Рішення № 32826325, 01.08.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 серпня 2013 р. Справа № 902/1016/13

Провадження № 7/902/34/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Тульчин, Вінницька область

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ФУД", м.Тульчин, Вінницька область

про стягнення 101 894,54 грн. заборгованості

при секретарі судового засідання: Ольховій Т.О.

за участю представників:

позивача: ОСОБА_1.

відповідача: Третякова Л.Ф., довіреність № 31 від 31.01.2013 року, паспорт серія НОМЕР_1 виданий Тульчинським РВ УМВС України в Вінницькій області29.05.2003 року.

ВСТАНОВИВ :

16.07.2013 року на адресу суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Тульчин, Вінницька область до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ФУД", м.Тульчин, Вінницька область про стягнення 101 894,54 грн. заборгованості, з яких 99 539,20 грн. боргу, 304,08 грн. інфляційних втрат, 2 051,26 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань по оплаті виконаних робіт згідно договору № 7 від 09.11.2012 року.

Ухвалою від 16.07.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1016/13 та призначено до розгляду на 01.08.2013 року.

01.08.2013 року до суду надійшов відзив відповідача в якому останній позовні вимоги не визнає та просить в їх задоволенні відмовити посилаючись на відсутність прострочення виконання грошового зобов'язання, необгрунтованість розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних тощо.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

09.11.2012 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Підрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР ФУД" (Замовник) укладено договір № 7, відповідно до розділу "Предмет договору" якого Підрядник бере на себе зобов'язання виконати роботи по улаштуванню асфальтобетонного покриття та ямковий ремонт під'їздної дороги вулиць Гагаріна та вулиці Жовтневої м.Тульчина (а.с.11, т.1).

В розділі "Вартість виконання робіт" сторонами аогоджено, що загальна сума виконання робіт по акту складає 180 000,00 грн., в т.ч. ямковий ремонт - 60 000,00 грн. та улаштування асфальтобетонного покриття - 120 000,00 грн..

Згідно розділу "Порядок розрахунків" розрахунки за виконані роботи проводяться після підписання акту приймання робіт, кінцевий термін розрахунків до 31.12.2012 року.

Як вбачається із матеріалів справи відповідно до умов договору № 7 від 09.11.2012 року позивачем виконано роботи на замовлення відповідача на загальну суму 180 000,00 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт обопільнопідписаним сторонами та скріпленим їх печатками (а.с.12, т.1).

Із змісту вказаного акту вбачається, що позивачем було виконано роботи по ямковому ремонту вартістю 60 000,00 грн. та облаштуванню асфальтобетонного покриття вартістю 120 000,00 грн., що у співставленні із умовами договору переконливо свідчить, що вказані роботи виконувались саме на його підставі.

Із матеріалів справи слідує, що за виконані роботи відповідачем сплачено позивачу 80 460,80 грн. загалом, що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи.

Таким чином борг відповідача становить 99 539,20 грн. (180 000,00 - 80 460,80).

Слід зауважити, що хронологія здійснення між сторонами господарських операцій по виконанню робіт та проведення за їх виконання оплати, а також наявність боргу у відповідача в сумі 99 539,20 грн. відображено також в обопільнопідписаних сторонами та скріплених печатками сторін актах взаємних розрахунків станом за період з 01.01.2012 року по 26.06.2013 року, станом за січень-липень 2013 року, за 2012 рік тощо

Непроведення відповідачем розрахунку за виконані роботи у відповідності до умов договору спонукало позивача звернутись із відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Беручи до уваги зміст договору укладеного між сторонами, характер взятих на себе сторонами зобов'язань, суд дійшов висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини з договору про надання підряду регулювання яких здійснюється § 1 (Загальні положення про підряд) Глави 61 ЦК України (Підряд) (ст.ст.837-864 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вказувалось вище розділом "Порядок розрахунків" Договору встановлено кінцевий термін розрахунків до 31.12.2012 року.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу про стягнення 99 539,20 грн. основного боргу правомірною та обґрунтованою з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 304,08 грн. інфляційних втрат за період з 01.01.2013 року по 31.05.2013 року та 2 051,26 грн. 3 % річних за період з 01.01.2013 року по 27.06.2013 року за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку інфляційних втрат та 3 % річних не виявлено помилок, а тому вказані вимоги задовольняються судом в повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення грошових коштів, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача наведені у його відзиві оцінюються судом критично, оскільки є юридично неспроможними та не спростовують правомірності та обгрунтованості заявленого позову.

Зокрема твердження відповідача на відсутність прострочення грошового зобов'язання з посиланням на відсутність претензії зі сторони позивача перед зверненням з позовом до суду та приписи ч.2 ст.530 ЦК України суперечить наявним у справі доказам і грунтується на хибному тлумаченні відповідачем норм матеріального права.

При цьому суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 року № 15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) визначено, що положення ч.2 ст.124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Виходячи з наведеного твердження відповідача щодо обов'язковості заявлення позивачем вимоги перед зверненням з даним позовом до суду є безпідставним.

Стосовно посилання відповідача на ч.2 ст.530 ЦК України суд зауважує, що вказана норма підлягає застосуванню у випадку, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Натомість розділом "Порядок розрахунків" Договору встановлено кінцевий термін розрахунків до 31.12.2012 року.

Враховуючи наведене застосуванню підлягає ч.1 ст.530 ЦК України відповідно до якої якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Посилання відповідача на необгрунтованість розрахунків інфляційних втрат та 3 % річних позаяк згідно наданого ним акту звірки випливає, що Замовником проведено розрахунків на суму більшу ніж визначено в Договорі спростовується доказами наявними в матеріалах справи.

Зокрема при розгляді справи судом встановлено, що позивачем виконано роботи для відповідача по ямковому ремонту вартістю 75 000,00 грн., що підтверджується актом здачі-прийняття робіт від 23.07.2012 року, однак вказані роботи було повністю оплачено відповідачем, що підтверджується матеріалами справи та власне не заперечується сторонами.

Наведена обставина не призвела до помилок в розрахунках інфляційних втрат та 3 % річних про що вказувалось вище.

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позову.

Витрати на сплату судового збору підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд також враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу слід повернути 00,01 грн. надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна позову при зверненні до суду визначена в сумі 101 894,54 грн., розмір сплаченого судового збору повинен становити 2 037,89 грн., а сплачено 2 037,900 грн. (платіжне доручення № 25 від 27.06.2013 року, а.с.8, т.1).

Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

01.08.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер Фуд", вул.Полковвника Ганжі, 16, м.Тульчин Вінницька область, 23600 (ідентифікаційний код-35438742) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 23600 (ідентифікаційний код-НОМЕР_2) - 99 539 грн. 20 коп. боргу, 304 грн. 08 коп. інфляційних втрат, 2 051 грн. 26 коп. 3 % річних, 2 037 грн. 89 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Видати наказ в день набрання рішення законної сили.

4. Повернути Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 23600 (ідентифікаційний код-НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 00 грн. 01 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 25 від 27.06.2013 року.

5. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 судового збору в розмірі 00 грн. 01 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 25 від 27.06.2013 року. Оригінал платіжного доручення № 25 від 27.06.2013 року знаходиться в матеріалах справи 902/1016/13 (а.с.8, т.1).

Повне рішення складено 06 серпня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1 прим.:

1 - до справи.