Рішення № 32812505, 31.07.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/7137/13-ц

Провадження №: 2/752/2770/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2013 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Пасинок В.С., при секретарі Тасенко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,-

в с т а н о в и в:

у квітні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідач ОСОБА_2 згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2012 року є винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12 вересня 2012 року за участю автомобілів марок «SsangYong» державний номерний знак НОМЕР_1, «Mitsubishi» державний номерний знак НОМЕР_2 та «КІА Rio» державний номерний знак НОМЕР_3 під його керуванням.

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди йому як особі, яка на законних підставах керувала автомобілем «КІА Rio» державний номерний знак НОМЕР_3, була заподіяна матеріальна та моральна шкода, розмір яких становить 28 019,53 грн. та 25 000,00 грн. відповідно.

Тому, враховуючи той факт, що на момент ДТП відповідач здійснював керування транспортним засобом за відсутності полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, просив стягнути з останнього на його користь вказані вище суми, а також додаткові витрати, понесені ним, а саме: 29,38 грн. - послуги банку; 50,00 грн. - мийка автомобіля; 67,32 грн. - повідомлення відповідача телеграфом, та судові витрати по справі: 1 468,00 грн. - вартість експертизи і 5 000,00 грн. - витрати на правову допомогу.

В ході розгляду справи позивач та його представник підтримали обґрунтування позову та просили суд його задовольнити з обставин, викладених в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в ході розгляду справи, визнаючи свою вину в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди та завданні матеріальної шкоди позивачу, заперечив проти її розміру, вважаючи її завищеною і такою, що не відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив суд надати йому можливість самостійно здійснити відновлювальний ремонт пошкодженого автомобіля «КІА Rio» державний номерний знак НОМЕР_3.

Проти решти позовних вимог відповідач ОСОБА_2 заперечив у повному обсязі, вважаючи їх надуманими, безпідставними та необґрунтованими, тому просив суд відмовити у їх задоволенні (а.с. 39-42).

Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не з»явився, повідомлявся належним чином про день та час судового засідання, причини неявки не повідомив.

За таких обставин, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Пункт 13 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» визначає, що, враховуючи, що відповідно до ст. ст. 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених п. 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

При розгляді таких спорів суд має вирішити питання про залучення до участі у справі власника майна як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача у порядку, передбаченому ст. ст. 35, 36 ЦПК України, оскільки рішення у справі може вплинути на його права та обов'язки щодо однієї зі сторін.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що власником автомобіля «КІА Rio» державний номерний знак НОМЕР_3 є третя особа у справі - ОСОБА_3

Також, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, автомобілем «КІА Rio» державний номерний знак НОМЕР_3 на відповідній правовій підставі - посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб - керував позивач у справі - ОСОБА_1

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість позиції позивача щодо пред'явлення ним вказаного позову.

Крім того, судом встановлено та не заперечувалось сторонами у справі, що вказаний вище транспортний засіб було пошкоджено у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала місце 12 вересня 2012 року за участю автомобілів марок «SsangYong» державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням відповідача ОСОБА_2, «Mitsubishi» державний номерний знак НОМЕР_2 та «КІА Rio» державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням позивача ОСОБА_1 (а.с. 5).

Згідно постанови Голосіївського районного суду м. Києва від 03 грудня 2012 року водій автомобіля марки «SsangYong» державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 визнаний винним у порушенні ПДР України, що призвело до пошкодження трьох транспортних засобів та, як наслідок, до вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 6).

Як встановлено в ході розгляду справи, вказана постанова суду не є скасованою та набрала законної сили в установленому законом порядку.

Доказів зворотного в розпорядження суду не надано.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

З огляду на викладене та враховуючи, що вищевказана постанова суду на даний час не скасована і набрала чинності, суд дійшов до висновку про те, що позивач звільнений від доказування обставин події, що стала приводом для звернення до суду з цим позовом.

Згідно п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» відповідно до ст. 21 Закону № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, тобто володільці транспортних засобів, за винятком осіб, звільнених від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з п. 13.1 ст. 13 цього Закону, зобов'язані застрахувати ризик своєї цивільної відповідальності, яка може настати внаслідок завдання шкоди життю, здоров'ю або майну інших осіб при використанні транспортних засобів. У зв'язку із цим при пред'явленні позовних вимог про відшкодування такої шкоди в результаті дорожньо-транспортної пригоди безпосередньо до особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, суд має право виключно в порядку, передбаченому ст. 33 ЦПК України, залучити до участі у справі страхову організацію (страховика), яка застрахувала цивільну відповідальність володільця транспортного засобу. Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме зі страховика є підставою для відмови в позові до завдавача шкоди у відповідному розмірі.

Як встановлено в ході розгляду справи та не заперечувалось сторонами у справі, зокрема, стороною відповідача, на момент дорожньо-транспортної пригоди його цивільно-правова відповідальність застрахована в установленому законом порядку не була.

Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 Правил дорожнього руху України).

Як встановлено в ході розгляду справи, на момент дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_2 на законних підставах використовував транспортний засіб - автомобіль марки «SsangYong» державний номерний знак НОМЕР_1.

Доказів зворотного в розпорядження суду не надано.

Тому, оскільки відповідач ОСОБА_2 винний у вчиненні ДТП, в якому було заподіяно шкоду позивачу через недотримання вимог Правил дорожнього руху України під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, суд приходить до висновку про те, що з урахуванням вимог ст. 1187 ЦК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заподіяна останньому матеріальна шкода.

При зверненні до суду позивачем розмір матеріальної шкоди, завданої йому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 12 вересня 2012 року, визначений в сумі 28 019,53 грн., що згідно висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 1793/13-54 від 28 березня 2013 року є повною вартістю відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу складників (а.с. 13-26).

При цьому, позивач в обґрунтування своєї позиції посилається на положення ч. 3 п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Так, згідно вказаної частини зазначеного пункту постанови, якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), було використано нові вузли, деталі, комплектуючі частини, у тому числі іншої модифікації, що випускаються в обмін знятих із виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не має права вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого вартості такого майна (у разі відшкодування збитків).

Оскільки в ході розгляду справи судом підстав для критичної оцінки висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 1793/13-54 від 28 березня 2013 року не встановлено, відповідачем доказів в розумінні ст. ст. 57-59 ЦПК України на спростування доводів позивача в розпорядження суду не надано, клопотань для обґрунтування своєї позиції щодо забезпечення доказів не заявлено, суд, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст. 11 ЦПК України, приймаючи до уваги викладене, приходить до висновку про можливість прийняття до уваги позиції ОСОБА_1 щодо стягнення з ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 28 019,53 грн. як доведеної належними та допустимими доказами, як того вимагає ЦПК України, сумніву в достовірності яких у суду не виникло.

Разом з тим, суд критично оцінює, а тому не приймає до уваги твердження відповідача щодо завищення розміру матеріальної шкоди, завданої позивачу, оскільки, як вже зазначалося вище, останні є недоведеними, виходячи з положень ст. ст. 57-60 ЦПК України.

Згідно ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до ст. 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до загальних положень, викладених в ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Згідно з ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року (із змінами та доповненнями) роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до вимог ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, сторони мають рівні права щодо надання доказів, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

З боку відповідача в розпорядження суду не було надано доказів на підтвердження його позиції щодо безпідставності та необґрунтованості заявленого ОСОБА_1 позову.

Крім того, в ході розгляду справи відповідач не скористався жодним із наданих йому як особі, яка бере участь у справі, цивільно-процесуальним законодавством правом, визначеним у ст. 27 ЦПК України, а також порядком витребування доказів, який передбачений правилами ст. 137 ЦПК України, та не витребував у встановленому законом порядку доказів, необхідних йому для обґрунтування своєї позиції.

Отже, враховуючи вказані положення ЦК України про відшкодування шкоди та ЦПК України, суд приходить до висновку про правомірність вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_2 на його користь 29,38 грн. - послуги банку; 50,00 грн. - мийка автомобіля; 67,32 грн. - повідомлення відповідача телеграфом.

Разом з тим, розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 щодо стягнення з останнього у відшкодування моральної шкоди 25 000,00 грн., суд дійшов до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову в цій частині, виходячи з наступного.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 1167 ЦК України (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» визначено поняття моральної шкоди. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 вказаної постанови обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду, позивачем в обґрунтування заподіяння йому з боку відповідача моральної шкоди було зазначено про те, що під час ДТП він відчув сильний стрес, побоювання за своє життя та здоров'я, через вказану пригоду він втратив нормальні життєві зв'язки, до того ж, будучи працюючим інвалідом, був позбавлений можливості повноцінно виконувати свої обов'язки через відсутність засобу для пересування, що принесло йому ряд незручностей.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України у випадку, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. У заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

В ході розгляду справи позивач ОСОБА_1 порядком витребування доказів не скористався та не витребував у встановленому законом порядку доказів, необхідних йому для обґрунтування своєї позиції.

Враховуючи положення вказаних статей, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи в обґрунтування матеріальної шкоди та формули розрахунку її компенсації, а також на підтвердження наявності такої шкоди, причинного зв'язку між діями відповідача та виникненням моральної шкоди, її розміру, не було надано доказів з точки зору їх відповідності положенням ст. ст. 57-59 ЦПК України, на які б він посилався як на підставу своїх вимог в даній частині позову, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивача в цій частині.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивачем згідно квитанції № 13141.258.1 від 12 квітня 2013 року здійснено оплату правової допомоги адвоката ОСОБА_4 відповідно до угоди « 1104 від 06 квітня 2013 року (а.с. 47-49).

Крім того, в ході розгляду справи судом встановлено, що за складання висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчого дослідження № 1793/13-54 від 28 березня 2013 року ОСОБА_1 сплачено 1 468 грн. (а.с. 10).

До того ж, в дохід держави слід стягнути судовий збір в розмірі 281,66 грн., що підлягав сплаті за подання позовної заяви.

Отже, виходячи з положень ст. 88 ЦПК України, вказані суми підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 23, 979, 988, 1167, 1187 ЦК України, ст. ст. 3, 5, п. 9.3 ст. 9, п. 27.1 ст. 27, п. 27.5 ст. 27, п. 22.3 ст. 22, 35, 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01 березня 2013 року № 4, п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду від «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди» 31 березня 1995 року № 4, ст.ст. 10, 11, 15, 57-60, 61, 81, 88, 212- 215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вишеньки, Бориспільського району, Київської області, зареєстрований: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на користь ОСОБА_1 у вішкодування матеріальної шкоди 28166,23 грн. (двадцять вісім тисяч сто шістдесят шість гривень 23 коп.)

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вишеньки, Бориспільського району, Київської області, зареєстрований: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на користь ОСОБА_1 судові витрати: 1468 грн. (одна тисяча чотириста шістдесят вісім грн.) вартість експертизи, 5000 грн. (п»ять тисяч грн.) витрати на правову допомогу.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Вишеньки, Бориспільського району, Київської області, зареєстрований: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) в дохід держави судовий збір у розмірі 281,66 грн.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок