Ухвала суду № 32825905, 23.07.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/703/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Щавінський В.Р. Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: суддів: секретаря: за участю:Федорової Г.Г., Сорочка Є.О., Троян Н.М., Каленюк О.Ю., представників апелянта - Маслюка Л.В., Смарчевської Я.В., представників відповідача - Кабанова В.І., Мурги Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Валенса» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Валенса» до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Валенса» (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Вишгородському районі Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС від 06.02.2013 року № 0000972300 та № 0001012300.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Валенса» відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в зв'язку з чим просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Валенса» є юридичною особою, зареєстрованою Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області 12.06.2007 року.

В період з 11.01.2013 року по 17.01.2013 року службовою особою ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Будівельне підприємство «Валенса» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «КП «Добробут» за період з 01.01.2010 року по 31.03.2012 року, в ході якої було встановлено порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, ст. 200, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт № 126/22-01/35090192 від 24.01.2013 року, на підставі якого ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС були прийняті податкові повідомлення-рішення від 06.02.2013 року № 0000972300 та № 0001012300.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин діяли норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) та Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР). З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, норми якого в частині визначення податку на додану вартість кореспондуються з нормами Закону України «Про податок на додану вартість». Податковий кодекс України в частині визначення податку на прибуток набрав чинності з 01 квітня 2011 року.

Відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону № 334/94-ВР, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Порядок формування валових витрат підприємства з метою визначення об'єкту оподаткування податком на прибуток визначений в ст. 5 Закону № 334/94-ВР.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності у тому числі на фінансування особистих потреб фізичних осіб, за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону (пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР).

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п. 1.7. ст. 1 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг) або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг) (п.п. 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

Згідно п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні норми передбачені і в Податковому кодексі України.

Так, відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

З аналізу зазначених норм вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (ст. 3 ГК України) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 року № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР), господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів ст. 3 Господарського кодексу України, п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг, результати якої - продукція, роботи чи послуги -мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущенні одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що відповідачем при проведенні перевірки ТОВ «Будівельне підприємство «Валенса» щодо дотримання останнім вимог податкового законодавства при здійснені фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «КП «Добробут» було встановлено відсутній реальний характер діяльності ТОВ «КП «Добробут», що свідчить про безтоварність операцій між позивачем та ТОВ «КП «Добробут» за спірний період.

Так, в ході перевірки було встановлено, що 15.06.2011 року між ТОВ «КП «Добробут» (Перевізник) та ТОВ «Будівельне підприємство «Валенса» (Замовник) було укладено договір перевезення вантажів 15/61, відповідно до п. 1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник бере на себе зобов'язання доставити (перевезти) автомобільним транспортом вантажі Замовнику (який є вантажоодержувачем) з місця відправлення до пункту призначення у встановлений строк, а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити за доставку (перевезення) вантажу плату, обумовлену даним Договором.

Згідно пунктів 2.1, 2.2, 2.3 Договору, перевезення здійснюються на підставі товарно-транспортно накладної, належним чином оформленої за формою, встановленою чинним законодавством. Вартість всіх транспортних послуг розраховується відповідно до тарифів зазначених в Специфікації (додаток № 1) на послуги з перевезення вантажів, підписаний обома сторонами договору, яка є невід'ємною частиною Договору. Заявка на перевезення передається Перевізнику шляхом телефонного, електронного зв'язку, іншим фіксованим шляхом, в якій Замовник визначає всі необхідні відомості, які характеризують найменування та кількість вантажу, адреси вантаження та розвантаження, відстані та строк перевезення та інші відомості.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2, 6.1, 6.2 Договору, Перевізник видає вантажі у пункті призначення вантажоодержувачу згідно з товарно-транспортною накладною Видача вантажів вантажоодержувачу у пункті призначення по місцю, та кількості місць провадиться у порядку і способом, за якими вантажі були прийняті від вантажовідправника.

Розрахунки за надання послуг між Перевізником і Замовником проводяться в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Перевізника на підставі виставлених рахунків після підписання Акту передавання-приймання наданих послуг

Згідно Додатку № 1 до договору перевезення вантажів 15/61 від 15.06.2011 року, тариф за 1 км. маршруту перевезень, при умові навантаження автомобіля Перевізника не менше 30 м. куб. деревини складає:

- 9,00 грн. при відстані доставки від 80 км. до 150 км, у тому числі ПДВ;

- 8,40 грн. при відстані доставки більше 150 км. у тому числі ПДВ.

На підтвердження виконання умов договору позивачем до податкового органу були надані акти виконаних робіт, податкові накладні, банківські виписки та оборотно-сальдова відомість по рахунку 631 за 01.01.2010 року - 31.03.2012року.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01.07.2004 року № 1955-IV (далі - Закон № 1955-IV), транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів.

Вказана діяльність здійснюється суб'єктом господарювання-експедитором (транспортним експедитором), який за дорученням клієнта й за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування.

Транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.

Учасниками транспортно-експедиторської діяльності - клієнти, перевізники, експедитори, транспортні агенти, порти, залізничні станції, об'єднання та спеціалізовані підприємства залізничного, авіаційного, автомобільного, річкового та морського транспорту, митні брокери та інші особи, що виконують роботи (надають послуги) при перевезенні вантажів.

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону № 1955-IV, положення цього Закону поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1955-IV, експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству (ч. 3 ст. 8 Закону № 1955-IV).

Згідно ст. 9 Закону № 1955-IV, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Відповідно до п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

Типові форми єдиної первинної транспортної документації, зокрема товарно-транспортну накладну, затверджено спільним наказом Мінтрансу, Мінстату України від 29.12.95 року № 488/346, відповідно до п. 2 якого, застосування вказаних форм первинного обліку всіма суб'єктами господарської діяльності, незалежно від форм власності є обов'язковим.

Відповідно до пунктів 11.1, 11.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля (дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається).

Факт надання транспортно-експедиційних послуг під час перевезення має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення.

Згідно пунктів 11.5-11.10 Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

У тих випадках, коли в товарно-транспортній накладній немає можливості перерахувати всі найменування вантажу, підготовленого для перевезення, до такої накладної Замовник додає документ довільної форми з обов'язковим зазначенням відомостей про вантаж (графи 1-10 товарно-транспортної накладної).

У цих випадках в товарно-транспортній накладній зазначається, що до неї додається як товарний розділ документ, без якого товарно-транспортна накладна вважається недійсною і не може використовуватись для розрахунків із Замовником.

Час прибуття (вибуття) автомобіля для завантаження і розвантаження Замовник зобов'язаний зазначати відповідно до пунктів 8.25 і 8.26 цих Правил.

Крім цього, товарно-транспортна накладна повинна бути складена з урахуванням загальних вимог встановлених для первинного документу згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 та ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Як вбачається з акту перевірки, ТОВ «Будівельне підприємство «Валенса» до перевірки не було надано документів, що засвідчують транспортування, товарно-транспортних накладних та інших супровідних документів, що на думку відповідача свідчать про відсутність факту перевезення вантажу.

Доводи апелянта про те, що податковий орган відмовився прийняти надані ТОВ «Будівельне підприємство «Валенса» товарно-транспортні накладні та інші документи, які підтверджують факт перевезення вантажу колегія суддів до уваги не приймає з огляду на їх недоведеність.

Разом з цим, з наданих позивачем до суду копій товарно-транспортних накладних вбачається, що вони не відповідають змісту первинного документу у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки не містять обов'язкових реквізитів первинних документів, а саме, відсутні посади та П.І.Б. осіб, відповідальних за проведення господарських операцій; відсутні дані щодо пункту навантаження, дані та підписи водіїв (водіїв-експедиторів) відповідальних за прийняття та перевезення вантажу, дані щодо номерів подорожніх листів.

Крім цього, згідно листа Вишгородського РЕВ при УДАІ ГУ МВС України в Київській області від 20.11.2012 року № 1940, ТОВ «КП «Добробут» не здійснювало реєстрацію рухомого майна (транспортних засобів) за період з дати державної реєстрації по 20.11.2012 року

Згідно листа Управління Держкомзему у Вишгородському районі Київської області від 05.11.2012 року № 3122, згідно даних Державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, ТОВ «КП «Добробут» на території Вишгородоського району не облікований.

Вказане, на думку колегії суддів свідчить про відсутність факту перевезення товару, що у свою чергу може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

Крім цього, з матеріалів перевірки вбачається, що в ході перевірки ТОВ «КП «Добробут» було встановлено відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, а отже і відсутня фінансово-господарська діяльність.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо безпідставності заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне підприємство «Валенса» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Суддя: Суддя: Г.Г. Федорова Є.О. Сорочко Н.М. Троян

Повний текст ухвали складено та підписано - 29.07.13р.

Головуючий суддя Федорова Г. Г.

Судді: Сорочко Є.О.

Троян Н.М.