОСОБА_5

Встановивши наведені обставини, суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до положень ст. 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК України та ст. 3 ЦПК України, прийшов до висновку, що поданням заяви в інтересах позивача до сільської ради, ОСОБА_5 права ОСОБА_3 не порушив, а сама заява, подана ним на підставі довіреності в інтересах позивача, не є правочином в розумінні Цивільного кодексу України, а тому вірно відмовив у задоволенні позову.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5, як адвокат, не порушував вимог Закону України «Про адвокатуру», оскільки, згідно довіреності позивача, він діяв не як адвокат, а як його представник - фізична особа.

Посилання в апеляційних скаргах ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 на порушення судом першої інстанції міжнародних та конституційних прав позивача є необґрунтованим, оскільки жодна з наведених ними норм Конвенції про захист прав людини та основних свобод, Конституції України не суперечить висновкам суду, викладеним в мотивувальній частині рішення суду.

Доводи апеляційних скарг позивача та його представника про те, що довіреність видана ОСОБА_3 для оформлення правоустановчих документів на будівлю, а рішення сільської ради стосувалося комплексу (в рішенні - зазначено, як «комплекту») будівель, не підлягають задоволенню та є необґрунтованими, оскільки виходять за межі предмету позову.

Таким чином, апеляційні скарги не містять доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення судом вимог цивільного та процесуального законодавства, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача не підлягає стягненню судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 22 квітня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: