Постанова № 32806015, 23.07.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 липня 2013 року 16:07 № 826/10254/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Гарника К.Ю., при секретарі судового засідання Непомнящій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дії, скасування податкових повідомлень-рішень від 28.02.2013 №0002212203 та №0002182203 ВСТАНОВИВ:

01 липня 2013 року (відповідно до відмітки служби діловодства суду) Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізоформ Медікал» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними дії ДПІ в Печерському районі м. Києва ДПС по проведенню перевірки ТОВ «Лізоформ Медікал», результати якої оформлені актом від 05 лютого 2013 року № 104/22-03/36257034; скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 28 лютого 2013 року № 0002212203, № 0002182203; стягнути з відповідача витрати по даній справі.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження недійсності правочинів, укладених між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор».

Позивач стверджує, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізоформ Медікал» правомірно відображено суми податкового кредиту за господарськими операціями з контрагентом ТОВ «Фартор» як наслідок здійснення господарських операцій. На підтвердження необґрунтованості висновків податкового органу, представником позивача зазначено, що відповідачем не надано жодних доказів того, що укладання та виконання договору не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав та обов'язків; сума податку на додану вартість, включена позивачем до складу податкового кредиту, підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, а несплата контрагентом-продавцем податку на додану вартість до бюджету не впливає на формування податкового кредиту покупцем, якщо він має всі документальні підтвердження розміру зазначеного податкового кредиту.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з посиланням на їх безпідставність, просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях проти позову, співпадають з висновками акта від 05 лютого 2013 року № 104/22-3/36257034 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ Медікал» (код ЄДРПОУ 36257034) з питання дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій за період з 01.07.2011 р. по 31.08.2011 р. по взаємовідносинам з ТОВ «Фартор» (далі по тексту - Акт перевірки).

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лізоформ Медікал» (код за ЄДРЮОФОП 36257034) зареєстровано як юридична особа Печерською районною у місті Києві державною адміністрацією та перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби як платник податку на додану вартість. Згідно КВЕД може займатись наступними видами діяльності: 24.41.0 - виробництво основних фармацевтичних продуктів; 24.42.0 - виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів; 24.51.0 - виробництво мила та миючих засобів, засобів для чищення та полірування; 51.45.0 - оптова торгівля парфумерними та косметичними товарами; 51.46.0 - оптова торгівля фармацевтичними товарами; 51.90.0 - інші види оптової торгівлі.

У період з 23 січня 2013 року по 29 січня 2013 року посадовими особами відповідача на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 23 січня 2013 року № 167 та повідомлення від 29 грудня 2012 року № 891/22-3 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ Медікал» (код ЄДРПОУ 36257034) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій за період з 01 липня 2011 року по 31 серпня 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Фартор», за результатами якої складено акт від 05 лютого 2013 року № 104/22-3/36257034.

Як висновок проведеної перевірки, податковим органом встановлено наступні порушення:

- пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 506140 грн. за три квартали 2011 року;

- п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень, серпень 2011 року на загальну суму 440121 грн. при здійсненні господарських операцій з ТОВ «Фартор».

На підставі Акту перевірки та з урахування розглянутих заперечень, відповідачем винесено наступні податкові повідомлення - рішення: № 0002212203 від 28 лютого 2013 року, яким позивачу в порушення п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 660182 грн., у тому числі за основним платежем - 440121 грн. та за штрафними санкціями - 220061 грн. (т. 1, а. с. 54); № 0002182203 від 28 лютого 2013 року, яким позивачу в порушення вимог пп. 14.1.27, 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 560140 грн., у тому числі за основним платежем (т. 1, а. с. 55).

Вищезазначені порушення в Акті перевірки обґрунтовані наступним: позивач у перевіряємий період перебував у господарських відносинах з ТОВ «Фартор». Відповідачем від ДПІ в Голосіївському р-ні м. Києва ДПС отримано акт від 13 квітня 2012 року № 172/3-22-20-37166074 по результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Фартор» щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Футурама», їх реальності та повноти відображення в обліку за червень - серпень 2011 року. Згідно акту встановлено ланцюг постачання, відповідно до якого ТМЦ, які ТОВ «Фартор» реалізовував позивачу, придбані у ТОВ «Футурама», стосовно якого складено акт від 30.11.2011 року № 1214/23-3/34564773 та встановлено, що товар (послуги) за вказаним правочинами «ймовірно» не був переданий.

Вказана інформація, на думку відповідача, свідчить про те, що операції між позивачем та ТОВ «Фартор» здійснювались з метою штучного формування податкового кредиту та не мають товарного характеру.

На думку позивача, висновок акту перевірки спростовуються первинною документацією, наявною в матеріалах справи, а спірні податкові повідомлення - рішення є неправомірними та підлягають скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Таким чином, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою «Фартор», обставини використання придбаних товарів, послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Фартор» заключено договір від 27 січня 2011 року № 5267 на поставку товарів (т. 1, а. с. 149-150), згідно якого ТОВ «Фартор» зобов'язується поставити і передати у власність позивачу товар, зазначений у специфікації/накладних, а позивач зобов'язується прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату.

Згідно видаткових накладних від ТОВ «Фартор» до позивача поставлено дезінфікуючі та миючі засоби та допоміжні товари.

На підтвердження того, що поставлений від ТОВ «Фартор» до позивача товар не є лікарськими засобами, позивачем надано висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи, сертифікати якості, паспорт (т. 2, а. с. 199-211).

При цьому, ТОВ «Фартор» виписано позивачу податкові накладні, що стали підставою для включення відповідних сум ПДВ до складу податкового кредиту та валових витрат (т. 1, а. с. 160-172). Оплата за надані послуги здійснювалась в порядку безготівкового розрахунку, що підтверджується банківськими виписками.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З аналізу вказаних правових норм та обставин справи суд приходить до висновку, що необхідними та достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товару, робіт чи послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням.

Як вбачається з обставин справи, позивачем задекларовано податок на додану вартість у 2011 році на підставі податкових накладних, виписаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор», у зв'язку з отриманням товарів.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України дою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кодекс України передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження податковими накладними або оформлення з порушенням вимог чи не підтвердження митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (пункт 198.6 статті 198).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

За приписом пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фартор» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні на кожну поставку послуг; в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Вирішуючи питання про реальність операцій з поставки товару та робіт й питання використання їх у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язану з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямовану на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що позивач є згідно КВЕД може займатись наступними видами діяльності: 24.41.0 - виробництво основних фармацевтичних продуктів; 24.42.0 - виробництво фармацевтичних препаратів і матеріалів; 24.51.0 - виробництво мила та миючих засобів, засобів для чищення та полірування; 51.45.0 - оптова торгівля парфумерними та косметичними товарами; 51.46.0 - оптова торгівля фармацевтичними товарами; 51.90.0 - інші види оптової торгівлі, а отже заключний між ТОВ «Фартор» та позивачем договір не суперечить видам діяльності останнього.

На підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фартор» в матеріалах справи містяться докази подальшого використання отриманих товарів, а саме: довіреності типової форми М-2 та видаткові накладні на підтвердження реалізації придбаних у ТОВ «Фартор» товарів; акти списання товарів, таблиця списання та використання товарів, придбаних у ТОВ «Фартор» та використаних позивачем у власній господарській діяльності; договір відповідального зберігання від 01 січня 2011 року № 0101-11 на підтвердження наявності у позивача складських приміщень для зберігання товарів; договір фінансового лізингу від 01 квітня 2011 року з додатками на підтвердження наявності у позивача власного транспорту для перевезення товарів.

Отже, матеріали справи підтверджують, що отримані від ТОВ «Фартор» товари необхідні позивачу для здійснення ним господарської діяльності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що операції позивача з ТОВ «Фартор» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Судом також враховано вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій ТОВ «Фартор» було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Крім того, суд звертає увагу, що ймовірні порушення податкового законодавства підприємств по ланцюгу постачання не можуть бути підставою для обмеження права Замовника на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Стосовно висновків Акта перевірки про нікчемність укладених правочинів, суд звертає увагу на наступне.

Частина перша статті 203 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Частина третя цієї статті визначає ,що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених статтею 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав для визнання нікчемним правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Фартор», а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

На думку суду, позивач, як Замовник товару, не може нести відповідальність ні за несплату податків виконавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Суд звертає увагу на те, що дані податкової звітності контрагентів про відсутність основних засобів не можуть бути підставою для обмеження права покупця на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

Аналогічні за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 31 грудня 2011 року у справі № 21-47а10, від 09 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, які, в свою чергу, узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини, згідно якої у справі «Булвес АД» проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Фартор», а висновки Акта перевірки про порушення позивачем норм Податкового кодексу України та заниження податку на додану вартість є помилковими, відтак збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій є протиправним.

Таким чином, податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 28 лютого 2013 року № 0002212203 є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо обґрунтованості прийняття податкового повідомлення-рішення відповідача від 28 лютого 2013 року № 0002182203, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 506140 грн. за основним платежем, суд зазначає наступне.

У відповідності до частини 2 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі по тексту - Закон № 996-XIV) питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В свою чергу, стаття 135 Податкового кодексу України встановлює порядок визначення доходів та їх склад, який є основою класифікації доходів платника податку, відображається у розрахунках до декларації з податку на прибуток підприємства і є уніфікованим переліком, яким керуються як платники податку, так і податкові органи.

До числа доходів, що враховуються для визначення об'єкта оподаткування, відносяться доходи від операційної діяльності та інші доходи. Вони визначаються на основі первинних документів, що підтверджують отримання платником доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, визначених Податковим кодексом у розділі II.

Пунктом 135.2. статті 135 Податкового кодексу України встановлено, що доходи платника податків визначаються на основі первинних документів, завданням яких у податкових відносинах є підтвердження факту отримання доходів. Порядок ведення та зберігання таких документів визначається правилами ведення бухгалтерського обліку. Головними документами при цьому виступають рахунки-фактури, накладні, товарно-транспортні накладні, акти виконання робіт, виписки із банківських рахунків, прибуткові касові ордери та ін. Стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 17 червня 1999 р. № 996 встановлює, що первинним документом є «документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення». Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та звітність несе власник або уповноважений орган (посадова особа), що здійснює керівництво підприємством. Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені статті 9 Закону № 996-XIV.

Суд зазначає, що матеріали справи містять копії документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Фартор», яким вже була надана оцінка.

В свою чергу, суд не приймає посилання податкового органу на висновки, викладені в акті від 13 квітня 2012 року № 172/3-22-20-37166074, складеному ДПІ в Голосіївському районі м. Києва ДПС про результати проведення зустрічної звірки ТОВ «Фартор» щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Футурама», їх реальності та повноти відображення в обліку за червень - серпень 2011 року, згідно якого встановлено ланцюг постачання, відповідно до якого ТМЦ, які ТОВ «Фартор» реалізовував позивачу, придбані у ТОВ «Футурама». Стосовно останнього складено акт від 30.11.2011 року № 1214/23-3/34564773 та встановлено, що товар (послуги) за вказаним правочинами «ймовірно» не був переданий. Суд зазначає, що висновки зазначеної перевірки не поширюються на діяльність позивача, як самостійного платника податків та не встановлюють юридичних наслідків для нього.

За таких обставин, аналізуючи наведені норми чинного законодавства та наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про безпідставність винесення податкового повідомлення-рішення від 28 лютого 2013 року № 0002182203.

Водночас, суд не погоджується із вимогою позивача про визнання дій відповідача в частині проведення перевірки, результати якої оформлені Актом перевірки з огляду на наступне.

Пунктом 1.1. Податкового кодексу України встановлено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 75.1. статті 75 Податкового кодексу України визначено право органів державної податкової служби проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Зокрема, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків (підпункт 75.1.2. пункту 75.1.статті 75 Податкового кодексу України).

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 78.1.1. пункту 78.1. статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки (пункт 78.4. статті 78 Податкового кодексу України).

Відповідно до пунктів 79.1 та 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам органу державної податкової служби право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Матеріали справи підтверджують, що відповідачем на підставі пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. ст. 75, 79 Податкового кодексу України винесено наказ від 17 грудня 2012 року № 2150 про проведення документальної позапланової перевірки позивача, та, на виконання вимог п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу направлено наказ 23 січня 2013 року, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення про вручення (т. 2, а. с. 216).

При цьому, посилання позивача на протиправність дій податкового органу щодо складання акту перевірки суд відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу 1 та 2 пункту 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22 грудня 2010 року № 984 (далі по тексту Порядок № 984) результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Тобто акт перевірки за своєю правовою природою є службовим документом та який містить висновки податкового органу щодо результатів перевірки, не є актом державного чи іншого органу в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такий акт не породжує жодних правових наслідків, що спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин і не має обов'язкового характеру для платника податків, який перевірявся, а висновки податкового органу не порушують прав позивача.

Враховуючи викладене, акт перевірки, складений органом державної податкової служби, не є нормативно-правовим актом або правовим актом індивідуальної дії, не є рішенням суб'єкта владних повноважень, оскільки не встановлює, не змінює та не припиняє жодних прав та обов'язків.

При цьому, інтересом юридичної особи у сфері публічно-правових відносин слід розуміти інтерес, що може бути об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб юридичної особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.

За таких обставин, відповідачем правомірно проведено перевірку ТОВ «Лізоформ Медікал», результати якої оформлені актом від 05 лютого 2013 року № 104/22-03/36257034, а отже, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

За таких обставин, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість спірних податкових повідомлень-рішень, а тому, з урахуванням вимог встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Лізоформ Медікал» підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 28 лютого 2013 року № 0002212203 та № 0002182203.

3. В решті вимог відмовити.

4. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізоформ Медікал" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст постанови виготовлено 29.07.2013 року.