Рішення № 32826595, 22.07.2013, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" липня 2013 р.Справа № 921/473/13-г/9Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Гевка В.Л.

Розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІКО", вул.Енгельса, 1, м.Макіївка, Донецька область, 86117

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарас", вул. Шевченка, 46, м.Кременець, Кременецький район, Тернопільська область, 47000

про cтягнення 3931 грн. 63 коп., з яких : 3624 грн. 79 коп. основного боргу, 255 грн. 71 коп. пені, 51 грн. 13 коп. 3% річних.

За участю представників сторін:

позивача: не з'явився

відповідача: Ратинський Ігор Прокопович - довіреність № 1 від 12.09.97 р.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки учасника судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

Судом в порядку ст.81-1 ГПК України фіксація (звукозапис) судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Сторони, в порядку ст.ст.64,77 ГПК України, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином у встановленому законом порядку.

У судовому засіданні 22.07.2013р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "НІКО", вул. Енгельса, 1, м.Макіївка, Донецька область, 86117 звернулося до господарського суду з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарас", вул. Шевченка, 46, м.Кременець, Кременецький район, Тернопільська область, 47000 про cтягнення 3931 грн. 63 коп., з яких : 3624 грн. 79 коп. основного боргу, 255 грн. 71 коп. пені, 51 грн. 13 коп. 3% річних.

Позов обґрунтовується оглянутими в судовому засіданні оригіналами та належним чином завіреними копіями: Договору про поставку продукції №237 від 10.12.2009р., видаткових накладних : №ОЛ-0007455 від 16.12.2009р., №ОЛ-0000709 від 15.02.2009р.; податкових накладних : №ОЛ-0007455 від 16.12.2009р., №ОЛ-0000709 від 15.02.2010р., банківська виписка №47/31-130БТ від 03.01.2013р., акту звіряння взаєморозрахунків станом на 31.03.2010р.; претензії №154 від 14.08.2012р.; Протокол №28 від 12.08.2010р.; Статуту ТОВ фірми "Оліс ЛТД", іншими матеріалами.

Ухвалою господарського суду від 13.05.2013р. порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 28.05.2013 р. о 14 год. 40 хв.

У відповідності до ст. 77 ГПК України, у зв'язку із необхідністю оцінки уже поданих та надання можливості сторонам подати додаткові докази, розгляд справи відкладався на 11.06.2013р. на 15 год. 30 хв., на 25.06.2013р. на 12 год. 40 хв. та на 22.07.2013р. на 11 год. 00 хв.

Строк вирішення спору у справі №921/473/13-г/9 встановлено до 08.07.2013р. За клопотанням представника позивача від 11.06.2013р., у зв'язку із закінченням терміну розгляду справи, суд, у відповідності до ст. 69 ГПК України, ухвалою від 11.06.2013р. строк вирішення спору продовжив на п'ятнадцять днів до 23.07.2013р.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, проте в попередньому судовому засіданні та з врахуванням поданого раніше листа від 25.05.2013р. (вх. №10228 від 29.05.2013р.) позовні вимоги підтримує з врахуванням часткового погашення відповідачем суми заборгованості сплаченої згідно меморіальних ордерів від 12.04.2013р. на суму 624 грн. 32 коп. та від 16.05.2013р. на 1000 грн. Враховуючи часткову сплату боргу, просить стягнути з відповідача суму основного боргу в розмірі 2 000 грн. 47 коп.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру (п. 3.11. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством (п. 3.10. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

При цьому в разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом, в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482. п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. №01-8/2351).

Враховуючи вищевикладене, розглянувши зазначену заяву позивача, суд розцінює її як заяву, якою позивач фактично зменшив розмір позовних вимог, в частині заявленої до стягнення суми основного боргу, а тому, суд приймає її до розгляду, як таку, що подана в порядку ст. 22 ГПК України.

Таким чином, суд розглядає справу, предметом розгляду якої є: стягнення суми заборгованості у розмірі 2307 грн. 31 коп., з яких: 2 000 грн. 47 коп. - основного боргу, 255 грн. 71 коп. - пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, 51 грн. 13 коп. - 3% річних.

Відповідач участі уповноваженого представника в судовому засіданні забезпечив. Разом з тим, в судовому засіданні подав квитанції в підтвердження сплати суми основного боргу, зокрема, квитанцію №k6/C/16 від 12.04.2013р. на суму 624 грн. 32 коп., квитанцію №k6/G/25 від 16.05.2013р. на суму 1 000 грн., квитанцію №k6/H/23 від 17.06.2013р. на суму 2 000 грн., а також, акт звірки взаємних розрахунків станом за період з 01.04.2013р. по 15.07.2013р.

Враховуючи зазначені обставини, беручи до уваги, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ст. 22 ГПК України, доказів у справі є достатньо для вирішення спору по суті, справа розглядається без участі представника позивача, за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Із змісту ст.ст. 1,2 ГПК України правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд, шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, 19 липня 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «НІКО» (далі по тексту - постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Тарас" (далі по тексту - покупець, відповідач у справі) укладено договір поставки №449 (далі по тексту - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставляти та передавати у власність (повне господарське відання) покупця лікарські засоби (товар) протягом терміну дії договору, а покупець зобов'язується приймати товар та оплачувати його на умовах даного договору.

Відповідно до п. 2.1. договору постачальник передає покупцю товар в асортименті, кількості та за ціною (узгоджується за заявками, що здійснюються через електронний, факсимільний чи телефонний зв'язок), та зазначаються у накладних, які є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно із п. 2.2. договору, при поставці товару постачальник зобов'язаний надати покупцю супровідну документацію: видаткову накладну, податкову та товарно-транспортну накладну, реєстр лікарських засобів, а покупець в свою чергу зобов'язаний прийняти товар та підписати супровідну документацію відповідно до вимог оформлення первинних документів.

Відповідно до п. 4.5. договору перехід права власності на партію товару відбувається після отримання покупцем даного товару, що наступає після підписання відповідної накладної представниками сторін.

Відповідно до п. 6.2 договору у випадку порушення своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність, визначену цим договором та чинним в Україні законодавством. При цьому, відшкодування збитків здійснюється поверх сум можливих штрафних санкцій.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами виникли правовідносини з договору поставки товару.

Так, відповідно до ч 1, 2 ст. 712 ЦК України з договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із змісту ст. 629 ЦК України, випливає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 691, 692, 693 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу. Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Як стверджує позивач та, зазначене ним підтверджується матеріалами справи, він свої зобов'язання з а договором виконав належним чином на умовах та у строки, передбачені Договором №449, здійснивши поставки продукції згідно замовлення відповідача. Зокрема, у підтвердження поставки товару надав суду належним чином завірені копії Видаткових накладних №НН-000016525 від 13.09.2012р. на суму 280 грн., №НН-000017266 від 20.09.2012р. на суму 350 грн. №НН-000017795 від 24.09.2012р. на суму 20 коп., №НН-000017618 від 24.09.2012р. на суму 700 грн., №НН-000017619 від 24.09.2012р. на суму 20 коп., №НН-000017793 від 24.09.2012р. на суму 1 061 грн. 53 коп., №НН-000019133 від 04.10.2012р. на суму 350 грн., №НН-000021530 від 25.10.2012р. на суму 405 грн. 80 коп., №НН-000022259 від 31.10.2012р. на суму 225 грн. 20 коп., №НН-000025835 від 28.11.2012р. на суму 241 грн. 85 коп., №НН-000029610 від 28.12.2012р. на суму 110 грн. 01 коп., що підтверджують факт поставки відповідачу товару на загальну суму 3 724 грн. 79 коп.

При цьому, факт отримання товару підтверджується підписами представника відповідача в графі накладної про отримання продукції від позивача. Зазначені накладні, також, завірені печаткою ТзОВ "Тарас". У накладних також як на підставу їх укладення міститься посилання на Договір № 449 від 19.07.2011р.

А тому, суд приходить до висновку, що зазначена продукція згідно представлених позивачем накладних передавалася відповідачем на виконання зобов'язань згідно Договору, що є предметом розгляду у даній справі.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно п.3.1. Договору поставки продукція, яка поставляється за даним договором, оплачується за цінами вказаними в накладних.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що покупець здійснює оплату за поставлений товар не пізніше строку, зазначеного в накладній, на кожну партію товару окремо, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, зазначений в даному договорі.

При цьому у кожній з представлених накладних зазначено строк оплати товару.

Проте, як стверджує позивач відповідачем було оплачено за поставлений товар лише частково у сумі 100 грн. згідно платіжного доручення від 17.01.2013р. № 1886_1Н017. Враховуючи зазначене, позивач звернувся у суд про стягнення заборгованості за Договором у сумі 3624,79грн.

В процесі розгляду справи сторонами надано суду також докази сплати відповідачем 3 624 грн. 32 коп. заборгованості.

Зокрема на суму 1624,32грн що підтверджується представленими копіями квитанції №k6/C/16 від 12.04.2013р. на суму 624 грн. 32 коп. та квитанції №k6/G/25 від 16.05.2013р. на суму 1 000 грн. Вказана сума стала підставою для зменшення позовних вимог позивачем згідно заяви від 25.05.2013р. вх. № 10228 від 29.05.2013р.

Також, в подальшому сторонами подано докази сплати відповідачем 2000грн. заборгованості згідно квитанції №k6/H/23 від 17.06.2013р.

Оплата боргу відповідачем у вказаному розмірі, також, підтверджується і, наданим суду, актом звіряння взаємних розрахунків проведеним сторонами станом на 15.07.2013р., зокрема, з акту вбачається, що станом на 15.07.2013р. відповідачем оплачено суму боргу у розмірі 3624,32грн. Зазначений акт підписаний уповноваженими представниками сторін та завірений печатками як позивача так і відповідача. Вказане свідчить про те, що позивачем визнано факт сплати відповідачем основної заборгованості за Договором в сумі 3 624 грн. 32 коп.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи вищезазначене, станом на час розгляду справи сума основного боргу у розмірі 2000,47 грн., яка є предметом розгляду у справі з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог сплачена відповідачем у розмірі 2000грн., а тому предмет спору в цій частині між сторонами відсутній і справа щодо стягнення 2000грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

У свою чергу, у матеріалах справи знаходять свої підтвердження доводи позивача стосовно того, що відповідачем проведено оплату заборгованості за отриманий товар несвоєчасно та не в повному обсязі, що є порушенням вимог чинного законодавства в частині належного виконання зобов'язання а тому, суд вважає, суму основного боргу у розмірі 0 грн. 47 коп. правомірно заявленою, документально обґрунтованою позивачем та такою, що підлягає до задоволення.

Щодо стягнення пені, то суд зазначає наступне.

В силу ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Згідно ст. ст. 546-551 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Як встановлено судом, сторони відповідно до укладеного Договору, а саме пункту п.п.6.3. погодили, що за невчасну, згідно п. 5.3 договору, або неповну оплату отриманого товару, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який стягується пеня, від несплаченої суми за кожен день затримки платежу до моменту остаточного розрахунку. Позовна давність про стягнення штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) встановлюється - 3 (три) роки.

Враховуючи положення статті 530 ЦК України, а також те, що відповідач отриману продукцію повинен був оплатити по видаткових накладних №НН-000016525 від 13.09.2012р. на суму 280 грн. до 13.10.2012р., №НН-000017266 від 20.09.2012р. на суму 350 грн. до 20.10.2012р., №НН-000017795 від 24.09.2012р. на суму 20 коп. до 25.10.2012р., №НН-000017618 від 24.09.2012р. на суму 700 грн. до 25.10.2012р., №НН-000017619 від 24.09.2012р. на суму 20 коп. до 25.10.2012р., №НН-000017793 від 24.09.2012р. на суму 1 061 грн. 53 коп. до 25.10.2012р., №НН-000019133 від 04.10.2012р. на суму 350 грн. до 03.11.2012р., №НН-000021530 від 25.10.2012р. на суму 405 грн. 80 коп. до 24.11.2012р., №НН-000022259 від 31.10.2012р. на суму 225 грн. 20 коп. до 01.12.2012 р., №НН-000025835 від 28.11.2012р. на суму 241 грн. 85 коп. до 28.12.2012р., №НН-000029610 від 28.12.2012р. на суму 110 грн. 01 коп. до 28.01.2013р. із врахуванням здійсненого часткового платежу відповідно платіжного доручення від 17.01.2013р. №1886_1Н017 на суму 100 грн. Всього до стягнення заявлено пені в розмірі 255 грн. 71 коп.

Проте, суд провівши власний розрахунок пені за вказаний період, а також, взявши до уваги часткове погашення боргу в сумі 624 грн. 32 коп. відповідно до квитанції №k6/c/16 від 12.04.2013р. вважає правомірно заявленою та такою, що підлягає до задоволення пеню в розмірі 254 грн. 58 коп. В частині заявлених до стягнення 1 грн. 13 коп. пені, суд в позові відмовляє, як помилково нарахованих.

Щодо стягнення 3% річних, то судом встановлено наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Із змісту статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем належними доказами підтверджено допущене відповідачем прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, що дає правові підстави останньому застосувати до відповідача відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України.

При цьому право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням процентів річних, встановлених ст. 625 ЦК України, є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Можливість нарахування 3% річних законодавець пов'язує з протиправною поведінкою відповідача, з фактом порушення грошового зобов'язання. Головним для визначення правової природи даної міри відповідальності є вказівка на невиконання грошового зобов'язання. При цьому, норми чинного законодавства не вимагають обов'язкового встановлення у договорі додаткового застереження щодо можливості застосування наслідків передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України.

Також, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (Постанова Верховного Суду України від 15.11.2010р. №4/720).

Враховуючи зазначене, розглянувши та оцінивши поданий позивачем розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних за період прострочення з 14.10.2012р. по 29.04.2013р., суд вважає, що нараховані 51 грн. 13 коп. - 3% річних за період прострочення підлягають до задоволення, як такі, що заявлені та обраховані із врахуванням умов Договору, зокрема, в частині строку сплати заборгованості.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Із змісту пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтей 33 Господарського процесуального кодексу України діє принцип змагальності сторін у господарському процесі, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, беручи до уваги те, що спір виник з вини відповідача у справі внаслідок неповного виконання ним умов Договору з оплати позивачу за отриману ним продукцію та враховуючи, що відповідач, станом на день розгляду справи повною мірою заявлену у позові суму заборгованості не погасив (належних доказів протилежного не представив), суд вважає, що доводи позивача про порушення його майнових прав є правомірними та документально підтвердженими, а тому порушене право ТОВ "НІКО", підлягає судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача - ТОВ "Тарас" 47 коп. - основного боргу, 51 грн. 13 коп. - 3% річних та 254 грн. 58 коп. - пені. У свою чергу, в частині стягнення 2 000 грн. основного боргу, суд припиняє провадження у справі, а у стягненні 1 грн. 13 коп. пені, суд відмовляє, як помилково нарахованих.

Відповідно до ч. 1,2 статті 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ст. 1, 4 Закону України "Про судовий збір", який набрав чинності з 01.11.2011р., судовий збір за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати - 1720,50 грн. та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат - 68820 грн. (станом на час подання позовної заяви 10.01.2013р.).

У разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої статті 7 Закону) (п.п. 2.8. Постанови Пленуму ВГСУ від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України").

Також і згідно п.п. 4.6. Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Вищим господарським судом відмічено, що у вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

П. 4.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

У свою чергу у п.п. 5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що статтею 7 Закону України "Про судовий збір" передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК). Водночас закриття провадження у справі, про яке йдеться у пункті 5 частини першої цієї статті Закону, є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються. Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

А тому, зважаючи на те, що позивачем первинно було заявлено 3931 грн. 63 коп. а в подальшому зменшено вимоги до 2307 грн. 31 коп., беручи до уваги часткове припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 2000 грн. 00коп. а також, часткове задоволення позову по стягненню 51 грн. 13 коп. - 3% річних і 254 грн. 58 коп. пені та відмову у задоволенні у стягненні 1 грн. 13 коп. пені, суд, згідно ст. 49 ГПК України покладає судовий збір у розмірі 1009 грн. 25 коп. на відповідача, та він підлягає стягненню в користь позивача. У свою чергу, судовий збір у розмірі 00 грн. 51 коп. покладається на позивача у справі. Одночасно, поверненню позивачу з Державного бюджету підлягає судовий збір у розмірі 710 грн. 74 коп.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 43, 32-33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарас": вул. Шевченка, 46, м. Кременець, Кременецького району, Тернопільської області, 47000 (ідентифікаційний код 24634783) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "НІКО", вул. Енгельса, 1, м. Макіївка, Донецької області, 86117 (код ЄДРПОУ20390397): 00 (нуль нуль) грн. 47 коп. основного боргу, 51 (п'ятдесят одну) грн. 13 коп. - 3% річних, 254 (двісті п'ятдесят чотири) грн. 58 коп. - пені, 1009 (одну тисячу дев'ять) грн. 25 коп. судового збору.

3. В стягненні 1 (одної) грн. 13 коп. пені в позові відмовити.

4.В частині стягнення 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп. основного боргу припинити провадження у справі.

5. Повернути з Державного бюджету Товариству з обмеженою відповідальністю "НІКО", вул. Енгельса, 1, м. Макіївка, Донецька область, 86117 (ідентифікаційний номер 20390397) - 710 (сімсот десять) грн. 74 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня підписання рішення, через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено та підписано 31.07.2013р.

Суддя В.Л. Гевко