Рішення № 32812461, 30.07.2013, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/9160/13-ц

Провадження №: 2/752/3145/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2013 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Пасинок В.С.

при секретарі - Тасенко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Мостобуд» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

у травні 2013 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позову вказав на те, що з 30 березня 2012 року по 24 травня 2013 року працював у Мостозагоні № 27 ПАТ «Мостобуд» на посаді водія автотранспортних засобів 1 класу.

За весь період роботи йому не виплачували заробітної плати, чого не здійснили і на момент звільнення.

Звільнившись 24 травня 2013 року з займаної посади відповідно до п. 2 ст. 36 КЗпП України, жодних виплат йому проведено не було.

Тому, просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості по заробітній платі в розмірі 20 000,00 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43 046,22 грн., у відшкодування завданої йому моральної шкоди 10 000,00 грн., а також судові витрати у справі.

В судове засідання 30 травня 2013 року позивач не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказах, зазначивши при цьому про те, що обґрунтування позову підтримує в повному обсязі (а.с. 37, 54).

Відповідач, будучи в установленому законом порядку повідомленим про час та місце розгляду справи, явку свого представника в судове засідання також не забезпечив. Проте, останній в розпорядження суду надав письмові заперечення, в яких, визнавши позовні вимоги ОСОБА_1 щодо заборгованості по заробітній платі в розмірі 10 640,51 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 21 458,23 грн., в іншій їх частині, що стосуються відшкодування моральної шкоди, проти позову заперечив, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість з даного приводу (а.с. 41-44).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Так, судом встановлено та не заперечувалось сторонами, зокрема, стороною відповідача, що позивач з 16 квітня 2012 року по 03 вересня 2012 року працював у Мостозагоні № 27 ПАТ «Мостобуд» на посаді водія автотранспортних засобів 1 класу (а.с. 5-12, 29-34).

Судом також встановлено та вбачається з матеріалів справи, що Мостозагін № 27 ПАТ «Мостобуд» має заборгованість по виплаті заробітної плати позивачу, що, до речі, не заперечується відповідачем, розмір якої становить 10 640,51 грн. (а.с. 35).

Судом встановлено і доказів зворотного з боку сторони відповідача, як того вимагає ст. 60 ЦПК України, в розпорядження суду не надано, розрахунок при звільненні ОСОБА_1 проведений не був.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оплату праці», ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст. 117 КЗпПУ в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організацій повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок - виплатити всі суми, що належать йому; у разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Оскільки станом на час розгляду справи судом відповідачем не виплачено в повному обсязі кошти, належні позивачеві при звільненні, то вимога про стягнення на підставі ст. 117 КЗпПУ середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається я на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, з огляду на викладене, суд, вважаючи порушеними права позивача, гарантовані йому Конституцією України щодо права на працю та її оплату та не заперечуючи механізму розрахунку середнього заробітку, здійсненого позивачем відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року № 100, надходить до висновку про недоведеність з точки зору положень ст. ст. 57-60 ЦПК України вимог позивача стосовно розмірів належних до виплати йому заробітної плати та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку.

В ході розгляду справи позивач на власний розсуд розпорядився наданими йому цивільно-процесуальним законодавством правами, зокрема, визначеним у ст. 27 ЦПК України правом сторони заявляти клопотання про витребування відповідних доказів, і жодного клопотання задля обґрунтування своєї позиції не заявив.

Тому, зважаючи за викладене, суд, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст. 11 ЦПК України, приймаючи до уваги викладене, приходить до висновку про можливість покладення в основу судового рішення розрахунку заробітної плати та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку, здійсненого відповідачем, як доведеного належними та допустимими доказами, як того вимагає ЦПК України, сумніву в достовірності яких у суду не виникло.

До того ж, відповідно до ст. 174 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Як встановлено в ході розгляду справи відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 визнав у розмірі 10 640,51 грн. стосовно заробітної плати та 21 458,23 грн. - середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні, вважаючи їх обґрунтованими (а.с. 41-45).

Тому, суд з урахуванням вищевикладеного та положень ст. ст. 31, 174 ЦПК України приходить до висновку про можливість задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості по заробітній платі в розмірі 10 640,51 грн. та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні в розмірі 21 4582,23 грн.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 щодо стягнення з Мостозагону № 27 ПАТ «Мостобуд» на його користь у відшкодування завданої йому невиплатою заробітної плати та середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн., суд встановив наступне.

Так, звертаючись до суду з даного приводу, в обґрунтування своїх вимог позивачем було зазначено про те, що невиплатою заробітної плати було порушено його права, ним витрачено багато часу на вирішення питання щодо його відновлення, він змушений був просити грошей у знайомих, через що відчував приниження та сором, що як наслідок, призвело до втрати ним нормальних життєвих зв'язків.

Згідно з ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до роз'яснень, викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

При з'ясуванні питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння моральних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позивачу була завдана моральна шкода, оскільки, саме неправомірними діями відповідача порушене право позивача на своєчасне одержання винагороди за працю та отримання соціальних виплат, закріплених у ст. ст. 43, 46 Конституції України.

При цьому судом не приймаються до уваги й оцінюються критично твердження відповідача про те, що затримка у виплаті заробітної плати пов'язана з невиконанням замовниками робіт та послуг ПАТ «Мостобуд» розрахунків за виконані роботи, оскільки вказана позиція відповідача є, на думку суду, способом захисту своїх інтересів та спрямована на уникнення відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків, в даному випадку, по оплаті праці, яка не доведена, як того вимагає ст. 60 ЦПК України.

Разом з тим, суд, приймаючи до уваги вимоги розумності і справедливості, дійшов до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме: в розмірі 1 000,00 грн. В іншій частині відшкодування моральної шкоди суд вважає за необхідне відмовити, оскільки розмір шкоди, заявлений позивачем, є завищеним та неадекватним характеру порушеного права, а також не доведений належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 57-59 ЦПК України.

Такою, що підлягає задоволенню, на думку суду є й вимога щодо стягнення на користь позивача 500,00 грн. витрат на правову допомогу.

До вказаного висновку суд дійшов, виходячи з наступного.

Так, згідно ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: витрати на правову допомогу; витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач для кваліфікованого захисту своїх порушених прав був вимушений звернутись за юридичною допомогою до адвоката ОСОБА_2, розмір послуг якого становив 500,00 грн. (а.с. 15-17).

Відповідно до ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Тому, на думку суду, вказана сума підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 330,99 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 41, 116, 117, 139, 140, 149, 232, 233, 234, 235, 237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», Постановою Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», Порядком розрахунку середнього заробітку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, Інструкціє про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року № 58, ст. ст. 10, 11, 15, 31, 59-61,79, 88, 174, 212-215, 218, 294, 367 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Мостобуд» про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Панківська, 5, р/р № 260000057255 в Київській регіональній дирекції «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904, код ЗКПО 01386326, ІПНЮО 013863226657) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) заборгованість по заробітній платі у розмірі 10 640 (десять тисяч шістсот сорок) 51 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Панківська, 5, р/р № 260000057255 в Київській регіональній дирекції «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904, код ЗКПО 01386326, ІПНЮО 013863226657) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 21 458 (двадцять одна тисяча чотириста п'ятдесят вісім) 23 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Панківська, 5, р/р № 260000057255 в Київській регіональній дирекції «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904, код ЗКПО 01386326, ІПНЮО 013863226657) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) у відшкодування моральної шкоди 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Панківська, 5, р/р № 260000057255 в Київській регіональній дирекції «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904, код ЗКПО 01386326, ІПНЮО 013863226657) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати на правову допомогу в розмірі 500 (п'ятсот) грн. 00 коп.

Стягнути з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Панківська, 5, р/р № 260000057255 в Київській регіональній дирекції «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904, код ЗКПО 01386326, ІПНЮО 013863226657) в дохід держави судовий збір у розмірі 330 (триста тридцять) грн. 99 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в межах суми за один місяць.

Рішення може бути оскаржене Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Голосіївський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.С. Пасинок