Рішення № 32821488, 01.08.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 серпня 2013 р. Справа № 902/930/13

Провадження № 7/902/19/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК", м.Київ в собі Відділення "Вінницька регіональна дирекція "ПАТ "ВТБ Банк", м.Вінниця

до: Приватного підприємства "ЯНТАС", с.Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область

за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне сільськогосподарське товариство "Кристал", СТОВ "АкВаВіка", Лозінський Анатолій Іванович, Лозінська Антоніна Василівна.

про стягнення 1 455 668,99 грн. заборгованості

при секретарі судового засідання Ольховій Т.О.

за участю представників сторін:

позивача : Верещак В.М. - довіреність № 463/11.5.2 від 30.07.2010 року, паспорт АА 150246 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області 21.02.1996 року,

відповідача: не з'явився.

треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватне сільськогосподарське товариство "Кристал", СТОВ "АкВаВіка", Лозінський Анатолій Іванович, Лозінська Антоніна Василівна: не з'явилися.

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство "ВТБ БАНК", м.Київ о собі Відділення "Вінницька регіональна дирекція "ПАТ "ВТБ Банк", м.Вінниця звернулося до суду із позовом до Приватного підприємства "ЯНТАС", с.Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область про стягнення 1 448 486,25 грн. заборгованості з яких: 1 314 135,31 грн. прострочений борг по кредиту; 3 432,06 грн. інфляційні втрати за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту; 17 603,19 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту; 86 933,47 грн. пеня за період з 11.12.2012 року по 01.06.2013 року, що виникла в результаті порушення строку повернення кредиту; 24 626,54 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 08.05.2013 року по 31.05.2013 року; 1 410,45 грн. пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 11.12.2012 року по 17.05.2013 року; 44,96 грн. інфляційні втрати за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року, що виникли в результаті порушення строків сплати відсотків за користування кредитом; 300,27 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом на підставі укладеного з відповідачем 10.05.2012 року договору поруки № 158.10-23/12-ДП4 відповідно до якого останній поручався перед позивачем за виконання зобов'язань позичальником за кредитним договором від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543.

Ухвалою суду від 26.06.2013 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/930/13 з призначенням судового засідання на 10.07.2013 року.

При порушенні провадження судом з власної ініціативи залучено до участі у розгляді справи в якості третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватне сільськогосподарське товариство "Кристал", СТОВ "АкВаВіка", Лозінського Анатолія Івановича, Лозінську Антоніну Василівну.

10.07.2013 року через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання в якому останній просить суд перенести розгляд справи на іншу дату в зв'язку з перебуванням останнього у відпустці.

При цьому у вказаному письмовому клопотанні відповідач заперечує проти позову з огляду на положення ст.559 ЦК України вказуючи на те, що при укладанні угоди про надання кредиту було змінено зобов'язання без згоди поручителя (а.с.75, т.1).

Також 10.07.2013 року представником позивача подано з супровідним листом ряд документів на виконання вимог ухвали від 26.06.2013 року в якому вказано про проведення одним із поручителів (СТОВ "Аквавіка") часткових розрахунків після порушення провадження у справі.

В зв'язку з неявкою в судове засідання відповідача та третіх осіб розгляд справи ухвалою від 10.07.2013 року було відкладено до 01.08.2013 року.

На визначену дату представник відповідача та треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача в судове засідання не з'явилися, документів визначених ухвалою суду не надали.

При цьому судом встановлено, що як відповідач так і треті особи отримали ухвалу про порушення провадження у справі від 26.06.2013 року та ухвалу про відкладення розгляду справи від 10.07.2013 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення наявними в матеріалах справи.

Оскільки відповідач та треті особи своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористались, беручи до уваги приписи ч.ч. 1, 3 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач та треті особи, з огляду викладені обставини мали достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

01.08.2013 року позивачем подано до суду заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом в сумі 7 182,74 грн. за період з 01.06.2013 року по 07.06.2013 року (загалом 31 809,28 грн. відсотків за період з 01.05.2013 року по 07.06.2013 року) та про зменшення розміру позовних вимог в якій останній посилаючись на проведення розрахунку СТОВ "Аквавіка" за кредитним договором від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543 вказує на те, що сума заборгованості за кредитним договором зменшилась та становить 909 724,40 грн., з яких 800 000,00 грн. прострочений борг по кредиту; 3 432,06 грн. інфляційні втрати за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту; 17 603,19 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту; 86 933,47 грн. пеня за період з 11.12.2012 року по 01.06.2013 року, що виникла в результаті порушення строку повернення кредиту; 1 410,45 грн. пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 11.12.2012 року по 17.05.2013 року; 44,96 грн. інфляційні втрати за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року, що виникли в результаті порушення строків сплати відсотків за користування кредитом; 300,27 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом.

Справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами оскільки від позивача не надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації.

Розглянувши заяви позивача про збільшення та про зменшення розміру позовних вимог суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

В п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. При цьому питання щодо повернення зайво сплаченої суми судового збору у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначеному законодавством. Якщо ж до заяви про збільшення розміру позовних вимог не додано доказів сплати суми судового збору у встановленому порядку та розмірі (з урахуванням такого збільшення), то відповідна заява повертається господарським судом на підставі пункту 4 частини першої статті 63 ГПК, а у разі якщо відповідні недоліки виявлено після прийняття господарським судом заяви про збільшення розміру позовних вимог, суд стягує несплачені в установленому порядку та розмірі суми судового збору за результатами розгляду справи на підставі статті 49 ГПК.

Беручи до уваги викладене вище суд дійшов висновку про відповідність поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог приписам ст.22 ГПК України та прийняття вказаної заяви до розгляду.

Натомість заява позивача про зменшення розміру позовних вимог наведеним вище приписам певною мірою не відповідає.

Із порівняння змісту заявленого позову та заяви про зменшення розміру позовних вимог вбачається, що остання взагалі не містить вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам за користування кредитом.

Разом з тим, як вказувалось вище під зменшенням розміру позовних вимог закон розуміє зміну кількісних показників в яких виражається певна вимога, а тому зменшення позовної вимоги може бути виражене виключно у зменшенні розміру цієї вимоги, що не є тотожним не підтриманню її взагалі, оскільки такі дії свідчать про повну відмову від заявленої позовної вимоги.

Згідно ч.6 ст.22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Враховуючи наведене вище у суду відсутні підстави для прийняття заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

При цьому суд зауважує, що з врахуванням прийняття до розгляду заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог новою ціною позову є 1 455 668,99 грн..

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

20.03.2008 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (Банк) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Кристал" (Клієнт) було укладено генеральну угоду № 08.23/08-ГУ відповідно до п.1.1 якої Банк на положеннях та умовах цієї угоди зобов'язувався надавати Клієнту кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, договорах про відкриття мультивалютної кредитної лінії, договорах про відкритя кредитної лінії, договорах про надання гарантії, овердрафту та договорами про відкриття акредитиву, укладених у рамках цієї угоди і які є її невід'ємними частинами (а.с.18, т.1).

Згідно п.1.2 Генеральної угоди загальний розмір позичкової заборгованості Клієнта за наданими в рамках даної Угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 2 500 000 гривень.

30.12.2010 року та 10.02.2011 року сторонами підписувались договори про внесення змін до Генеральної угоди якими, з поміж іншого, встановлювався розмір процентних ставок за кредитами, ліміти надання Банком кредитних коштів тощо (а.с.19-21, т.1).

10.05.2012 року між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" (Банк) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Кристал" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 158.10-23/12-М543, предметом якого відповідно до п.1.1 є зобов'язання Банку надати Позичальнику грошові кошти в порядку та на умовах, визначених цим Договором, який укладено в межах Генеральної угоди від 20.03.2008 року № 08.23/08-ГУ, а Позичальник зобов'язується прийняти Кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути Банку Кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісійну винагороду та інші платежі в порядку, на умовах та у строки, що визначені цим Договором (а.с.22-27, т.1).

В розділі 3 Кредитного договору сторонами погоджено сума та валюту кредиту, строк кредитування, процентну ставку, спосіб повернення кредиту та сплати процентів, а саме:1 992 000,00 грн.; до 03.01.2013 року; 22,5 % річних; щомісячна сплата кредиту та процентів відповідно до Графіка повернення кредиту і сплати процентів тощо.

08.10.2012 року між сторонами було підписано договір про внесення змін до кредитного договору № 158.10-23/12-М543 згідно якого сторони встановили розмір процентів за користування кредитом у розмірі 23,5 % тощо.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором кредиту № 158.10-23/12-М543 від 10.05.2012 року та видав відповідачу кредит у розмірі 1 992 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 48545 від 10.05.2012 року банківською випискою тощо (а.с.30-31, т.1).

З твердженням позивача Позичальник неналежним чином виконував взяті на себе за договором кредиту зобов'язання, неналежним чином проводив кредитні платежі (сплатив лише 677 864,69 грн. кредиту за період з 13.06.2012 року по 05.04.2013 року та 367 879,35 грн. процентів за користування кредитом), що призвело до утворення станом на 01.06.2012 року заборгованості за кредитом у розмірі 1 448 486,25 грн. заборгованості з яких: 1 314 135,31 грн. прострочений борг по кредиту; 3 432,06 грн. інфляційні втрати за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту; 17 603,19 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту; 86 933,47 грн. пеня за період з 11.12.2012 року по 01.06.2013 року, що виникла в результаті порушення строку повернення кредиту; 24 626,54 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом за період з 08.05.2013 року по 31.05.2013 року; 1 410,45 грн. пеня за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 11.12.2012 року по 17.05.2013 року; 44,96 грн. інфляційні втрати за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року, що виникли в результаті порушення строків сплати відсотків за користування кредитом; 300,27 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом.

На підтвердження проведених відповідачем розрахунків та існування суми боргу у вказаному в позовній заяві розмірі позивачем надано виписки по позичковому рахунку Позичальника, розрахунки суми заборгованості тощо (а.с.12-17, 31-60, 82-87, т.1).

Також судом встановлено, що 10.05.2012 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (Банк) та Приватним підприємством "ЯнТас" (Поручитель) було укладено договір поруки № 158.10-23/12-ДП4 відповідно до п.1.1 якого Поручитель поручається перед Банком за виконання Позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому (а.с.62-64, т.1).

При цьому у розділі "Визначення термінів" договору поруки сторони визначили, що Позичальником є ПСП "Кристал", кредитний договір це договір від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543 укладений між Банком та Позичальником, зобов'язання за Кредитним договором - усі зобов'язання, в тому числі усі наявні та майбутні зобов'язання щодо повернення кредиту та/або сплати за користування кредитом (нарахованих процентів), та/або комісійних винагород, та/або сплати неустойки (штрафу та/або пені), та/або сплати інших платежів, що підлягають сплаті Позичальником на користь Банку відповідно до умов Кредитного договору, відшкодування можливих витрат та/або завданих Банку збитків, здійснених (понесених) Банком, та/або у зв'язку неналежним виконанням Позичальником Кредитного Договору в порядку та на умовах, встановлених Кредитним договором.

В п.1.2 Договору поруки встановлено, що згідно Кредитного договору Банк надав Позичальнику кредит в сумі 1 992 000,00 грн. на строк до 03.01.2013 року включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 22,5 % річних, або в іншому розмірі, передбаченому Кредитним договором.

Згідно пункту 2.1 Договору сторони визначили, що у випадк порушення Позичальником взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі зобов'язань Позичальника за Кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих Процентів за користування кредитом, комісійної винагороди, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань Позичальника за Кредитним договором.

08.10.2012 року між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк (Банк) та Приватним підприємством "ЯнТас" (Поручитель) укладено договір № 1 про внесення змін до договору поруки № 158.10-23/12-ДП4 від 10.05.2012 року відповідно до якого погодили внести зміни до Договору виклавши п.п.1.2, 5.1 в новій редакції зазначивши в останніх про підвищення розміру процентів за користування кредитом у розмірі 23,5 % річних та встановивши строк дії договору поруки до 03.01.2016 року (а.с.65, т.1).

Також судом встановлено, що Банком було заявлено Поручителю письмовий лист-вимогу від 16.01.2013 року про повернення простроченої заборгованості Позичальника за Кредитним договором від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543, який було отримано ПП "ЯнТас" 22.01.2013 року, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.61, т.1).

Непроведення розрахунків по Кредитному договору від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543 Позичальником та Поручителем спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З огляду на заявлення позову до Поручителя судом при прийнятті рішення враховано наступні норми матеріального права, зокрема ч.ч. 1, 2 ст.543 ЦК України згідно яких у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище приписів законодавства заявлення позивачем позовних вимог до відповідача про стягнення заборгованості за кредитом, відсотків за користування кредитом, пені, 3 % річних, інфляційних втрат є правомірним.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача боргу за кредитом в сумі 1 314 135,31 грн. станом на 01.06.2013 року та відсотків за користування кредитом в сумі 31 809,28 грн. за період з 01.05.2013 року по 07.06.2013 року суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається із матеріалів справи позовна заява від 21.06.2013 року № 2115/700-2 фактично здана нарочно до канцелярії господарського суду Вінницької області 25.06.2013 року, що вбачається із відбитку штампа на першому аркуші позовної заяви (а.с.3, т.1).

Разом з тим СТОВ "Аквавіка" було сплачено 545 944,59 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543 (21.06.2013 року - 31809,28 грн., 04.07.2013 року - 20 000,00 грн., 12.07.2013 року - 10 000,00 грн., 16.07.2013 року - 30 000,00 грн., 17.07.2013 року - 254 135,31 грн., 23.07.2013 року - 200 000,00 грн.).

Як наголошено в п.4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Визнання боржником претензії кредитора не є способом припинення зобов'язання і не свідчить про відсутність спору; особа, претензія якої визнана боржником, вправі звернутися до господарського суду з позовом про стягнення визнаної суми коштів. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

З врахуванням положень п.4.11 кредитного договору від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543 щодо черговості зарахування вимог Банку у разі недостатності суми проведеного платежу (1 черга - прострочені проценти та комісійна винагорода, 2 черга - строкові проценти та комісійна винагорода, 3 черга - прострочена заборгованість за кредитом, 4 черга - строкова заборгованість за кредитом, 5 черга - витрати Банку пов'язані з одержанням виконання за борговими зобов'язаннями, 6 черга пеня за прострочення сплати процентів та комісійної винагороди, 7 черга - пеня за прострочення повернення кредиту, 8 черга - штрафи), дати надходження позовної заяви до суду, а також дат погашення заборгованості СТОВ "Аквавіка" суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача 31 809,28 грн. відсотків за користування кредитом за період з 01.05.2013 року по 07.06.2013 року позаяк на момент звернення до суду із вказаною позовною вимогою боргу за останньою не існувало. що свідчить про безпідставність заявленого позову в цій частині.

Стосовно вимоги позивача про стягнення 1 314 135,31 грн. боргу по кредиту суд з огляду на проведення оплати в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543 після звернення з позовом до суду в сумі 514 135,31 грн. (545 944,59 - 31 809,28) суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення боргу по кредиту в сумі 514 135,31 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п.11 ч.1 ст.80 ГПК України.

Водночас підлягає задоволенню вимога про стягнення залишку боргу по кредиту в сумі 800 000,00 грн. (1 314 135,31 - 514 135,31) як правомірна та обгрунтована.

Суд зазначає, що фактична сплата заборгованості за кредитним договором від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543 СТОВ "Аквавіка" не суперечить положенням останнього, оскільки із п.3.8 кредитного договору слідує, що виконання зобов'язань за ним крім іншого забезпечується порукою СТОВ "Аквавіка".

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3 432,06 грн. інфляційних втрат за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту; 17 603,19 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту; 86 933,47 грн. пені за період з 11.12.2012 року по 01.06.2013 року, що виникла в результаті порушення строку повернення кредиту; 1 410,45 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 11.12.2012 року по 17.05.2013 року; 44,96 грн. інфляційних втрат за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року, що виникли в результаті порушення строків сплати відсотків за користування кредитом; 300,27 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.7.1 кредитного договору сторони встановили, що у разі прострочення Позичальником зобов'язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору, Позичальник зобов'язаний сплатити на користь Банка пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов'язань. Вказана пеня розраховується по дату повного виконання всіх зобов'язань щодо погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені, 3 % річних, інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту та відсотків за користування кредитом є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Перевіркою розрахунку 3 % річних, пені судом виявлено помилки, які полягають у невірному визначенні позивачем періодів нарахування, а саме ним визначено періоди нарахування без врахування п.п.3.4, 3.5, 4.2, 4.6 кредитного договору від 10.05.2012 року № 158.10-23/12-М543 згідно яких кредит та відсотки за користування ним мали сплачуватись щомісячними платежами восьмого числа кожного місяця в той час як в ряді випадків позивач нараховував пеню та 3 % річних за періоди, що були меншими від фактичного прострочення.

Окрім того при перевірці правильності розрахунку 3 % річних та пені судом виявлено в ряді періодів помилки в обрахунках, які спричинені арифметичними помилками і полягають у невірному визначенні кінцевих сум, які є меншими ніж визначив суд.

Однак враховуючи те, що визначення періодів нарахування, а також кінцевих сум, які заявлені до стягнення належить до виключної прерогативи позивача суд задовольняє заявлені вимоги про стягнення 17 603,19 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту; 86 933,47 грн. пені за період з 11.12.2012 року по 01.06.2013 року, що виникла в результаті порушення строку повернення кредиту; 1 410,45 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 11.12.2012 року по 17.05.2013 року; 300,27 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом в повному обсязі.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат нарахованих за порушення строку сплати кредиту та відсотків за користування ним судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Як вбачається із розрахунку позивач обраховував 44,96 грн. інфляційних втрат за несвоєчасно сплачені відсотки за користування кредитом та 3 432,06 грн. інфляційних втрат за порушення строків повернення кредиту за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року включно.

При цьому позивачем взято для обрахунку інфляційних втрат місяці лише з позитивним значенням індексу інфляції, в той час місяці в яких індекс інфляції становив значення менше за 100 % (дефляція) позивачем не включено до розрахунку.

Зокрема, позивачем проведено нарахування інфляційних втрат виключно за вересень, грудень 2012 року та січень 2013 року.

Окрім того, позивачем проведено нарахування інфляційних втрат не за повний місяць, а лише за 1 день вересня, 7 днів грудня, 21 день січня (розрахунок інфляційних втрат за несвоєчасно сплачені відсотки) і відповідно 8 днів вересня, 21 день грудня, 31 день січня (розрахунок інфляційних втрат за порушення строків сплати кредиту).

До того ж із розрахунку слідує, що сума простроченого боргу на який нараховувались інфляційні втрати неодноразово змінювалась в межах одного місяця.

Однак вказана методика не відповідає рекомендаціям по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Аналогічний підхід рекомендується застосовувати і у випадках коригування розміру боргу під час проведення нарахування, що вбачається із наведеного у вказаному листі прикладу розрахунку.

Крім того, слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Таким чином, виходячи із приписів які містяться в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р та наказі Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265, правильним буде обраховувати інфляційні втрати шляхом множення індексів інфляції за місяці, які складають період заборгованості для визначення середнього значення індексу інфляції для кожної із сум заборгованості окремо.

Тобто, в даному випадку слід інфляційні втрати на суму заборгованості яка повинна сплачуватись у визначений строк розраховувати визначивши середнє значення індексу інфляції за період з початку виникнення заборгованості до того періоду коли така заборгованість фактично погашається із врахуванням часткових проплат.

З огляду на те, що наведений позивачем розрахунок вказаним вище вимогам не відповідає у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, що не позбавляє його права на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат при врахуванні наведених вище рекомендаційних положень.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, 3 % річних та пені за порушення строків повернення кредиту та відсотків за користування кредитом, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача наведені у його клопотанні про відкладення розгляду справи є юридично неспроможними, оскільки спростовуються наявними у справі доказами.

Зокрема посилання відповідача на припинення поруки в зв'язку із зміною зобов'язання без згоди поручителя при наявності договору про внесення змін до договору поруки від 08.10.2012 року, який дублює положення договору про внесення змін до кредитного договору від 08.10.2012 року свідчить про необгрунтованість вказаного твердження.

За таких обставин, суд дійшов висновку часткове задоволення позову з врахуванням часткової відмови в стягненні відсотків за користування кредитом інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту та відсотків за користування ним, а також припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по сплаті кредиту в зв'язку з відсутністю предмету спору з мотивів наведених вище.

Також судом встановлено, що ВАТ ВТБ Банк змінило найменування на ПАТ "ВТБ Банк", що вбачається із статуту в редакції із реєстрацією змін 12.06.2013 року. Згідно п.1 статуту публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" є правонаступником усіх прав та обов'язків АКБ "Мрія" перейменованого у ВАТ ВТБ Банк тощо (а.с.67, т.1).

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд дійшов висновку про необхідність стягнення з позивача в доход Державного бюджету України 143,65 грн. несплаченої суми судового збору враховуючи подання ним заяви про збільшення розміру позовних вимог на суму 7 182,74 грн. із врахуванням прийняття якої до розгляду новою ціною позову є 1 455 668,99 грн., в той час як позивачем сплачено судовий збір виходячи із ціни позову в сумі 1 448 486,25 грн..

При достягненні з позивача суми судового збору судом враховано припис, який міститься в п.3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" який вказувався вище, а також п.2.8 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України".

01.08.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.1 ч.11 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Янтас", вул.Ватутіна, 6, с.Ілляшівка Тростянецький район Вінницька область, 24330 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 36892221) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", пл.Гагаріна, 2, м. Вінниця, 21018 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 14359319) - 800 000 грн. 00 коп. основного боргу, 17 603 грн. 19 грн. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 01.06.2013 року, що виникли в результаті порушення строку повернення кредиту, 86 933 грн. 47 коп. пені за період з 11.12.2012 року по 01.06.2013 року, що виникла в результаті порушення строку повернення кредиту, 1 410 грн. 45 коп. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 11.12.2012 року по 17.05.2013 року, 300 грн. 27 коп. 3 % річних за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, 28 407 грн. 65 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", пл.Гагаріна, 2, м. Вінниця, 21018 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 14359319) - 143 грн. 65 коп. судового збору в доход Державного бюджету України

4. Провадження у справі в частині вимоги про стягнення 514 135 грн. 31 коп. боргу за кредитом припинити в зв'язку з відсутністю предмета спору згідно п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

5. В стягненні відсотків за користування кредитом в сумі 31 809 грн. 28 коп. за період з 01.05.2013 року по 07.06.2013 року, інфляційних втрат в сумі 44 грн. 96 коп. за несвоєчасно сплачені відсотки за користування кредитом та інфляційних втрат в сумі 3 432 грн. 06 коп. за порушення строків повернення кредиту за період з 11.06.2012 року по 17.05.2013 року відмовити.

6. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

7. Копію рішення надіслати відповідачу, третім особам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 06 серпня 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 8 прим.:

1 - до справи

2 - ПП "ЯНТАС" - вул. Ватутіна, буд. 6, с.Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330.

3 - Приватне сільськогосподарське підприємство "Кристал" - вул. Сонячна, буд. 1, с.Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330.

4 - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "АкВаВіка" - вул.Жовтнева, 1, с.Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330.

5,6 - Лозінський Анатолій Іванович - вул.Леніна, 8, с.Ілляшівка, Тростянецький район, Вінницька область, 24330; вул.Ватутіна, 6, с.Підлісне Тростянецького району Вінницької області, 24330.

7,8 - Лозінська Антоніна Василівна - проспект Гагаріна, 23, корпус, 5, м.Одеса, 65039; вул.Ватутіна, 6, с.Підлісне Тростянецького району Вінницької області, 24330.